Політичний діяч Алексис де Теквіль

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

Факультет суспільних наук

Кафедра політології

Реферат

На тему:Політичний діяч Алексис де Теквіль

Виконала:

Студентка 3 курсу

денного відділення

Горват Дарина

Ужгород – 2009

Зміст

Вступ

1. Особливості політичної концепції Алексиса де Теквіля

2. Погляди А. де Теквіля на партійну систему

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перша половина XIX століття – надзвичайно насичений і складний період французької політичної і соціальної історії. Впродовж лише перших п'яти десятиліть політичний устрій Франції мінявся сім разів (Консульство, Імперія, перша Реставрація, Сто днів, друга Реставрація, Липнева монархія, Друга республіка). На цю епоху падає дві революції і дві реставрації, одна імперія сходить з історичної сцени, а інша – лише з'являється перед здивованою Європою. Протягом першої половини століття відбувається інтенсивне становлення політичних партій і об'єднань. Процес самоорганізації охоплює всі основні соціальні групи: дворянство і католицьке духівництво, ліберальну буржуазію, пролетаріат.

До політичних метаморфоз додаються соціальні і економічні: продовжується промислова революція, розвивається фабрична організація виробництва.

Вся історія епохи концентрується в протиріччях і компромісах між основними соціальними і політичними силами. Ще активно заявляє про свої претензії строката по своєму складу аристократія; крупні фінансисти і промисловці розраховують узяти державну владу в свої руки. Протиріччя між силами Старого порядку і нового суспільства, між взаємовиключними ідеологіями характеризують цей період історії Франції.

Одній з центральних ідеологій для XIX століття у всій Західній Європі став лібералізм: вчення про свободу особи і правах людини як основних суспільних цінностях. Лібералізм як політична філософія належить європейській думці Нового часу.

Алексис Клерель де Теквіль – відомий французький соціолог, історик, політичний діяч, з ім’ям якого пов’язана філософія лібералізму. У своїй політичній творчості він спробував з'єднати дві речі, що здаються абсолютно неможливо об'єднати в рамках раннього аристократичного лібералізму, – ліберальне бачення людини і соціуму, з одного боку, і демократію – з іншою. Це дало підстави Гізо кинути йому жорстокий докір: «Ви – переможений аристократ, що усвідомлює свою поразку». Та і сам Теквіль розумів свою трагічну роздвоєність. У одній із заміток, знайдених в його архіві, ми читаємо наступні гіркі рядки: «Розумом я схиляюся до демократичних інститутів, але по інстинкту я аристократ, тобто я зневажаю натовп і боюся його. Я пристрасно люблю свободу, законність, пошану прав, але не демократію. Таке єство людини». Проте, мабуть, саме ця роздвоєність і болісне прагнення знайти істину і дозволили Теквілю глибше за своїх сучасників проникнути в таємниці демократичного процесу, що робить його одним з найяскравіших, по-справжньому сучасних політичних філософів.

Актуальність вивчення даної теми визначається тим, що Теквіль один із перших дав оцінку лібералізму як політичному вченні та висловив роль партій в суспільстві.

Мета даного реферату – вивчення і аналіз політичної теорії Алексиса де Теквіля та його погляди на демократичні партії.

1. Особливості політичної концепції Алексиса де Теквіля

Провідне місце в аналізі політичних проблем держави і права займає творчість Алексиса де Теквіля). Вживаний ним метод – це метод політологічного і соціологічного дослідження. Його значення полягає в теоретичному осмисленні демократії як глобального соціального явища на основі дослідження перехідних процесів в суспільствах. Фундаментальний вклад мислителя у вчення про державу і демократію, в теорію соціальних криз і підтримки стабільності, в дослідження єства політичної влади і її легітимації. Концепцію Теквіля виявляється можливим інтерпретувати в категоріях сучасної соціології права – нормативізму, структурного функціоналізму, соціології влади і лідерства [3, с. 59].

Перш за все, він одним з перших перейшов від формально-юридичного аналізу суспільства, що домінувало в першій чверті XIX ст. до вивчення соціальних параметрів виникнення, функціонування і ефективності юридичних норм. Як і Монтеск’є, Теквіль почав свої дослідження в рамках порівняльного правознавства, зокрема, кримінального і цивільного права Америки, Англії і Франції. До них додалися дослідження правової традиції Швейцарії, Німеччини і частково Росії, причому показова його увага до спадкового права, норми якого чітко виражають спадкоємність соціальних стосунків або розрив цієї спадкоємності. Інша особливість підходу Теквіля – прагнення здолати європоцентризм і включити в сферу наукових інтересів правові і соціальні інститути не лише Західної Європи, але також Східної Європи, Америки, колоніальних територій (аналіз культурно-правового життя Алжиру і Індії), що знайшло вираження в зіставленні християнської і мусульманської правової традиції. Третя особливість методу французького ученого прагнення до побудови моделей явищ, що вивчаються. Так, від емпіричного вивчення стосунків власності і їх вираження в соціальних структурах Теквіль переходить до узагальнень вищого порядку, покликаних виразити політичну культуру різних суспільств. Він аналізує співвідношення таких параметрів, як соціальні установки (релігійні, соціально-психологічні і взагалі ціннісні), їх співвідношення з характером соціальної поведінки різних груп, загальний вектор їх взаємодії, що виражається в зміні правових норм і їх реалізації. Підхід Теквіля дуже близький нашому часу в тому, що ним вперше була сформульована проблема адаптації традиціоналістських структур в сучасне цивільне суспільство. Положення соціальних і національних груп, релігійних меншин (негрів, індійців, квакерів, духівництва, жебраків, аристократії, інтелектуалів і ін.), гармонійність їх входження в сучасне суспільство були для нього, поза сумнівом, емпіричним і евристичним критерієм раціональності суспільства, що знайшло вираження в осмисленні ним інтегруючого поняття «свобод» [6, с. 209].

Загальна спрямованість його досліджень полягала у виявленні інститутів, соціальних груп і індивідів, що реально брали участь в крупних соціальних процесах, їх установок і взаємодії в ході змін (революцій, реформ, переворотів). Особлива увага зверталася на розпад старих соціальних шарів («аристократія») і утворення нових – «революціонери», «інтелектуали», «бюрократія». В результаті відносно соціальних явищ, що вивчаються, став можливим не лише аналітичний підхід, але і прогностичний аналіз: що таке демократія, які її позитивні і негативні сторони; як співвідносяться два основні способи її формування – революція і реформа; за яких обставин демократія переходить в авторитаризм; по яких параметрах відрізняються процеси соціальної трансформації в стабільних суспільствах і в суспільствах перехідного типа. Теквіль вперше поставив ці питання і запропонував їх рішення, що зажадалося сучасною наукою [6, с. 211].

Сучасний науковий аналіз світового історичного процесу робить необхідним створення моделей, що виражають специфіку прояву глобальних тенденцій в різних хронологічних, географічних і соціально-політичних рамках. Головним предметом дискусії продовжує залишатися питання про те, наскільки класичні західні моделі переходу від феодалізму до цивільного суспільства і від абсолютизму до правової держави зберігають значення для розуміння істоти соціальних процесів, що відбуваються нині в Східній Європі, в Азії і в інших регіонах світу. Центральне місце належить концепції становлення сучасної демократії, породженого цим процесом соціального конфлікту, – співвідношення старого порядку і революції. Вперше в повному об'ємі дана проблема була поставлена Теквілем в працях про американську демократію і про Велику французьку революцію. До останнього часу недостатня увага зверталася на той факт, що модель Теквіля була побудована на ширшому фактичному матеріалі, включаючи російський, і зробила певний вплив на формування стратегії російського лібералізму [7, с. 351].

В центрі уваги Теквіля виявляється проблема демократії. Їй присвячені всі його основні твори; «Демократія в Америці», де дається аналіз виникнення і розвитку її характерних ознак в США; «Старий порядок і революція» – спроба визначити специфіку її виникнення у Франції. Нарешті, їй присвячені його «Спогади» про революцію 1848 р., де показано становлення соціального питання. Шляхом зіставлення різних типів суспільства Теквіль прагне вирішити одну проблему – виникнення демократії як нових соціально-політичних буд. Він шукає її рішення в інтерпретації переходу від традиційного феодального і аристократичного суспільства до суспільства рівних можливостей. Центральним при такій постановці питання виявляється співвідношення принципів рівності і свободи. Концепція демократії як внутрішньо суперечливої освіти заснована на взаємній протилежності її принципів. Звідси пошук нового політичного ідеалу – поєднання демократії (як загальної рівності) з інститутами ліберальної спрямованості. Політичною формою його реалізації стає конституційна монархія.

Подвійне відношення Теквіля до демократії позначається на неоднозначності сучасних трактувань його учення. Він проявив критичний підхід до демократії у зв'язку з її ідеєю загальної рівності, оскільки вона, на його думку, знищує справжню свободу індивіда. В той же час він був переконаний, що лише демократія гарантує, кінець кінцем, збереження цієї свободи в нових умовах соціального розвитку. Теквіль виступав проти як тих, хто взагалі відкидав демократію, так і тих, хто прагнув формальну рівність перетворити на реальний стан (довівши ідею демократії до логічного кінця – до руйнування існуючого суспільства). Ці останні (соціалісти і комуністи) представляють, на його думку, найбільшу небезпеку, оскільки претендують на значніший контроль над людиною з властивою йому природою (і вважають за можливе її зміну і придушення), чим це було в деспотичних державах. Поступальне поширення рівності (при всій його сумнівності) для Теквіля вочевидь, а тому необхідно знайти раціональну форму його вираження. Ця форма передбачає відмову від тотальності демократії, пошану до відмінності індивідів і їх думок. Суть помірного трактування демократії полягає в інтерпретації її як юридично закріпленої рівності прав, але зовсім не фактичної рівності. Теквіль виступає в світовій історії як творець нової теорії демократії, а саме – ліберальній демократії, де принцип формальної рівності поєднується з гарантіями прав меншин і індивідуальної свободи особи. У цій концепції «мислячої демократії» акцентується увага на природних і невід'ємних правах людини перед лицем держави, пропонуються такі політичні форми його організації, при яких особа має максимальні шанси для самореалізації в рамках закону [4, с. 125].

Суть соціологічної моделі Теквіля полягає в наступному; перехід від станово-ієрархічного феодального суспільства до демократії (як юридичній рівності індивідів) є об'єктивний соціальний процес, що охоплює поступово весь цивілізований світ. Такий перехід може здійснюватися в двох формах. З одного боку, це еволюційна дорога реформ, що поступово розширюють масштаб соціальної рівності у поєднанні з гарантіями політичних свобод (англосаксонський варіант), з інша – революційна дорога, руйнівна старий порядок і ведучий до встановлення соціальної рівності без індивідуальної свободи шляхом авторитарно-бюрократичного регулювання суспільства (Революція 1789 р. і бонапартизм). Якщо перший варіант вирішення соціального конфлікту представлений якнайповніше в американській демократії з розвиненим індивідуалізмом, то другою характерний для країн континентальної Європи, де розвитку середнього класу важко або зовсім виключається абсолютизмом і правлячим привілейованим класом. Крайнім вираженням останній тенденції для Теквіля виступає Росія, де кріпосні стосунки роблять можливим перехід до рівності виключно шляхом деспотичного державного примусу. Французький варіант переходу до демократії займає проміжне положення між протилежними ідеальними типами – Америки і Росії, кожній з яких, пророчо відзначав Теквіль, «провидіння таємно підготувало стати хазяйкою половини світу». Через це криза Старого порядку у Франції виступала як можлива модель вирішення соціального конфлікту між суспільством і державою в країнах, що модернізуються, Східної Європи і Росії, де швидкий перехід до демократії таїв загрозу появи нового типа деспотичної державності [4, с. 127].

Звернення Теквіля до теми революції і реформи як двох способів переходу суспільства до демократії пояснюється актуальністю її для суспільної думки Франції першої половини XIX ст.. Остаточний вибір при вирішенні даної проблеми (він складав предмет тривалих роздумів Теквіля) визначався прагненням зрозуміти реальний механізм соціальних змін. Це передбачало розгляд соціальних процесів на тривалому інтервалі часу з метою виявлення домінуючих тенденцій, проведення порівняння передуючих і подальших епох (вертикальний зріз), і, нарешті, з'ясування загального і особливого в соціальному розвитку Франції порівняно з іншими країнами (перш за все з Америкою, на матеріалі якої формувалася парадигма демократії). На пересіченні цих трьох напрямів і виявлялася проблема старого порядку і революції. Моделлю служила інша класична праця про соціальний конфлікт – «Роздуми про причини величі і падіння римлян» Монтеск'є. Теквіль (на відміну від істориків) йшов не від джерела до проблеми, а від проблеми до джерел.

Концепція Теквіля з'явилася результатом еволюції його поглядів і досліджень по трьох напрямах: характер відношення принципів демократії і аристократії, що історично склався, в історії країни; особлива роль держави в цьому процесі; і, нарешті, революційна ідеологія як автономна сфера соціального буття. Ці проблеми цікавили Теквіля ще в період роботи над твором про американську демократію, перші дві частини якого з'явилися в 1835, а другі – в 1840 р. Характерний, що саме в той проміжок часу Теквіль опублікував першу роботу про витоки французької революції. Вже тут просліджується відмова від концепції Ф. Гізо, що бачив суть проблеми в конфлікті знаті і середнього стану, взаємини яких з центральною владою визначали основну лінію французької історії, її специфіку порівняно з англійською моделлю. В протилежність Гізо, що заперечував позитивне значення аристократії в розвитку цивільного суспільства, Теквіль (подібно Монтеск’є) висував тезу про її вирішальну роль в збереженні індивідуальних свобод на провінційному рівні перед лицем центральної влади. Послідовне розмивання аристократичного суспільства в ході зміцнення королівської влади було рухом у напрямі загальної рівності, але супроводилося зменшенням міри політичної свободи. У своїй основній праці про революцію Теквіль як головна висунув проблему діалектики адміністративної централізації і демократії, результатом якої ставали різні співвідношення принципів рівності і свободи. Якщо загальна тенденція адміністративної системи залишалася в принципі незмінною до і після революції, то змінна інтерпретація демократії - співвідношення принципів рівності і свободи (що втілювалося в багаточисельних французьких конституціях) наводило на думку про автономність ідеології і ідеологів в процесі соціальної трансформації [8, с. 164].

2. Погляди А. де Теквіля на партійну систему

Серед реальних політичних сил, що відкрито діють на політичній сцені, найвпливовіші є партії. У світі представництва і вираження групових і індивідуальних інтересів політичні партії складають головний елемент цивільного суспільства. Важко собі уявити суспільство, його політичну систему без взаємодії партій і партійних угрупувань. Інститут партій - результат соціально-економічної і соціокультурної еволюції суспільства. Місце і роль партій в конкретній політичній системі, характер стосунків між ними обумовлюються впливом етнокультурних і демографічних процесів, історичних традицій, релігії і так далі Значущість партій привела до освіти усередині політології самостійної галузі знання – партології, що вивчає партії і партійні системи [5, с. 95].

Партії в сучасному розумінні почали формуватися в ХУШ ст. у Великобританії і США. На початкових етапах відношення до них було негативним. Захищаючи інтереси певних груп суспільства, вони розколювали його, служили джерелами конфліктів. По зауваженню А. Теквіля, «партія є неминуче зло вільних урядів». Але ще до появи перших політичних партій у Великобританії – торі і вигов – з кінця ХУЛ ст.. англійські мислителі почали готувати громадську думку до позитивного сприйняття партій.

А. де Теквіля навряд чи можна назвати демократом в повному розумінні цього слова. Його найгарячішим бажанням було знайти способи і засоби обмеження тиранії і привілеїв, які, на його думку, є джерелом глибоких суспільних потрясінь. Його теорія може здатися декілька подвійною: вважаючи за необхідне широке розділення державної влади, він без щонайменшого захвату відносився до загального вибіркового права. Будучи прибічником класичної ліберальної економіки, він був при цьому переконаний, що уряд може багато що зробити для народу, розвиваючи зв'язки між людьми, наприклад, будуючи дороги, канали і створюючи пошту, що добре діє. Він не виступав прямо за з'єднання державної влади і якої-небудь церкви, але був переконаний, що суспільна згода і мораль у великій мірі залежать від релігійності членів суспільства, і навіть передбачав, що релігії. яким не властивий догматизм, слабо сприяють зміцненню основ суспільства [13, с. 241].

Теквіль вважав, що американці досягли успіху тому, що почали свою історію «з нуля», а не тому, що у них було саме передове в світі практичне політичне виховання. Жоден уряд, на думку Теквіля, не може зупинити прагнення мас до рівності, але може лише це прагнення направляти. Геніальність же американської форми правління полягала в тому, що там влада була віддана в руки більшості, що почуває трепетну повагу до законів, при чому на чолі цієї більшості стояли, у свою чергу, найосвіченіші класи суспільства. В той же час, його глибоко обурювало рабство негрів.

Ратував за свободу слова і зборів. Він хотів в що б те не стало захистити індивідуальність кожної особи і визнавав, що сучасна цивілізація, особливо в США, має тенденцію до знищення індивідуальності. Він боявся, як би матеріальний комфорт не взяв верху над великою ідеєю свободи, як би гроші не стали оцінною шкалою для визначення людини в суспільстві. Саме тому він віддавав перевагу представницькій формі правління авторитарною: при представницькій формі правління можна сподіватися, що «тиранія більшості» не візьме верху. Звідси ж віра в необхідність релігії для демократичного суспільства.

Не надавав особливого значення політичним партіям, особливо в США. Був противником індивідуалізму в класичному сенсі цього слова, скептично відносився до соціалізму, жахався будь-якого розподілу праці, який перешкодить трудящим виконати свої громадянські обов'язки. Однаково ненавидів анархію і революцію.

Із його точки зору, мистецтво правити державою полягає перш за все в можливості допомогти суспільству. Вірив, що єдина міцна доброчесність - та, що виростає на ґрунті свободи [13, с. 252].

Алексис де Теквіль – загальновизнаний авторитет в питанні про американській демократії джексоновської епохи, автор праці, однаково високо цінованого американцями у всі часи, здається, не так вже сильно цікавився власне партіями. Принаймні в його об'ємному двотомному тексті сторінок про партії не дуже багато 1, с. 95].

Відношення Теквіля до партій в США – тема особлива і повинна вписуватися в контекст європейського сприйняття Америки. Цікаво, що самі американці – сучасники Теквіля, здається, не дуже високо цінували саме цю партійну частину його книги. Принаймні серед декількох тисяч журнальних і газетних статей, що вийшли з моменту публікації англійського перекладу і до Громадянської війни, немає жодної, і якою на одній сторінці були сусідами б слова «Теквіль» і «партія». Усвідомлюючи всю небезпеку збіглих зауважень по такому серйозному приводу, відмітимо все ж, що, на наш погляд, Теквіль не зрозумів зрушень, що відбувалися в Америці, в області партійного будівництва. Його схема «великих» (партій принципів на зразок федералістів, таких партій в Америці більше не існує) і «малих» партій (що аж кишать всюди в США безпринципних об'єднань, що збиваються ради захвату влади) виглядає досить архаїчний. Важко не погодитися з Хофстедтером, що підкреслив набагато більше значення зауважень Теквіля про «політичні об'єднання». Звичайно, подорож Теквіля припала на перехідний момент – від політичної культури «батьків-засновників» до культури «джексоновської демократії». Багато рис змін важко було схопити навіть такому глибокому політичному мислителеві, яким був французький граф. Американське «токвилебачення» – значне явище в історіографії. Найбільший інтерес представляють роботи критиків «консенсусної школи», що зверталися до Теквілю і характеризували його як провісника теорії консенсусу [1, с. 96].

Висновки

В центрі уваги Теквіля виявляється проблема демократії. Їй присвячені всі його основні твори; «Демократія в Америці», де дається аналіз виникнення і розвитку її характерних ознак в США; «Старий порядок і революція» – спроба визначити специфіку її виникнення у Франції. Нарешті, їй присвячені його «Спогади» про революцію 1848 р., де показано становлення соціального питання. Шляхом зіставлення різних типів суспільства Теквіль прагне вирішити одну проблему – виникнення демократії як нових соціально-політичних буд. Він шукає її рішення в інтерпретації переходу від традиційного феодального і аристократичного суспільства до суспільства рівних можливостей. Центральним при такій постановці питання виявляється співвідношення принципів рівності і свободи. Концепція демократії як внутрішньо суперечливої освіти заснована на взаємній протилежності її принципів. Звідси пошук нового політичного ідеалу – поєднання демократії (як загальної рівності) з інститутами ліберальної спрямованості. Політичною формою його реалізації стає конституційна монархія.

Запорукою свободи Теквіль вважав свободу вибору, а на уряд пропонував дивитися лише як на стримуючу силу, до допомоги якої потрібно прибігати, коли приватна ініціатива безсила. Державна влада – небезпечна річ, і чим менше у неї законних повноважень, тим менше небезпека тиранії. Основним пороком французького уряду вважав його надмірну схильність втручатися в місцеві справи. Децентралізація стала для нього ще однією заставою свободи. Лише сама людина, суспільство, місто, народ мають право визначати свої інтереси і, до тих пір, поки вони не наносять збитку іншим, ніхто не повинен втручатися в їх справи.

Список використаної літератури

1. Власова М.А. Партии в XIX веке как элемент политической культуры США / Марина Александровна Власова // Американская цивилизация как исторический феномен. Восприятие США в американской, западноевропейской и русской общественной мысли. – М.: Наука, 2001. – С. 95-122.

2. Герасіна Л. М., Журавський В. С., Зимогляд В. Я. Політологія: Академічний курс / Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, В. Я. Зимогляд – К. : Видавничий дім «Ін Юре», 2006. – 520 с.

3. Медушевский А. Н.Демократия и свобода личности: Пушкин и Токвиль / Андрей Николаевич Медушевский // Россия и мировая цивилизация. – М. : Наука, 2000. – С. 59

4. Медушевский А. Н. Алексис де Токвиль, социологія государства и права / Андрей Николаевич Медушевский // Россия и мировая цивилизация. – М. : Наука, 2000. – С. 120 - 129.

5. Обушний М. І., Примуш М. В., Шведа Ю. Р. Партологія / М. І. Обушний, М. В. Примуш, Ю. Р. Шведа. – К. : Арістей, 2006. – 432 с.

6. Острогорский М. Я.Демократия и политические партии / Моисей Яковлевич Острогорский. – М. : Аспект Пресс, 1997. – 640 с.

7. Політологія. Підручник / За заг. ред. проф. В.Г. Кремень , проф. М.І. Горлача. – Харків : Єдінорог, 2001. – 640 с.

8. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К. : Академія, 1998. – 368 с.

9. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вузів. – К. : Генеза, 1997. – 400 с.

10. Политический процесс: основные аспекты и способы анализа: Сборник учебных материалов / Под ред. Е.Ю. Мелешкиной – М. : Инфра-М, 2001. – 302 с.

11. Токвиль А. де. Демократия в Америке / Алексис де Токвиль. – М : Прогресс, 2000. – 560 с.

12. Токвиль. А. де Старый порядок и революция. / пер. с фр./ / Алексис де Токвиль. – М., 1997. – 252 с.

13. Шведа Ю. Р. Теорія політичних партій і партійних систем / Юрій Романович Шведа. – Львів: Тріада плюс, 2004. – 528 с.

14. Юрій М. Ф. Основи політології / Михайло Федорович Юрій. – К.: Кондор, 2005. – 340 с.