Міф міста Львова

Міністерство освіти і науки

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет культури і мистецтв

Кафедра театрознавства і акторської майстерності

Есе

на тему «Міф міста Львова»

Виконала студентка

Групи КМК – 31

Крижевич Юля

Перевірила Рибчинська З.

міф стародавній львів культурний семіотика

Львів, 2011

Згідно, літературної енциклопедії міфи найчастіше відносять до феноменів, що характеризують ранню культурну свідомість, як "оповіді, в яких в образній формі отримали відображення примітивні уявлення стародавніх народів". "Зазвичай маються на увазі сказання про богів, духів, обожнених або пов'язаних з богами своїм походженням героїв, про першопредка (...)". Застосування поняття "міф" та його похідних до опису феноменів сучасного мислення здійснюється не цілком чітко н носить іноді метафоричний характер. Наприклад, говорять "міф", маючи на увазі "вигадка". Іноді про міф говорять у зв'язку з процедурою зведення смислів аналізованого тексту до архетипних прообразів. У ряді випадків, однак, згадують про "міфи XX століття" або більш раннього часу в прямому сенсі, вважаючи тим самим можливість міфотворчості в суспільній свідомості Нового і Новітнього часу.

Власне, культурний міф міста, може розумітися як «система уявлень, що задають смисловий простір, в якому відбувається інтерпретація усіх складових історії міста, його архітектурного середовища та культурних традицій» або у ширшому розумінні цього означення - як такий собі узагальнений образ міста. Причому, міф цей (як конструкт міфології) є набагато більш конкретно-описовим, ніж власне історія міста.

Міф поєднує в собі історичні відомості (діахронічний аспект) і пояснення цього, а іноді і майбутнього (синхронічний аспект). На зорі містобудування культурний міф міста відтворював картину світу в образі міста.

В історії громадськості Львова міфотворчість виступає у ролі першої синкретичної форми свідомості просторово-часових властивостей навколишнього середовища людини, і одночасно - способом освоєння іншої форми цієї ж дійсності, інформаційних процесів, спираючись на які можна реконструювати досвід. На відміну від науки з її просторово-часової формою організації досвіду, де міфологія виключно «навантажена» аксіологічними нашаруваннями, завдяки яким стає буття набуває для суб'єкта всю повноту ясності та визначеності.

Тому, у культурному міфі сучасного Львова, як культурної столиці України, панують дві тенденції. З одного боку, пріоритет новизни і винятковості всього і вся, з іншого – прагнення зберегти безперечні культурні цінності. У результаті соціокультурний простір міста характеризується ущільненням смислової структури.

Звичайно, що Львів далеко не єдине з міст, що мають свою фольклорну та літературну історію (пор.: "міф Києва", "венеціанський міф", міфи Кракова, Парижа, і т.д.), хоча, може бути, він – найпроблемніший у цьому ряду, адже у сприйнятті східних українців випливає уявлення про Львів, як про місце локалізації сепаратизму, шовінізму, націоналізму та ксенофобії. Але, якщо ми застосовуємо у всіх цих випадках поняття "міф", то слід ясно усвідомлювати ознака, що дозволяє вважати схожими "міф міста", при всій відмінності їх реального змісту. На погляд Леві Строса, таким загальним для всіх подібних "територіальних" міфів властивістю може бути названа функція маркера, свого роду покажчика, за допомогою якого колективний автор даного міфу (ним може бути етнос, рід, нація, інші єдності) виділяє деякий особливо значна соціальна та географічне простір. Наприклад, в античній історії "римський міф" - ідентифікатор римського полісного громадянства; аналогічним чином "олімпійська міфологія" функціонувала як ідентифікатор еллінського світу. У ракурсі цього есе можна прийняти, що за своєю функцією міф (древній чи, новий чи) є колективно виробленим образом соціального простору, істотно важливий для групової та індивідуальної само ідентифікації львівської спільноти.

Перейдемо тепер до розгляду "львівського міфу" з точки зору його відповідності прийнятим поданням. На думку Даріуша Чаї: «Великі міфогенні міста – Париж, Петербург, Краків, Львів – є міфотворними не тому, що ми їх створили, а тому, що вони такими вже були, коли ми сюди прийшли… Якщо говорити ваше місто, то в нього наскільки багата, героїчна історія, що Львів не потребує вигаданих міфів. Тут нема що вигадувати. Треба брати й користати з історії, з того, що тут було і є досі. Єдине, що можна й варто робити в процесі своєрідного міфотворення – піднімати з минулого забуте чи непомічене, акцентувати увагу на тому, чого інші не помічають – лише так можна розвинути нові історії на основі старих міфів».

Якщо закрити очі, то на запитання: «Чим власне знамените місто Лева?», - в уяві кожного постане саме його неповторна архітектура. Звичайно, що багатогранність і складність людської життєдіяльності із розвитком культури привели до того, що «всередині будівлі нині проходить більша частина життя людини, і навіть сама природа, в якій він перебуває, і діє, приймає архітектурно-організований порядок. А, скільки тут (як і в інших спорудах) відклалося звичок часу, соціальних та особистих смаків, скромних і претензійних домагань, різних понять, уявлень, почуттів». Ось, вже декілька століть антропогенне середовище Львова є зримим втіленням соціальної дійсності, сприйняття і розуміння якого «неминуче переходить від самої прозаїчної дійсності до міфу». У результаті міфічні події, що відбуваються в нашому місті, «набувають життєвість реально пережитих фактів».

У Львові реальні та міфічні теми чергуються між собою, що так чи інше прискорює темпи сприйняття городян уявлення про місто:

По-перше засоби масової інформації докладно «змушують нас дивитися на події у Львові в їхній проекції на міфічний континуум» . Тому у зв'язку з цим набуває особливий інтерес розгляд в рамках сучасних стандартів наукової раціональності різних граней виникнення і функціонування культурного міфу міста. Водночас, Даріуш Чая, у інтерв’ю газеті «Каменяр» проголосив: «Міф, якщо він правдивий, твориться поза нами, без нас… Не йдеться про те, що хтось їх прищеплює, решта вірять, а як наслідок отримуємо міф… Найтриваліші і найзначніші міфи народжуються та існують самі собою…

Звісно, міф можна вигадати. Приклад – комунізм. Але, на щастя, знаємо, що сталося з комуністичними міфами. Те саме відбувається і з неправдивими міськими міфами… Тобто штучні богатирські, тріумфальні міфи заради того, щоб більше комусь подобатися або дорожче себе продати, рано чи пізно знецінюються, стають нікому не потрібними, відмирають…».

По-друге, вивчення змісту, структури і соціальних функцій культурного міфу міста, виявляючи нові обставини виникнення і розвитку феномена, розкриває істотні риси сучасної фази соціокультурного розвитку, виявляє моменти подібності та відмінності з минулими часами і іншими цивілізаціями.

Духовно-моральний вимір процесу взаємодії людини з середовищем предметно-просторового оточення, виявлення міфо-символічних характеристик суспільної свідомості стає ключовим завданням, розуміння якої в рамках наукового дослідження дає можливість сформувати нові підходи до проектування середовища, які відповідають на виклики XXI століття і забезпечує гідне існування цивілізації.

По-третє, звернення до культурної міфу міста є умовою формування в суспільстві настроїв, що відповідають актуальним завданням стратегічного планування регіонального та національного розвитку, що враховують можливості різнорівневих систем розселення в складних обставинах реформування Львова. Наприклад, словосполучення «український П'ємонт», яке так люблять деякі львів'яни, всіма трактується по-різному. Найчастіше так намагаються підкреслити особливе значення Львова у становленні самостійної України.

Культурний міф сучасного Львова вже не обмежується заміною причинно-наслідкового зв'язку саме прецедентом - розуміння походження Львова, як його сутності. Будучи формою світосприймання, формою духовної культури людства, міф не розмежовує міфологічний і сучасний періоди, хоча в ньому і присутня непереборно особливий момент заснування міста і якісь «вузлові» точки його історії. Він використовується в якості своєрідної знаково-символічної системи сприйняття і розуміння міського життя і світу, тобто формується і розвивається у найтіснішому зв'язку з соціокультурним контекстом.

Створюючи аналогову, символічну картину всього, що відбувається в місті, міфічна думка робить його більш зрозумілим. Саме, тому культурний міф Львова продовжує зберігатися поруч з елементами наукового знання і водночас впливає на поведінку соціального суб'єкта та індивіда. У міфі нашого міста відбивається взаємозалежність людини і міського середовища, причому характер цієї залежності встановлює соціальний час.

Культурному міфу міста, як «раю для інтелектуалів», не властиво однозначне уявлення дійсності; він забезпечує відкритий (не завжди піддається визначенню в деталях) і постійний процес збільшення, спотворення або втрати знання соціального суб'єкта про Львів. Обмеженими і специфічними можливостями аналізу та інтерпретації феномена міста засобами культурного міфу міста протистоїть багато аспектність (комплексність) відображення дійсності.

Неоднозначність і рухливість змісту культурного міфу сучасного Львова є наслідком «мозаїчності» і постійних трансформацій структур сприйняття і розуміння дійсності городянами.

Неможливість оперативного корегування картини світу і складність сучасних природничо-наукових теорій постійно підтримують соціальний запит на «м'які форми раціональності», в яких деякі елементи знання підмінені метафорами, символами, міфами. Так, завдання побудови загальної картини взаємодії індивіда і соціального суб'єкта з міським середовищем ставить дослідника перед необхідністю осмислення феномена культурного міфу міста, що є значущим чинником обумовленості соціального життя.

Лише в малому ступені культурний міф міста має «аналітичний» характер, що полягає в ущільненні інформації про місто шляхом виключення «несуттєвою» її частині та в упорядкуванні за ступенем важливості. Міф міста менше за все орієнтований на ідентифікацію тотожного та ізоморфного, тому в центрі його уваги аналогії, моделювання, «функціоналізіро-ванні» явища культурного життя. Структура культурного міфу міста інваріантна, але зміст різних елементів і характер їх взаємодії дуже рухливі й залежать від соціокультурного контексту.

З одного боку, безперервно ускладнюється міське середовище вимагає побудови адекватних семіотиків систем між об'єктом і суб'єктом сприйняття, високого ступеня підготовленості останнього для прочитання і розуміння сенсу того, що відбувається. З іншого боку, прискорення темпу життя і потужний «забиває» інформаційний фон (а часто - «інформаційне сміття» призводять до редукції сприймання смислів і спонукають до міфосимволістичного сприйняття дійсності.

Серед об'єктивних передумов виникнення і розвитку культурного міфу міста певне місце займає характер організації середовища предметно-просторового оточення. Сучасний Львів може бути витлумачений як гіпертекст - система багатошарової та нелінійної організації інформації. Смислове утримання міських просторів не обмежена буттям матеріальних форм, але будучи закономірно організованими, останні мають образний зміст, що визначає складну структуру масиву символічних значень, що беруть участь у формуванні міфу міста. У результаті матеріальні об'єкти (антропогенні та модифіковані технічними засобами природні) виступають у вигляді сукупності: а) значень, інваріантних для даної культури; б) особистісного сенсу, обумовленого індивідуальним досвідом людини; в) смислових варіацій, що визначаються належністю до певної соціальної групи, субкультури та ін.

Культурний міф міста Львова формує його власний план реальності, що володіє своїми логічними і сюжетними законами, своєю системою образів і символів. На відміну від архаїчного міфу, міф міста утворюється, перш за все, в результаті емоціонального переживання архітектурного середовища, історичних подій, природно-кліматичних особливостей, явищ соціальної дійсності.

Величезна кількість історичних, природних, технічних, структурних, гігієнічних, живописно-просторових, економічних та інших факторів визначає процес формування міського середовища. Можна розглядати композиційний зв'язок елементів, наявність / відсутність композиційного центру, орієнтацію будівель і споруд по сторонах світу, відкритості чи навпаки замкнутість просторів, розміри, форми, пропорції, світло, колір, фактуру поверхонь тощо. Вулиці, площі, вузлові елементи належать різним рівням організації середовища і об'єктивно необхідні в матеріально-просторової організації міського життя. Розвиваючись історично, вони набувають, міняють і втрачають значення. Причому, значення міського середовища породжуються змістом конституюють елементів, які є «повідомленнями» про функції та соціальної значущості просторів і об'єктів, про характер і сенс відбуваються в них процесів, про особливості зведення та функціонування, нарешті, це матеріальне втілення настроїв і почуттів різних історичних епох.

Для Львова роль просторових символів багаторазово зростає в силу нового масштабу і якості архітектурних просторів, високих швидкостей переміщення і несподіваних ракурсів сприйняття. Тому, основні підходи до організації міських просторів (на відміну від інтер'єрних) дуже повільно змінюються в ході історичного розвитку. Простір міста (як система вулиць, площ, перехресть, набережних тощо) проявляє виняткову структурну інерційність, підтверджуючи свою роль посередницької ланки між Людиною та Всесвітом. Таким чином, міфо-символічний характер міського середовища обумовлений вже самої її структурованістю і спів-буттям об'єктів, що належать різним епохам.

Звичайно, що необхідність переосмислення стереотипів семіотики простору сучасного Львова пояснюється тим, що, при зовні очевидною структурованості простору, великі міста відрізняються відсутністю структури повсякденності. Вирівнювання профілів щільності населення, неминуча поліцентричність (замість єдиного центру, властивого малим містам) і розгалуженість місць розташування владних структур роблять Львів схожим на мурашник. У результаті ускладнюється завдання сприйняття і розуміння того, що відбувається, оскільки суб'єкт змушений "збирати" образ з елементів строкатої мозаїки, розкиданих не тільки в просторі, але і в часі.

Зникнення кордонів очевидного, осмисленого підвищує значущість, контексту. Стійкі моральні й естетичні оцінки, впроваджені у дискурс буденності попередніх поколінь городян, сьогодні долаються постмодерністським естетизмом гетерогенності. Наше місто розвантажує мислення і перевантажує зір. Погляд зупиняється вже тільки на чомусь незвичайному, котре ламає звичні уявлення про колір, світло, фактуру, форму і їх взаємної динаміку. Релятивізм, гетерогенність, випадковість образу фрагмента сучасного Львова, як великого провінційного міста виникає спонтанно, вибудовуючи на рівні повсякденності структури свідомості суб'єкта сприйняття. Перенасичене і недоступне хвилинному сприйняттю середовище міста починає сприйматися як порожнеча, що позбавляє городянина такого значного почуття онтологічної укоріненості. За цих обставин культурний міф Львова допомагає сприйняттю, роблячи дійсність зрозумілому, тобто такому, що в науковому аналізі виступає як подібність, в міфологічному розумінні виглядає як тотожність відбувається чогось добре знайомого і зрозумілому).