Творчість Растреллі

РЕФЕРАТ

на тему:

Творчість Растреллі

ПЛАН

Вступ

1. Становлення Франческо Бартоломео Растреллі як архітектура

2. Основні архітектурні досягнення Растреллі

3. Інші напрямки творчості Растреллі

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Серед славної когорти зодчих, які створили неповторний вигляд Петербурга, особливе місце займає італієць Франческо Бартоломео Растреллі, або, як його ще називали на російський манер, Варфоломій Варфоломійович. Він прожив довге і, безумовно, цікаве життя.

Сорок вісім років провів у Росії. Прибувши в Петербург юнаком, учнем свого батька, Растреллі досяг усіх можливих для архітектора почестей, а помер відстороненим від справ і в скромному статку.

1. Становлення Франческо Бартоломео Растреллі як архітектура

Франческо Бартоломео Растреллі народився в Парижі в 1700 році в родині відомого архітектора і скульптора Бартоломео Карло Растреллі й іспанської дворянки.

Справи в Бартоломео Карло йшли не дуже добре, замовлень було мало, тому наприкінці 1715 року він з радістю прийняв пропозицію від російського посла поїхати в Росію на три роки на службу до Петра I. Вже в лютому 1716 року Карло Растреллі прибув у Петербург із шістнадцятирічним сином - своїм найближчим помічником. Франческо Бартоломео виявився в пору своєї юності на величезному будівництві нової російської столиці. Нічого подібного цьому грандіозному будівництву не бачив Растреллі ні в себе на батьківщині, ні в інших країнах Західної Європи, та й ніде у світі не було в ту пору будівництва, хоча б віддалено схожого по своїх масштабах і сміливості задуму з забудовою Петербурга.

Перше замовлення, яке отримує Бартоломео Карло, - облаштованість мізи Стрельна, створення там чудового парку з каналами, водяними каскадами. Модель майбутнього ансамблю батько доручає зробити своєму сину Франческо. Так почався творчий шлях майбутнього великого архітектора на російській землі.

Собор Воскресіння в Смольному монастирі.

Санкт-Петербург. 1748-1757 р.

Першою самостійною роботою молодого зодчого в Петербурзі було будівництво з 1721 по 1727 рік палацу на Мільйонній вулиці для молдавського господаря Антіоха Кантемира. Як відзначають дослідники творчості Франческо, це була ще учнівська робота. Проте, у компонуванні об’ємів проявився талант учня.

Між 1727 і 1730 роками Растреллі створює проект кам'яного палацу із садом для князя Івана Довгорукого і проект нового будинку Арсеналу в Москві. У 1730 році Растреллі приступив до спорудження в Московському Кремлі дерев'яного палацу, трохи пізніше перенесеного в нову царську резиденцію на березі Яузи.

Становленню таланта архітектора сприяли не тільки його цілеспрямованість і захопленість роботою як у майстерні, так і на будівельному майданчику, але і спілкування з воістину великими архітекторами. У будинок Растреллі-старшого, що на Першій Береговій вулиці, часто заходили Земцов, Трезіні, а також Гаетано Клавері, що прославився пізніше своїми витворами в Дрездені при Королівському дворі Августа.

2. Основні архітектурні досягнення Растреллі

По-справжньому талант Растреллі як митецького зодчого розкрився в царювання Ганни Іоанівни. Перше замовлення від всесильного фаворита імператриці Бірона Растреллі одержав навесні 1732 року: побудувати на пустирі між Невським і Великим Морським місткий і зручний манеж. З цим завданням він успішно справляється. Восени 1734 року Бірон знову запрошує до себе архітектора для того, щоб доручити йому звести замок у Курляндії в Руєнталі. День заложення палацу - 24 травня 1736 року - став святом для архітектора.

Знайомство з кресленнями, по яких велося будівництво палацу, не виявляє прямого запозичення молодим Растреллі прийомів і методів архітекторів більш старшого покоління. У цьому особливість таланта Растреллі, що, сприймаючи своєю палкою уявою чужі відкриття, створював свій утвір, ні на що не схожий і неповторний. Але, як відзначають фахівці творчості Растреллі, Руентальський палац - ще робота учня, але учня, який стає майстром: у деталях, штрихах проглядаються майбутні чудові рішення.

Після перевороту 1740 року, який здійснив Мініх на користь Ганни Леопольдівни, матері Іоанна VI, Растреллі було наказано припинити всі роботи в Курляндії і терміново з'явитися в Петербург. Мініх, який тепер став першим міністром, прийняв архітектора ласкаво і доручив йому побудувати для нової правительки Ганни Леопольдівни російський Версаль у Літньому саду. Растреллі зрозумів, що талановитий архітектор так само потрібний двору, як досвідчений і гарний ювелір або співак. Наприкінці лютого 1741 року Растреллі підготував проект нового Літнього палацу, а в червні того ж року в урочистій обстановці відбулася його закладка.

У листопаді 1741 року відбувся черговий двірський переворот, який привів на царський трон доньку Петра I Єлизавету Петрівну. Нове царювання для Растреллі спочатку не передвіщало нічого гарного. У перші два місяці про нього ніхто не згадував. Потім від нього зажадали пояснень, чому він числиться обер-архітектором. У додавання до всіх неприємностей пішов усний указ: ніяких замовлень італійцю не давати. Всіма архітектурними справами тепер став заправляти Зємцов, який добре знав Растреллі і який намагався всіляко залучити його до роботи.

У такій невизначеності пройшло два роки. Оскільки Єлизавета Петрівна жадала мати власні розкішні палаци, вона змушена була звернутися до Растреллі. Навесні 1744 року вона доручає йому довести до кінця спорудження і внутрішню обробка Літнього палацу, а через кілька місяців - продовжити будівництво Анічкова палацу, початого ще Зємцовим. Крім того, імператриця додає до його платні ще триста карбованців, і тепер воно складає півтори тисячі карбованців. Так Єлизавета Петрівна оцінила заслуги зодчого за створення Літнього палацу - першого власного будинку імператриці, вибудованого спеціально для неї. На жаль, цей Літній палац простояв лише до 1797 року, коли Павло I повелів на місці Літнього палацу звести для себе Михайловський замок.

У 1749 році Єлизавета Петрівна видає указ про будівництво Смольного монастиря в Петербурзі і доручає його Растреллі. Найбільш значною частиною ансамблю Смольного монастиря є собор. Растреллі здійснив план собору у виді квадрату з виступами на двох протилежних сторонах - східної (вівтар) і західної (головний вхід). Внутрішній простір собору розчленований дуже чітко, він легко піддається огляду, у ньому немає ніяких несподіваних ілюзорно-просторових ефектів, до яких так любили прибігати архітектори італійських храмових будинків епохи бароко. Можна стверджувати в цьому змісті, що план Смольного собору несе на собі відбиток реалістичного мислення його автора, який тяжів до ясних і чітких побудов, завжди відсторонювався прийомів ілюзії, просторового «обману» глядача. Однак рух, який наповнює композицію Растреллі, істотно відрізняється від горезвісної «динамічності» храмових будинків італійського бароко.

Растреллі не довелося закінчити будинок собору: у 1757 році будівництво (розпочате в 1748 році) призупинилося в зв'язку із Семирічною війною. Незважаючи на незавершеність будівництва, Смольний монастир не тільки за задумом, але і по виконанню залишається одним із самих значних і цільних творів Растреллі, одним з чудових архітектурних ансамблів XVIII століття.

Ще один значний твір Растреллі в області культового зодчества - ротонда собору Воскресінського монастиря біля Москви («Новий Єрусалим»). Зберігши загальну композиційну схему старого собору у вигляді ротонди з трьох аркад, поставлених одна на іншу, і високого намету у формі усіченого конуса, Растреллі додав цій побудові надзвичайну архітектурну своєрідність. Однак самою примітною особливістю архітектури собору є єдина у своєму роді композиція шатрового перекриття. Величезний конус прорізаний по всій окружності трьома ярусами часто поставлених прорізів, винесених назовні у вигляді своєрідних «мансардних» вікон, так що вся зовнішня поверхня високого намету цілком засіяна мансардними виступами.

Працюючи над спорудженням Смольного монастиря в грудні 1745 року, Растреллі одержує нове розпорядження імператриці Єлизавети Петрівни - розпочати будівництво Верхніх палат у Петергофі.

Після поїздки в Петергоф і ретельного вивчення стану палацу Растреллі представив цариці свій проект, який у березні 1746 року був затверджений. Але сам архітектор був незадоволений цим проектом і через якийсь час він пропонує імператриці побудувати нові кам'яні флігелі з галереями і куполами. Після розбирання дерев'яних корпусів палацу стало ясно, що необхідно повну перебудову старого палацу.

Тоді й народжується в Растреллі задум - розібрати флігелі і галереї палацу, спорудженого ще Н. Мікетті, зберегти сформований петергофський ансамбль, зробити петровський палац центром нового будинку, побудувати нові галереї з двома флігелями і звести два нових корпуси. Остаточний проект Растреллі був затверджений 7 квітня 1747 року. Всі основні роботи з перебудови Великого Петергофського палацу архітектор завершив через три роки. Растреллі виконав також проекти декоративного оздоблення інтер'єрів. На це пішло ще п'ять років праці.

15 червня 1752 року Єлизавета Петрівна вперше улаштувала в обновленому Петергофському палаці прийом. Присутні на ньому придворні і запрошені гості були в захваті від зовнішньої пишноти і внутрішнього оздоблення палацу.

За спорудження палацу в Петергофі, яким імператриця, до речі, була дуже задоволена, Растреллі не одержав ніякої нагороди. Деякі дослідники це пояснюють підступним впливом улюбленця Єлизавети Петрівни Івана Івановича Шувалова, першого міністра. Він, як відомо, був шанувальником мистецтва рококо. Можливо, тому свій палац він доручив будувати С.І. Чевакінському, хоча всі палаци знатним вельможам будував саме Растреллі. Крім того, створивши в 1757 році Академію мистецтв, Шувалов не розпорядився прийняти в її члени обер-архітектора, що, звичайно, було трохи дивним.

Але Петергофський палац служив як би підготовкою до більш значного і цільного твору зодчого - Великого (Єкатерининського) палацу Царського Села.

Роботи Растреллі в Царському Селі почалися в 1748 році. Спочатку вони полягали головним чином у переробках старого палацу. З 1752 року Растреллі приступив до нової перебудови всього будинку. Єкатерининський палац Царського Села - одна з грандіозних палацевих композиції XVIII століття. По своїх масштабах, цілісності просторової побудови, єдності фасадних мотивів і обробки інтер'єра, по незвичайній насиченості архітектурних форм пластикою і кольором – цей твір Растреллі являє собою явище єдине у своєму роді.

В основу загального плану Єкатерининського палацу покладений той же тип блоку-галереї, що й в основу палацу в Петергофі, але тут цей блок прийняв розміри набагато більш значні. Принцип «регулярності», правильності, чіткості архітектурної композиції з усією визначеністю виразився в строго прямолінійному плані Єкатерининського палацу, у його простій і ясній просторовій схемі.

Для Растреллі дуже характерна композиція палацу у виді єдиного об’єму, без різкого виділення окремих частин будинку і його центральної осі. Ритм фасаду визначається не стільки об'ємними членуваннями, скільки могутнім рельєфом колон, що чергуються з віконними прорізами. Фасадні стіни галерей перетворюються в суцільну колонаду, у якій величезні вікна займають майже цілком міжколонні проміжки. У цьому сполученні прозорості з масивністю, у цьому сполученні стіни, пронизаної світлом, зі стіною, що виступає у виді могутнього цоколя і колон колосального ордера - характерна риса композиції Єкатерининського палацу.

По своєму внутрішньому оздобленню Єкатерининський палац являв собою, безперечно, одне із самих чудових палацевих будинків світу.

Чудовим пам'ятником архітектури, утвором рук Растреллі є Зимовий палац. У палаці були попередники: два дерев'яних і чотири кам'яних. Зовсім точно відомо, що п'ятий Зимовий палац Растреллі будував разом зі своїм батьком.

Жоден європейський палац того часу не може зрівнятися із Зимовим по значності і грандіозності. Палац - вершина росіянина бароко середини XVIII століття, його завершення і початок кінця. Саме в Зимовому Растреллі довів до досконалості ті композиційні й архітектонічні прийоми, якими користалися всі попередні роки. Застосування численних колон, могутніх фронтонів, ускладнених лиштв - все сприяє створенню тривимірного простору і насичує фасад такою динамічною силою, що подальше її нагнітання грозить переходом у статичність. Разом з тим Зимовий палац геометрично чіткий у своєму плані. А всі його чотири фасади, зовнішніх і двірських, вирішені в єдиному архітектонічному ключі. І в цьому сполученні заданої строгості і нагніченої до межі динаміки відчувається деяка суперечливість, схована і, може, до кінця не усвідомлена боротьба нового художнього світогляду з барочними традиціями, перебороти які обер-архітектор не міг.

Як це не парадоксально, але саме Петро III виявився єдиним із усіх государів і імператриць, хто удостоїв нагородою архітектора за його праці. Він подарував Растреллі званням генерал-майора й орденом Св. Ганни. Це була остання прихильність фортуни до італійця.

28 червня 1762 року до влади прийшла Катерина II. 23 жовтня 1763 року Катерина II приймає рішення про відставку обер-архітектора Франческо Бартоломео де Растреллі з призначенням йому пенсіону - тисяча карбованців у рік. 1771 року Франческо Бартоломео Растреллі вмер.

3. Інші напрямки творчості Растреллі

Працюючи над портретами, Растреллі уважно вивчає натуру, прагне передати найбільш характерні індивідуальні риси.

Багаторазово звертався Растреллі до образа Петра I. Ще при житті пануючи в 1719 р. він зняв з його маску (ГЕ), творчо інтерпретував її і створив абсолютно достовірний портрет. Тоді ж було зроблене воскове погруддя Петра в латах. Після смерті Петра I за замовленням Катерини I Растреллі виконав "воскову персону" (ГЕ) - розфарбовану фігуру в натуральну величину, одягнену в одяги Петра. Дві останні роботи цікаві як свого роду "документи".

Справжньою удачею Растреллі є бронзове погруддя Петра I (1723-1729, ГЕ; варіант ГРМ): образ, виконаний неприборканої енергії, правдивий і живий, дуже динамічний за формою. Б.-К. Растреллі виконав ще два погруддя Петра: один у дереві - для військового корабля, іншої - з позолоченого свинцю (Копенгагенський музей).

Портретні погруддя Растреллі - скоріше монументальні, а не станкові добутки, тому що в них передані не тільки індивідуальні риси окремих облич, але зміст і характер цілої епохи.

Багато років працював Растреллі над кінним монументом Петра. Ще в 1720 році за замовленням пануючи він зробив невелику модель майбутнього пам'ятника. У 1724 році модель з'явилася в остаточному вигляді. Але тільки через двадцять лет. уже після смерті скульптора. При участі його сина, архітектора Ф.-Б. Растреллі, статую відлили в бронзі. Пам'ятник був встановлений Павлом I лише в 1800 році перед Михайлівськ замком. Там він коштує і понині з написом "Прадіду - правнук". Це - перший кінний пам'ятник у російському мистецтві, хоч установлений він і пізніше знаменитого "Мідного вершника".

Портретні роботи - не єдине, що залишив Растреллі. Він багато працював як майстер декоративної скульптури в Стрельні, Літньому саді й особливо в Петергофі. Творчість Растреллі помітно позначилося і на розвитку медальєрного мистецтва Росії. Значний інтерес представляє участь Растреллі в роботі над проектом Тріумфального стовпа, ідею якого висунув Петро в наслідування римській Колоні Трояна. По думці Петра "стовп у пам'ять Північної війни" повинен був увічнити військові подвиги російської армії, які призвели до утворення могутньої Російської імперії. Але після смерті Петра колону стали називати "Стовп пам'яті Петра I і Північної війни".

Грандіозну колону, оперезану барельєфами на теми подій Північної війни, повинна була вінчати статуя Петра I. Однак Tріумфальний стовп так і не поставили ні при Петрові I, ні при його спадкоємцях. Не була навіть закінчена модель статуї. Tілько в 1938 році модель стовпа реконструювали, і тепер вона знаходиться в Ермітажі.

Висновок

Отже, Бартоломео Франческо (Франческо Бартоломео) Растреллі (італ. Bartolomeo Francesco Rastrelli; 1700, Париж — 1771, Санкт-Петербург), знаменитий російський архітектор італійського походження. Найбільш яскравий представник російського барокко.

Період розквіту архітектора почався з будівлі для імператриці Єлизавети Петрівни дерев'яного літнього палацу в Санкт-Петербурзі (1741 — 44), не зберігся). Потім пішли численні міські палаци і приміські садиби, такі як палац Воронцова (1749 — 52), палац Строганова (1752 — 54). З 1747 по 1752 року архітектор посвітив себе роботі над Великим палацом у Петергофі. У 1747 був створений ескіз Андріївського собору в Києві, у 1752 — 57 — перебудова Єкатерининського палацу в Царському Селі (нині — місто Пушкін).

Дві його найбільш відомі роботи — це ансамбль Смольного монастиря (1748 — 54) і Зимовий палац з його знаменитими Йорданськими сходами (1754 — 62).

З приходом до влади Катерини II, Растреллі повинний був залишити свою посада, тому що Катерина II віддавала перевагу стилю класицизму.

Окрім архітектурного проектування Растреллі робив моделі гідравлічних машин для фонтанів, викладав у малювальному відділенні Академії наук, виконував ескізи маскарадних костюмів, а також займався скульптурою. Але незабаром французький архітектор Ж.-Б. Леблон, що приїхав майже одночасно з Растреллі і суперничав з ним, відтіснив Растреллі як архітектора. Тому різнобічно обдарований Растреллі зміг виявити свій талант тільки в області скульптури і насамперед показав себе як дивний портретист. Він зумів з'єднати в скульптурних портретах пишну барочну парадність, що так добре відповідає переможного духу петровського царювання, із вдумливим проникненням у людську душу, що також відповідало задачам епохи, з її інтересом до діяльної особистості.

Список використаної літератури

-100 великих архітекторів. – М., 2003.