Берлінська стіна

Реферат на тему:

“Берлінська стіна”

З осені 1949 року на території Німеччини і зокрема Берліна фактично існувало дві німецькі держави – ФРН і НДР. Протягом 45 років німецьке питання породжувало напруженість. У центрі Європи зберігалась небезпечна зона конфронтації, де два військово-політичні блоки безпосередньо протистояли один одному.

У 1955 році остаточно оформився розділ Європи між Сходом і Заходом. Однак чітка границя протистояння розділила Європу ще не до кінця. У ній залишалося одне незакрите "вікно" - Берлін. Місто виявилося розділеним навпіл, причому Східний Берлін був столицею НДР, а Західний Берлін вважала своєю частиною ФРН.

Два протилежних суспільні лади уживались у межах одного міста, при цьому кожен берлінець міг бесперешкодно потрапити "із соціалізму в капіталізм" і назад, перейшовши з однієї вулиці на іншу. Щодня цю невидимую границю перетинали в обидва боки до 500 тисяч чоловік. Багато східних німців, користаючись відкритою границею, назавжди їхали на Захід. Щорічно так переселялися тисячі людей, що дуже турбувало схуднонімецьку владу. Та й у цілому відкрите навстіж вікно в "залізній завісі" зовсім не відповідало загальному духу епохи.

У серпні 1961 р. радянські і східнонімецькі влади прийняли рішення закрити границю між двома частинами Берліна. Прокинувшись ранком 13 серпня, берлінці зненацька знайшли, що звична дорога в іншу частину міста перекрита озброєними прикордонниками. Вулицю перегородив колючий дріт і її взяли під охорону.

Крім того, за одну ніч на всьому протязі міського кордону виросла знаменита Берлінська стіна. Її спорудили з бетонних плит. Напруга в місті росло.

Якщо зі східної сторони стіну охороняли, то з західної - її намагалися кілька разів зруйнувати. Західні країни виразили протест із приводу поділу міста. Нарешті в жовтні протистояння досягло вищої крапки. У Бранденбурзьких воріт і на Фрідрихштрассе, біля головних пропускних пунктів, вишикувалися американські танки. Їм назустріч вийшли радянські бойові машини. Більш доби танки СРСР і США простояли з націленими один на одного дулами.

Періодично танкісти включали мотори, як би готуючись до атаки. Напруга трохи розрядилася лише після того, як радянські, а слідом за ними й американські танки відійшли на інші вулиці. Однак остаточно західні країни визнали розділ міста тільки десять років потому. Його оформило в угоду чотирьох держав (СРСР, США, Англії і Франції) підписану в 1971р. В усьому світі зведення Берлінської стіни сприйняли як символічне завершення післявоєнного розділу Європи.

Усі ці роки у свідомості німців жило прагнення усунути таке ненормальне явище, як Берлінська стіна і досягти об’єднання в рамках єдиної Німеччини.

Зміни в країнах Східної Європи у 80-х роках дали поштовх до втечі громадян НДР до ФРН. Громадяни НДР використовували для цього відкритість кордону між Угорщиною й Австрією. Перебудова в СРСР викликала в керівництва НДР майже відкрите невдоволення: воно прагнуло зробити все, аби зменшити її вплив. Але серед широкого загалу населення вона викликала підтримку. Приїзд М.Горбачова у жовтні 1989 року на святкування 40-річчя НДР призвело до розгортання масового руху за оновлення. Придушити ці виступи силою було неможливо.

11 жовтня керівництво СЄПН (Соціалістична Єдина Партія Німеччини) звернулося до населення з пропозицією провести референдум про майбутнє соціалізму на німецькій землі.

18 жовтня Хонеккер подав у відставку. Це стало сигналом до розгортання масових демонстрацій, утворення нових політичних партій. Всім громадянам було надано право вільного виїзду з країни. Далі події розгортались з небаченою швидкістю. 4 листопада 1989 року у Берліні відбулась 500-тисячна демонстрація. 7 листопада у відставку пішов уряд, а 8 листопада керівництво партії на чолі з Е.Кренцем. 9 листопада було зруйновано Берлінську стіну.

13 листопад було створено новий уряд на чолі з Хансом Модровим. 2 грудня з конституції було вилучено статтю про провідну роль робітничого класу і його партії в житті суспільства. Увесь склад ЦК СЄПН подав у відставку, а Хонеккер та інші колишні керівники виключені з СЄПН, яку було перейменовано у Партію Демократичного соціалізму.

У березні 1990 року в країні відбулися перші вільні вибори. НДР отримала шанс розвиватися по демократичному шляху.

У грудні 1989 року було піднято питання про об’єднання двої Німеччин. Почалися пошуки формули об’єднання.

Спочатку керівництво НДР вважало, що цей процес буде тривалим. Але вибори 1990 року дали перемогу ХДС, яка виступала за негайне об’єднання Німеччини на основі закріпленої у конституції ФРН схеми входження земель на сході у федерацію. Уояд, сформований лідером ХДС Лотаром де Мез’єром приступив до реалізації цього процесу.

1 червня були у НДР були введені західнонімецькі гроші (дойчмарки). 31 серпня проведено вибори і відновлено 6 земель на території НДР.

У лютому 1990 року між державами-переможцями у Другій світовій війні – СРСР, США, Великобританією та Францією – і двома німецькими державами була досягнута домовленість про створення переговорного механізму “2+4”. У результаті переговорів, які велись протягом семи місяців, було вироблено документ, що містив рішення з усього комплексу зовнішнів аспектів німецької єдності. 12 вересня 1990 року у Москві міністри закордонних справ 6-ти держав підписали Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини.

Договір встановлював, що зовнішними кордонами об’єднаної Німеччини є кордони НДР і ФРН, і підтвердив остаточний характер цих кордонів як суттєву складову частину світового порядку у Європі. Сторони визнали, що об’єднана Німеччина не має ніяких територіальних претензій до інших держав і не висуватиме таких претензій у майбутньому. У конституції об’єднаної Німеччини не повинно бути будь-яких положень, що суперечили б цим принципам.

З об’єднанням Німеччини були вичерпані права і відповідальність чотирьох держав щодо Берліна та Німеччини в цілому. Уряди СРСР, США, Великобританії та Франції заявили про припинення дії чотиристоронніх угод воєнного і повоєнного часу щодо Німеччини та розпуск відповідних органів. Об’єднана Німеччина здобула цілковитий державний суверенітет у своїх внутрішніх та зовнішніх справах.

Останньою віхою "холодної війни" вважають демонтаж Берлінської стіни. Тобто можна говорити про її підсумки. Але це, мабуть, саме важче. Напевно, підсумки "холодної війни" підведе історія, її щирі результати будуть видні через десятиліття.

Вона ще стоїть і має залишитись стояти як пам’ятник: розписана сотнею художників із усього світла кілометрова "галерея-стіна" напроти східноберлінського Центрального вокзалу. Але різномовні вуличні торговці в Бранденбурзьких воріт, узимку 1989-90 року пропонували різнобарвні уламки цього спірного спорудження Європи туристам по немислимим цінам, зараз із трудом знаходять збут для свого товару. До падіння берлінської стіни давно встигли звикнути. У минуле відійшли присвячені йому ейфоричні свята.

Повсякденність перетворилася в жорстоку реальність, особливо в східній частині знову єдиного міста. Обличчя цього міста відверто псують рани, нанесені "сорокалітньою безгосподарністю" у таких областях, як архітектура чи житлове будівництво.