Категоричні силогізми

ЗМІСТ

Вступ

1. Категоричні силогізми, в яких більшим засновком є судження-визначення

2. Категоричні силогізми, побудовані із судження можливості

Висновок

Список літератури

Вступ

Логіка – це наука яка вивчає мислення людини. Мислення людини належить до тих складних явищ, котрі вивчаються різними науками. В цих випадках кожна із наук, підходя до одного й того ж саме діла чи об’єкту під особливим гуртом зору, виділяє в неї свій предмет вивчення, не збігаючи з предметом любої другої науки.

В логіці мислення розглядається як предмет пізнання оточуючого мира, як засіб одержання істинних знань. Мислення цікавить логіку з боку його результативність яка в свою чергу визначається правильністю.

Судження володіє властивістю перше степового пізнавального значення. Порівнюючи судження з тим фрагментом дійсності, який у ньому відображень, ми получимо можливість оцінити його як істинної чи невірний. Підверженність оцінкам за допомогою термінів «істинно», «невірно» - характерна особливість судження.

Судження – визначення зустрічаються у різноманітних сферах нашої житті, але най поширене виражено воно у розслідуванні справи у судібному разбирательстві де ми і зможемо найпоширеніше розглянути нижче приведенні теми щоб розширити свій кругозір на оточуючий нас мир, та зробити правильний висновок у нашому житті. А як що можливо навчитися відрізняти «істинну» від «неправди».

1. Категоричні силогізми, в яких більшим засновником є судження-визначення

Судження – є вираження речення чи групой речень одиниця суджень, тримаючи декілька утверджень чи заперечень і володіє внаслідок цього обумовленим значенням істинності.

В практиці мислення і речі ми постійно зустрічаємо різноманітні утвердження і заперечень, наприклад: «Усі книжки корисні», «Вічних двигунів не існує», «Пушкін – сучасник Ломоносова» і т. д. Посередньо подібних їм

У судовому дослідженні широко використовуються умовиводи, у котрих більшим засновком є судження-визначення. До таких умовиводів вдаються, зокрема, при кваліфікації злочинів, котрий у логічному відношенні є підведенням окремого, одиничного випадку під загальне положення — статтю закону.

Судження-визначення характеризуються тим, що обсяг суб'єкта й предиката в них повністю збігається, обидва терміни S і Р у цих судженнях розподілені. Тому в умовиводах, побудованих із суджень-визначень, особливі правила фігур силогізму, як і в умовиводах із виділюючими засновками, перепиняють дію.

За першою фігурою істинні висновки дають силогізми з меншим заперечним засновком. Наприклад:

Образа, тобто навмисне приниження честі й гідності особи, виражена в непристойній формі. У діях Савченко відсутня ознака образи.

Отже, Савченко не може нести відповідальність за статтею за образу.

У другій фігурі істинні висновки дають умовиводи із двох ствердних засновків. Наприклад:

Спекуляція є скуповування а перепродаж із метою наживи товарів або інших предметів.

Савченко скуповував і перепродував із метою наживи за завищеними цінами запасні частини до автомобілів.

Отже, дія Савченка є спекуляція.

Тут середній термін (М) в обох засновках займає місце предиката, тому такий силогізм, якби він складався із звичайних ствердних суджень, був би неспроможним, оскільки М у жодному із засновків не був би розподіленим. У нашому ж прикладі більший засновок є судженням-визначенням, середній термін, займаючи місце предиката, розподілений. Тому наведений умовивід є правильним, загальних правил категоричного силогізму у ньому дотримано.

У судженнях-визначеннях предикат Р складається не з одного, а кількох понять, кожне з котрих виражає істотну ознаку визначуваного предмета. Ці судження мають структуру: «Sє Р_и Рі > Рз—Рп» Відповідно й середній термін у силогізмах, побудованих із суджень-визначень, складається не з одного, а кількох. Структуру цих силогізмів можна записати так:

РеМ_л, М_и, M₉, М_п M_ltM_t, M_a, M_neS

Отже, Sє Р.

Ознаки, виражені середнім терміном, є підставою для віднесення конкретного одиничного випадку до «свого» класу, для визначення родової належності явища, що вивчається, а в судовому дослідженні ці ознаки послуговують підставою кримінально-правової кваліфікації скоєного. Наприклад:

Установлено, що досліджуваний випадок має ознаки М_и М₂, М. Відомо, що ознаки М_и , М_2, М є ознаками явища Р. Отже, цей випадок S є Р. Умовивід цей матиме схему

SeM_v M_t, М_я М_х, M_it M₃eP

Отже, S єР.

Такий умовивід є силогізмом першої фігури, на першому місці в ньому поставлено менший засновок (5 є М_и і М₂, М₃), чим підкреслюється, що пізнання розпочате 8 одиничного, окремого явища.

Умовиводи з багатоскладовим середнім терміном мають такі особливості:

1. Якщо середній термін меншого засновку має всі ознаки, що складають середній термін більшого засновку, то висновок буде достовірним.

Основою достовірності є повний збіг ознак середнього терміна в засновках. Наприклад:

Шахрайство Р) є заволодіння (ЛІ,) власним майном громадян або придбання права на майно (М₂) шляхом обману чи зловживання довірою (Ліз). Савченко (S) шляхом обману (Мі) заволодів (М₂) валізою (М₃).

Отже, дія Савченка(S) є шахрайство (Р).

Цей силогізм мав такий схематичний вигляд:

Ре/И,, M_itM_BSeМ_х, Л1₂, М_в

Отже, SeP.

Тут середній термін меншого засновку перелічує всі ознаки, наявні в середньому терміні більшого, тому висновок S є Р випливає з даних засновків із неодмінністю, як єдино можливі.

2. Якщо середній термін меншого засновку має тільки частину ознак, котрі складають середній термін більшого засновку, то висновок може бути або достовірним, або імовірним.

Достовірний висновок буде в умовиводах, у яких у меншому засновку заперечується хоча б одна ознака, що входить до середнього більшого засновку. Наприклад:

Розбій (Р) допускає заволодіння чужим майном (M_t), пов'язаний з насиллям чи загрозою насилля (М₂). Савченко(S), при заволодінні сумкою (M_t), не вдавався до насилля, не загрожував потерпілій (ЛІ₂).

Отже, дії Савченка (S) не можуть бути кваліфіковані як розбій (Р).

Схема цього умовиводу така:

Р є М_и М_% 5 не в М,

Отже, Sне є Р,

У цих силогізмах більшого засновку є судження, в котрому перелічуються неодмінні ознаки того чи іншого складу злочину. Якщо випадок, про який ідеться у меншому засновку, не має будь-яких із цих ознак, отже, він не може бути віднесений до злочину, про котрий сказано у більшому засновку.

Якщо ж у таких умовиводах середній термін меншого засновку не перелічує всіх ознак середнього терміна більшого засновку, то висновок буде тільки Імовірним І не може бути достовірним. Наприклад:

Убивство (Р) є протиправним (Мі), навмисним або необережним (М^ позбавленням життя іншої людини (М₃). У цьому випадку (S) має місце позбавлення життя людини(Aft)-

Отже, у цьому випадку (S), Імовірно, вбивство (Р). Схема цього силогізму:

Р є M_ltM_t, М_я Sє М,

Отже, S, імовірно, є А

Імовірність висновку зумовлена тут тим, що в меншому засновку названа лише одна ознака, котра входить до змісту середнього терміна більшого засновку. Даному 5, можливо, належать і інші ознаки, притаманні Р—М_хі М₂, але з самого засновку цього не видно. Саме тому, що дане 5 має одну з трьох ознак, притаманних Р, дається змога зробити лише припущення, а не достовірний висновок про те, що 5 є Р.

Умовисновки ці можна застосовувати тільки на самому початку розслідування кримінальних справ, для висування версій, коли з усіх ознак, котрі утворюють той чи інший склад злочину, відомими с одна або дві якісь ознаки.

2. Категоричні силогізми, побудовані із судження можливості

Нами розглянуті категоричні силогізми, засновками яких є судження дійсності й необхідності. Але в практиці мислення і, зокрема, в судовому дослідженні нерідко доводиться будувати умовиводи із суджень можливості. До таких умовиводів вдаються, наприклад, під час проведення слідчого експерименту, за допомогоюякого установлюється можливість або неможливість того чи іншого факту, явища. Якщо слідчим експериментом буде установлено, що досліджуване явище як таке можливе, наприклад: «Перебуваючи біля хвіртки будинку Лукянченка, можна бачити людину, котра стоїть під вікном будинку Савченка»,— то слідчий (суддя) на підставі цього положення робить потім висновок про те конкретне явище, яке цікавить слідчого. Умовивід у цілому має таку форму:

Перебуваючи біля хвіртки будинку Лук’янченка, можна бачити людину, котра стоїть під вікном будинку Савченка. Лукянченко в той вечір стояв біля своєї хвіртки.

Отже, Лук’янченко мігбачити людину, котра стояла під вікном будинку Савченка.

Більший засновок у цьому силогізмі є судженням можливості, в ньому суб'єкт і предикат поєднані зв'язкою «можна».

Умовиводи, побудовані із суджень можливості, мають такі особливості.

1. Якщо більший засновок є ствердним судженням можливості, а менший — ствердним судженням дійсності, то з таких засновків можливі подвійного характеру висновки: достовірні й імовірні. Висновок, що має судження можливості, буде достовірним, а висновок, котрий є судженням дійсності — імовірним. Наприклад:

Велика кількість ран, нанесених потерпілій, може бути ознакою

вбивства із помсти.

У цьому випадку наявно багато ран.

Із цих засновків можна зробити такі два висновки:

1.Цей випадок може бути вбивством із помсти.

2.Цей випадок є вбивство з помсти.

Перший висновок, що має судження можливості, Ії достовірним, другий висновок, котрий є судженням дійсності, тільки імовірним. Зумовлено це ось чим. Судження можливості відображує об'єктивно існуючу, пізнану нами можливість, те, що може бути. Судження дійсності відтворює те, що є, що вже здійснилося. Можливість перетворюється у дійсність. Тому факт існування будь-якої можливості є підставою для подвійного висновку.

Висновок про можливість буде достовірним, оскільки те, що можливе взагалі, можливе як таке, можливе й у кожному окремому випадку. Якщо, наприклад, слідчим експериментом установлено, що в цій кімнаті можна почути крик, який пролунав у сусідній кімнаті, то достовірним буде висновок про те, що Савченко, який перебував під час здійснення злочину в цій кімнаті, міг чути крик, котрий цікавить слідчого.

Висновок про дійсне, про те, що, можливо, стане (або стало) дійсністю, буде тільки імовірним, оскільки можливе може здійснитися, але може й не здійснитися. З того факту, що якесь явище (або зв'язок між явищами) «може бути» не випливає неодмінність, що воно «має бути». Висновок про те, що Савченко чув крик, який пролунав у сусідній кімнаті, буде не достовірним, а лише імовірним.

2. В умовиводах із заперечним засновком висновок буде достовірним незалежно від того, чи є він судженням можливості чи судженням дійсності. Наприклад:

Сидячи за цим столом, не можна побачити людину, котра проходить під вікном будинку. Савченко сидів за цим столом.

Отже, Савченко не міг бачити і не бачив людини, котра проходила під вікном будинку.

Тут більший засновок є заперечним судженням можливості, менший — ствердним судженням дійсності. Із таких засновків можна зробити два висновки: 1) «Савченко не міг бачити...» і 2) «Савченко не бачив...» Обидві ці висновки достовірні. Другий приклад:

У кімнаті Савченка можна почути постріли, зроблені у дворібудинку.

Савченка цього вечора не було вдома.

Отже, Савченко не міг чути і не чув постріли, зроблені у дворі будинку.

У цьому умовиводі більший засновок — ствердне судження можливості, менший — заперечне судження дійсності. Обидва висновки судження й можливості («Савченко не міг чути...») та судження дійсності («Савченко не чув...») також достовірні.

Підставою достовірності висновків у цих умовиводам є такі положення:

1.Якщо якесь явище неможливе взагалі, то воно неможливе і в кожному окремому випадку,

2. Якщо якесь явище як таке можливе, але в даному випадку відсутня умова, без котрої можливість не можеперетворитися в дійсність, то можливе взагалі у даному випадку стає неможливим.

Подвійні висновки (достовірні й імовірні) із одних і тих же засновків можуть бути зроблені також і в силогізмах, побудованих із виключаючих суджень. Наприклад:

Маскують вбивство під самогубство звичайно особи, котрі близько пов'язані з убитим. У даному випадку вбивство замасковане під самогубство.

Із цих засновків можна зробити такі два висновки:

1.У даному випадку вбивця може бути особа, котра близько
пов'язана з убитим.

2.У цьому випадку вбивцем є особа, котра близько пов'язана
з убитим.

Перший висновок є судженням можливості, тому він достовірний. Другий висновок — судження дійсності. Цей висновок не може бути достовірним, він лише імовірний.

Висновок

На сьогоднішній день в цей останній час в усі віки серед людей «неправда» переважує над «істиною». Багато людей не дивлячись на свій великий пройдений шлях, к останньому часу свого життя так і не впізнали що таке «істина» і як за неї боротися та захищати її. Також для багатьох людей «неправда» стала «істиною». Тому що їм так легше живеться і не треба відповідати перед законом та перед людьми, чи навпаки можна засудити невинного. Для цього і треба судження – визначення, як видно було в даному прикладі з гр. Савченко, коли через судження – визначення можна чи оправдати чи звинуватити цю людину. Звідси видно що судження – визначення залежить від звіду законів та обставин які і розглядаються через судження – визначення на основі прийнятих законів.

Що стосується науки то можна твердо сказати, що розум людини настільки великий, що жодна наука у своїх дослідженнях, ще не дійшла до останньої своєї мети (пізнання людини), у своїх висновках та і не дійде тому що наш розум - це великий світ який має безмежні простори нашого мислення. Границі якого пролягають у недоступному для науці місцях.

Список літератури

1. Аверьян Л. Я. Соціологія: что она знает и может. – М.: Соціолог, 1933.

2. Дзюбенко О. Г., Присяжний Т. В. Культура дискусій. – К.: Политиздат Украины, 1990.

3. Жеребкін В. Є. Логіка (Підруч. Для юрид. Вузів і фак.), - 2-е вид., стереотип. – Х.: Знання, 1998.-256с.

4. Каган М. С. Мир общения: Проблема межюусубъектных отношений. – М.: Политиздат, 1988.

5. Кирилов В. И., Старченко А. А. Логика: Учеб. для юридич. вузов. и фак. уп-тов. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. Шк., 1987. – 271с.

6. Мескон М. Х. Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. – М.: Дело, 1993.