Релігія і медицина

Реферат на тему:

РЕЛІГІЯ

І МЕДИЦИНА

Про їх співпрацю за атеїстичних часів не могло бути і мови. В давніші часи, захворівши, посилали хто за медиком, а хто за духовним отцем, чи зібравши сили,

поспішали до церкви. Кожний вірив у своє. До священика часто зверталися й тоді, коли медицина відступала.

Були серед церковних людей знавці трав. Але здебільшого так повелося, що священики лікували словом, молитвами іменем Господнім. У церкві цей спосіб називається вичиткою. Під час спеціального богослужіння священик у молитвах

звертається до бога з проханням відпустити гріхи людині, яка прийшла, і зцілити її.

Ісус Христос теж пройшов до нас, на землю, у людському тілі й творив те, що навіть нинішній науці не під силу витлумачити. Наприклад, воскресіння з мертвих Лазаря. Як пояснити, що мертва людина, у якої вже тіло стало розкладатися, раптом за наказом Ісуса Христа встає і йде? Або випадок із сліпим, що його Син Божий зробив зрячим. Таких прикладів можна навести багато. Ісус Христос лікував і окремих людей і групи.

Пояснення тут просте: те, що не під силу людині, до снаги Творцеві. Ми не створили Бога, бог створив нас. А він має вплив на своє творіння і може його змінити в будь-який момент.

Кожна хвороба – це наслідок гріха. Адже спочатку людина не знала, що таке хвороба. Тільки тоді, як вона зігрішила, почала хворіти. Ось у чому причина захворювань.

Тому зцілювання треба починати з душі, а потім лікувати телесні захворювання.

Хвороби наші – наслідок порушень духовних заповідей.

Як можна вилікуватись, не усунувши першопричину?

Душа – це те, що підтримує в нас наше життя, дає нам силу, здоров’я. Тому, саме з неї треба починати зцілення людського тіла. Усі ми без Божого сприяння, Божої підтримки нічого зробити не можемо.

Коли Ісус Христос зцілював, то запитував: чи вірує людина в те, що Він вилікує. Завдання церковних пастирів привести людину до віри. По вірі людини дається їй.

Колись за життя патріарх Мстислав сказав журналістам, що бажає “Аби України прийняла Євангелійну Конституцію. Тоді б України процвітала, бо і сама держава, і люди жили б за Божими законами”. А наша країна далека від цього.

Люди п’ють, чинять зло, ворогують і, як наслідок, - хвора держава, хворі люди. Це результат нашого гріховного життя. Сліпий може завести сліпого тільки до ями. Люди відмахнулися від божих заповідей і хочуть створити щось своє.

А навіщо створювати, коли нам вже дано і тільки наголошено: дотримуйся цього і життя буде щасливим. В людях говорить гординя, непокора.

Відродження нації починається з її духовного відродження.

ДВІ ГОЛОВНІ ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ

1. Люби Господа твого всім серцем твоїм. Всією душею твоєю, всією силою

твоєю і всіма мислями твоїми.

2. Люби ближнього твого, як самого себе.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ БОЖИХ.

Я є Бог твій, що вивів тебе з землі єгипетської, з дому неволі:

1. І нехай не буде в тебе інших богів окрім мене.

2. Не взивай намарне імені Господа Бога твого.

3. Пам’ятай день святий святкувати.

4. Шануй вітця твого і матір твою, щоб тобі було добре.

Щоб ти довго прожив на землі.

5. Не убивай.

6. Не чужолож.

7. Не кради.

8. Не свідчи ложно на ближнього твого.

9. Не пожадай жени ближнього твого.

10. Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Скрипниченко Д.Ф. Хірургія Вид 4 – К.: Вища школа, 1992.

2. БуяновВ.М., Нестеренко Ю.А. Хирургия. – М.: Медицина, 1990.

3. Цитовская Л.В. Руководство к практическим занятиям по хирургии – К.: Вища школа, 1988.

4. Сыромятникова А.В. Руководство к практическим занятиям пол хирургии. – М: Медицна, 1987.

5. Комаров . Справочник операционной и перевязочной сестры.

6. Шевчук М.Г., Хохля В.П., Хірургічні маніпуляції для фельдшерів і медичних сестер. – К.: Здоров’я, 1987.

7. Макаренко Т.П., Харитонов Л.Г.,Богданов А.В. Ведение больных общехирурги-

ческого профиля в хирургическом стационаре. – М.: медицина, 1989.

8. Прокофьев В.Д. и др. Работа фельдшера скорой помощи. – М.: Л.: Медицина, 1987.

9. Волкоплаков Я.В. Общая хирургия. _ Рига: Звайгзне, 1989.

10. Остапенко О.И. Этика и деонтология среднего медицинского работника. – Л.:

Медицина, 1987.