Тема "кохання" у класичних літературних творах

План

1. Вступ.

2. Кохання як воно є:

1) «Онєгін»;

2) «Легкий подих»;

3) «Майстер і Маргарита».

3. Висновок.

4. Література.

Вступ

Якщо розглядати будь-яку тему, то починати треба з визначення. Що ж таке кохання, любов? В тлумачному словнику цьому слову дали таке визначення: кохання – це почуття глибокої сердечної прихильності до іншої людини. Як сказав Дейвід Юм «Любов є не що інше, як бажання щастя іншій людині». Повністю з ним згодна, але іноді закохані переступають цю межу і майже впевненні в тому, що близька їм людина може бути щаслива тільки з нею. Тут вже прокидається певний егоїзм, який інколи доводить до психічних розладів або ще гірше до спроби самогубства. Хоча з іншого боку такі випадки тільки піддтверджують, що таке почуття як кохання настільке велике, що коли воно закрадається тобі в душу, ти вже не годний боротися ні з ним, ні з собою. Що ж це за відчуття які надають крила, впевненності, щастя? Багато письменників і поетів, художників і композиторів намагалися пояснити ці явища, але в них просліджуьтся різні шляхи і переконання щодо «любові». І я в даній роботі спробую аналізувати і порівняти деякі твори, відтворити зв´язок такого різного і в той же час однакового кохання.

Ліричні відступи в романі О.С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»

Почати хочу з відомого усім роману Олександра Сергійовича Пушкіна. Кохання, яке він оспівує у своїх віршах дуже високе. Зараз хочу розібрати відносини Тетяни з Онєгіним. І якщо в інших творах, закохані повинні долати масу перешкод і в кінці кінців залишаються разом, то в даному випадку події розвиваються зовсім в іншому руслі.

А взагалі особисто я, притримуюся такої думки, що невзаємне кохання – не кохання. Може це прозвучить грубо, але у Тетяни був свого роду «спортивний інтерес». Вона побачила Онєгіна і вирішила, що це кохання всього її життя. Як можна було зробити такі висновки? Вона майже не знала його, що він з себе уявляє! Також це підтверджує ії відлюкуватись, в порівнянні зі своєю сестрою Ольгою. Якби вона не була такою замкнутою, а більше спілкувалася, ходила на бали, звані вечері, то її стражданням не було місця. Загалом кохання в них не було.

Онєгін в свою чергу згадав про Таню тільки тоді, коли почав відчувати самотність, коли зрозумів, що вона може належати комусь іншому. Це зачепило його самолюбство. Він був впевненний, що Тетяна на невидимій ниточці прив´язана до «свого лицаря» назавжди – і це тішило. Тепер він пише їй листи, прагне зустрічі. Людина не може не кохати, не кохати, а потім все зрозуміти: і як він був не правий, і як хоче все змінити, такого не буває. Як кажуть росіяни: «Дорога ложка к обеду». І саме це стає третім етапом в цій історії.

«Тогда – не правда ли? – в пустыне,

Вдали от суетной молвы,

Я вам не нравилась… Что ж ныне

Меня преследуете вы?

Зачем у вас я на примете?

Не потому ль, что в высшем свете

Теперь являться я должна;

Что я богата и знатна…»

В цих рядках видніються нотки відчаю, скриті за почуттям злості. Тетяна ображена і не розуміє, що змусило Євгенія, переглянути його ставлення. Вона дає ясно зрозуміти, що минуле не повернеш і її теперішнє життя не перетинається з першим коханням, хоча я впевнена, що її серце, ще довго прискорено билося. Загалом в неї склалася майже така ситуація, як і у її матері, тому буде доцільним закінчити таким підсумком:

«Привычка свыше нам дана:

Замена счастию она».

Бунiнська фiлософiя кохання за оповiданням "Легкий подих"

Тепер можна перейти до кохання, але трошки іншого за своєю структурою, до оповідання, на яке нещодавно наткнулася, і яке одразу проникло до глибини душі своєю простотою і відвертістю.

На думку Івана Олексійовича Буніна кохання - це "темнi алеї", сповненi чогось таємничого i несподiваного, це чудова мить, що часто веде до трагiчного фiналу i яку дуже легко загубити або не впiзнати вчасно. Потiм можуть прийти тяжке розчарування, смуток, i навiть загибель iнколи є рятунком для почуття. У творах Бунiна трапляються трагiчнi фiнали через конфлiкт мiж iдеальним i реальним, але загибель героїв чомусь досить часто постає у нього свiтлою, принаймнi має вигляд кращої з можливих розв'язок.

(Це якраз те, про що йдеться в естетиці, прекрасне і потворне – красива смерть). З подiбним протирiччям реального й iдеального ми стикаємось i в оповiданнi "Легкийподих".

Подiї твору на перший погляд можуть здатися брудними i заяложеними. Молоду дiвчину зводить старий розпусник, сама вона веде незрозумiлу гру в кохання з козачим офiцером, що був "некрасивый и плебейского вида, не имевший ровно ничего общего с тем кругом, к которому принадлежала Оля Мещерская". Але насправдi бруду чи то "чорнухи" в оповiданнi немає, навпаки, воно насичене особливою лiричною атмосферою.

У "Легкому подиху" Бунiн використовує прийом, який можна назвати "доказом вiд зворотного" - навiть за такого розвитку подiй кохання лишатиметься чимось свiтлим i недоторканим, воно вище за буденний бруд.

Оповiдання починається i закiнчується описом кладовища, на якому похована дiвчина. Оля Мещерська сприймається як втiлення юної жiночостi, жаги кохання, мрiйливостi. Попри установки суспiльної моралi, її вчинки та її образ майже в усiх викликають захоплення. Вона створена для щастя, тому й знаходить його в потворнiй дiйсностi. Саме це дає вiдчуття "легкостi подиху", який неможливо зберегти в заяложенiй дiйсностi. Оточуючi пiдсвiдомо вiдчувають цю її особливiсть, тому й тягнуться до неї. Вона нiби заражає iнших своїми радощами.

Олю Мещерську вбиває згаданий вище офiцер, мимоволi введений в оману грою дiвчини. Вбиває, тому що був близьким з нею, вiрив у її кохання та не змiг змиритися iз втратою своєї iлюзiї. Але ж не кожна людина може викликати таку сильну пристрасть. Багато кого кидають коханi, та дуже рiдко закоханi доходять до таких крайнощiв. Це знову ж таки свiдчить про непересiчнiсть особистостi Олi. Її вчинок був жорстоким, але можна здогадатися, що маючи таку особливу натуру, вона запаморочила голову цьому офiцеровi ненавмисне. Можливо в стосунках з ним Оля сама шукала свою мрiю, але не могла знайти.

Вона вiдчувала огиду до батькового друга Малютiна, який повiвся з нею, м'яко кажучи, не шляхетно. Те, що вiдбулося мiж ними, могло просто зламати її, як це було з багатьма дiвчатами. Вона могла поринути в безодню страждань i прожити в них решту життя, могла почати ненавидiти весь свiт. Та цього не сталося: запас кохання i прагнення до щастя в душi Олi виявився надзвичайно великим. Замiсть цього вона "зовсiм збожеволiла вiд радощiв", компенсуючи цим власну огиду i приниження. Енергiя молодостi, мрiї, жага кохання були в неї незрiвнянними, але не знаходили гiдного виходу. Мрiї своїм свiтлом одухотворювали всi її зовнi аморальнi вчинки. Тому, мабуть, i загальне враження вiд її образу залишається сповненим чогось свiтлого i прекрасного.

"Легкийподих" не згас пiд тиском обставин. Не знищила його навiть смерть Олi: "Теперь это легкое дыхание снова рассеялось в мире, в этом облачном небе, в этом холодном весеннем ветре". Такими лiричними рядками закiнчується оповiдання. Вони ж передають iдею автора: кохання, навiть таке "розсiяне", потенцiйне, що не знайшло свого справжнього героя, завжди є дивом, завжди знайде вiдповiдь у душах iнших людей.

Проблема кохання в романі М.А. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Більш за все мені подобається, як змальоване кохання у Михайла Афанасьєвича Булгакова у відомому романі «Майстер і Маргарита». Я вважаю, що це найяскравіший приклад справжньої любові у всій літературі.

Кохання — вічне. Роман передає надзвичайну історію кохання. Маргарита вражає Майстера не стільки красою, хоч це була і справді красива жінка, але самотністю в очах. Він побачив у ній близьку людину. І ця моральна близь­кість стає шляхом до великого кохання, яке не знає меж і перешкод, яке ви­кликає шанобливий подив навіть у сатани. І тому Майстер і отримує жада­ний спокій, необхідний для творчості, лише з Маргаритою.

В той день, коли вони зустрілися, їх наче звела доля, наче той букет жовтих квітів був знаком, поштовхом для справді великого кохання. І потім події розвиваються в геометричній прогресії. Пройшло зовсім мало часу з моменту їх знайомства, але Маргарита вперто вірить у те, що роман Майстра має жити, а не бути їжею вогню. Закохані без жодних слів розуміють і поважають один одного, і готові на все, навіть на смерть аби їх половинка була щаслива. В романі не має місця егоїзму, ревнощам. Особливо останнє, на мою думку, є визначальним компонентом в коханні. «Якщо любиш – відпусти, якщо це твоє – воно поверненться»! Цей вислів можна вважати фундаментом справжніх відносин, адже лише на довірі і повазі будується спільне щастя.

Маргарита відчайдушно погоджується на пропозицію Воланда, стати королевою балу, хоча напевно не знає чим може все це скінчитись. Сатана може не дотримати обіцянок і тоді пропаде вона, і загубить свого Майстра. Що підштовхнуло її так вчинити? Відповідь одна і вона очевидна: Маргарита закохана. Здається, що, коли людина любить вона довіряє лише своєму серцю, наче мозок функціонує тільки в я кості тілесних потреб. Серце наповнюється добрими почуттями, бачить світ в рожевому кольорі, йому здається, що все навколо співає, танцює, сміється... І на останок від «Фаусту» Гете : «...- Я - часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо». В любові, як і в їжі, варто віддавати перевагу не кількості, а якості. Справжня насолода закінчується, коли починається розпуста, тому що, погрузнувши в розпусті, приходиш до відрази (А.і С. Голон).

Знов таки, не навмисно ми повернулися до питання прекрасного і потворного. Адже не можна забувати, що Маргарита, коли віддалася цьому прекрасному почуттю, була одружена, тому свідомо зраджувала. Це можна віднести до потворного, ницого. Але звинувачувати її в цьому ми не маємо права, бо вона знайшла своє кохання (нагадаю, що вона була не щаслива в шлюбі) і це прекрасно. А в роботі Булгакова це прекрасне уособлює порятунок всього людства, яке на жаль забуло що є найціннішим в цьому сірому світі.

Висновки

Серед усiх чудес свiту найбiльше чудо - це людина i кохання. Якби запитали людину, чи згодна вона прожити життя, не пiзнавши цього почуття, я думаю, бажаючих би не було. I навiть якби запропонували вибрати щось одне серед таких цiнностей, як грошi, влада, слава i кохання, то переважна бiльшiсть вибрала б останнє.

З кожного вищезгаданого твору ми простежуємо головну мету, яку хотів донести до нас автор – це кохання.

Так що ж це таке - кохання? З цього приводу є багато думок i визначень. Звичайно це стан душi людини. Але це стан такої сили потрясiння, захвату, захоплення, екстазу, який змiнює людину фiзично i духовно.

Але не всiм людям вiд природи дано кохати. Дехто проживає життя, так i не пiзнавши сили цього надзвичайного почуття, почуття, якого не купиш нi за якi грошi. Воно або є, або його немає, i примусити себе кохати нiхто не може. Кохання не можна запланувати, воно не буває з примусу. Це надзвичайно тонке почуття, яке може зруйнувати необережне слово, погляд. Воно вривається в життя раптово, навiть коли не чекаєш, навiть коли це тобi не потрiбно. Це як мана, як раптове оп'янiння. З приходом кохання життя набирає сенсу, повноти.

Цiкаво, що кохання нiби проходить кiлька етапiв, найчастiше три. Спочатку це платонiчне замилування, романтика, квiти, музика. Пiзнiше - пристрасть, а потiм - довiра, прив'язанiсть, спорiдненiсть душ.

Звичайно, кожен мрiє про красиве кохання, романтичне, єдине i неповторне. Та не всi розумiють, що воно не приходить саме собою, що потрiбна ще й велика робота душi i серця.

Кохання - це велика сила i натхнення, якi рухають таланти, пробуджують здiбностi. Яке буде у людини кохання - залежить вiд культури, вiд виховання, вiд характеру. Дуже б хотiлося, щоб кожна людина пережила це надзвичайне почуття, бо дуже приємно дивитися на щасливих людей.

Література:

1. Словник культурної грамотності.: К. – 2001.

Джерела, які надихнули на роботу:

1. Булгаков М. А. Мастер и Маргарита.

2. Бунин И.А. Избранное.

3. Пушкин А.С. Евгений Онегин.