Судження 2

КОЛОМИЙСЬКИЙ КОЛЕДЖ ПРАВА І БІЗНЕСУ

РЕФЕРАТ

на тему:

“СУДЖЕННЯ”

Виконав студент групи Ю-21

Кривий Василь

Викладач: Ганущак М. В.

КОЛОМИЯ’99

ПЛАН

1. Загальна характеристика суджень.

2. Судження і речення.

3. Судження і висловлювання.

4. Прості судження. Їх структура: суб’єкт, предикат, зв’язка, кванторне слово.

Пізнаючи предмети і явища навколишнього світу, виділяючи в них певні ознаки, ми висловлюємо судження. Наприклад: “Злочин є діяння суспільно небезпечне”; “Крадіжка здійснюється тільки навмисне” і т. д.

Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що-небудь про предмети та явища об’єктивної діяльності.

Судження відображає наявність або відсутність у предметів певних властивостей, ознак, зв’язків і відношень. У судженні виражається наше знання про саме існування предметів і явищ та про всі різноманітні зв’язки і відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. За допомогою суджень ми охоплюємо предмет у найрізноманітніших його проявах. Так, висловлюючи судження: “Право є сукупність правил поведінки”, “Право не існує без держави”…, ми виявляємо найрізноманітніші сторони права і його зв’язок із іншими явищами.

Таким чином, судження – це не просто зв’язок понять чи уявлень, за якими немає ніякої реальності, як твердить ідеалістична логіка, а відображення дійсно існуючих суттєвих зв’язків і відношень між предметами.

Судження може бути або істинним, або хибним.

Істинним називається таке судження, котре правильно відображає дійсність, не відповідає тому, що є насправді.

Хибним є судження, яке неправильно відображає дійсність, не відповідає тому, що є насправді.

Так, судження: “Суд – орган правосуддя” – є істинним, воно відповідає дійсності, правильно відображає її. А таке судження, як “Харків є більшим від Києва”, “Крадіжка не є злочин” – хибні, оскільки те, що висловлюється, не відповідає дійсності.

Питання про те, яким є конкретне судження – істинним чи хибним, розв’язується практикою.

Кожне судження завжди виражається у формі граматичного речення. Судження не може існувати поза реченням. Речення є безпосередньою дійсністю судження, його матеріальною оболонкою. Проте не всяке речення виражає судження.

Характерні особливості судження полягають у ствердженні або запереченні чого не-будь про що-небудь. Тому якщо у реченні що-небудь стверджується або заперечується, то воно виражає судження, якщо ж у реченні відсутнє ствердження або заперечення, то таке речення не є судженням.

Судження – категорія логічна, речення – категорія граматична. Судження завжди тричленне: воно має суб’єкт, предикат і зв’язку. Речення не завжди є тричленним: воно може бути і одночленним, і двочленним , і многочленним. Окрім підмета і присудка, граматичне речення має ще й інші другорядні члени: означення, додаток, обставина.

Логічна будова судження інтернаціональна. В основних своїх рисах вона є спільною для найрізноманітніших народів. Будова речення, навпаки, значною мірою національна, вона визначається сукупністю граматичних особливостей, характерних для даної мови, що відрізняє його від інших мов. За складом суб’єкта і предиката судження поділяються на прості та складні.

Простим судженням називається судження, яке складається з одного суб’єкта і одного предиката.

Складним судженням називається таке судження, в якому наявні кілька предикатів чи суб’єктів. Складні судження складаються з кількох простих суджень.

Судження складається із суб’єкта, предиката і зв’язки.

Суб’єкт – це те, про що йдеться в судженні. Суб’єкт – не сам предмет дійсності, а поняття про нього. Суб’єкт позначається S (перша літера латинського слова subjektum).

Предикат – це те, що мовиться у судженні про предмет думки. Предикат є поняття про те, що стверджується або заперечується про предмет, виражений суб’єктом. Предикат позначається літерою Р (від латинського слова praedicatum).

Зв’язка в судженні є відображенням зв’язку, існуючого між предметом думки і певною властивістю; зв’язка установлює, належить чи не належить предметові судження властивість, мислима в предикаті. Зв’язка виражається такими словами, як “є”, “не є” тощо.

Наприклад, у судженні “Правові відносини є вольовими відносинами” суб’єктом є поняття “правові відносини”, предикатом – поняття “вольові відносини”, зв’язка виражена словом “є”.

Математична логіка ввела для кількісної характеристики суджень спеціальні оператори, що здобули назву кванторів.

Квантори бувають двох видів: квантор існування і квантор спільності.

Квантор спільності означає вислів: “Для усякого (всіх) х. Позначається він знаком – Vх.

Квантор існування позначає ствердження: “Існують такі х”. Відображається знаком – Эх.

Наприклад, “деякі S не є Р” може бути виражене так:

Эх (х є S і х є Р)

КОНРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що таке судження?

2. Які бувають судження?

3. Який зв’язок між судженням і реченням?

4. Які є види кванторів?

ЛІТЕРАТУРА

1. Тофтул М.Г. Логіка. – К., 1999. – С. 332

2. Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К., 1997. – С. 386

3. Конверський А.С. Логіка. – К., 1998. – С. 266

4. Кондаков И.В. Логика. – М., 1954. – С. 68

5. Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. – К., 1996. – С. 113

6. Формальная логика. Л., 1977

7. Хоменко І.В. Що таке логіка //Барви творчості. К., 1995. – С. 83-95