Поняття, цілі, особливості наукової творчості студентів

План

1. Поняття наукової творчості студентів.

2. Особливості, цілі і завдання наукової творчості.

3. Рівні творчого потенціалу студентів.

Використана література

1. Поняття наукової творчості студентів

Навчальна праця є важливим компонентом навчально-виховного процесу у ВЗН, саме тієї його сторони, яка відображає активність студента в оволодінні соціальним досвідом. Тому слід звертати особливу увагу на формування у студентів різноманітних, глибоких і міцних систем знань, на максимальну стимуляцію їх самостійної діяльності, розвиток стійких творчих інтересів, цілеспрямованості творчих пошуків, наполегливості під час виконання творчих завдань.

Творчість науковці розглядають по-різному. За визначенням С.О.Смирнова, творча діяльність є засобом інтенсивного розвитку інтелектуальних можливостей і особистісних якостей тієї людини, яка навчається [6]. В.І.Петрушин говорить: “Творчий процес – це діяльність людини, яка направлена на створення чогось нового, оригінального продукту у галузі ідей, мистецтва, а також виробництва і організації. Новизна, яка виникає в результаті творчої діяльності, може мати як об’єктивний, так і суб’єктивний характер."[7]. Творчість – це така діяльність людини, в результаті якої створюється щось нове, чого до цього часу не було. [5]. Ставлячи завдання розробки методики навчання студентів гуманітарних вузів інформатики, спрямованої на розвиток їх творчої діяльності, візьмемо за основу визначення С.О.Смирнова.

Сутність творчості – у передбаченні результату, створенні силою думки гіпотези та її перевірці. Діапазон творчих завдань надзвичайно широкий і складний: від розв’язання головоломки до наукового відкриття – але сутність їх одна: при вирішенні здійснюється акт творчості, знаходиться новий шлях або створюється щось нове. Тут потрібні особливі якості розуму: спостережливість, уміння зіставляти й аналізувати, комбінувати, знаходити зв’язки і залежності, закономірності, тобто вирішення творчих завдань розвиває творчі здібності майбутніх спеціалістів. Як зазазначає С.О.Смирнов, творча діяльність є засобом інтенсивної роботи, інтенсивного навчання. У процесі навчання від студента слід вимагати, щоб він умів правильно моделювати і користуватися аналогіями; науково фантазувати; бути працездатним, послідовним, наполегливим, пристрасним, самокритичним, точним [2].

Із двох різних цілей навчання: студенти повинні запам’ятати і зрозуміти; студенти повинні розвинути здатність і смак до самостійного мислення, викладач, безумовно, повинен прагнути до реалізації другої. При цьому дуже важливою є постановка навчального завдання, тобто така організація змісту завдання (та інструкції до неї, якщо це необхідно), яка стимулює самостійний пошук [8].

Встановлення зв’язку між новим і засвоєним здійснюється у всіх студентів по-різному, тому знання мають бути диференційованими, можливо, з різнотипними інструкціями.

Об’єктивність навчально-виховного процесу визначається не лише рівнем засвоєння знань, але й ставленням до навчання. Як зазначає Г.С.Костюк, навчальна діяльність проходить по-різному залежно від суб’ктивних причин, від того, як особистість ставиться до цієї діяльності, яка її внутрішня позиція, якого змісту набуває для неї діяльність [4].

Багато психологів, зокрема Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, А.К.Макаров, С.Д.Максименко, П.М.Якобсон та інші центральним компонентом ставлення до навчання вважають навчальне мотивування.

М.І.Алєксєєв експериментально з’ясував зв’язок між мотиваційним і операційним компонентами навчальної діяльності. О.М.Леонтьєв ставлення до навчання розкриває шляхом визначення значення для особистості засвоюваних знань і навчальної діяльності загалом [3].

Мотиви – це те, заради чого людина вчиться, що підштовхує її до навчання. Таким чином, якщо йдеться про студентів гуманітарних спеціальностей, то основним мотивом вивчення інформатики може бути добір професійно значущих завдань.

2. Особливості, цілі і завдання наукової творчості

Завданнями формування наукової творчості студентів є:

- забезпечити професіоналізацію занять з практики усного і писемного мовлення (УПМ) студентів на початковому етапі навчання;

- залучити студентів до систематичної науково-дослідної роботи;

- активізувати імітаційно-педагогічну діяльність студентів на заняттях із практики УПМ.

Методологічними засадами є положення наукової теорії пізнання про діалектичний взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ, переходу кількісних змін у якісні, провідні положення наукової теорії пізнання про єдність діяльності, свідомості й особистості, сутність людини як суб’єкта пізнання; методологічними орієнтирами виступили ідеї гуманістичної особистісно орієнтованої парадигми освіти, що забезпечує формування творчого потенціалу студента, провідної ролі професійного навчання у процесі становлення особистості майбутнього фахівця.

Підходи вчених до визначення сутності, характеру, складових та ролі творчого потенціалу у процесі розвитку особистості є досить неоднозначними. Результати дослідження аспектів творчої особистості дозволили констатувати, що в науці немає єдиної думки щодо якісних і кількісних показників творчого потенціалу. Основною причиною нечіткого визначення поняття і ролі потенціалу в процесі розвитку творчої особистості є, по-перше, його порівняння, а в окремих випадках і повна ідентифікація з поняттям “обдарованість”, “талант”, “творча особистість” (Д.Б.Богоявленська, В.О.Моляко, С.О.Сисоєва). По-друге, вживання та використання поняття “творчий потенціал особистості” в науковій психологічній і педагогічній літературі є подекуди досить вільним. По-третє, у зміст поняття “творчий потенціал” включають характеристики творчої особистості, творчого мислення, творчих здібностей (П.Ф.Кравчук, О.А.Лук, Н.Ю.Посталюк). Визначення сутності потенціалу ускладнюється й багатоплановою системою взаємозалежних характеристик: активності, волі, мети, стилю діяльності, здібностей, мотивів тощо.

Творчий потенціал студентів є інтегративним утворенням, сукупністю ув’язаних у систему природних та набутих якостей, що проявляються через здібності, вміння, психічні процеси, способи мислення та діяльності і дозволяють фахівцю нестандартно розв’язувати навчально-виховні завдання, спрямовані на формування творчої особистості, набуття ними в найбільш ефективний спосіб максимального результату в навчанні. Означена сукупність якостей є результатом природної й соціальної активності, що стимулюється певними умовами і зовнішньо проявляється у праці або доцільній діяльності. Специфіка творчого потенціалу полягає в домінації комунікативних здібностей як одного зі складових творчого потенціалу особистості.

Професійно-комунікативне навчання передбачає добір і обробку студентами необхідної дидактичної інформації, аналіз попереднього емпіричного досвіду, пошук та накопичення методичної інформації, апробацію запланованих методичних і комунікативних дій, розробку наочності, роздаткового матеріалу.

Досліджуваний тип навчання надає майбутнім фахівцям можливість перевірити свої сили у професійній діяльності, що, у свою чергу, позитивно впливає на ставлення студентів, викликає інтерес до педагогічних, методичних проблем, прискорює опанування мистецтвом швидкого та ефективного вирішення навчально-виховних завдань, педагогічною культурою і творчим стилем діяльності, підвищує готовність до майбутньої роботи.

3. Рівні творчого потенціалу студентів

Високий рівень творчого потенціалу характерний для студентів, які швидко засвоюють новий матеріал, включаються в роботу, що вимагає прийняття нетипових рішень. Вони винахідливі у виборі способів і методів під час підготовки до занять; здатні до генерування нових ідей, уміють інтегрувати знання з раніше вивчених тем і загальноосвітніх предметів. При підготовці домашнього завдання ці студенти звертаються до додаткових джерел інформації, вживають самостійно вивчений граматичний і лексичний матеріал; використовують у своєму мовленні фразеологічні одиниці, крилаті вирази, висловлення відомих людей, афоризми; вміють добре орієнтуватись у будь-якій проблемній ситуації. Вони завжди підтримують діалог, суперечку, дискусію, вміють аргументовано доводити свою думку; у процесі самостійної роботи підходять творчо, нестандартно до виконання завдання. Студенти, які мають високий рівень творчого потенціалу, здатні об’єктивно оцінювати свої відповіді, реагувати на критичні зауваження.

Достатній рівень сформованості творчого потенціалу був характерний для студентів, які мають у резерві необхідні творчі здібності, якості, можливості, але не використовують їх повною мірою на заняттях. У ситуаціях, коли необхідно висловити свою думку, узагальнити матеріал, прийняти рішення, вони очікують на відповідь більш активних співрозмовників. У випадку, коли дискусія вже зав’язана, беруть у ній активну участь. Ці студенти відповідальні, самостійні, можуть взяти на себе організаційну роль, здатні до самоуправління. Прояв творчих здібностей у процесі самостійного виконання домашнього завдання значно більший, ніж під час роботи в аудиторії. Цей факт пояснюється відповідним емоційним станом студентів, що в домашніх умовах мають достатньо часу на підготовку і не змушені до миттєвого прийняття рішення.

Середній рівень сформованості творчого потенціалу є у студентів, прояв творчості яких на заняттях та при виконанні домашнього завдання прослідковується тільки в тому випадку, якщо завдання має цілеспрямований творчий характер. Якщо ж формулювання завдання обмежується можливим виконанням дій за зразком або реорганізацію вже існуючого, готового матеріалу, студенти не вдаються до творчого стилю діяльності, переходять до більш звичайного репродуктивного виконання завдання. Потяг до пошуку потребує у таких студентів зовнішнього стимулювання і свідомо не проектується на навчальну діяльність. Прояв самостійності, ініціативи є ситуативним. Долання труднощів відбувається за допомогою інших членів групи. Студенти з середнім рівнем обережні у прийнятті рішень; намагаються долати перешкоди, але відмовляються від діяльності вже після кількох невдач. До кінця доводять лише ті дії, що викликають особливий інтерес, або ті, план реалізації яких розроблено викладачем. Емоції проявляються ситуативно. Такі студенти усвідомлюють тільки окремі аспекти проблеми. Здатні генерувати обмежену кількість гіпотез, лише подекуди висувають об’єктивно оригінальні ідеї. Інтерес до дослідницької діяльності виховується під керівництвом педагога. Їхні образи та ідеї більш однотипні, фантазія не виходить за межі реального. Протиріччя знаходять шляхом багаторазового порівняння або при зовнішній допомозі. У колективі мають контакти лише з певною групою студентів.

Групу з низьким рівнем сформованості творчого потенціалу складають студенти з яскраво вираженим пасивним або негативним відношенням до виконання різних творчих завдань, з низьким рівнем самостійної дієздатності, тобто готові працювати тільки на заняттях у колективних видах діяльності під керівництвом і контролем викладача, тим самим знімають із себе відповідальність за виконання і результат завдання. Ці студенти часто відмовляються виконувати завдання, що потребують самостійності. Рівень їхніх лінгвістичних знань обмежується аудиторним матеріалом. Вони не завжди розуміють суті отриманого завдання. Зауваження і критику сприймають не завжди об’єктивно, вважають факт виконання завдання більш важливим, ніж його якість.

Використана література

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, – 1997. – 376с.

2. Демиденко В.К. Психологія вищої освіти. Навчальний посібник. – Бердянськ: БДПУ, 2003. – 48с.

3. Леонтьев А.Н. Мотивы и эмоции. – М.: издательство МГУ, 1972.

4. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1969.

5. Моляко В.А. Психология творческой деятельности. – К.: Знание УССР, 1978. – 48.

6 .Педагогика:педагогические теории, системы, технологии: учеб. пособие для студентов сред. пед. учеб. заведений / С.А.Смирнов, И.Б.Котова, Е.Н.Шиянов, Т.И.Бабаева и др.; Под ред. С.А.Смирнова. – М.: Издательский центр «Академия», 1998. – 512.

7. Петрушин В.И. Музыкальная психология: Учеб. пособие для студентов и преподавателей. – М.: Гуманитарный изд. центр ВЛАДОС, 1997. – 384.

8. Психолого-педагогические аспекты учебного процесса в школе / Под ред. С.Д.Максименко. – К.: Рад. школа, 1983. – 176.

9. Ривкін Й.Я., Маргуліс Є.Д. Комп’ютер у школі: Кн. для вчителя. – К.: Рад. шк., 1991. – 191.