Християнська родина Релігія та війна

РЕФЕРАТ

на тему:

Релігія та війна

ПЛАН

Вступ

1. Хрестові походи – яскравий приклад релігійних війн

2. Чи містять у собі релігії войовничість і стимул для воєн?

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

«Чому виникають війни?» - питання, над котрим почали замислювались ще за сивої давнини, питання яке, мабуть, рано чи пізно задавав собі кожен із нас, але тим не менш приходив до своєї суб’єктивної відповіді. Одні розглядають це питання поверхово – дійшовши певного висновку, переставши над ним міркувати, продовжують жити власними суб’єктивними стереотипами. Інші – задають це питання собі все життя... Для когось війна стала другою матір’ю, а хтось в умовах війни прожив все життя, для інших це засіб досягнення певних цілей, решта - знайомі з війною лише з екранів телебачення. Проблема війни і миру стала однією із глобальних проблем сучасності, важливість якої збільшується, але невиявленими залишаються причини її зростання до такого рівня.

З однієї сторони релігії різних видів виступають за те, щоб люди між собою жили в мирі та злагоді, але історичний досвід показує й протилежне, що саме релігійні розбіжності зумовлювали військове протистояння.

Релігійна війна - збройний конфлікт між представниками різних релігійних груп. Релігійна війна дуже часто спричинена релігійними відмінностями між країнами з різною релігією, або з різними течіями в межах однієї релігії, часто в межах однієї країни.

Приклади:

· Релігійні війни у Франції між 1562 і 1598 роками

· Релігійні війни у Німеччині в XVI ст.

· Тридцятирічна війна1618—1648 років.

· Релігійні війни в західній Індії

· Хрестові походи

· Релігійне протистояння в Північній Ірландії

· Релігійне протистояння на Близькому Сході.

В різних періодах історії, війни, де основні причини були релігійні, називалися також священними. Така назва застосовувалась дуже часто до конфліктів, де існувала справжня, або уявлена загроза існуючій релігії, або культурі країни. Серед основних релігій світу священні війни набували таких назв:

· Хрестові походи - в християнстві, зокрема в католицизмі.

· Джихад - священна війна в ісламі.

· Мільхемет Міцвах - священна війна в іудаїзмі.

1. Хрестові походи – яскравий приклад релігійних війн

Хрестові походи - військово-релігійні походи західно-європейського рицарства і цивільних осіб до країн Близького Сходу під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього і Святої землі від "невірних".

В них брали участь феодали, міщани, селяни, купці, навіть діти.

Перший хрестовий похід був організований у 1095 року з ініціативи папи Урбана II з метою звільнення священного міста Ієрусалима і Святої землі від мусульман. Первісне звертання папи було адресовано тільки французькому лицарству, але згодом похід перетворився в повномасштабну військову кампанію, а його ідея охопила всі держави Західної Європи. Лицарі і простий народ усіх національностей по землі і морю висувалися на Схід і в липні 1099 року завоювали Єрусалим. Під час 1-го хрестового походу було засновано Иерусалимское королевство і інші христианские государства.

Ідея 1-го хрестового походу зокрема і всього хрестоносного руху в цілому бере джерела з обстановки, що склалася в Західній Європі по закінченню епохи Раннього Середньовіччя. Після розділу імперії Каролінгів і звертання в християнство войовничих венгрів і вікінгів наступила відносна стабільність. Однак за попередні кілька століть у Європі сформувався цілий клас воїнів, яким тепер, коли границям держав більш не загрожувала серйозна небезпека ззовні, не залишалося нічого іншого, крім як гнітити селянство, влаштовувати міжусобиці і конфликтовати один з одним.

Тим часом на Сході почали активну експансію мусульмани, які завоювали велику частину Північної Африги, Египет, Палестину, Сирию і християнську Іспанію. Реконкіста стала першим військовим рухом християн проти мусульман і надовго занурила іспанське лицарство і найманців з інших частин Європи в боротьбу з ісламськими завойовниками. Норманни тим часом боролися за контроль над Сіцилією, Пізу, Геную і Арагон спільно осаджували мусульманські фортеці на Мальорке і Сардинії, обороняючи узбережжя Італії і Іспанії від набігів мусульман.

Військові конфлікти, що неприпиняються, з мусульманами дозволили розцвісти ідеї Священної війни проти ісламу. Коли мусульмани взяли Ієрусалим — серце християнської релігії, — папа Григорій VII у 1074 року призвав воїнів Христових (лат.militesChristi) відправитися на Схід і допомогти Візантії, яка трьома роками раніше потерпіла серйозну поразку в битві з сельджуками при Манзикерте, відвоювати священні землі. Відозва папи була зігнорована лицарством, але проте привернуло увагу до подій на Сході і спровокувало хвилю паломництва на Святу землю. Незабаром почали надходити повідомлення про знущання і гоніння, яким піддавалися прочани з боку мусульман на шляху в Єрусалим і інші священні міста. Звістки про утиск пілігримів викликали хвилю обурення серед християн, а папа Урбан II привселюдно призвав віруючих відправитися в хрестовий похід, звернувшись до них зі словами — Так хоче Господь! (лат.Deuslevolt!)

На початку березня 1095 року на собор в П’яченці прибуло посольство імператора Алексея Комніна с проханням надати Візантії допомогу в боротьбі із сельджуками.

У листопаді 1095 року у французькому місті Клермоне відбувся собор, на який перед обличчям знаті і духівництва папа Урбан II виголосив жагучу промову, призивав тих, що зібралися відправитися на Схід і звільнити Єрусалим від панування мусульман.

Другий хрестовий похід.Політика християнських князів на Сході переслідувала помилкову мету — знищення візантійського панування в Азії й ослаблення грецького елемента, на який природно потрібно було розраховувати в справі знищення мусульман.

Така політика привела до того, що мусульмани, ослаблені і відсунуті усередину Азії, унаслідок Першого хрестового походу, знову підсилилися і почали з Месопотамії загрожувати християнським володінням.

Один з найбільш сильних мусульманських емирів, емірівоссула-Імад-ед-Дин Зенги, почав дуже серйозно загрожувати передовим князівствам. У 1144 р. Зенги зробив сильний натиск, що закінчився взяттям Едесси і падінням Едесського князівства.

Це наносило дуже чуттєвий удар усьому східному християнству: Едесское князівство складало форпост, об який розбивалися хвилі мусульманських набігів, у Едеському князівстві був оплот, який захищав увесь християнський світ.

У той час, коли Едесса упала під ударами мусульман, інші християнські князівства знаходилися в пригніченому положенні, або були зайняті питаннями чисто егоїстичного характеру і тому не могли надати допомоги Едеському князівству, так не в змозі були замінити для християн його значення.

В Ієрусалимі незадовго перед тим помер король Фульк, той самий, котрий з'єднав інтереси Ієрусалимського князівства з інтересами своїх французьких володінь.

Після його смерті на чолі королівства стала вдова, королева Мелізінда, опікунка Бодуена III; непокора васальних князів відняла в неї всяку можливість і засоби навіть для захисту власних володінь — Єрусалим знаходився в небезпеці і не міг подати допомоги Едессе. Що стосується Антіохії, то князь Раймунд зав'язав нещасливу війну з Візантією, що скінчилася для нього повною невдачею, і в такий спосіб також не міг надати допомогу Едессі.

Слух про падіння Едесси справив сильне враження на Заході й особливо у Франції. Франція у весь період хрестових походів відрізнялася своєю чуйністю до інтересів християн на Сході; із Франції більше всього йшло на Схід лицарів; Франція більше інших європейських держав почувала зв'язки зі Сходом, тому що в Едессі, Єрусалимі, Тріполі сиділи князі французького походження.

Третій хрестовий похід (1189—1192 рр.).Почався після того, як єгипетський султан Сал-пекл-дін (Саладин) завоював Ієрусалим. Похід очолили німецький імператор Фрідрих I Барбаросса, французький король Филипп II і англійський король Ричард І Левине серце. 10 червня 1190 м. Фрідріх Барбаросса упав з коня під час переправи через ріку і захлинувся. Його смерть стала провісником (а можливо, і причиною) майбутньої поразки. Перемоги Ричарда Левине Серце продовжили існування хрестоносних держав у Палестині, але Єрусалим повернути не вдалося. Проте, за результатами мирної угоди християнським прочанам був наданий вільний доступ у Єрусалим.

Отже, хрестові походи - військово-релігійні походи західно-європейського рицарства і цивільних осіб до країн Близького Сходу під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього і Святої землі від "невірних".

2. Чи містять у собі релігії войовничість і стимул для воєн?

Можна спробувати пояснити війни релігійними протиріччями. Але тоді ми швидше прийдемо до висновку про недосконалість людської істоти, її безкомпромісність та несприйняття позиції інших.

В історії людства багато війн відбувалось за релігійними мотивами: війни хрестоносців, протестантів і католиків у Європі, поширення християнства у Америці з моменту її відкриття... сучасний ісламський екстремізм також наштовхує на певні думки... Проте можна сперечатися з тим що все це було головною причиною для організаторів цих війн.

Сумнівними здаються трактування, що якщо мої сусіди з будинку через вулицю притримуються іншої релігії, в цілому мало відрізняючись від нас, то ми, дотримуючись іншої релігії повинні з ними конфліктувати тільки через це. Тоді чому релігія може стати причиною війни між державами? Але якщо серед нас, повертаючись до теми будинків, буде група осіб, котра буде агітувати за протистояння, акцентуючи на релігійних відмінностях? Чи буде змінюватись наше ставлення до цього? Безперечно, буде... Тому релігія, не маючи в собі безпосереднього заклику до війн, стає гарною мотивацією для тих, хто буде безпосередньо воювати... Але як часто вона є причиною для тих, хто цю війну починає... Хоча тут існують спірні думки, наприклад можна стверджувати наступне. Наприклад те, що в індуїзмі через існування жорсткої ієрархії – поділу на касти, всі професії були предметом особливого етичного закону – дхарми і були відокремлені одна від одної тими ж кастами. Існування особливої касти воїнів з своїми правилами та законами не могло не сприяти росту войовничості. Релігійні тексти прямо вказували на потрібність такої «військової» праці, згідно вірі війна не тільки не шкодить релігійному спасінню, а й служить йому. Після героїчної смерті воякові були гарантовані небеса Індри так само, як і Валгалла нормандцеві...

У християн ставлення до війни було досить суперечливе. Перші християни негативно ставились до військової служби та війни вцілому, а позбавлення життя – вважалося найтяжчим гріхом. Вцілому вони виступали проти будь-якого насильства – як ознаки духовної зіпсованості людини.

Проте, якщо подивитися з іншого боку, то біблійський вислів: «Око за око. Зуб за зуб» сам підштовхує людину до насильства. До того ж християнська церква так чи інакше була ініціатором більшості релігійних воєн, що відбувалися в світі. І саме в лоні християнства прозвучало визнання воєнних дій проти іновірців "Божим ділом".

Що ж до мусульманства, то мусульмани, будучи у своїй більшості воїнами, з самого початку несли у своїй ідеології непримиренність до іновірців - "невірних", - протиставляючи себе всьому іншому світу, виділяючи у мусульманській філософії та світосприйнятті такі основоположні поняття, як "священна війна", "воїн Аллаха", "гяур" тощо.

Зрештою, все змінюється, світ став гуманніший, еволюціонує і релігія. Представник якої із сучасних світових релігій ладен заявити, що його релігія є войовничою і пропагує війну? Певно, що ніхто із пересічних віруючих, люди у своїй більшості хочуть миру.

Висновок

Можна, звичайно, стверджувати, що причиню війн середньовіччя були релігійні мотиви, але, взявши, наприклад хрестові походи, ми бачимо, що основою були також матеріальні причини. Певне, задля історичної справедливості можна припустити, що частина хрестоносців дійсно була віддана ідеї, і йшла за неї на смерть, проте чи були релігійні причини основою для початку війн з боку монархів і того ж таки Папи Римського? Мабуть що ні, сильних світу того довгий час манили багатства Східних народів, крім того це ще і стратегічна територія – торгові шляхи на Далекий Схід. А як можна прокоментувати взяття хрестоносцями Константиноля, столиці християнської держави? Мабуть що далеко не релігійними... Вцілому «боротьба з іновірцями» виявилася дієвим способом зробити війни прийнятними для населення. А яке може бути обґрунтування колоніальних війн – від відкриття Америки, до краху цієї ганебної системи? Людина завжди прагнула багатства, але щоб таким чином... Певне це людська природа – постійне прагнення досягти багатства і добробуту за рахунок інших.

Проблеми воєн не в різних релігіях. Основна проблема все ж в людях. Сучасне суспільство змінилось, змінилися погляди на світ, потреби та інтереси, змінилось все. Але залишились ті самі людські почуття та потреби і десь глибоко в душі людини залишилось і щось таке, що йде з тих прадавніх часів, коли все вирішувалось силою, спонукаючи людину вирішувати ці потреби відповідним чином.

Причини криються у національних, мовних, культурних, релігійних розбіжностях? ... Швидше в цих протиріччях криються причини певного протистояння, ворожості, але знову ж таки через небажання людей до пошуку компромісу та, певне, природної людської потреби в захисті свого існування.

1. Історія раннього середньовіччя / За ред. Малишева С.І. – М., 2000.

2. Клаузевиц К. О войне (Пер. с нем. А. Рачинского) - М.: Логос; Наука. - 1994. - 350 с.

3. Словник-довідник з всесвітньої історії. – К., 2001.

4. Чумаков А.Н. Философия глобальных проблем. - М.: Знание. - 1994. - 180с.

5. Цюрупа М.В. Становлення воєнно-теоретичної думки Європи в історико-філософському контексті (друга половина ХІХ – початок ХХ століть). - Автореферат. - 1999. - 32 с.10.