Види географічних карт

Реферат на тему:

Карти, види карт

За охопленням території розрізняють карти півкуль і сві­ту, материків і океанів, карти окремих частин материків (регі­онів, країн). Чим більше охоплення території, тим дрібніший масштаб і більше узагальнення;

За змістом карти поділяються на загальногеографічні і те­матичні. Легенду загальногеографічних карт учні повинні зна­ти, а легендами тематичних карт уміти користуватися.

Спочатку вивчають загальногеографічні карти, потім тематичні.

За способом зображення об'єктів виділяють такі тематич­ні карти:

1. Карти кольорового фону (карти рослинності, ґрунтів, природних зон тощо). На ній зображують якісні розбіжності об'єктів на певній території. Найчастіше використовуються в шкільній географії. За цими картами виявляють в основному положення і межі виділених частин.

2. Карти ареалів. На них указані місця поширення окре­мих видів тварин, рослин, сільськогосподарських культур то­що. За цими картами визначаються межі ареалів.

3. Карти ізоліній (карти ізотерм та ін.). На них лініями по­значаються місця, однакові щодо кількісного вираження яви­ща; за ними виявляються особливості ізоліній.

4. Карти ліній руху (карти вантажопотоків, напрямів вітру тощо).

5. Значкові карти (карти родовищ корисних копалин, розміщення промислових центрів країн та регіонів тощо). На них значками різного виду і розміру зображують локалізацію об'єктів у певних пунктах. За цими картами з допомогою за­питань учителя виявляють місця найбільшого накопичення об'єктів і встановлюють особливості окремих регіонів.

6. Картодіаграми. Показують співвідношення частин ціло­го на окремій території. Характер запитань за такими карта­ми аналогічний до запитань за значковими картами, але вони значно більше спрямовані на виділення розмірів.

7. Картограми (карти густоти населення, розподілу опа­дів тощо) - відображають різницю на різних територіях сту­пеня вираження явища за допомогою кольору або штриху­вання. За такими картами вчитель ставить запитання для виді­лення регіонів з максимальним і мінімальним вираженням явища і закономірності його географічного поширення.

8. Картосхеми.

За призначенням розрізняють карти науково-довідкові, навчальні, туристичні та ін.

Для досягнення мети навчання найважливішою є класифікація карт за їх місцем призначенням у навчальному-процесі. Навчальні карти поділяються на настінні і настільні, контур­ні, німі і напівнімі, рельєфні і топографічні.

Настінні карти - основний вид навчальних карт. Це огля­дові карти з високим ступенем узагальнення і генералізації, з великим шрифтом, яскравими фарбами. Розглядаються на значній відстані. Вони не перевантажені змістом, берегові лінії, лінії річок та інші лінії потовщені. Зміст цих карт відповідає певним темам і курсам шкільної географії. Чим старші школя­рі, тим кращою є їхня підготовка, а отже, складнішим є зміст карт, який не повинен виходити за межі програми.

Настінна карта використовується на кожному уроці, на різних його етапах. Під час пояснення учень і вчитель повинні перебувати біля карти. Карта має займати центральне міс­це в класі, але не закривати дошку. Відповіді, пояснення су­проводжуються показом об'єктів на карті. Під час показу не можна закривати собою карту, потрібно стояти збоку, щоб вона добре освітлювалася. Показ об'єктів повинен бути пра­вильним, чітким.

Кожну нову настінну навчальну карту вчитель показує школярам, пояснює її призначення, зміст, ознайомлює з її ле­гендою, учить нею користуватися. Зазначає, до якого виду карт вона належить за масштабом, охопленням території і змістом. Це можуть пояснювати й учні, відповідаючи на запи­тання вчителя.

Учитель зобов'язаний стежити за каталогом навчальних карт, що видаються, і безперервно поповнювати географічний кабінет новими картографічними виданнями. Потрібно зверта­ти увагу на естетичний вигляд карт, акуратно їх вивішувати.

Залежно від теми й мети на уроці може використовувати­ся декілька карт. Загальногеографічні карти доповнюються тематичними (зокрема вивченні природних зон використо­вується карта природних зон, фізична карта материка, кліма­тична карта, карта рослинності, зоогеографічна карта). Але в усьому має бути міра.

У більшості випадків учні бачать карту лише на уроці. Це "негативна тенденція. Потрібно у кабінеті вивішувати кілька карт для постійного огляду. У цьому випадку учні можуть пе­ревірити свої знання карти.

Особливим видом настінних карт є чергова карта. Це , звичайна фізична або політична карта, на якій учні або члени географічного гуртка по черзі розміщають поточну інформа­цію за місяць або триваліший період. Учитель дає завдання учням підготувати повідомлення, опрацювавши інформацію, подану в періодичних виданнях, на радіо, телебаченні, потім розміщують ці повідомлення за межами карти. На карті виділяють місця подій, про які йдеться у повідомленні. Зміст такої карти повинен систематично поновлюватися. Повідомлення пишуться великими буквами. Чергову карту можна доповню­вати ілюстративним матеріалом. У деяких школах є електри­фіковані чергові карти.

Основний вид настільних картографічних посібників — навчальні атласи. Вони відповідають окремим курсам шкіль­ної географії і повністю охоплюють її зміст. На уроці учні ко­ристуються настінною картою, вдома — картами навчально­го атласу. Уся робота, яка здійснюється з настінними картами, супроводжується синхронною роботою з відповідними кар­тами атласу. За атласом учні виконують самостійні роботи, ін­дивідуальні завдання.

До настільних карт належать також карти-вклейки, карти-вкладки, текстові карти і картосхеми. Карти-вкладки пев­ною мірою замінюють навчальний атлас і використовуються при вивченні декількох тем. На деяких уроках використову­ються за змістом карти-вклейки. Текстові карти використову­ються при опрацюванні окремих запитань, при вивченні тієї теми, яку вони ілюструють або доповнюють. Аналогічних настінних карт і карт у навчальному атласі немає. Треба обов'язково здійснювати аналіз цих карт, це дає можливість глибше осмислити навчальний матеріал з теми.

На контурних картах є лише контури географічних об'єк­тів, лінії річок, кордони країн, пунсони деяких міст, але немає написів. Вони видаються комплектами за окремими курсами шкільної географії й охоплюють їх зміст. Зазвичай на контур­них картах комплекту є система запитань і завдань для роботи з цими картами, які ускладнюються в процесі навчання. Значна увага приділяється організації роботи з контурними картами при вивченні початкового курсу географії. Слід ознайомити школярів з правилами роботи, навчити визначається розміщення потрібних об'єктів, для цього використовується картографічна сітка. Умовні позначення повинні бути аналогічними до загальноприйнятих або дещо зміненими. Гори зображуються пунктирною коричневою лінією в напрямку їх поширення, низовини, височини, плоскогір'я - суцільною лінію. Діючі вулкани позначаються зірочкою тощо. Звертається увага на розміщення географічних назв. Тут орієнтир звичайна географічна карта. Ріки підписуються за течією (у верхній, середній і нижній течії), гори - за протяжністю, міс­та - від пунсона паралельно паралелям, великі площинні об'єкти - в їх контурі тощо. Підписи рекомендується робити простим олівцем. На місці помилки вчитель ставить знак пи­тання. Назви підписуються друкованими літерами.

Робота з контурними картами повинна ускладнюватися з класу в клас. Знаходження, позначення і підписування об'єк­тів - основний вид роботи у 6-9-х класах. У старших класах робота має бути творчою. Учні виконують такі творчі завдан­ня: на основі контурної карти скласти нову картосхему, кар­тодіаграму, використовуючи підручник і додаткові джерела інформації. Зібрані дані опрацьовуються, поєднуються в гру­пи й типи, позначаються на контурній карті відповідно до складеної легенди.

Контурні карти використовуються з різною дидактичною метою: для перевірки знань, при вивченні нового матеріалу, його закріпленні, узагальненні і систематизації. За ними про­водяться картографічні диктанти.

Робота з контурними картами в основному повинна здій­снюватися на уроці. Вдома вчитель пропонує закінчити або виконати аналогічну роботу.

Роботи учнів з контурними картами регулярно перевіря­ються вчителем, виправляються помилки, неточності, оцінки за цю роботу виставляються в журналі і щоденниках.

Рекомендують вивішувати контурну карту на класній дош­ці. За її наявності виклад нового матеріалу вчитель супровод­жує нанесенням об'єктів на контурну картку. Найчастіше в практиці навчання використовуються трафарети - контури материків, країн. Контур креслиться на ньому в процесівивчення позначаються об'єкти. Словесне зобра­ження супроводжується синхронним моделюванням. За та­кої форми роботи в учнів задіюються різні види пам'яті.

Робота з контурними картами сприяє засвоєнню карти, її номенклатури.

За рубежем у школах використовують німі та напівнімі карти. У нас у загальноосвітній школі такі карти не застосову­ються. Німа карта - звичайна фізична карта, але без геогра­фічних назв. Вона служить для контролю знань карти. Учневі необхідно знайти потрібний об'єкт на карті, не маючи назви. Навчальне значення цих карт невелике. На напівніміх картах позначаються лише початкові букви географічних назв. Такі карти служать також засобом перевірки знань карти.

На рельєфних картах досить наочно, об'ємно зображе­но рельєф, дотримується співвідношення горизонтального і вертикального масштабів. Використовуються рельєфні карти при вивченні рельєфу в початковому курсі. Зазвичай ці кар­ти мають невеликий формат, на них зображується в основно­му гірська місцевість з її елементами (хребтами, долинами, вершинами, перевалами тощо).

На практиці використовуються й саморобні рельєфні карти, масштабні й позамасштабні. Для виготовлення масш­табних карт потрібно мати топографічну основу, потім бе­реться певний вертикальний масштаб і по горизонталях на­клеюються шари картону. Позамасштабні карти роблять з пластиліну, інших підручних матеріалів. Саме виготовлення рельєфної карти дає можливість детально ознайомитися з рельєфом території.

Існують також карти з посиленою реалістичною наоч­ністю. Це ілюстративні або картинні карти, на яких подані зо­браження тварин, рослин, людей, пароплавів, літаків, міст. До таких карт належать і фізіографічні карти, де подані перспек­тивні малюнки форм рельєфів у межах їх контурів. Є глобулярні карти - випуклі настінні карти великих розмірів, де викрив­лення значно менші, аніж на звичайних площинних картах.

Призначення топографічних карт і планів місцевості - ознайомити школярів із детальним зображенням ділянок зем­ної поверхні і пояснити, як здійснюється генералізація при створенні середніх і дрібномасштабних карт.

Особливий картографічний посібник — це глобус, що є

моделлю Землі. На ньому земна поверхня зображена без викривлень, витримується єдиний масштаб. Він використову­ється, як і карти, для вироблення правильного уявлення про форму і розмір географічних об'єктів.

Глобус незамінний при вивченні форми Землі, її добового і річного руху (для цього використовується пристрій з глобусом - телурій), при вивченні географічних координат, проведенні вимірів відстані, для визначення географічного положення об'єк­тів і ознайомлення з картографічним проекціями. За змістом глобуси бувають фізичними і політичними. За масштабом роз­різняють великий демонстраційний глобус (масштаб 1:30 млн) і малі учнівські глобуси (масштаби 1:50 млн та 1:83 млн).

Окрім зазначених навчальних глобусів, є так звані індук­ційні (чорні) глобуси. Вони мають чорну поверхню з градус­ною сіткою, контурами материків. Служать для вивчення гео­графічних координат. На них можна писати крейдою, вказу­вати точки і визначати їх координати.

Також є проекційні глобуси з градусною сіткою, виготов­леною з дроту або скла без суцільної поверхні. Служать для ознайомлення з картографічними проекціями. На них можна показати, як переноситься градусна сітка проектуванням на циліндр, конус.

Доцільно використовувати глобус при вивченні початко­вого курсу географії, географії материків і країн.

Одним із прийомів роботи з географічною картою є ви­роблення просторових і масштабних орієнтирів. Учні повинні добре засвоїти розміщення найважливіших об'єктів і за­пам'ятати їх розміри. Такими масштабними орієнтирами мо­жуть слугувати протяжність Чорного моря із заходу на схід (1000 км), Каспію з півночі на південь (1000 км), відстань Київ-Москва (700 км), довжина острова Сахаліну (1000 км), про­тяжність Червоного моря (2000 км) тощо. Просторові й мас­штабні орієнтири є орієнтирами для позначення інших об'єк­тів, визначення їх розмірів, величини, що дає можливість зна­ходити об'єкти на картах різних за масштабом та тематикою.

Основний вид роботи з картами - опис, характеристика об'єктів. Описи за складністю є різними. Спочатку учні вчать­ся здійснювати описи якого-небудь одного компонента при­роди, господарства (окремої рівнини, річки, озера, геогра­фічного положення, населення, галузі господарства). Потім переходять до більш складного опису природних умов пев­них територій (зокрема фізико-географічної характеристики Сахари, Мінської височини), до економіко-географічного опису окремих країн (наприклад, економіко-географічна ха­рактеристика Чилі). Ще складнішими описами є характеристика природи, населення, господарства країни і порівняль­ний опис окремих компонентів природи, населення, госпо­дарств, природних умов, регіонів, країн. Зазвичай описи ок­ремих компонентів робляться за загальногеографічною й однією з тематичних карт. Комплексні описи (фізико- й економіко-географічний) здійснюються на основі загальногеографічної і тематичної карт, при цьому використовується прийом накладання, зіставлення карт.

При будь-якому описі подаються типовий план, інструк­ція. В основному вся інформація береться з карт. Спочатку такі описи мають навчальний характер, виконуються колек­тивно під керівництвом учителя. Учні оволодівають прийома­ми опису. Потім самостійно виконують аналогічні роботи. Описи за картою виконуються учнями самостійно в знайомій та незнайомій навчальній ситуації. З метою контролю прово­дяться підсумкові практичні роботи з картою.

Важливим прийомом роботи з картами є креслення кар­тосхем на дошці при вивченні нового матеріалу. При цьому можна використати трафарети територій. Пояснення матеріалу супроводжується кресленням картосхеми. Вона повинна бути простою, відображати головне, не ускладнюватися де­талями, її завдання - донести основний навчальний матеріал до свідомості школяра (наприклад, схема вузла транспорт­них шляхів Києва). Головне, що картосхема виконується од­ночасно з поясненням, є динамічною. Можна рекомендувати учням перенести найпростіші картосхеми в робочі зошити. Під час перевірки знань учитель може запропонувати учням накреслити картосхеми на дошці.

Важливим завданням вивчення географії є засвоєння гео­графічної номенклатури. Географії немає без географічних назв. Географічні назви - це адреси, паспортні дані об'єктів. Є обов'язкова номенклатура (зазначена в програмі). Аби за­пам'ятати географічну назву і знати розташування об'єктів на карті, слід частіше їх вимовляти, відтворювати. Кожна нова назва вимовляється чітко, важкі для вимови назви записують­ся на дошці і в робочому зошиті. Учні повинні знати харак­терні особливості об'єкта. На кожному уроці перевіряються знання карти. Рекомендується при вивченні нової назви не замінювати її займенником. Учитель має пояснити походжен­ня географічної назви. У топоніміці часто відображаються найбільш суттєві риси об'єктів (гора Мон-Блан — «Біла гора», річка Єнісей - «Велика вода»).

Робота школярів з картою — невід'ємна складова кожно­го уроку. Тільки завдяки цій роботі можна навчити школяра читати карту.

Використана література

1. Скуратович О.Я., Коваленко Р.Р., Круглик Л.І. Географія: Загальна географія. 6кл..- К.: Зодіак-Еко, 2000.- 223с.

2. Рідний край: Географія та краєзнавство..- К.: Просвіта, 1999.- 97с.

3. Географія українських і сумежних земель.- К.: Обереги, 2005.-

4. Економічна і соціальна географія світу..- К.: Артек, 2000.- 288с.

5. Дольницький Мирон. Географія України..- Мюнхен: Вернигора, 1947.- 91с.

6. Дольницький Мирон Географія України.- Детройт: Батьківщина, 1953.- 88с.

7. Соціально - економічна географія України.- Львів: Світ, 2000.- 680с.

8. Заставний Федір Дмитрович Географія України.- Львів: Світ, 1994.-

9. Заставний Ф.Д. Економічна і соціальна географія України..- К.: Форум, 2000.- 240с.