Соціологія конфлікту 2

Реферат

на тему

“Соціологія конфлікту”

(на прикладі Російської Федерації)

Аналіз соціальних конфліктів у вітчизняній соціології поки в основному має характер прикладних досліджень, на базі яких робляться перші спроби узагальнення проблеми і формування концепцій. Основні задачі програми осмислення конфлікту як соціального феномена, його раціоналізація і додання йому цивілізованих, творчих форм.

Разом з тим виявилися обставини, що утрудняють аналіз соціальних конфліктів, розробку концепції соціальної згоди. В‑ перших, позначається нездатність суспільної системи сприймати конфлікт будь-якого рівня. “Радянське мислення”, як відзначає А.К. Зайцев, допускає тільки фіскальну культуру, виражену у формі скарг і міфологічних надій на їхнє задоволення “зверху”. У дійсності ж реальний механізм дозволу конфліктів, що виникають, наприклад, у процесі трудової діяльності, працював проти скаржника, сила була на боці апарата придушення. В‑ других, соціальну напруженість і конфликтность не можна пояснити, тільки недостачею чи товарів відчуженням праці, відсутністю демократії. Потрібно інша якість організації суспільства, у якому конфлікт буде розглядатися не як щось екзотичне чи заборонне, а як нормальний елемент суспільства, у якому суперечні один одному інтереси соціальних груп постійно зіштовхуються, але вміло регулюються законом. У‑ третіх, спостерігається недолік (і навіть відсутність) знань у сферах політичної, економічної і соціальної культури. Немає надійної опори у виді інформації про життя світу, про різні культури, про історію, про майбутнє, зате розвиті звички випливати за: “ідеологічними поводирями”, уповати на всемогутність керівництва замість того, щоб розібратися в ситуації і діяти самостійно.

У таких умовах важко виділити чітку структуру рівнів конфлікту. Конфлікт навіть між двома людьми (наприклад, робітником і начальником цехи) може бути визначений не тільки як міжособистісний, але і як соціальний (оскільки вони представники різних соціальних шарів). І навпаки, навіть страйку в деяких випадках означають не стільки соціальний конфлікт, скільки засіб досягнення особистих цілей керівника, у тому числі і політика. (Були випадки, коли керівники підприємств виступали прямими чи непрямими організаторами страйків).

Як підставу класифікації конфліктів можна припустити їхньої причини, але треба враховувати, що социокультурные особливості конфліктів у Росії не дають можливості строго класифікувати їхній і пророчити можливості їхнього розвитку. Це утрудняє і їхній дозвіл. І проте в дослідженнях соціальних конфліктів можна виділити наступні основні сфери.

1. Міжособистісні конфлікти в процесі спільної діяльності. Фактором, що охороняє (чи, навпаки, що підштовхує) людини до конфлікту з навколишніми, стає його самооцінка (чи оцінка своєї діяльності, статусу, престижу, соціальної значимості). “Світ валиться остаточно для людини тоді, коли валиться внутрішній світ, коли людин починає погано відноситися до внутрішнього “Я”, коли він знаходиться в полону стійко заниженої самооцінки”. Якщо ж взаємини з колегами і сприйняття своєї частки участі в загальній праці мають високий ступінь значимості, то збережеться внутрішня позитивна установка на конструктивну діяльність у рамках даного колективу, групи, суспільства.

2. Трудові конфлікти. В особистісних і межгрупповых отношениях має місце соціальна напруженість, що являє собою протилежність інтересів і розуміється як рівень конфликтности, що міняється в часі. Соціальна напруженість ‑це результуюча трьох взаємозалежних факторів: незадоволеності, способів її прояву і масовості. З урахуванням усіх факторів розроблені кошти-індикатори для виявлення і виміру рівня наростання соціальної напруженості. Для виявлення соціальної напруженості запропоновано оцінювати ступінь задоволеності людини в таких соціальних потребах, як житло, зміст праці, заробітна плата; побутові і санітарно-гігієнічні умови на виробництві, можливості відпочинку, по спеціальній шкалі.

Наприклад, можна розглянути трудовий конфлікт шахтарів і держави. Тут особливо сильний вплив на збереження постійно діючої конфліктної ситуації зробили традиції, закладені при будівництві шахт. Як відомо, вугільна галузь нашої країни створювалася ув'язненими. Перетворення колишніх таборів у шахтарські міста і селища залишило практично незмінної субкультуру виробничих відносин, сформовану ГУЛАГом. Основа її ‑ конфлікт.

Слід особливо зазначити, що такі конфлікти носять руйнівний характер. Культивування конфліктної ситуації в шахтарських колективах у сполученні з повною зневагою до рішення життєвих соціально-побутових проблем з боку держави сформувало базу для страйкових виступів.З боку держави не спостерігається яких-небудь конструктивних спроб виходу з кризової ситуації, крім пояснень "необхідності" безробіття і невиплати заробітної плати протягом декількох місяців. Можливо, закриття нерентабельних підприємств ‑ необхідна міра. Однак здійснювати її в країні, де підприємство є основою існування і життєдіяльності шахтарських поселень, необхідно з особливою обережністю. Безробіття і безгрішшя в таких містах і селищах приведуть до конфліктів непередбачених форм. Держава не прогнозує виникнення кризових ситуацій на виробництві. Зважується ситуація вже після оголошення страйку. Звичайно спочатку конфлікт не помічається, держава не реагує на його виникнення, незважаючи на широку информированность громадськості через СМИ. Коли погроза зупинки виробництва стає реальністю, конфлікт гаситься шляхом видачі пакета нездійсненних обіцянок. Практично формується база для з наступної страйку. Взаємини підприємств вугільної галузі і держави перетворилися в ланцюжок конфліктів при відсутності дійових заходів для їхнього практичного дозволу. Таким чином, можна сказати що на підприємствах вугільної галузі присутня соціальна база для конфліктів, що носять руйнівний характер як для особистості, так і для колективу. Вони з'явилися основою страйкового руху шахтарів, що стимулюється некваліфікованою управлінською політикою держави.

Держава повинна формувати свої взаємини з підприємствами, орієнтуючись на випереджальне дозвіл конфліктів. Для цього необхідно здійснення політики переговорів, проведених професійними конфликтологами. Створення в адміністративній структурі механізму керування конфліктами допоможе уникнути тих руйнівних наслідків, що приносить некваліфікована політика дозволу конфліктів.

Трудові конфлікти можуть або сприяти збереженню існуючої соціально-економічної системи, або сприяти її руйнуванню. Еволюція соціально-трудових конфліктів у Росії від власне трудових до політичних свідчить про те, що вони стали частиною процесу розпаду аминистративно-командной системи, у визначеній мері каталізатором, цього розпаду. У соціальній напруженості виражається потреба у відновленні, зміні існуючої життєдіяльності, і конфлікт стає засобом такої зміни. Тому необхідно активізувати дослідження в такій галузі соціологічних, політологічних, психологічних, культурологічних знань, як конфликтология. Зараз такі розробки ведуться, наприклад, Калузьким інститутом соціології з проблем соціальних конфліктів.

3. Конфлікти серед різних соціальних шарів. Можна виділити три типи соціальних відносин, що можуть привести до конфліктів, наприклад, серед різних груп городян: відносини між зайнятими в державному і недержавному секторі економіки; відносини між управлінським шаром і державною торгівлею, з одного боку, і тими “працюючими”, до яких примикає велика частина зайнятих поза державним сектором, ‑ з іншої; між частиною корінних городян і обличчями некорінних національностей. Причому найважливішим об'єктом конфліктів, що зріють, виступає прагнення людей до знаходження високого соціального статусу і досягненню кращих умов життя. Оскільки надалі соціальна диференціація буде підсилюватися, можна екати, що тло напруженості буде постійно зберігатися і виявлятися в глухому невдоволенні й осуді не тільки “багатих”, але і більш заможних співгромадян, у раптових коротких сутичках представників різних шарів і т.п.

4. Міжнаціональні конфлікти. Викликані причинами, зв'язаними із соціально-економічним розвитком, рівнем життя в різних регіонах Росії, політичною обстановкою в них. Аналіз проблем цього рівня ведеться співробітниками Інституту соціально-політичних досліджень РАНЕЙ. Справедливо відзначається, що ігнорування культурної специфіки народів, а тим більше репресії і дискримінація нарощували внутрішнє невдоволення і протест. Постійне відкладання дозволу проблем, що нагромадилися, збільшувало потенціал майбутніх колізій. Дослідники підкреслюють, що в міжнаціональних конфліктах чимало стихійного, вибухового, зв'язаного з імпульсивним поводженням великих мас людей, об'єднаних однією ідеєю, настроєм, устремлінням. Неприйняття людей іншої національності в складних соціально-економічних умовах зростаючих дефіциту, інфляції, безробіття ‑ “міна уповільненої дії”, що може привести до раптового загострення конфліктів. Соціально-психологічну напруженість культивують і низька культура міжнаціонального спілкування, і порушення прав особистості, що дискримінує національна меншість, і протекціонізм. Для врегулювання міжнаціональних конфліктів потрібний комплекс мір від правових до соціально-психологічних.

Прогнозуючи ситуацію в Росії, можна сказати, що на етнічну напруженість і конфликтность будуть впливати два принципових фактори. Насамперед те, що в нас у суспільстві не довершене соціальне структурування. Практично немає чіткого усвідомлення групових інтересів. Разом з тим ми спостерігаємо невідповідність ліберально-демократичних идеологем і реальних економічних і соціально- політичних відносин. У цій ситуації створюється як би вакуум у пізнанні визначеності інтересів. Цей вакуум може заповнитися двома идеологемами. Одна з них ‑ державність. Зараз надію на неї харчують усі. А друга ‑ етнічна. Її беруть на озброєння політичні партії й об'єднання, що не додають значення слабко вираженому в дійсності структуруванню соціальних інтересів. Коли головний вектор посттоталітарного розвитку проходить по двох детермінантах державність і этничность можна прогнозувати поглиблення етнічних конфліктів, не завжди відкрито виражених, порию носящих спонтанний, нерідко латентний характер. Вибухи будуть малопрогнозируемыми і слабко контрольованими.

Зараз у Російській Федерації ми фіксуємо в основному три типи конфліктів етнополитического характеру.

В‑ перших, це конституційні конфлікти. Три республіки прийняли конституції, що суперечать минулій і теперішній конституціям РФ: Саха (Якутія), Тува, Татарстан. А Башкортостан провів референдум і, судячи з конституції, що готується, тут теж будуть протиріччя. Перше протиріччя полягає в тім, що в конституціях говориться про верховенство законів республік над федеральними, друге зв'язано з контролем за використанням природних ресурсів, третє ‑ з безпосереднім виходом на міжнародну арену. Ряд республік проводять політику, що ми можемо оцінити як економічний націоналізм. Вони не хочуть вийти з Федерації, але бажають мати право виходу на міжнародну арену. Ще одна обставина зв'язана з тим, що Федеративний договір, як відомо, цілком у Конституцію не ввійшов. Але він підписаний федеральною владою і суб'єктами Федерації. Боротьба буде розгортатися навколо конкретних пунктів договору, не включених у Конституцію.

Другий тип конфліктів, що і в перспективі будуть мати гостроту, ‑ це територіальні конфлікти. Спірних зон зараз на території Росії 180. Навколо деяких з них уже йдуть локальні воєнні дії. Можна прогнозувати можливість їхнього виходу на міждержавний рівень.

Третій тип конфліктів, дуже ймовірних у найближчому майбутньому, ‑ межгрупповые конфлікти.

Соціальна нестабільність, економічна депривация, політичні протиріччя усередині республік і між республіками і Центром стимулюють такі конфлікти. Напруга існує й у відносинах чеченців і козаків, інгушів і осетин, кабардинців і балкарців, у молодіжних групах у Якутії, Туві й ін. Недостатня увага до етнічних конфліктів чревате тим, що конфліктів буде більше і вони будуть гостріше.

Може бути два стратегічних підходи до рішення етнічних, національних проблем; у залежності від їхнього вибору бачиться і прогноз розвитку конфліктів. Один підхід продемонстрований президентською командою. Він полягає в тому, щоб зблизити республіки з областями Росії і якось погасити націоналізм. Розраховувати на спокійне рішення питання при такому підході все-таки не можна.

Існують ще й етнічні проблеми в Росії, що не зв'язані з етносами, що мають республіки. Це этнодисперсные групи, але з мільйонним населенням: 4 млн. українців, 1.5 млн. білорусів і інші народи, основний материковий етнос яких знаходиться в нових державах на території колишнього СРСР чи за його межами. Деякі претендують на свою державність (ногайцы, лезгини й ін.), хочуть автономії. Можна реалізувати їхні інтереси в рамках національно-культурної автономії, але для цього необхідні великі гроші держави, банкірів, підприємців. Їх ніхто поки не дає. Ця проблема сама собою не відпаде.

Другий стратегічний підхід полягає в тому, щоб визнати: етнічний фактор може "працювати на позитив", оскільки патріотизм здатний сприяти прогресу. А чи може він працювати на так називане випереджальне розвиток у зонах, що здатні обігнати центр Російської Федерації? Мені здається, найбільш реальний підхід, що себе виправдав у минулому і виправдує в сьогоденні ‑ варіативний.

5. Соціальні конфлікти в різних суспільних структурах. Вони можуть виявлятися як міжнаціональні, соціально трудові і політичні конфлікти і найчастіше викликаються наслідками економічних і політичних реформ. Їхній аналіз охоплює аспекти, що стежать: економічні корені соціальної напруженості в суспільстві; політичні аспекти, соціально-етнічна ситуація; криміногенна обстановка, зв'язана з реакцією частини населення на проведені зміни, на свою неможливість адаптуватися до них. На основі такого аналізу можна зробити висновок про характер кризи, у якому виявилося суспільство, і про необхідність системного підходу до дослідження і прогнозування соціальних конфліктів. Як свідчать результати досліджень і зроблені на їхній базі прогнози, соціальна напруженість ще довго збережеться в російському суспільстві.

Література:

1. Стаття “Соціологічні теорії конфліктів і шляхів їхнього дозволу”, Соціально-політичний журнал, 1994, (1-2

2. Стаття “Соціальні конфлікти в мінливому російському суспільстві”, Журнал “Політичні дослідження”, 1994, (2