Сікорський Ігор Іванович

народився 1889 року в місті Києві, у родині дипломованого лікаря, професора психології Київського університету. Його мати теж була лікарем, але не працювала за спеціальністю. У хлопчика рано прокинувся інтерес до моделей літаючих апаратів, чому, можливо, сприяло захоплення матері мистецтвом, життям і творчістю Леонардо да Вінчі.

В 12 років він змайстрував невеликий «гелікоптер» з гумовим двигуном, який злітав вгору.

У 1903 році Сікорський вступив до Петербурзького морського училища, щоб стати офіцером, але, керуючись інтересом до техніки, звільнився зі служби в 1906 році.

Навчався у Паризькій технічній школі (1906р.). В 1907 році вступив до політехнічного інституту. Він непогано закінчив академічний рік, але вирішив, що абстрактні науки і вища математика, які доводилось там вивчати, мають мало відношення до практичних проблем і що корисніше і цікавіше буде працювати в своїй власній майстерні і лабораторії.

В поїздці по Європі влітку 1908 року Сікорський дізнався про успішні польоти братів Райт і познайомився з європейськими винахідниками, які шукали свої шляхи в галузі польоту. В той час багато хто вважав, що найбільш перспективний літаючий апарат з горизонтальним гвинтом, який злітав би прямо вгору. З фінансовою допомогою сестри Сікорський в січні 1909р. знову поїхав в Париж, щоб продовжити заняття і придбати двигун малої ваги. Повернувшись в Київ в травні 1909р., він почав будувати гелікоптер.

У липні 1909 року на подвір’ї свого будинку в Києві І.І.Сікорський побудував перший у Росії гелікоптер і провів натурні випробування. Однак підіймальна сила гвинтів була недостатньою.

Перший свій літак Сікорський побудував у квітні 1910р., але недостатня потужність двигуна не дала змоги апаратові стати першим літаючим літаком вітчизняної конструкції. Вперше піднятися в повітря Сікорському вдалося

3 червня 1910 року на другому літакові власної конструкції, але при спробі зробити поворот літак розбився.

Більш досконалою моделлю став С – 5 зі злітною вагою 440 кг, розмахом крила 12 м та двигуном 50 к.с., побудований у квітні 1911р. На ньому було сидіння для пасажира. Це був літак з добрими льотно – технічними та пілотажними характеристиками. На ньому Сікорський здав іспит на звання пілота, встановив чотири всеросійських рекорди, здійснював показові польоти, катав пасажирів.

Того ж року І.І.Сікорський розробив літак С – 6 із двигуном 100 к.с. та тримісною кабіною. У процесі будування він вів випробування лобового опору частин конструкції на саморобній установці. 29 грудня 1911 року встановив на цьому літакові світовий рекорд швидкості польоту з двома пасажирами.

У березні 1912р. він модифікував цю модель. Літак С – 6А мав добрі льотно – технічні характеристики, злітна вага його досягала 1100 кг, корисне навантаження – 450 кг, на ньому І.І.Сікорський літав з чотирма пасажирами. Ця модель принесла конструкторові заслужену славу. На Московській повітроплавальній виставці конструктора було нагороджено Великою золотою медаллю, а Російське технічне товариство нагородило його медаллю «За корисну працю у повітроплаванні та за самостійну розробку аероплана своєї системи, яка дала чудові результати».

У квітні 1912р. І.І.Сікорського, котрому виповнилося лише 22 роки, запросили на посаду головного конструктора авіаційного відділу Російсько – Балтійського вагонного заваду. На цьому підприємстві народилося багато оригінальних літальних апаратів, які здобули визнання фахівців не тільки в Росії, а й за кордоном: літак С – 6Б (1912), біплан С – 10,

моноплан С – 11 (1913). Літак І.І.Сікорського С – 7 уперше було продано за кордон. Розроблялися також навчальні та тренувальні машини, гідролітак.

Новий етап діяльності І.І.Сікорського – конструктора пов’язаний з переходом його до іншого напрямку авіації – важкого літакобудування. Навесні 1913р. побудовано принципово новий літак «Російський витязь», який за розмірами та масою у декілька разів переважав усі відомі літаки. Це був гігантський біплан, оснащений чотирма двигунами, з великою закритою пілотською кабіною та зручним пасажирським салоном.

10 грудня 1913р. піднявся в повітря знаменитий «Ілля Муромець», справжній повітряний корабель. Він мав комфортабельний пасажирський салон з електричним освітленням, площа його крил утричі переважала «Російського витязя». У 1914р. на «Іллі Муромці» було встановлено світовий рекорд вантажопідйомності.

На другому «Іллі Муромці» екіпаж на чолі з І.І.Сікорським здійснив унікальний переліт Петербург – Київ і назад. Київське товариство повітроплавців нагородило знаменитого земляка золотою медаллю з написом «Славному витязеві російського повітряного океану Ігорю Сікорському». Армія оцінила «Іллю Муромця» як унікальний засіб далекої розвідки та нанесення бомбових ударів, і Балтійський завод одержав замовлення на виробництво літаків цього типу.

У роки першої світової війни «Муромці» нових модифікацій пішли в серію, було створено їх ескадрилью, яка ефективно діяла на фронті. У роки війни І.І.Сікорський створив ще декілька типів літаків: легких типу винищувача-перехоплювача, розвідників, винищувачів супроводу, штурмовиків та інших типів. Фактично було закладено основи російської авіаційної промисловості.

Після революції 1917р. виробництво на Російсько – Балтійському вагонному заводі занепало, поставки порушилися, замовлення не надходили. І.І.Сікорський змушений був залишити завод. Його запросили продовжити працю у Франції. У січні 1918р. він відплив з Мурманська за кордон.

Після нетривалого перебування у Франції, де з закінченням війни потреба в його конструкторському таланті вичерпалася, І.І.Сікорський переїхав до США і там через чотири роки з групою російських емігрантів організував літакобудівельну фірму. Експлуатація першого збудованого в США на базі «Іллі Муромця» літака S – 29А (1924) дала змогу зміцнити становище фірми. В 1920-ті роки було збудовано цілу серію літаків І.І.Сікорського різних типів. Наприкінці 1920-х років фірма І.І.Сікорського увійшла до складу могутньої авіаційної корпорації «Юнайтед еркрафт енд транспорт корпорейшн». Його конструкторська діяльність отримала нові стимули для розвитку. Роботи зі створення та удосконалення літальних апаратів тривали. Деякі з цих апаратів стали широко відомими. Компанія «Юнайтед еркрафт» в 1929р. займала велику сучасну заводську будівлю в Бриджпорті, шт. Коннектикут, і в значній кількості випускала амфібії S – 38.

В 1931р. перший літаючий човен Сікорського S – 40 «Американський кліпер» відкрив поштово – пасажирські траси авіакомпанії «Панамерікен уорлд еруєйз» навколо Карибських островів і в Південну Америку.

Літаючий човен S – 42 встановив десять світових рекордів, а десять серійних S – 42 стали першими у світі міжконтинентальними пасажирськими лайнерами, які забезпечували регулярні рейси через Атлантичний і Тихий океани.

Наприкінці 30-х років І.І.Сікорський перейшов на створення вертольотів.

В перші тижні 1939р. з добре підготовленою конструкторською групою під своїм керівництвом Сікорський розпочав роботу над вертольотом VS – 300 одногвинтової системи.

14 вересня 1939 року апарат відірвався від землі, і керував ним його творець. На протязі всієї своєї кар’єри Сікорський завжди стояв на тому, щоб перший політ на кожній конструкції виконувати самому. На такій же, але вдосконаленій машині, він 6 травня 1941 року встановив рекорд тривалості польоту – 1 год. 32,4 с. Сікорський швидко удосконалив XR – 4. Міністерство армії США було настільки впевнене в її достоїнствах, що в 1942 році розмістило відразу значне замовлення на новий вертоліт. До кінця 2-ї світової війни було побудовано більше 400 таких літаючих апаратів.

В 1937 році німецькі конструктори Г.Фокке і А.Флеттнер незалежно один від одного створили літаючі і задовільно керовані вертольоти з двома великими несучими гвинтами, які повертались в протилежних напрямках, що забезпечувало врівноваження реактивного моменту. Сікорський же в 1939 році першим застосував у VS – 300 більш просту схему з одним несучим гвинтом і невеликим хвостовим гвинтом, і в наші дні 90% вертольотів у всьому світі виконані за такою схемою. За першими моделями Сікорського вийшла ціла серія (які носили його ім’я) нових, з яких найбільш вдалими були визнані S – 51, S – 55, S – 61 і S – 65. Сікорський першим почав будувати турбінні вертольоти, вертольоти – амфібії і «літаючі підйомні крани». На вертольотах Сікорського були вперше здійснені перельоти через Атлантичний (S – 61, 1967) і Тихий (S – 65, 1970) (з дозаправкою в повітрі) океани.

Його фірма, яка з 1943р. стала знову самостійною, була провідним виробником вертолітної техніки. З виробництва вертольотів І.І.Сікорського почалося серійне вертольотобудування не лише в США, а й у Великобританії та Франції. Після виходу на пенсію в 1957р. і до смерті І.І.Сікорський залишався консультантом фірми. За його участю створювалися вертольоти другого покоління і почалася розробка вертольотів третього покоління.

Відновлюючи роботу над вертольотами, Сікорський навряд чи міг в повній мірі уявити собі масштаби розвитку техніки вертикального злітання в наступні 30 років. Він і не думав про широке використання вертольоту в наступальних військових діях, яке отримало розвиток з 1970-х рр. Сам він дивився на вертоліт як на транспортний засіб, корисний для промисловості і комерції, але в першу чергу необхідний для рятування людей і надання допомоги тим, яких застало стихійне лихо – пожежа, повінь, тощо. Сікорський підрахував, що його вертольотами було врятовано 50000 життів.

Сікорський отримав немало почесних докторських звань, почесних членств в наукових і технічних товариствах США і Європи. Він був лауреатом вищих орденів і медалей, а також премій по авіації, в тому числі російського хреста Св.Володимира, премії ім. Сильвануса Альберта Ріда за 1924р. від Інституту авіаційних наук в Нью – Йорку, медалі ім. Елмера Сперрі за 1964р, Премії національної оборони США за 1971р. і ін.

З безлічі технічних нововведень І.І.Сікорського слід виділити принаймні троє найвидатніших його досягнень, кожне з яких могло б зробити безсмертним його ім’я. Це вирішальний внесок у створення російської авіаційної промисловості та перших у світі багатомоторних літаків – гігантів у роки першої світової війни, розробка у США перших міжконтинентальних пасажирських авіалайнерів, організація серійного вертольотобудування.

Література:

Шаров І.Ф. «100 видатних імен України»

Субтельний О. «Історія України в особах ХІХ – ХХ ст.»

Полянська – Василенко Н. «Історія України: у 2-х томах»