Право громадян на безпечне навколишнє природне середовище

Реферат:

Право громадян на безпечне навколишнє природне середовище

План

Вступ

1. Право громадян на безпечне навколишнє природне середовище

Висновок

Література

Вступ

Це право є одним з основних конституційних екологічних прав людини, яке називають правом на екологічну безпеку.

Суб’єктами цього права є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які перебувають на території України, а об’єктом — навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів (частина перша ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Щоб таке середовище було безпечним для людини, воно має відповідати юридично встановленим критеріям. Йдеться, зокрема, про систему екологічних, санітарно-протиепідемічних та інших норм, нормативів, вимог, правил, заборон тощо. Так, екологічні нормативи становлять гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, розміщення в ньому відходів, рівні допустимого шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів (ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Санітарні та інші нормативи становлять гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі (воді, повітрі), гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування тощо. Визначаються такі критерії державними стандартами та іншими обов’язковими для виконання нормативними документами. Вказані нормативи виражають якісні характеристики стану навколишнього природного середовища і спрямовані на забезпечення його чистоти, сприятливості, комфортності для життя та здоров’я.

1. Право громадян на безпечне навколишнє природне середовище

У законодавстві України встановлено право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище, на відміну від міжнародно-правових актів, де передбачено «середовище, яке дозволяє вести гідне і квітуче життя», або «життя в гармонії з природою», або на відміну від законодавства інших держав, які закріпили в законодавстві в тій чи іншій редакції право на сприятливе навколишнє середовище. Звичайно всі ці питання потребують визначення критеріїв: яке середовище можна вважати сприятливим чи безпечним для життя і здоров’я? На це питання ні у міжнародно-правових актах, ні у законодавстві України немає чіткої відповіді. Звичайно, забезпечення сприятливого навколишнього природного середовища — більш складне завдання, ніж безпечного для життя і здоров’я. Співвідношення цих понять таке ж, як співвідношення програми максимум і мінімум. В умовах складної економічної ситуації в Україні законодавець обґрунтовано встановив мінімальні завдання.

Сприятливе середовище — це таке, яке позитивно впливає на стан здоров’я людей та біологічні процеси функціонування живих організмів.

Безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище — це таке, яке не впливає негативно на стан здоров’я людей, не перевищує встановлених у законодавстві нормативів екологічної безпеки.

Іншою важливою характеристикою безпечного довкілля є раціональне використання природних ресурсів, додержання екологічних вимог у процесі природокористування, в тому числі додержання нормативів та лімітів використання природних ресурсів з урахуванням наукового обґрунтування узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів і потреб суспільства та особи. Ліміти на природокористування є системою екологічних обмежень щодо використання тих чи тих природних ресурсів або територій і визначаються як встановлені нормами природоресурсового (земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного та іншого) законодавства обсяги використання природних ресурсів.

Сприятливе навколишнє природне середовище означає також його здатність задовольняти естетичні, рекреаційні, оздоровчі, культурні, наукові та інші потреби людини, наявність видового та популяційного різноманіття тварин і рослин. З цією метою створюються і особливо охороняються шляхом запровадження спеціальних режимів курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони, території та об’єкти природно-заповідного фонду.

Право на безпечне для життя та здоров’я довкілля — одне з фундаментальних і всеохоплюючих прав людини і громадянина. Інші екологічні права — право на екологічну інформацію, право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи, право на обговорення різних проектів, на участь у розробці та здійсненні природоохоронних заходів тощо, які передбачені законодавством, по суті, виступають засобами реалізації права на безпечне навколишнє середовище.

В Україні додержання права на безпечне навколишнє природне середовище має забезпечуватися в межах здійснення державою її екологічної політики та природоохоронною діяльністю спеціально уповноважених державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських органів і організацій, природокористувачів на основі послідовного виконання правових, організаційних, технічних, економічних, наукових, виховних та інших заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

До компетенції державних органів у цій сфері законодавством віднесено: здійснення екологічного прогнозування і планування; розробка та затвердження екологічних стандартів та нормативів; організація здійснення екологічної експертизи; здійснення контролю та моніторингу навколишнього природного середовища; ведення державного обліку та кадастрів природних ресурсів, об’єктів, речовин, матеріалів, устаткування, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища, паспортизація екологічно небезпечних об’єктів; екологічне інформаційне забезпечення; видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів та на здійснення екологічно небезпечних видів діяльності; сертифікація харчових продуктів та продовольчої сировини тощо.

Система нормативів екологічної безпеки в Україні розвинута недостатньо. Це, у першу чергу, санітарно-гігієнічні нормативи чистоти (якості) повітря і води (гранично допустимі концентрації шкідливих речовин, або ГДК) у повітрі і воді, які затверджені Міністерством охорони здоров’я, Міністерством екології і природних ресурсів України. Ці нормативи містять максимальні жорсткі вимоги до якості повітря і води з точки зору їх впливу на здоров’я людей. Але система ГДК не є досконалою як в Україні, так і в інших країнах, оскільки в навколишнє природне середовище викидається у промислово розвинутих країнах набагато більше забруднюючих речовин, які не нормуються і належним чином не вивчені. У кожному п’ятому місті України нормативи ГДК шкідливих речовин у повітрі перевищуються в десятки разів.

Система нормативів ГДК ґрунтів тільки починає складатися. До критеріїв безпечного для життя і здоров’я навколишнього природного середовища належать також нормативи гранично допустимих рівнів (ГДР) акустичного, радіаційного, електромагнітного, біологічного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, нормативи гранично допустимого вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування.

На забезпечення права громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище спрямовані і нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря: ГДК забруднюючих речовин в атмосферному повітрі для людей і об’єктів навколишнього природного середовища; гранично допустимі рівні (ГДР) акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря для людей і об’єктів навколишнього природного середовища, передбачені Законом України від 16 жовтня 1992 року «Про охорону атмосферного повітря».

Право на безпечні для здоров’я і життя продукти харчування, питну воду та навколишнє природне середовище передбачено у Законі України від 24 лютого 1994 року «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Закон України від 9 лютого 1995 року «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» встановлює серед принципів державної політики: пріоритет захисту людини та навколишнього природного середовища від впливу іонізуючого випромінення, забезпечення безпеки під час використання ядерної енергії (ст. 5). Метою радіаційної безпеки при поводженні з радіоактивними відходами є захист людини і навколишнього середовища від неприпустимого радіаційного впливу, під час якого радіоактивні відходи являють собою потенційну загрозу.

Висновок

Гарантування безпечного для життя і здоров’я людей навколишнього природного середовища є одним з основних принципів екологічної експертизи згідно зі ст. 6 Закону України від 9 лютого 1995 року «Про екологічну експертизу». Пріоритетність збереження людини і охорони навколишнього природного середовища по відношенню до екологічного ефекту від застосування пестицидів і агрохімікатів є одним з основних принципів державної політики у сфері діяльності, пов’язаної із застосуванням пестицидів і агрохімікатів (згідно зі ст. 3 Закону України від 2 березня 1995 року «Про пестициди і агрохімікати»).

Як бачимо, право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище є пріоритетним, основним принципом для різних сфер діяльності, воно закріплено і гарантується законодавством України.

Література

1. Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.

2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.

3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001

4. Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001

5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с

6. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.

7. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. -Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.