Конфликт 12

Міністерство освіти і науки України

Академія Муніципального Управління

Доповідь

на тему: «Конфлікт»

Виконала: Левицька О.І.

Група: Пс-41

Київ-2011

План:

1. Конфлікт. Типологія конфлікту

2. Причини конфліктів.

3. Методика картографії (Х. Корнеліус і Ш. Фейр).

У науковій літературі поняття „конфлікт” трактується неоднозначно. Існує чимало визначень суті цього поняття. найбільш поширений підхід полягає у підході до визначення конфлікту через протиріччя. Зокрема, Анатолій Васильович Дмитрієв дотримується наступної точки зору: „конфлікт – прояв об’єктивних чи суб’єктивних протиріч, що виражається в протиборстві сторін.

„Конфлікт – це завжди протиборство суб’єктів соціальної взаємодії, яке характеризується нанесенням взаємної шкоди (моральної, матеріальної, фізичної, психологічної)” – за словами Станіслава Михайловича Ємельянова. У тлумачному словнику термін конфлікт означає – зіткнення протилежних сторін, думок, сил, гострий спір.

Типологія конфліктів.

Проблема типології явищ і процесів, які вивчає кожна наука, важлива з огляду на те, що у різноманітті необхідно знайти спільні риси, що нададуть можливість об’єднувати зовні різнорідні об’єкти у певні класи. Проблема класифікації конфліктів стала привертати увагу дослідників з того часу, коли з’ясувалося, що конфлікти у різних сферах життя об’єднує певні однакові риси.
У різних авторів існує своя класифікація конфлікту. Отже до проблеми класифікації слід підійти на підставі виділення типів конфліктів. Такий підхід запропонував М.В. Цюрупа. До основних типоутворюючих чинників відносять: функції, суспільні сфери, кількість сторін учасників конфлікту, динаміку, причини, ступінь тривалості та напруженості відносин.
З точки зору функціональності (функцій конфлікту) всю сукупність конфліктів можна поділити на: переважно конструктивні (підвищує продуктивність праці, оновлює методи діяльності, покращує стосунки); переважно деструктивні (веде до марнування ресурсів, витрати часу створює психічне навантаження, ображає); нейтрального функціонального навантаження.
Основними суспільнимисферами, де відбуваються конфлікти в широкому і вузькому розумінні є: політична, економічна, соціальна, ідеологічна, військова сфера та окремо сфера управління. Конфлікти для політичної сфери є звичним явищем і протікають у різних формах від мирних демонстрацій, маніфестацій до громадянських чи повномасштабних війн. Конфлікти в економічній сфері мають різний рівень впливу на суспільство і можуть існувати у формі загальної чи галузевої кризи, трудової суперечки, у формі економічної боротьби. Найвищим органом вирішення таких конфліктів вважається Міжнародний арбітражний суд. Ідеологічні конфлікти відзначаються високим рівнем непримиренності, вони слабко піддаються врегулюванню.
Кількість та якістьсторін, які задіяні в конфлікті є важливим типоутворюючим чинником. За кількістю осіб в конфлікти поділяють: 1) внутрішньоособисті (інтраперсональні), у яких одна особа є і учасником і полем конфліктної боротьби; 2) міжособистісні (інтерперсональні), а якщо число осіб дорівнює двом то це діадичний конфлікт; 3) внутрішньогрупові (інтрагрупові); міжгрупові (інтергрупові); конфлікти в організаціях; конфлікти в великих соціальних групах.

Причини конфліктів.

Картографія конфлікту

Структурний аналіз конфлікту може бути проведений з використанням методики картографії, запропонованої австралійськими вченими Х. Корнеліус і Ш. Фейр [37].
Суть методики полягає у складанні карти конфлікту, на якій відображаються проблема, учасники конфлікту, їхні потреби й побоювання (рис. 5.4). Карту можна складати індивідуально чи колективно. Такі карти особливо корисні під час: підготовки до ділових переговорів; переговорів, що зайшли в тупик; розподілі майна; проблемах у колективі, пов’язаних із міжособистісними та виробничими відносинами; майбутніх нововведеннях; сімейних ускладненнях.

Згідно з методикою можна графічно відобразити складові конфлікту, послідовно проаналізувати поведінку його учасників, сформулювати основні проблеми, потреби й побоювання учасників, способи усунення причин, що призвели до конфлікту. Ця робота складається з декількох етапів [16, с. 246—248].

На першому етапі описується проблема взагалі, визначається предмет конфлікту. Якщо, наприклад, мова йде про непогодженість у роботі, про те, що хтось не «тягне лямку» разом з усіма, то проблему можна відобразити як розподіл навантаження. Якщо конфлікт виник через відсутність довіри між особою та групою, то проблему можна виразити як погані взаємини. На даному етапі важливо визначити саму природу конфлікту і поки що неважливо, що це не цілком відбиває суть проблеми. Про це — пізніше. Не слід визначати проблему як питання вибору між протилежностями («так чи ні»), доцільно залишити можливість приймання нових і оригінальних рішень.

На другому етапі виявляються головні учасники (суб’єкти) конфлікту. До їх переліку можна включити окремих осіб чи цілі команди, відділи, групи, організації. У тій мірі, у якій залучені в конфлікт люди мають загальні потреби стосовно даного конфлікту, їх можна об’єднати разом. Допускається також об’єднання групових і особистих категорій.
Наприклад, якщо складається карта конфлікту між двома співробітниками в організації, то в карту можна включити цих працівників, а фахівців, що залишилися, об’єднати в одну групу або виділити окремо ще й начальника даного підрозділу [16, с. 247].

Третій етап передбачає перерахування основних потреб і побоювань, пов’язаних із цією потребою, а також усіх основних учасників конфліктної взаємодії. Необхідно з’ясувати мотиви поведінки, що стоять за позиціями учасників у даному питанні. Учинки людей визначаються їхніми бажаннями, потребами, мотивами, які необхідно визначити.

Графічне відображення потреб і побоювань розширює можливості та створює умови для більшої кількості рішень, можливих після закінчення всього процесу картографії.

Переваги методики картографії полягають у тому, що:
складання карти дозволяє переборювати зайві емоції;
визнаються найбільш важкі ділянки, що вимагають невідкладної уваги;
карта сприяє створенню нових напрямів у виборі рішень;
під час групового процесу складання карти люди, які вважають, що їх не зрозуміли, мають можливість висловитися, що сприяє створенню атмосфери довіри.

Розглянемо технологію складання карти на прикладі розглянутого конфлікту (рис. 5.5).

Застосування методу картографії конфлікту дозволило поступово виявити учасників конфлікту, із них визначити суб’єктів конфліктної взаємодії, з’ясувати предмет конфлікту (взаємини у відділі), потреби й побоювання всіх учасників.