Господарство давньої Індії

Зміст:

Хронологічна таблиця...................................................................................2

Вступ...............................................................................................................3

1. Економіка Древньої Індії.......................................................................5-7

2. Сільське господарство і ремесла........................................................8-10

3. Вплив науки на господарство...........................................................11-12

Висновок......................................................................................................13

Використана література..............................................................................14

Хронологічна таблиця:

V тис. до н.е. –почаливирощувати бавовну.

IV тис. до н. е. —почали вирощувати цукровий очерет.

III тис. до н.е. - корінним населенням на півночі півострова були створені міста Мохенджо-Даро і Хараппа, розкопки яких свідчать про високий рівень економіки і культури місцевих жителів.

II тис. до н.е. - древні міста Індії були скорені племенами аріїв, що спустилися з гір Гіндукушу.

II тис. до н.е. - індійські астрономи установили фази місяця, місячний зодіак.

Рубіж II — I тисячоріччя до н.е. - нове населення Індії (індійці) знову перейшло до землеробства.

VI ст. до н. е. - у північно-східній частині Індії існувало кілька держав: Магадха і Кашала, що боролася за гегемонію в цьому районі.

VI ст. до н.е. - Північно-Західна Індія підпадає під владу перського царя Дарія I.

VI ст. н.е. - пишуться астрономічні трактати.

V ст. до н. е. -Магадха перемагає в цій боротьбі.

VI-III ст. до н.е. - розширення наукових знань і культури.

327 р. до н. е. - Олександр Македонський, розбивши війська Дарія, захопив Північно-Західну Індію.

I ст. н.е. – перший медичний трактат Самхіта Чарака, трактат Сушрута Самхіта.

Вступ

Індія – древня країна віком приблизно 8 тис. років. На її території проживав дивний народ індці. Які поділялися на кілька суспільних класів. Де важливу роль грали жреці. Хоча історикам не відомо хто правивцією державою. Індці мали свою мову і писемність. Їхні письмена не можуть розшифрувати вчені донині.

Древні індці подарували людству такі сільськогосподарські культури, як бавовна, цукровий очерет. Робили тонку тканину - ситець. Вони приручили найбільшу тварину у світі – слона.

Вірили в різних богів, обожнювали тварин. Нарівні з богами шанувалися Веди, мова санскрит і брахмани як хоронителі культури і священних знань. Брахманів вважали живими богами. Історія Індії дозволяє вивчити найважливіший етап у розвитку людства - розпад родового ладу, виникнення класів і древніх рабовласницьких суспільств, створення держав, початок цивілізацій і економіки, як організованої сфери діяльності людини.

Відділення скотарства від землеробства, розвиток сільського господарства і виділення з нього ремесел, виникнення металургії, винекнення потреби в додатковій робочій силі. Нею ставали головним чином полонені, котрих перетворювали в рабів. Зростання виробництва дає надлишковий продукт, що стає об'єктом обміну. З'явилася торгівля, а потім і гроші. Родова громада поступово розпадається. Війни і торгівля збільшували майнове розшарування. Виникає перший розподіл суспільства на класи - рабовласників і рабів. Для охорони інтересів власників, майна, рабовласників і захисту від зовнішньої небезпеки створюється держава.

1. Економіка Древньої Індії

Серед цивілізацій і древніх держав, що виникли на планеті, особливе місце займає індійська цивілізація, що зробила величезний вплив на розвиток економіки і культури всієї Південно-Східної Азії.

З найдавніших часів півострів Індо-держав був заселений людиною — племенами дравідів. Ареал їх проживання з півночі був обмежений Гімалаями, із заходу і сходу — водами океану. Така відгородженість від зовнішнього світу виразилася в самобутності населення і його господарства, культури. Для проживання людей найбільш сприятливими районами були долини рік Інду і Гангу і їхніх припливів. Жаркий клімат і недолік опадів вимагали зрошуваного землеробства, що у свою чергу змушувало людей об’єднуватися для проведення іригаційних робіт.

Вже в III тис. до н.е. корінним населенням на півночі півострова були створені держави і міста Мохенджо-Даро і Хараппа, розкопки яких свідчать про високий рівень економіки і культури місцевих жителів.

Місто Мохенджо-Даро було найбільшим для свого часу, його площа досягала 260 га. У місті були великі будинки площею 200 м² і більше. У центрі міста був штучний басейн глибиною 3 м, викладений двома рядами цеглин. У місті існував водопровід. Вода надходила в місто і розводилася по його території по керамічних трубах. Для того щоб не було витоку води, на кінцях труб були фланці. Стики труб ущільнювалися асфальтом. У будинках багатих людей були ванні кімнати і туалети. Місто мало каналізацію, стічні води з житлових будинків попадали у вуличні каналізаційні мережі і по них виводилися за межі міста.

Розвинена була і торгівля. Про це свідчать залишки критого великого ринку з постійними прилавками, знайдені гирі, великі складські приміщення. Жителі мали свою ієрогліфічну писемність. Існували торгові зв'язки з державами Месопотамії, на територіях яких були знайдені печатки з древньоіндійськими письменами.

Основним заняттям населення було землеробство. Вирощувалися пшениця, ячмінь, овочі. З найдавніших часів (V тис. до н.е.) тут стали вирощувати бавовну, а з IV тис. до н. е. — цукровий очерет. Для обробки ґрунту використовувався плуг із кремінним лемешем. Хліборобами були вільні общинники, з яких стягувалися натуральні податки. У господарстві великих землевласників застосовувалася праця рабів.

Високого рівня досягли ремесла. У керамічному виробництві використовувалося гончарне коло. Судини і цеглини обпікалися в спеціальних печах. Добувалися мідь, олово, свинець, золото і срібло. Вироблялися бронзові й інші сплави металів. У металообробці вже застосовувалися лиття, кування листа і заклепки. У ткацькому виробництві як сировину використовувалася бавовна. Була розвита ювелірна майстерність. Вироби виготовлялися з золота, срібла, каменів.

Про рівень будівельної майстерності свідчать розкопки найдавніших міст.

У середині II тис. до н.е. древні міста Індії були скорені племенами аріїв, що спустилися з гір Гіндукушу. Арії були кочівниками, скотарями, що у пошуках нових пасовищ захопили спочатку долину Інду, а потім і Гангу. Економічний і культурний рівень аріїв був нижче завойованих ними народів. Вони зруйнували древні міста. Культура землеробства також занепала. Головним видом діяльності довгий час було кочове скотоводство.

Згодом арії стали запозичати в корінного населення культуру землеробства. Населення жило сімейними громадами, із загальносімейною власністю. Поступово сімейні громади перетворювалися в сільські, керовані сільськими старостами.

Земля знаходилася у володінні громад. В міру майнового розшарування в громадах з'явилося право приватного володіння землею.

Війни давали військовополонених, що ставали рабами і трудилися в заможних членів громад. З числа заможних вибиралися посадові особи, що керували господарством громади чи воєнними діями. Вони привласнили собі право розподілу общинних продуктів.

Поступово, з метою збереження отриманих привілеїв і захоплених общинних цінностей, в Індії створюється соціальна система - касти. Законами Ману й Анастамби всі жителі країни розділилися на чотири касти: брахмани (жреці); кшатрії (воїни); хлібороби, ремісники, торговці; шудри (люди, що не мають майна, і раби). Привілейоване положення займали перші дві касти. Закони забороняли змішання людей різних каст.

До VI ст. до н. е. у північно-східній частині Індії існувало кілька держав. Найбільш великими були Магадха і Кашала, що боролася за гегемонію в цьому районі. У V ст. до н. е. Магадха перемагає в цій боротьбі. Північно-Західна Індія в VI ст. до н.е. підпадає під владу перського царя Дарія I. Однак у 327 р. до н. е. Олександр Македонський, розбивши війська Дарія, захопив Північно-Західну Індію. Після смерті Олександра в результаті визвольного руху, очолюваного Чандрагуптою, створюється Індійська держава, спадкоємці чандрагупти розширили її. У такий спосіб до складу цієї держави ввійшли частина Афганістану і Белуджистану, Північна Індія і Декан.

2. Сільське господарство і ремесла

Вже в III тисячоріччі до н.е. основним заняттям жителів долини Інду було землеробство. Вирощували пшеницю, ячмінь, горох, просо, джут і, вперше у світі бавовник і цукровий очерет.

Добре було розвите тваринництво. Індці розводили корів, овець, кіз, свиней, ослів, слонів. Кінь з'явився пізніше.

Індці були добре знайомі з металургією. Основні знаряддя праці робили з міді. З неї виплавляли ножі, наконечники копій і стріл, мотики, сокири і багато чого іншого. Не було для них секретом художнє лиття, майстерна обробка каменю, сплави, серед яких особливе місце займала бронза. Індцям були відомі золото і свинець. Але заліза в цей час вони не знали.

Розвите було і ремесло. Важливу роль грало прядіння і ткацтво. Вражає майстерність ювелірів. Вони обробляли дорогоцінні метали і камені, слонову кістку і раковини.

Високого рівня досягла морська і сухопутна торгівля. У 1950 р. археологи знайшли перший в історії порт для стоянки кораблів під час відливу моря.

Найбільш активно йшла торгівля з Південним Межиріччям. Сюди з Індії привозили бавовну, ювелірні вироби. В Індію привозили ячмінь, овочі, фрукти. Були торгові зв'язки з Єгиптом і островом Крит. Імовірно, індці обмінювалися і із сусідніми кочовими народами і навіть побудували місто на ріці Амудар'я.

З упадком індської культури завмерло господарське життя. Тільки на рубежі II — I тисячоріч до н.е. нове населення Індії — індійці — знову перейшло до землеробства. З'явилися посіви пшениці, ячменя, проса, бавовнику і джуту. Особливо великі врожаї збирали хлібороби долини ріки Ганг.

Поряд з конем і великою рогатою худобою важливе місце в господарстві зайняв слон. З його допомогою люди успішно бороли з непролазними джунглями.

Розвивається металургія. Швидко освоївши бронзу, уже на початку I тисячоріччя до н.е. індійці навчилися добувати залізо. Це значно полегшило освоєння нових земель, раніше зайнятих болотами і джунглями.

Відроджується і ремесло. Знову видне місце в господарстві займають гончарна справа і ткацтво. Особливо славилися індійські бавовняні тканини, вироби з який можна було просмикнути через маленьке колечко. Ці тканини були дуже дорогими. На честь богині ріллі Сити їх назвали ситець. Були і більш прості дешеві тканини.

Тільки торгівля залишалася на низькому рівні. Вона обмежувалася обміном товарами між сусідніми громадами.

Таким чином, древні індійці подарували людству такі сільськогосподарські культури, як бавовник, цукровий очерет. Вони приручили саму велику тварину у світі - слона.

Головним заняттям населення було сільське господарство. Збереглися сільські громади, вільні общинники спільно володіли й обробляли землю. Общинники несли на користь пануючих трудові повинності — один день на місяць (будівля дороги, каналів, інші будівельні роботи) і платили натуральні податки — 1/6 частина врожаю.

Але з розвитком майнового розшарування в громадах велика частина суспільної землі зосереджується в руках багатих людей, а бідняки змушені брати в багатих землі в оренду. Розширенню приватного землеволодіння сприяла роздача царем землі брахманам, чиновникам, військовим. Земельні ділянки стали продавати, дарувати, здавати в оренду. Орендна плата, як і царські податки, стягувалася натурою. У країні став з'явилося шовківництво, подальший розвиток одержало бавовництво.

З розвитком продуктивних сил у країні знову стали відроджуватися ремесла. Ремісники стали спеціалізуватися по видах ремесел, поєднуватися в особливі групи цехів і гільдій. Як правило, ремісники одного з видів ремесел заселяли свою частину міста і займали свою частину ринку.

Найбільш швидкими темпами розвивалося ткацтво. Тканини ткалися з бавовни, вовни, льону, шовку. Бавовна, як сировина і готові тканини, була предметом індійського експорту в сусідні країни. Розвивалися металообробка і деревообробка.

З розвитком ремесел стали швидко рости міста. Економічними центрами країни стали Варанаси, Шравасти, Паталипутра, Ванга, Калинга. З появою морського судноплавства на берегах морів будуються порти Дантапура і Рорука. Торгові зв'язки встановлюються з Китаєм, державами Південно-Східної Азії і навіть із Сирією і Єгиптом.

3. Вплив науки на господарство

Розквіту економіки Древньої Індії в VI— III ст. до н.е. сприяло розширення наукових знань і культури. Знання систематизувалися в області астрономії, математики, медицини.

В Індії були створені самобутні системи писемності кхарошти, брахми, девангари й інші алфавіти, що стали основою писемності в країнах Південно-Східної Азії.

Держава, піклуючись про розвиток науки, організовує університети. Так, в VII ст. у Наланде діяв великий науковий центр, де навчалося 10 тис. студентів. Для надходження в цей університет здавали іспити. Рівень вимог був такий, що 80% поступаючих відсівалися. Університет був настільки престижний, що деякі особи видавали себе за випускників цього навчального закладу. З метою підтримки авторитету випускників їм стали видавати сертифікати з глиняними печатками про закінчення цього університету.

Уже в II тис. до н.е. індійські астрономи установили фази місяця, місячний зодіак. Вони створили календар. Рік поділявся на 12 місяців по 30 днів. У VI ст. н.е. пишуться астрономічні трактати. Індуси установили обертання Землі навколо своєї осі і відображення Місяцем світла Сонця.

Особливо значні були успіхи індійської медицини. Вже в середині II тис. індійські медики систематизували знання в області анатомії людини і мали анатомічні терміни. Вони не тільки знали такі хвороби, як жовтяниця, ревматизм, витівка й інші, але ставили їхні діагнози і намагалися лікувати. Вивчаються лікувальні властивості рослин і виробляються ліки. З'являються лікарі різних спеціальностей: хірурги, терапевти. Складаються перші медичні трактати, наприклад, у I ст. н.е. трактат Самхіта Чарака, потім трактат Сушрута Самхіта. Індійські хірурги розробляють безліч медичних інструментів. Так, у трактаті Сушрута описується 20 гострих і 101 тупий медичний інструмент, у тому числі скальпелі, зонди, шприци, пінцети, голки і т.д. Лікарі робили очні операції, операції по зашиванню кишок, пластичні операції (виправлення носа, відновлення відірваної мочки юшка й ін.). Усе це свідчило не тільки про майстерність медиків, але і майстерності ремісників, що виготовляли тонкі медичні інструменти. Знання індійських медиків перейшли до арабів, а потім дійшли до європейських фахівців.

Висновок

Індія не випадково була однією із тих країн земної кулі, де вперше був здійснений перехід до класового суспільства, з'явилася державність. У її регіоні раніше за інших частин північної півкулі виникли умови для розвитку людської цивілізації. У той час як майже весь європейський континент ще покривали густі ліси і лише подекуди, окремими острівцями, минулого розкидані стоянки первісних мисливців в Індії вже починала розцвітати досить висока по того часу матеріальна культура.

Землеробство - одна з найважливіших галузей господарської діяльності стала розвиватися раніше і швидше, ніж в інших районах земної кулі. Цьому сприяв теплий клімат, наявність родючих річкових долин, легко оброблюваного ґрунту. Швидкий же розвиток землеробства дозволив підняти інші галузі господарства і продуктивні сили в цілому на такий рівень, що і обумовив розподіл суспільства на класи і виникнення перших держав.

Найбільшим досягненням є створення складної іригаційної системи з розгалуженою мережею каналів і штучних водойм. Поля були обгороджені земляними дамбами; коли на них зі зрошувальних каналів пускали воду, вони перетворювалися в невеликі басейни.

Усе більш важливе місце в господарстві займає ремесло. Ремісники домоглися успіхів у текстильному, гончарному і ковальському виробництвах, в обробці дерева, каменю, шкіри, слоновой кісти, дорогоцінних металів - золота і срібла.

Використана література:

1. Економічна історія країн.: (Навчальний посібник для экон. фак. Вузів). – Вища школа, 1985.

2. Поляків Г. Б. Історія світової економіки. – М.: Аст-пресс, 1998.

3. Дж. М. Робертс. Доісторичний час і перші цивілізації. Ілюстрована історія світу в 10 томах. Том 1. – М.: БММ АТ, 1998.