Розвиток сімейних форм опіки дітей в Україні

Цікаве життя людини! Хтось народжується щасливим, комусь доводиться пережити складні обставини долі, але є і такі долі, коли не має змоги щось змінити самому. Саме дитячі долі в руках дорослих, і тому важко переживати за дітей, чиє життя понівечено та з самого початку зруйновано. Відсутність батьківського тепла, маминої колиски на ніч, іграшок та подарунків на свята від рідних - все це є життя дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування. Ці діти живуть в інтернатах, мають одяг та їжу, в літку вони відпочивають в оздоровчих таборах, але єдине - їх ніхто не чекає, і нікому пожалітись про забитий синець чи успіх у спортивних змаганнях.

За статистичними даними в Україні понад 103 тис. дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, хоча ця цифра дещо сумнівна, оскільки державна статистика враховує лише кількість дітей, відносно яких є рішення державної влади. Статистика не може врахувати кількість дітей, які фактично позбавлені батьківського піклування і в долю яких не втрутилося суспільство [9].

Поширенню такого негативного соціального явища як сирітство в нашій країні сприяє: збільшення рівня безробітності, бідність значної частини населення, послаблення значимості інституту сім’ї, втрата старшим та молодшим поколінням загальнолюдських моральних цінностей, пияцтво та наркоманія [7]

Саме тому, наша держава підтримує створення сімейних форм виховання дітей-сиріт. Це прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу.

Із вище сказаного ми можемо сформулювати мету нашої статті, яка полягає у виявленні альтернативних заходів щодо вирішення проблем сирітства в Україні.

Меті підпорядковані конкретні завдання дослідження:

дитячий будинок сімейний сирітство

- визначити феномен сирітства щодо українських реалій сьогодення;

- проаналізувати проблеми, що виникають при створенні ДБСТ та шляхи їх покращення.

Як вже було вище згадано, в Україні нараховується понад 103 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і, нажаль, ця цифра з кожним роком зростає. Аналізуючи дані кількості всиновлених дітей протягом років можна сказати, що не зважаючи на збільшення кількості таких дітей, кількість всиновлених з їх числа зменшується, про що свідчать наступні дані. Протягом 9 місяців 2010 року в прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу влаштовано лише сорок одну дитину-сироту та дитину, позбавлену батьківського піклування. Для порівняння, протягом аналогічного періоду 2009 року в такі сім'ї влаштовано 90 дітей. Це свідчить про те, що службами у справах дітей вживається недостатньо зусиль щодо влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу ().

Така ситуація ставить під загрозу забезпечення права дітей на виховання в сім'ях.

Однією з найсуттєвіших причин, від якої залежить кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є мотивація населення щодо створення сімейних форм опіки таких дітей. Проте хотілось би винайти ефективні шляхи її подолання. В даному випадку хотілось би запропонувати реалізацію проекту під назвою "Моя "рідна прийомна" дитина", метою якого є заохочення громадян до створення дитячих будинків сімейного типу. Суть даного проекту полягає у особистому звернені батьків-вихователів та вихованців ДБСТ до батьків дітей загальноосвітніх шкіл з проханням у зменшенні кількості дітей, що перебувають в інтернатних закладах чи будь-яких інших Державних закладах для дітей-сиріт, та безпосереднього взяття таких дітей на виховання в сім’ю.

Як і звичайних сім'ях прийомні сім'ї та ДБСТ мають певні проблеми у подальшому їх функціонуванні. Однією з таких проблем є занепокоєння у якості підбору кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі для створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу та здійснення подальшого взаємного добробуту сім'ї та дитини.

Непоодиноким є припинення функціонування дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей в зв’язку з відсутністю взаємопорозуміння між членами даних сімей що супроводжується вибуттям прийомних дітей та дітей-вихованців із сімейного оточення.

Такі випадки свідчать про неякісну роботу служб у справах дітей щодо підбору сімей для дітей, які потребують влаштування, незнання особливостей і потреб дітей, які влаштовуються в сім'ї.

При влаштуванні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сімейні форми виховання пріоритетними є інтереси дитини та її потреби, відповідно до яких визначаються характеристики та ресурси майбутніх батьків.

На сьогоднішній день в Україні поширено три основні сімейні форми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. До них відносяться прийомні сім'ї, усиновлення та дитячі будинки сімейного типу.

Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних дітей [4].

Проблеми дитячого сирітства та особливості виховання дитини в ДБСТ вже не одноразово досліджувались різним науковцями.

На необхідності сімейного виховання як оптимальної умови гармонійного розвитку дитини свого часу постійно наполягали видатні педагоги-гуманісти - Г. Гмайнер, П.Ф. Лесгафт, О.С. Макаренко, Й.Г. Песталоцці, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський. Вони доводили, що сім’я є одним із найважливіших інститутів соціалізації дитини, персональним навколишнім середовищем її розвитку, оскільки саме в сім’ї беруть початок світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність як людини. На формування дітей також впливають і характер стосунків між батьками та між батьками і дітьми, іншими членами сім’ї і ставлення батьків до праці, і їхня участь у суспільному житті, і їхні інтереси, моральні цінності тощо [2].

Соціально-педагогічні аспекти функціонування дитячих будинків сімейного типу особливі. З одного боку, вони відображають весь спектр проблем звичайної багатодітної сім’ї. З іншого - перед такою сім’єю постають завдання щодо корекції та компенсації вад розвитку дитини, відставання та занедбаності її здоров’я, а також подолання наслідків психічних травм.

Проблемам соціальної адаптації, морально-правового, естетичного, статевого виховання вихованців дитячих будинків сімейного типу присвячені роботи українських науковців: Л.С. Дробот, Л.В. Єременко, Л.В. Кузьменко, Н.О. Рєпи, В.Г. Слюсаренко, Л.М. Смагіної, В.В. Чечет, В.С. Яковенко. Вивчення особливостей виховного процесу в дитячих будинках сімейного типу, розкриття специфіки взаємодії дітей і батьків-вихователів, аналіз основних її напрямків, сфер і засобів їх впливу на формування особистості вихованців є важливим напрямком у наукових пошуках оптимальних методик сімейної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, як органічної частини системи державного піклування [3].

Поряд із цим, ще недостатньо уваги приділяється вивченню проблем, пов’язаних із психологічними особливостями дітей, які потрапляють до дитячих будинків сімейного типу; проблем спілкування рідних та прийомних дітей між собою; необхідність підтримання зв’язків з біологічними батьками дитини; не визначені питання підготовки батьків-вихователів щодо необхідності розгляду їх опіки над дітьми як тимчасового явища; формування позиції першочергового врахування інтересів дитини у визначенні її влаштування.

Особливості соціально-психологічного розвитку дітей, що залишилися без піклування батьків, дошкільного віку, причини, що визначають несприятливий психологічний розвиток дітей, що виховуються в закритих дитячих установах, дані про стан психічного здоров'я вихованців являються особливо важливими при складанні індивідуальних реабілітаційних програм для забезпечення повноцінної реалізації та самовизначення дітей-сиріт [1, 7].

Часто сироти не ототожнюють себе із суспільством, оточуючими людьми, а протиставляють себе їм. Одержуючи освіту, спеціальність, створюючи родину, народжуючи дітей і виховуючи онуків, вони продовжують називати себе сиротами, підтверджуючи теорію про те, що приналежність до групи - це доля.

В українському суспільстві існують стереотипи, пов'язані із вихованцями закладів опіки. Зверхнє ставлення вихователів та викладачів, неповага до особистості, стигматизація та ізоляція дітей, непристосованість через ставлення до цього дорослих до нормального життя у соціумі закладені у самій системі державних закладів опіки.

Особливості розвитку самовизначення особистості дитини-сироти розкриті в дослідженнях, де показано, що в умовах неблагополучної родини або дитячого інтернатного закладу найчастіше формується дезадаптивна особистість.

Дитинство - це період, коли закладаються фундаментальні якості особистості, що забезпечують психологічну стійкість, моральні орієнтації, життєздатність і цілеспрямованість, що є важливими факторами в становленні самовизначення особистості [9].

Як свідчать наукові дослідження з психології, влаштування нерідних дітей у дитячі будинки сімейного типу призводить до появи нових проблем та ускладнень у стосунках між членами родини. Тому ефективне функціонування ДБСТ, відновлення його виховного потенціалу вимагає постійної підтримки.

На початковому етапі функціонування ДБСТ здійснюється початкова підтримка. Вона потрібна для сприяння адаптації сім'ї і вихованців до нових умов проживання, ефективних способів взаємодії. Подальша підтримка спрямована на розв’язання проблем розвитку дітей-вихованців в різні періоди їх становлення чи проблем функціонування сім'ї, які обмежують її можливості.

Процес надання підтримки дитячим будинкам сімейного типу здійснюється шляхом здійснення соціального супроводу.

Соціальний супровід ДБСТ - вид соціальної роботи, система комплексних заходів для підтримки сприятливих соціально-економічних та психологічних умов функціонування сім'ї, збереження її здатності до виховання дітей-вихованців [4, 5,6].

Всі дії, пов’язані з покращенням функціонування дитячих будинків сімейного типу, контролюються та виконуються згідно чинного законодавства.

Нормативно-правову базу з соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування складають: Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, закони України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти України.

Важливим міжнародним нормативно-правовим документом є Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року "Про ратифікацію Конвенції про права дитини".

У Конвенції зазначено, що дитина, яка постійно або тимчасово позбавлена сімейного оточення, не повинна залишатися в такому оточенні і має право на захист і допомогу держави (ст. 20).

Організація роботи з підтримки дитячого будинку сімейного типу має ґрунтуватись на засадах неперервності, професійності та етапності [8].

Безперечно, вище перечислені документи значно допомагають регулювати підтримку і захист знедолених дітей. Проте у сучасних умовах конче потрібен подальший розвиток нових форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Тому особлива увага нині приділяється розвитку сімейних форм опіки та подальшому впровадженню інституту прийомної сім’ї.

Отже, загальним висновком може слугувати те, що в Україні триває процес реформування державної системи влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в основі якого пріоритетність сімейні форм влаштування дітей. Цей процес відбувається в Україні досить інтенсивно, що великою мірою зумовлено досягненням єдності поглядів на цю лему державних структур різних галузей і різного рівня. На сьогодні завершено більшу частину роботи внесення змін до нормативно-законодавчої бази соціально-правового захисту дітей у таких сім'ях, вирішено проблему фінансування.

Та все ж таки в країні є ще значна кількість дітей, що так потребують сторонньої підтримки. Тому, подальша робота професійних соціальних працівників, громадських організацій, благодійних, державних установ та пересічних громадян, має стати об’єднання зусиль та проведення широких інформаційних компаній з метою підвищення відповідальності громади за долю кожної дитини. Одним з цих кампаній може стати інноваційний проект під назвою "Моя "рідна прийомна" дитина", метою якого є заохочення громадян до створення ДБСТ. У даному проекті мають приймати участь діти-вихованці, батьки-вихователі та батьки дітей загальноосвітніх шкіл. Саме завдяки звернень батьків-вихователів та прохань дітей-вихованців у створенні дитячих будинків сімейного типу, кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування може значно зменшитись, що буде позитивним явищем для усього суспільства в цілому.

Використана література

1. Борисова І.С. "Проблема самовизначення дітей-сиріт в соціально-психологічній роботі". Режим доступу: http://intkonf.org/borisova-is-problema-samoviznachennya-ditey-sirit-v-sotsialno-psihologichniy-roboti/

2. Дитячі будинки сімейного типу як особлива форма сімейної опіки над дітьми-сиротами, позбавленими батьківського піклування (І.В. Пєша) // Український соціум. - 2003. - № 1 (2). - C.72-80

3. Комарова Н.М., Пєша І.В. Методичні рекомендації для соціальних працівників, державних службовців щодо розвитку сімейних форм виховання / К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2006. - 92 с.

4. Комарова Н.М., Пєша І.В. Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-х кн. - К.: Держсоцслужба, 2006. - Кн.1. - 118 с.

5. Посібник для соціального працівника щодо підготовки та соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-х кн. / Г.М. Бевз та ін. - К.: Держсоцслужба, 2006. - Кн.2. - 180 с.

6. Прийомна сім’я: методика створення і соціального супроводу: науково-методичний посібник / Г.М. Бевз, В.О. Кузьмінський та ін. - К.: Центр стратегічної підтримки, 2003-92с.

7. Сидоренко О.А. "До проблеми соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування"

8. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: досвід реформування.

9. http://www.kmu.gov.ua/sport/control/uk/publish/article? art_id=111973&cat_id=111972