Аналіз фільму Д. Кронеберга "Відеодром"

Аналіз фільму Д. Кронеберга "Відеодром"

Аналіз фільму Д. Кронеберга «Відеодром»

Топіліна Анна Відеодром Девіда Кронеберга був створений ніби спеціально для того, щоб втілити в собі основні жахи критиків масової культури, починаючи від Ортеги-і-Гассета закінчуючи більш пізніми авторами (Адорно, представниці феміністської критики тощо). У Відеодромі відео (телебачення включно) як основний та найбільш потужний агент маскульту саме по собі стає монстром, зловісною силою, яка змушує людей втрачати контроль над власними діями, губити межу між реальністю та галюцинацією (чи то пак спеціальною телевізійною реальністю) і врешті решт призводить до їх загибелі. На перший погляд Відеодром – «випадково» знайдений співробітником головного героя супутниковий канал, - не більше ніж своєрідне мілітаризоване реаліті-шоу с присмаком садизму. Нічого особливого, все в рамках задоволення первинної потреби в насолоді, хай і збоченої. Але насправді все є набагато серйознішим. Відеодром виявляється своєрідною пасткою для людської свідомості, проектом, покликаним підкоряти собі думки та дії людей. І якщо на початку фільму це виголошено лише на словах, далі ми можемо бачити результати дії Відеодрому в унаочненій та візуалізованій формі. Головний герой, Макс Ренн, під впливом перегляду небезпечного телешоу з тверезомислячого прагматичного дієвця перетворюється на повністю позбавлену волі істоту, керовану зсередини і повністю запрограмовану. В кращих традиціях феміністського розуміння масової культури, суб’єкт, який на початку фільму є втіленням маскулінності, незалежності, певного цинізму та відкритої практичної дії під впливом фемінізуючої сили масової культури перетворюється фактично на жінку в її класичному розумінні – беззахисну, відкриту до впливу, м’яку, піддатливу. Цьому є численні метафоричні підтвердження в самому тілі фільму – наприклад, сумнозвісна вульвоподібна рана на животі головного героя, яка робить можливим фактичне зґвалтування його за допомогою відеокасети, що уособлює згубну програмуючу силу відео. Макс представляє собою типову позицію глядача, як її сприймали Таня Модлескі та Бодрійяр, глядача поставленого в фемінну позицію, де вплив масс-медіа сприймається як зґвалтування, насильство над психікою. Цікавим є також позиція головного жіночого персонажу Відеодрому, Ніккі. За Ліндою Вільямс в фільмах жахів жінка найчастіше знаходиться на боці негативних сил, і в даному випадку ми знаходимо цьому підтвердження. Саме Ніккі уособлює собою Відеодром для головного героя, саме вона говорить з ним крізь телевізор, маніпулюючи ним. Ніккі ніби являє собою ту згубну, небезпечну насолоду, лаканівську jouissance, несимволізовану і травматичну. Вона неначе зливається с телевізором в одну плоть і саме надмірне занурення у цю плоть призводить до смерті Макса. Жінка являється нам в Відеодромі як істота амбівалентна – одночасно як маніпулятор та як податлива, віктимна коханка. Все це приводить нас до загальної фемінної концепції масової культури, про яку пишуть Патріс Петро та Андреас Хюссен: жіноче – означає відкритість навіюванню, нездатність критично мислити – загалом все, що характеризує споживача масової культури. Жінка ототожнюється зі сферою емоцій, чуттєвих порухів, тілесності, згубної насолоди. Ще в Ле Бона ми можемо бачити концепцію натовпу як такого, де індивіди втрачають над собою контроль, певним чиною фемінізуються. А у Вільямсон, наприклад, образ жінки використовується для репрезентації Іншого – згубного та бажаного одночасно, містичного, ірреального та непостійного. Отже, у Відеодромі ми можемо побачити візуалізацію основних страхів пов’язаних з масовою культурою: страх фемінізації глядача, страх втрати позицію суб’єкта, натомість перетворившись в об’єкт маніпуляції, страх опинитись беззахисним перед впливом подібного маніпулятора, отримати метафоричне «жіноче тіло», здатне бути зґвалтованим та перетвореним поза бажанням його власника.