Миколаїв у перші місяці війни

Реферат

Миколаїв у перші місяці війни

учня 10-А класу

середньої школи № 17

Савицького Андрія

22 червня 1941 р. раптовим нападом Німеччини на Радянський Союз почалася Велика Вітчизняна війна. І хоча її чекали – усі жили в передодні війни – вона обрушилася все-таки зненацька.

Про перші дні життя Миколаєва після початку війни розповідає наш земляк, вчений-кораблебудівник і краєзнавець Ю. С. Крючков. От уривки з його, тоді тринадцятилітнього підлітка, спогадів.

«Виходжу на вулицю. Маса військ з усіх сторін повільно стікається до Спасського спуска. Броджу уздовж вулиці. Пушки, броньовики і піхота забили всі дороги й тротуари. Жителі проводжають своїх близьких, друзів і знайомих. Через два-три дня ця сіро-зелена жива ріка досягне фронту. Здається, ніщо її не зупинить. Вона змете ворога зі свого шляху...

Наступного дня почалася стрілянина. Пушки палять невпинно. Задираємо голови нагору – от ВОНИ. Летять. «Хейнкелі» із чорними хрестами. Усі правильно. Усі як у книжці «Силуети німецьких військових літаків», виученої нами ще раніш напам'ять. Довгі фюзеляжі, розгонисті крила, блиск скляних «ліхтарів», рокіт моторів. І чорні хрести.

Їх мало. Усього два чи три. Летять низько, обкутані клубами розривів. Пушки палять. Великий рваний осколок зенітного снаряда вдаряє у двері сараю. Нас усіх заганяють у будинок. А в будинку ще страшніше. Гулко віддаються постріли гармат. Потім вступають кулемети. Зчетверені «максими» розсипаються частим дробом, як горохом об стіну. Неприємні удари осколків у черепичний дах.

У серпні нальоти стали більш сильними. І переважно по ночах. Це вже було зовсім неприємно. Пам'ятаю один особливо страшний. Раптово завила сирена. Прожектори зашаріли по небу. Потім уключилися пушки й кулемети. Одна установка стріляла з даху будинку військово-морської бази. Пушки били знизу – із території військово-морського порту. Пекло було страшне. Наліт тривав більш двох годин...

Этот страшный август – отче наш, прости! –

Я сравню с началом светопреставленья.

В небе появились жёлтые кресты

С чёрными крестами – в лето отступленья[1]…»

З початком війни всі підприємства міста перейшли на випуск військової продукції. Завод ім. Андре Марті (нині ЧСЗ) терміново добудовував кораблі і судна, які можна було закінчити, робив протитанкові пушки. На заводі ім. 61 комунара також працювали цілодобово, щоб завершити будівлю деяких кораблів, чи хоча б забезпечити їхню плавучість.

29 червня Виконком Миколаївської Облради постановою № 36 прийняв рішення про проведення в Миколаєві оборонних робіт. Старших школярів послали на збирання врожаю в колгоспи. Населення міста мобілізували на спорудження протитанкових ровів і загороджень навколо міста. У школі № 5 створили військовий госпіталь і в нього надійшли перші поранені, котрих підвозили від Варваровського моста (у районі нинішнього річкового вокзалу) трамваєм прямо до стін школи, благо не встигли розібрати старі, дореволюційні трамвайні шляхи, що йдуть від Радянської по вулиці Рози Люксембург (нині Нікольска).

У липні почалося формування народного ополчення з добровольців – робітників і городян. 10 липня на заводі ім. Андре Марті записалося 4053 чоловік. Ополченськи частини були зведені в Миколаївську дивізію ополчення. Був також створений добровільний кавалерійський полк.

Але радянські війська, що тісняться німцями, безупинно відступали, і це було незрозуміле людям, викликаючи здивування і питання – у чому ж справа?

Оборону міста очолив контр-адмірал І. Кулішов[2], як старший морський начальник у Миколаєві. Безпосередньо організацією оборони займався генерал Матвієнко. Заводи терміново демонтували коштовне устаткування і вантажили на кораблі і судна. Узявши на борт робітників і інженерів разом з їхніми родинами, вони ішли в Севастополь, Поті, Батумі, щоб там підсилити ремонтні бази; корпуса недобудованих кораблів (“коробки”), крейсерів проекту 67 і лідерів проекту 48 також завантажили устаткуванням і коштовними матеріалами і помістили на них працівників заводів з сім'ями. На буксирі ці “коробки” проривалися через Бугський і Дніпро-Бугський лимани під вогнем німців. Навіть підвідні човни вивозили устаткування, матеріали, робітників і їхньої родини.

13 серпня в Полігона, на окраїні Миколаєва з боку Херсона, показалися німецькі танки. Вони намагалися прорватися до міста, але були відбиті батареєю зенітних орудій 122 артилерійського морського полку. Стало ясно, що місто майже оточене, тому 14 серпня було прийняте рішення залишити місто, а 9-й армії пробиватися через оточення на Херсон.

Стапеля суднобудівних заводів, недобудований лінійний корабель і найважливіші цехи були висаджені при відступі з Миколаєва.

15 серпня по дорозі, що веде уздовж узбережжя, евакуювалася в Севастополь Миколаївська військово-морська база. 16 серпня місто залишили останні загони радянських військ. 9-я армія з боями пробивалася до Херсона, а ранком німецькі мотоциклісти через Водопій ввірвалися в залишене місто. Для Миколаєва наступив період німецької окупації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Колесник А. М. Туристскими тропами Николаевщины: Путеводитель.– Одесса: Маяк, 1981.

2. Крючков Ю. С. История Николаева: от основания до наших дней – Николаев: Возможности Кимерии, 1996.

[1]Семен Кірсанов. «Едем».

[2] Трагічно загинув у 1943 р. За показ англійської військово-морської місії креслень їх же підвідного човна “L-55”, відновленого після його затоплення в громадянську війну, був обвинувачений у розголошенні таємниці і викликаний у Москву. Не чекаючи ганебного суду, Кулішов застрелився в номері готелю в Москві.