Релігія та держава

Реферат

на тему:

Релігія та держава

У кожного, хто стежить за сучасною світовою політикою та спострегаючого активну роль в ній релігійного фактору, можуть виникнути питання: як сьогодні тісно переплетаються релігія та політика, які причини цього симбіозу та скільки цей союз буде існувати? Звісна річ, відповіді на ці питання будуть тим змістовними, ніж глибше будуть розкриті як загальні причини стикання релігії та держави, так і історичні особливості, ті конкретні умови в рамках яких спостреігається їх стикання.

Релігія та політика протягом довгих століть так чи інакше "співпрацювали" і зараз мають стикання один із одним. При цьому характер та рівень взаємозв'язку релігійного фактору на політику різні, але його присутність в політичних діяхта рухах далеко не випадкове явище. І цезумовлено характеристиками як релігії, так і політики.

Довго ще будуть перехрещуватись долі двох явищ суспільного жття, а ще більш точно - поки вони будуть існувати. Тому треба тверезо та реалістично підходити до цієї проблеми, виключити, зустрічаючись в сфері політики та релігії, якої б не було швидкості, невизначенного прагнення швидше визвільнитися від "досадного" поєднання, рівно як й будь якого недооцінювання цього явища.

Більш того, саму сутність ланки соціально-політичних рухів в деяких регіонах планети неможливо зрозуміти без вивчення їх ідеологічно-релігійних особливостей. Практика зростаюучих сьогодні соціально-політичних рухів, пов'язаних із релігією, знов підтверджує давню традицію. Соціальний ефект та політичні наслідкиїх діяльності не однакові, навіть інколи протилежні. Тут і зв'язок з керівним класом, приссвячений класовому нерівноправству, соціального гноблення та розвитку визвільних рухів, в специфічній формі виражаючих ті чи інші нові напрямки уподобань народних мас. Зрозуміло, це обумовлено тим, що релігія має ширшу класову основу; як правило, її послідовники належать до протилежних один до одного соціальних груп, класових сил. Треба відмітити, що демократичні визвільні русхи керуються ненаучними ілюзорними програмами. Зверення радікальних, маючих звісний революційно-демократичний потенціал, ланок населення до релігії зумовлює гостроту проблеми взаємовідносин релігії та політики, робе необхідним її поглиблення та всебічне роздивлення. Тому вся справа в тому, щоб об'єктивно зрозуміти дійсну функцію релігії у політичних рухах, реальний політичний та ідеологічний сенс сучасної перевищеної активності деяких кіл та напрямків в релігійних організаціях.

Первинною ланкою інституту релігії є релігійна група.Вона виникає на основі загального виконання релігійних обрядів, тобто символічних дій, в котрих є ті чи інші уявлення.

Історики свідчать, що в первісном суспільстві культові дії були пов'язані з процесом матеріального виробництва та суспільного життя і не видокремлювались у самостійний вид діяльності. Коло учасників культових дій співпадал с колом учасників працівних та інших соціальних дій. Тому релігійна група за своїм обсягом співпадала з іншими соціальними групами - племена, рід, сусідська община та ін. Одним із дійсних признаків, відокремлюючий один рід або плем'я від іншого, було сумісним відправлення членам даного роду або племені релігійних обрядів.

З початку в культових діях брали участь на рівних умовах всі члени первісної общини. Діференціація їх функцій при відправленні обрядів означається лише за статтю або за віком.

В залежності від рівнярозвитку даних спільнот ведучу роль в культовій діяльності посідають чи то жінки, чи то чоловіки. Однак по мірі ускладнення суспільного життя виділяються спеціальні люди, котрі відіграють все більш важливу роль в обрядах. Поступово в релігійних колах відокремлюються спеціалісти за проведенням культових дій: колдуни, шамани. Вони складають своєрідну професійну групу, зайняту таким видом діяльності, як організація та проведення обрядів.

Розвиток ранього класового суспільства призводе до ускладнення суспільного життя, в тому числі релігійних уявлень, а також до змін соціальних функцій релігії. На передній план виходе задача з регулювання думками та поведінкою людей згідно з інтересами правлячої еліти. І тоді починають формуватися самостійні системи культових дій - богослужіння та разом із цим організація служителів культів - жречеські корпорації. Жрецька корпорація - це не просто професійна організація людей, зайнятих однотипною працею, а соціальна прослойка, або точніше, стан. В різних країнах та регіонах формування цього стану проходе не однаково. В одних державахжрецький стан формується як стан всередині знаті, з котрої відокремлюється декілька родин, спеціалістів з даного приводу, та передають свої знання настопному поколінню. В інших державах цей стан складає зачинену касту, яка займає правлячу роль в суспільстві (на кшталт брахмани в Індії). Але і на цьому етапі навряд чи треба казати про організацію самостійного соціального інституту. Тут ще здійснюється тісний перепліт господарсько-економічної діяльності, державно-правового регулювання та культової практики. В історичній, соціологічній та філософській літературі відображається роль жрєцов в становленні державної правової системі суспільства. Однак, ця роль, головним чином, пов'язана з тим, що жрецы були самими освіченими людьми ранього класового суспільства. М.Вебер и Е.Дюркгейм* показували, що ведуча роль жрєцов визначалася не лише тим, що вони мали освіту, а тією роллю, котру в суспільному житті ранього класового суспільства відігравав сакральний елемент. Державно-правова регламентація в цих спільнотах була головною частиною культової системи. Ідеологічне регулювання мало синкретичну форму, яка включала в себе, поруч із моральними, і характер релігійного, і державно-правового регулювання.

По ходу ускладнення суспільних відносин та уяв ускладнюється і вся система суспільства, в тому числі і релігійна надбудова. Ускладнення суспільної свідомості та соціальних інститутів, пов'язане також із ускладненням релігійної свідомості та культової діяльності, призвело до того, що останні вже не можуть функціонувати в ланаках попередніх синтетичних взаємовідношень та інститутів. Поступово разом із самовизначенням інших надбудовних систем проходе самовизначення релігійної системи. Цей процес пов'язан із конституюванням релігійних відносин.

Важливою метою релігійних організацій є нормативний вплив на їх членів, формування в них звісних цілей, цінностей, ідеалів. Виконання цих цілей досягається через виконання ряда функцій:

1) Розробка системного вчення;

2) Розробка систем його захисту та оправдовування;

3) Керівництво та виконання культової діяльності;

4) Контроль та виконання санкцій за виконанням релігійних норм;

5) Підтримка св'язку із світськими організаціями, державним апаратом.

Поява релігійних організацій об'єктивно зумовлено розвитком процесу інституціоналізації, одним із причин якого є посилення системних якостей релігії, появою власної форми релігійної діяльності та відносин. Рішучу роль в цьому процесі відіграло відокремлення соціального стану - служителів культу, котрі стають на чолі релігійних інститутів і котрі зосереджують в своїх руках всю діяльність по виробництву, трансляції та регуляції поведінки маси віруючих.

У розвинутій формі релігійні організації представляють собою складний соціальний інститут. Внутрішня структура такого інституту представляє собою організаційне оформлення взаємодії різних систем, функціонування кожної з котрих пов'язаноіз формуванням соціальних організацій, також маючих статус соціальних інститутів. На рівні церкви, на кшталт, вже чітко розподіляються дві підсистеми: управленці та підлеглі. Перша підсистема включає в себе групу людей, які займаються розробкою та переробкою релігійної інформації, координацією власної релігійної діяльності та взаємовідносин, контролем за поведінкою. Друга, підлеглі, включає в себе масу віруючих. Між цими підсистемами існує система нормативного оформлення, ієрархічно витриманих взаємовідносин, дозволяючих здійснювати управління релігійною діяльністю.

Регулювання цих відносин здійснюється з допомогою організаційно-інституціональних норм. Ці норми знаходяться в різних Положеннях, Звітах про конфесійні організації. Вони зумовлюють систему цих організацій, характер взаємовідношень між віруючими та правлячими органами організацій та структурованими підрозділами, регламентують їх діяльність, права та обов'язки.

Дослідники релігії дають 4 основних типи релігійних організацій:

- церква

- секта

- харизматичний культ

- деномінація.

Церква - це тип релігійної організації із складною централізованою системою взаємовідношень між правлячою верхівкою та віруючими.Церква, як правило, має найбільше послідовників. Приналежність до церкви визначається не свободним вибором індивіда, а традицією. Фактом свого народження в тій чи іншій релігійній середі, на основі обряду індивід автоматично включається в дану релігійну спільноту. В церків відсутнє постійне та контролюємо членство.

Секта виникає в результаті відокремлення від церкви частини віруючих та священослужителів на основі зміни віронавчання та культу. Характерними рисами секти є: невелика кількість послідовників, добровільне постійне підконтрольне членство, прегнення відокремитись від інших релігійних організацій та ізоляція від мірського життя, претензії на виключеність установ та цінностей, впевненність у богообраності, прояв опозиційностідо інакомислячих, відсутність поділа на священослужителів та мірян.

Харизматичний культ - можно роздивлятися в якості одного із різновидів секти. Він має ті ж основні характеристики. Особливість же харизматичного культу пов'язана із процесом його формування. Ця релігійна організація створюється на базі об'єднання людей навколо харизматичног о культу.Ця організація визнає що носить божествєнний характер (харизму). Засновник чи керівник такої організації виступає або ж сам богом, чи представником бога чи якоюсь силою (наприклад Сатаною). Харизматичний культ, як правило, малочисельний, в ньому в найяскравішій формі мають вираз прояви на виключеність, ізоляцію, фанатизм, містицизм.

Деномінація це проміжок релігійних організацій, в залежності від характеру освіти та тенденції еволюції зосереджуючи в собі риси церкви та секти. Від церкви вона взяла високу систему централізації та ієрархічний принцип управління, відмовність від політики ізоляції, признання можливості духовного відродження, таким чином і врятування души всіх віруючих. Із сектою єднає принцип добровільності, постійництва та строгого контролю члентства, претензія на виключеність установ та цінностей, ідея богообранності.

Необхідно зазначити, що приведена класифікація релігійних організацій є умовною. Реально в суспільстві продовжують йти церковно-освітницькі та сектостворюючи процеси. Виникнення харизматичних культів, секти в процесі своєї еволюції можуть перетворитися в церкви. Так, наприклад, виникло християнство та іслам. В свою чергу, від церкви постіно відокремлюються групи та створюють секти.

Із всього вищесказаного, можно зробити висновок, що розвинуті релігії представляють собою складний структурний механізм, культову діяльність та релігійні організації. Таким чином переплетіння та взаємозв'язок один із іншим цих елементів складають цілостну релігійну систему.