Поради школярам

ЕЛЕМЕНТИ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Гуманістична спрямованість — найголовніша характе­ристика майстерності. Що становить спрямованість осо­бистості? Ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації. Гуманіс­тична спрямованість — спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосун­ків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його цінніс­ного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Слід ураховувати той факт, що діяль­ність вихователя зіткана з педагогічних драм, якщо дра­мою вважати зіткнення думок, боротьбу за утвердження позиції. Причому, що вищий рівень майстерності, то чіткіша виявляються конфлікти, бо новизна систем, якіпропонуються талановитими вчителями, часто натрапляє на опір сталих поглядів.

Подивімося, хіба це не початок драми? З чим іде вчи­тель на урок? Іде він з думкою "дати урок", виконати програму. Інтереси його — в тому матеріалі, якому буде присвячено наступні 45 хвилин. Іде на урок донецький учитель В. Ф. Шаталов, щоб допомогти кожному пере­можно вчитися... Йде вчитель-початківець, який заклопо­таний честю мундира і прагне над усе, щоб діти бачили в ньому вчителя, хоча не такою вже й значною є різниця між ними в роках...

Ішов колись на урок і директор Павлиської школи Ва­силь Олександрович Сухомлинський, щоб разом з діть­ми пізнавати красу слова, думки, життя, навчити їх жити серцем, рости громадянами.

Усі вони йдуть до школи, до дітей, але суть у тому, як співвідносяться особисті установки вчителя з головною метою виховання і на що спрямовані їхні думки, праг­нення, дії.

Отже, педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя багатоаспектна. ЇЇ становлять ціннісні орієнтації:

· насебе — самоутвердження (щоб бачили в мені кваліфі­кованого, вимогливого, справжнього вчителя);

· на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя — програма, заходи, способи їх пред'явлення);

· на школяра(дитячий колектив в актуальних умовах — адаптація);

· на мету педагогічної діяльності (на допомогу школяреві в розвитку — гуманістична стратегія).

Для педагога про­відною є орієнтація на головну мету за гармонійної узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності, гідного самоутвердження, доцільності засобів, врахування пот­реб вихованців. Лише за умови почуття відповідальності перед майбуттям, усвідомлення мети і великої любові до дітей починає формуватися професійна майстерність учителя.

Гуманістична спрямованість як надзавдання у повсяк­денній роботі майстра завжди визначає його конкретні завдання. Порівняймо дві позиції. У школі по радіо дізна­лися про думку семикласника щодо непорядків у шкіль­ній їдальні, яку хлопець висловив журналістові, коли той брав інтерв'ю у різних учнів. Думка семикласника Ми­коли була критична, гостра, але висловлена від щирого серця. Директор виявив невдоволення через те, що "сла­ва" про школу рознеслася вранці по всій області. Марія Василівна, класний керівник, захистила хлопця, запропо­нувавши директорові разом з учнями обговорити проб­лему поведінки в їдальні, схваливши небайдужість Мико­ли і давши йому і його товаришам можливість обмір­кувати, як змінити обставини. Ми бачимо, що в одного педагога переважає думка про престиж закладу. І це бу­ло б добре, коли б через це не страждали учні. Другий учитель вболіває за розвиток учня, дбає, щоб критичний запал Миколи переріс у творчу енергію, щоб у нього формувалася громадянська позиція.

Гуманістична спрямованість педагога визначає стра­тегію його уроку: що на ньому головне — з'ясування біографічних відомостей про письменника чи роздуми про сенс життя, вибір долі, над чим замислюються й учні?

Якщо спрямованість педагога гуманістична, вона зав­жди виявляється як активна позиція. Проте нерідко трап­ляються й такі ситуації: завтра треба вийти з учнями на збирання помідорів, а вони не хочуть працювати, бо зі­брані вчора і позавчора овочі ще гниють у полі, їх не вивезли. І хоч учитель розуміє, що діти мають рацію, все ж наполягає: "Ви повинні вийти на поле, а коли виве­зуть -— то вже не ваша турбота". Якщо ти, вчитель, не маєш змоги змінити обставини, то що заважає сказати дітям чесно: тут коїться неподобство, — та й подумати, що слід зробити для врятування врожаю.

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачи­ти великі завдання у малих справах. Вона дає змогу оці­нювати свою діяльність з точки зору не лише безпосе­редніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих пози­тивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа, відповідальна за якість організа­ції виховного процесу.

Підвалиною педагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого — до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до уро­ку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує особливості сприймання учнів цьоговіку, класу, власні можливості. Отже, зміст професійної компетентності — це знання предмета, методики його викладання, педаго­гіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного роз­в'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситу­ацій, що зумовлюють необхідність осмислення психоло­гічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв'я­зання кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань учителя, які виявляються як єдине ціле.

Знання педагога — не сума засвоєних дисциплін, а особистісно забарвлена усвідомлена система, де є місце влас­ним оцінкам, критичним поглядам. "Головне в житті не саме знання, а та гармонія, яка виявляється, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає люди­ну, її світогляд".

Для того щоб викликати в учнів певне ставлення до предмета, обговорюваного на уроці, вчитель висловлює своє розуміння проблеми, свої міркування. Звучить; "Я гадаю..."; "Мені здається..." А буває й так: студент на педагогічній практиці точно передає думку з підручника, розповідає грамотно, послідовно, а власної думки класу не дістає у відповідь. Тут маємо відтворення почутого, не зігріте власними роздумами. Так, інколи вчитель забуває педагогічну істину: якщо сам не розкриваєшся перед уч­нями, не даєш їм проникнути у світ своїх почуттів, ду­мок, марно очікувати щирих відповідей. І таке навчання не є розвитком творчого потенціалу учнів, а перетворю­ється на тяжкий шлях "накопичення знань".

Майстерність педагога — в "олюднюванні", натхнен­ності знання, яке не переноситься з книг в аудиторію, а висловлюється як власний погляд на світ. На грунті про­фесійних знань формується педагогічна свідомість — принципи і правила, які є засадовими щодо дій і вчин­ків учителя. Ці принципи і правила кожний педагог ви­робляє на підставі власного досвіду, але осмислити, усві­домити їх можна лише за допомогоюнаукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід заува­жити, що складність навчання вчителя, набуття профе­сійної компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: мето­дологічному, теоретичному, методичному, технологічно­му. Це потребує розвинутого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати й синтезувати здобуті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти техноло­гію їх застосування.

Проте швидкість набуття майстерності не регламенту­ється лише накопиченням професійних знань. Справді, студентові, який добре вчиться в педагогічному вузі, не завжди легко на педагогічній практиці в школі. Є індиві­дуальні передумови успішної діяльності, стимулятори професійного зростання — здібності.

Отже, третім елементом у структурі педагогічної май­стерності є здібності до педагогічної діяльності. Вони залежать від особливостей перебігу психічних процесів, що сприяють успішній педагогічній діяльності. Аналіз пе­дагогічних здібностей здійснено у низці фундаменталь­них досліджень.

Якщо говорити про генеральну здібність, що об'єднує всі провідні, то вона, на нашу думку, найточніше визна­чена Н. В. Кузьміною — це чутливість до людини, яка росте, до особистості, яка формується. Спираючись на дослідження, можна виокремити такі шість провідних здібностей до педагогічної діяльності:

1) комунікативність — професійна здатність педагога, що характеризується потребою у спілкуванні, готовніс­тю легко вступати в контакт, викликати позитивні емо­ції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілку­вання;

2) перцептивні здібності — професійна проникливість, пильність,

педагогічна інтуїція, здатність сприймати і ро­зуміти іншу людину.

3) динамізм особистості — здатність активно впливати на іншу особистість;

4) емоційна стабільність — здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинни­ків, що провокують емоційний зрив;

5) оптимістичне прогнозування— прогнозування роз­витку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і пе­ретворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості;

6) креативність — здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв'язувати проблемні ситуації.

Здібності до педагогічної діяльності можна оцінити залежно від того, як швидко йде професійне навчання.

Сфера впливу, поле тяжіння вмілого педагога поши­рюються передусім на нього самого. Самовладання, здат­ність до саморегуляції, емоційна усталеність особистості дають змогу володіти ситуацією. Визначаючи оптиміс­тичне прогнозування як одну з провідних професійно-педагогічних здібностей, ми водночас наголошуємо на зв'язку комплексу здібностей зі спрямованістю особис­тості вчителя. Професійний оптимізм є опертям на пози­тивне у становленні особистості будь-якої людини. "Вчи­тель не має права сказати учневі: "Ніколи..." — це слова народної вчительки Т. І. Гончарової.

Четвертий елемент педагогічної майстерності — педа­гогічна техніка як форма організації поведінки вчителя. Знання, спрямованість і здібність без умінь, без володін­ня способами дій не є гарантією високих результатів. Педагогічна техніка — це вміння використовувати пси­хофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами).

Елементи педагогічної майстерності дають змогу з'ясу­вати системність цього явища в педагогічній діяльності. Високий рівень майстерності надає нової якості всій ро­боті педагога: формується професійна позиція, що аку­мулює в собі вищі рівні спрямованості, знань і готовно­сті до дії; розвинуті знання стають інструментом для самоаналізу і вияву резервів саморуху; високий рівень здібностей стимулює саморозкриття особистості, а вдос­коналення педагогічної техніки — пошук результату, адек­ватного задумові.

Критеріями майстерності педагога є доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діало­гічність (характер стосунків з учнями), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом діяльності).

В оволодінні майстерністю можна виокремити кілька рівнів.

Елементарний рівень. У вчителя наявні лише окремі якості професійної діяльності. Найчастіше — це володін­ня знаннями для виконання педагогічної дії, володіння предметом викладання. Проте через брак спрямованості на розвиток учня, техніки організації діалогу продуктив­ність його навчально-виховної діяльності е низькою.

Базовий рівень. Учитель володіє основами педагогічної майстерності: педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитив­ній основі, добре засвоєно предмет викладання, мето­дично впевнено і самостійно організовано навчально-виховний процес на уроці. Цього рівня, як правило, до­сягають наприкінці навчання у вузі.

Доскналий рівень. Характеризується чіткою спря­мованістю дій учителя, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. Вчитель самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок ча­су, маючи головним завданням розвиток особистості учня.

Творчий рівень. Характеризується ініціативністю і твор­чим підходом до організації професійної діяльності. Вчи­тель самостійно конструює оригінальні педагогічне до­цільні прийоми взаємодії. Діяльність будує, спираючись на рефлексивний аналіз. Сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.

Завдання педагогічного вузу— допомогти студентові опанувати основи майстерності для усвідомленого і про­дуктивного початку професійної діяльності: сформувати гуманістичну спрямованість, дати ґрунтовні знання, розвинути педагогічні здібності, озброїти технікою взає­модії, підготувати до професійного аналізу великого ро­змаїття педагогічних ситуацій.