Неврози в дитячому віці

План

1. Вступ

2. Думка про проблему дитячих неврозів

3. Висновки: невроз дітей - чи можна уникнути?

4. Список використаної літератури

Вступ

Дана тема по своїй актуальності заслуговує на увагу не тільки фахівців в області дитячої невропатології, але і, насамперед, батьків, вихователів дитячих садів, учителів. З кожним роком зростає кількість дітей, яким поставлений діагноз якого-небудь нервового захворювання. За даними досліджень А.І.Захарова до закінчення молодшої школи здорових дітей менше половини. Причини такого явища криються не тільки в складній соціальній обстановці, але на багато глибше.

Небезпека цього захворювання криється не в його чи вазі невиліковності (невроз - вилікуємо), а у відношенні до цього захворювання. Більшість батьків просто не звертають на перші ознаки чи неврозів нервових розладів у своїх дітей, друга частина - якщо і звертає увагу, то відноситься досить поверхово (“саме пройде”), і лише незначна частина починає реальні дії для виправлення положення. На думку шкільних педагогів і психологів до середніх класів діагноз нервового розладу можна поставити більшості дітей, а фактично здоровими можна назвати лише одиниці. Якщо врахувати, що невроз з'являється не в шкільному віці, а набагато раніш, і до шкільного віку частина дітей приходять зі стійкими нервовими порушеннями, то можна зробити сумні висновки.

Прислів'я говорить: “Посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю”, “Звичка - друга натура”. Народна мудрість тонко помітила зв'язок між способом життя, що закладається ще в дитинстві, і відносинами людини з навколишніми його людьми, з яких дійсно складається його доля. Якщо дитині в дитинстві батьки постійно вселяли, що він:” матрац, нехлюй, телепень”, то чи рано пізно в це починає вірити. Але спочатку усередині дитини відбувається конфлікт, тому що він знає, що він не такий поганий, що він намагається порадувати своїх батьків, а вони цього не зауважують, намагаючись підігнати дитини під свої мірки. З цього конфлікту “випливає” нервова напруга, з яким дитина під годину не може справитися. Можливо два варіанти рішення дитиною цієї проблеми: або він пристосуватися під непомірні вимоги дорослих і сховає свої особистісні якості, але буде змушений шукати механізм захисту власного “Я” доступними для нього способами, або він буде пручатися, що породить безліч конфліктів з батьками. І те й інше неминуче приведе до підвищеної нервової напруги, а якщо батьки не перемінять свою “виховну політику”, те в дитини виникне нервовий розлад, невроз, що підростаючий людина понесе із собою в доросле життя. Напрошується закономірне питання: чи виростуть ці діти повноцінними особистостями, чи будуть вони щасливі і щасливі? Напрошується відповідний відповідь. У книзі Вл. Леві “Нестандартна дитина”* описується випадок, коли батьки звернулися до психолога з приводу своєї дитини: хлопчик перестав забирати свою постіль. Скільки років вашому хлопчику? - запитав психолог. 25 - відповіли батьки - він уже 3 роки як одружений. Причина виявилася лежала на поверхні - батьки виховували своєї дитини так, як хотілося їм, примусили надійти в інститут по їх виборі. От “дитинча” і збунтувався.

Судячи з масштабу поширення цієї проблеми - у недалекому майбутньому нам грозить “повна невротизація населення”. Суспільство своєму з невротиків, що складається в більшості, не зможе гармонійно існувати надалі. Чим може обернутися проблема дитячих неврозів надалі, говорити не приходиться.

Може показатися, що я згущаю фарби і малюю апокалиптическое майбутнє. Так, проблема важлива, дуже. Але усе більше батьків надає значення здоров'ю своїх дітей і своїх родин у цілому. На жаль, більшості з них приходиться діяти методом проб і помилок, але саме головне - вони хочуть виростити здорових дітей. Задумуються про профілактику дитячих нервових захворювань і намагаються не допускати їх. Ніхто не сперечається - сучасне життя стало складної, позбавленої стабільності і повні стресів. У даних умовах жити і ростити нове покоління буде легше тільки здоровій людині і фізично, і морально, але в першу чергу психічно.

Сучасна родина “являє собою не застиглу соціальну організацію, а динамічну мікросистему, що постійно знаходиться в діалектичному розвитку. Загальновідомі визначені зміни, що відбулися в структурі родини: зменшення розмірів родини і кількості дітей, зменшення ролі старшого брата і сестри, зникнення різкої диференціації між членами родини в цілому” - пише А.И.Захаров у книзі “Неврози дітей”. Сюди ж можна додати і змішання полових ролей у суспільстві: стає усе більш помітна фемінізація чоловіків і, назад, мускулюнізація жінок. Чоловіки усе більше відстороняються від виховання власних дітей (хоча треба відзначити, ця тенденція існувала і раніш), намагаються скласти із себе якнайбільше відповідальності за цей процес. Жінки пропонують своїм дітям стереотип моделі поводження (згідно половою диференціації в суспільстві), не відповідної дійсності: для хлопчиків - зразок суміші “прекрасного принца” і “Шварценегера”, не підкріплений особистим прикладом батька, для дівчинок дотепер діє стереотип поводження скромної, домовитої жінки, хоча перед очима щодня приклад власної матері, не відповідній реальній жінці в сучасному суспільстві.

Сучасні соціальні психологи відзначають зміни происшедшие в нинішній родині. Намічається тенденція до формування нового типу родини. Відносини між батьками споконвічно в родині будуються скоріше на принципах товариства, ніж на принципах верховенства того чи іншого члена родини (по патріархальному чи матріархальному укладі). Але процес становлення нової родини важкий і хворобливий, тому що нові ролі ще не до кінця освоєні: чоловіків у родині ще тягне стукнути куркулем по столі і сказати: ”Хто в будинку хазяїн?”, жінки, виховані старшим поколінням в іншому ключі, змушені пристосуватися до сучасних умов і поводитися більш активно , теж претендують на роль глави родини. Безліч родин розпадається, не перейшовши 5-літній рубіж існування. Але тому що в більшості родин уже є діти, те насамперед вони розплачуються за помилки дорослих. Що, у свою чергу, сприяє виникненню неврозів і інших нервових захворювань дітей.

На мій погляд, причини складних взаємин між батьками і дітьми, а, у свою чергу й у більшості випадків, причини підвищеної нервозності дітей, криються в неспроможності батьків, не здатності виконувати материнські і батьківські обов'язки через інфантилізм людей, що створюють родину. Сучасні батьки по інерції продовжують жити своїми проблемами, не задумуючись про долю своїх дітей. Сучасні батьки, по визначенню Дж.Пірса, “рассоединенние” , вони існують поруч, але не разом. Кожний із членів родини займається своїми проблемами, забуваючи, що дитина має потребу в постійному любові, увазі і турботі, розумінні своїх проблем, яких у нього багато. Замість цього сучасні батьки намагаються якомога раніше перекласти виховання власної дитини на дитячі установи, займаючись тим часом власною кар'єрою і власним життям. Що у свою чергу не сприяє здоров'ю дитини у всіх відношеннях. Передбачаю заперечення, що сучасне життя змушує приймати рішення, що не відповідають власним прагненням. На що можу відповісти: компроміс можна знайти завжди, було би бажання. Термін “Возз'єднання в батьківстві”, запропонований, Дж.Пірсом, насправді - актуальна вимога до сучасної родини, реально здійсненне в сучасних умовах. Воно допоможе запобігти більшості випадків нервових захворювань дітей, що у свою чергу забезпечить психічне здоров'я підростаючого покоління.

Діти несуть у доросле життя той стереотип відносин, що закладається в дитинстві. Якщо маля часто бачить сварки батьків, то в наслідку приймає їх за норму життя, виробляє звичку до подібним до відносин. Ставши, у свою чергу батьком, підсвідомо реалізує закладене в дитинстві представлення у власній родині. На мою думку, у сучасну шкільну програму треба включити предмет “Родительство”, навчаючи , що називається “із младих нігтів” премудростям цієї складної науки. Тому що поки що рідку нинішню родину можна взяти за приклад для наслідування - гармонія сімейних відносин імовірніше всего створить сприятливий ґрунт для виховання гармонічної особистості (звичайно, ні хто не застрахований від помилок).

На думку А.І.Захарова існують кілька видів неврозів. У своїй книзі “Неврози в дітей” він перелічує їх у наступному порядку:

1. Невроз страху. Приклад дівчинки 6-ти років описує даний вид неврозу.

“Ми знаємо, що, коли виникають такі стани, найчастіше мова йде про страх смерті. Він виявляється в тім чи іншому ступені у всіх дітей у віці 5-6 років. ... Як правило, діти самі справляються з подібними переживаннями; але тільки в тому випадку, якщо в родині існує життєрадісна емоційна атмосфера... А якщо дитина і колись був неспокійним , те подібне занепокоєння різке підсилює віковий страх смерті, і от вам набір невротичних страхів, як у цієї дівчинки ( острах ліфта, пожежі, вогню, хвороби, машин і т.д.). Усі ці страхи мотивовані, власне кажучи, одним: острахом, що може щось случитися. У своєму максимальному вираженні це “щось” означає смерть: від пожежі, хвороби і т.д. ...Джерелом подібних страхів була мати, тривожна по характері, і всього цього боявшаяся в дитинстві”.

А.И.Захаров бачить причину передачі материнських страхів дочки в такій особливості психологічного розвитку дитини, як “феномен рольової ідентифікації “ - у віці 4-5 років дівчинки хочуть в іграх зображувати себе мамою, хлопчики 5-8 років - батька.

Так і в даному випадку дівчинка підсвідомо, непомітно засвоїла материнський спосіб поводження.

2. Неврастенія.

“Хвороблива перенапруга психофізіологічних можливостей дитини. Він не в силах відповідати завищеним вимогам навколишніх і заздалегідь вважає себе не здатним справитися з будь-якими майбутніми труднощями”.

Найчастіше це походить від нездатності батьків прийняти дитини таким, який він є насправді. Дитина, у свою чергу не може зрозуміти, чому батьки так строгі до нього, адже він так намагається робити те, що вони вимагають. Протиріччя самих батьків приводять дитини до нервової перенапруги, неврастенії. Говорити про здорову психіку дитини не приходиться - конфлікт батьків з дитиною, сприймається останнім, як власна неповноцінність. Насправді, приходиться дивуватися терпінню дітей у таких ситуаціях. За словами Захарова, батьки на його прохання підрахували скільки зауважень у день вони зробили своїй дитині: близько 300 суперечливих вимог ( не прохань, звертань, а вимог і наказів).

Іншою причиною подібного неврозу може бути переключення уваги батьків на іншу дитину, що з'явилася в родині, нездатність самих батьків рівномірно розподіляти увага між усіма дітьми в родині. Часто, докори на адресу старшого (у такій ситуації рідше буває навпаки) дитини бувають несправедливі і мотивовані тим, що “він старший, на ньому більше відповідальності, він сам повинний розуміти”. Як правило обертається така ситуація нервовими зривами, тиками, а в гірших випадках неприкритою агресією до молодшого чи брата сестрі. Так страждаюча дитина розуміє причину зниження свого рейтингу в батьків.

А.И.Захаров “Неврози в дітей” . Невроз страху -стор.61

неврастенія - стор.66

3. Істеричний невроз.

“Його зовнішні прояви, видимо, знайомі усім: дитина надмірно примхлива, раз у раз влаштовує істерики, падає на підлогу, б'ється. Але подібний невроз треба відрізняти від патології характеру, що буває в більш старшому віці”. Можна додати: треба відрізняти від педагогічної занедбаності, але причина - та ж. Батьки до визначеного моменту потурали зростаючим вимогам чаду, але потім ввели обмеження, надійшовши непослідовно - адже дитина не розуміє зміну логіки батьків. “Головна відмінність: дитина не хоче бути таким; він улаштовує сцени, хоча і страждає від цього. Але нічого із собою не може зробити, це відбувається мимо його волі”.

Причини виникнення такого поводження Захаров бачить у вищевказаній причині: непослідовність у вихованні батьків і найближчого оточення - бабусь і дідусів. За прикладом далеко звертатися не треба, він узятий з життя. Приїхала свекруха, що бачить свого онука раз у рік, вирішила виявити “педагогічну чуйність. “Дитині не можна говорити ні” - сказала вона мені. Дитина вимагала дістати спеціально заховані від нього насолоди перед обідом. Маля відчуло, що тут він не одержить опори, змусив бабусю підняти його на потрібну висоту і сам дістав шукане. Перед цим улаштувавши невелику істерику для острашки. Гірше було, коли бабуся виїхала - неможливо було пояснити, чому йому забороняють те, що вчора дозволили.

Іншу причину істеричного неврозу Захаров називає зворотну сторону такої ситуації: не підвищена увага до дитини, а навпаки, повна відсутність такого. Діти, позбавлені емоційної уваги, у міру нагромадження дефіциту уваги влаштовують демонстрації. Але, як правило, натикається на стіну нерозуміння - завжди тиха і непомітна дитина перетворюється в некерованого бешкетника. “Ти нам такий не подобаєшся” - як би говорять батьки. Таких дітей називають “незатребуваними”.

Насправді проблема “незатребуваних дітей” характерна для покоління 60-80х років, коли молоді батьки були зайняті пристроєм особистого життя і кар'єри, лише в малої кількості батьків була можливість займатися домашнім виховання дітей, інші були позбавлені такої можливості, змушені були віддавати своїх дітей у дитячі ясла і сади. Можна сказати - віяння часу.

4. Невроз нав'язливих станів.

Останній невроз, описаний Захаров. “...Звичайно виявляється в більш старшому шкільному віці”. Стану, при яких дитина відчуває потребу робити які-небудь дії, тому що, на його думку, це несе в собі захисні елементи. Насправді, це і є механізмами захисту, як тики, одноманітні рухи, чи респіраторні явища (на думку В.І.Гарбузова).

Корені цього неврозу - ті ж, сімейні відносини, вірніше їхнього порушення. Підвищена вимогливість батьків, вимогливість - заради вимог, принциповість - усупереч здоровому глузду. Батьки вимагають беззаперечного підпорядкування від дитини, виховання нагадує муштру. У дітей у таких родинах виникає помисливість, острах порушити вимоги батьків (про дорослих, вирослих у таких умовах говорять: ”Лякана ворона куща боїться”).

А.І.Захаров бачить причини дитячих неврозів у недосконалості сімейних відносин. Але, таким чином, проблема стає схожа на замкнуте коло: батьки несуть зі свого дитинства свої страхи проблеми, перекладаючи їх на плечі дітей, що поростають, ті у свою чергу - на плечі своїх дітей. І так можна продовжувати довго, поки хто-небудь з цього ланцюжка не зупиниться і не задумається, як виправити це положення. Свідоме батьківство, тобто повне усвідомлення звий відповідальності як батька і вихователя багатьом мамам і папам допомогло вирішити проблеми своєї родини і ростити своїх дітей відносно здоровими. Діти, почуваючи в батьках, насамперед любов, знаходячи опору і розуміння більш безболісно проходять кризові моменти свого життя.

Дуже важливий момент, якому Захаров надає великого значення - період до народження дитини. Наскільки дитина буде бажаним у родині, у якому стані знаходиться сама родина на момент появи дитини в родині.

Стародавня притча говорить: коли до древнього мудреця прийшли молоді батьки, дитині яких було 10 днів, і запитали: “Коли нам починати виховувати своєї дитини?” На що мудрець їм відповів: “Ви спізнилися на 9 місяців і 10 днів”.

Насправді, ніхто не вимагає досконалості від батьків, усі мають право на помилки, але багатьох з них можна було б уникнути. Для початку вирішити власні проблеми і проблеми взаємин у родині. Ясне розуміння такого рішення в майбутньому гарантує і психічне здоров'я дитини в родині, а так само гарантія, що більшість ваших проблем не перейдуть марним багажем у життя наших онуків.

Не менш важливе розуміння почуття міри - “Ніщо не отрута, ніщо не ліки - головне міра”. Надлишок невиправданої уваги, це “всевидюче око”, батьків може породити в дитині непевність у власних силах, різні комплекси, так само може привести до виникнення неврозу. Адекватне відношення до віку дитини (до речі, більшість батьків не може спокійно прийняти темпи дорослішання власних дітей - тут можливі полярні думки, то їм здається, що дитина ще занадто маленький, то пред'являються вимоги, що не відповідають віку дитини) - складність, що не багато хто можуть перебороти спокійно. Розуміння і повага до особистого життя дитини дотримується далеко не усіма батьками, але це відноситься вже до розділу етики самих батьків.

Багато батьків сприймають власної дитини, як ще один шанс для утілення власних амбіцій і нереалізованих можливостей. Як і чим розплачуються діти таких батьків, по-моєму, не потрібно розповідати.

Дійсно, перелічувати причини дитячих неврозів можна довго. Головне зрозуміти, що причини нервових захворювань дітей криються не в недосконалості дитячої природи, а в помилках виховання. Деякі батьки, водячи своїх дітей по лікарях, допитуючись, від чого в дитини тік, енурез, заїкуватість, страхи, говорять про сторонні причини захворювання. Але надходячи так, валять “із хворої голови на здорову” - якщо тут доречний такий каламбур. Першопричина в них самих. Не заможність як батьків.

Звичайно, не можна забувати, що спровокувати вихід неврозу “на поверхню” може який завгодно напружений момент - нагавкав собака, різко просигналила машина, несправедливість учителя, але треба пам'ятати, що основа закладається в раннім дитинстві.

Складності сімейних відносин не повинні бути приводом для виправдання власної неуважності до своїх же дітей.

У кабінеті в мого батька висів плакат: “Хто хоче працювати - працює, хто не хоче - шукає виправдання власної бездіяльності”. Перефразуючи, можна сказати: “Хто хоче виростити гармонічної дитини - прикладає зусилля для досягнення своєї мети, хто хоче займатися тільки собою - шукає виправдання власної бездіяльності”.

Говорячи про дитячі неврози, треба постійно пам'ятати, що це захворювання одержують у виді спадщини від своїх власних батьків. А.И.Захаров постійно підкреслює, що неврози в дітей - захворювання не генетичні, але обумовлені станом батьків на момент народження маляти.

Використана література:

1. А.И.Захаров “Неврози В Дітей”, изд-во “Дельта” , Спб, 1996 рік

2. В.И.ГАРБУЗОВ “Нервові Діти”. – Л., 1990.

3. В.Леви “Нестандартна Дитина” Москва 1989 рік.

4 Дж.Пірс “Чарівна Дитина Підростає” , Самвидав.