Документи планування

Усі документи планування можна поділити на дві групи: державні доку­менти і документи, що складаються вчителем.

Державні документи планування:

- навчальний план, що зумовлює кількість годин, відведених на пред­мет "Фізична культура";

- навчальні програми (базова, регіональна).

Сьогодні вже зрозуміло, що не можуть навчатися за єдиною програмою школярі різних регіонів України і навіть різні райони однієї області. Корек­тиви в базову та регіональну програми мають право вносити за рішенням своєї ради також окремі загальноосвітні школи. Крім урахування кліматич­них умов, шкільна програма повинна відповідати соціальним і побутовим умовам її реалізації. При цьому виняткова увага надається народним іграм І танцям, національним видам спорту.

Головна вада сьогоднішньої базової програми в "й перевантаженості навчальним матеріалом, який значно перевищує бюджет часу, відведений для його засвоєння. Вона містить підготовчі та підвідні вправи, які повинні під­биратися самим учителем Вадою програми є І те, що вона не визначає, на якому рівні (уміння, навички чи уміння вищого порядку) повинні бути засво­єні передбачені нею фізичні вправи.

Навчальна програма освітнього закладу повинна мати чотири розділи: "Мета і навчальні, виховні й оздоровчі завдання фізичного виховання"; "Зміст навчального матеріалу"; "Діяльність учителя та учнів у навчальному про­цесі"; "Рівні особистого розвитку учнів — очікувані результати".

Перший розділ є визначальним. Мета має першорядне значення для ви­значення загальної стратегії, (Ідеології) процесу фізичного виховання. У діючій програмі мета І завдання формулюються формально і не забезпечу­ють справжньої цілеспрямованості й ефективності навчально-виховного процесу . Ще Я. Коменський підкреслював, що основною хибою в педагогіч­ній діяльності є невизначеність її мети. Успішне вирішення проблеми адекватного визначення мети навчання І виховання у фізичній культурі та пошук об'єктивних показників, за якими можна точно визначити ступінь ре­алізації поставлених завдань, є важливою умовою ефективного управління навчально-виховним процесом. Щоби стати конкретним керівництвом до дії, мета навчання повинна бути виражена не тільки в загальній формі, але й у вигляді конкретних вимог до рівня і характеру знань, умінь, здібнос­тей та можливостей учнів, їх психічної діяльності на різних етапах навчання.

Другий розділ передбачає такий підбір і структурування навчального матеріалу, який забезпечить досягнення поставленої мети і розв'язання зав­дань та буде сприяти розвитку учнів.

Програма повинна чітко визначати рівень засвоєння навчального матері­алу (уміння, навички, уміння вищого порядку) залежно від його значення для майбутньої життєдіяльності

Третій розділ зовсім відсутній в діючих навчальних програмах. Тобто І вони не містять найсуттєвішого. Цей розділ програми повинен передбачати конкретні вміння учнів, які будуть формуватись у кожному класі, І загалом І сформують у випускників шкіл уміння самовдосконалюватися та звичку до систематичних занять фізичними вправами.

Проектуючи конкретні кроки на цьому шляху, варто відштовхуватися від загальновизнаного сьогодні положення, що навчальний процес — це єдність двох нерозривно зв'язаних між собою основних видів діяльності: навчаючої діяльності вчителя та усвідомленої активної навчальної діяльності учнів. При цьому сучасна дидактика розглядає учнів як головну фігуру навчального про­цесу, як його суб'єкта. Він творить навчальний процес разом з учителем.

Програмуючи процес фізичного виховання, варто також враховувати сучасну специфіку навчання, яка полягає в тому, що учень не тільки засвоює конкретні знання та фізичні вправи, але й, що головне, повинен оволодіти способами діяльності (оперування ними). Він засвоює прийоми одержання знань, формування навичок, розвитку фізичних якостей І їхнє застосування у практиці фізичного виховання та життєдіяльності За раціональної органі­зації навчання обидва ці процеси рівномірно прогресують. За неправильної організації — нагромадження інформації випереджує ріст умінь оперувати нею. Щоби цього не трапилось, пам'ятаймо, що накопичення інформації поза діяльністю втрачає силу стимулів навчання.

Ці положення повинні бути відображені в навчальних програмах через визначення конкретних видів діяльності, які учень повинен засвоїти І вико­нувати відповідно до вимог творчого типу навчання та з погляду гармонійного розвитку особистості.

Четвертий розділ є визначальним з погляду реального виміру результатів навчання та виховання. Сьогодні теорія і практика фізичного виховання має у своєму розпорядженні об'єктивні методи визначення рівня фізичних якос­тей учнів, їхньої технічної підготовленості. Функції вчителя полягають лише в тому, щоби з відомих обрати найадекватніші змістові програми тести.

Водночас не можна не відзначити, що у практиці фізичного виховання не використовуються дані психодіагностики, дидактометрії та методи ви­значення рівня вихованості учнів, визначення інших результатів педагогічної діяльності.

Можна висловити впевненість, що наукова розробка і використання та­ких методик революціонізує шкільну практику фізичного виховання, підніме її на якісно новий рівень.

Навчальні програми постійно вдосконалюються, періодично змінюють­ся. Найсуттєвішими причинами їх удосконалення є:

• значне поліпшення матеріальної бази, впровадження в навчальний процес досягнень науково-технічного прогресу І передового досвіду;

• піднесення освітнього цензу вчителя, рівня підготовленості учнів;

• постановка суспільством нових завдань щодо фізичного вихован­ня, котрі потребують пошуку нових засобів І форм роботи.

Документи планування, що складаються вчителем

Багаторічний передовий досвід показує, що для ефективного розв'язання завдань фізичного виховання, на уроках фізичної культури необхідно створити певну систему планування. Ця система представляє собою завершений, логіч­но пов'язаний ряд планів, кожен з яких має чітко визначені функції, а загалом вони дають змогу найдоцільніше побудувати процес фізичного виховання.

Оскільки реальний процес фізичного виховання будується у формі ве­ликих, середніх і малих циклів, то їхня тривалість переважно і становить масштаби планування, а саме: річний графік навчально-виховної роботи, робочий план на чверть, конспект на урок (декілька уроків).

Структура планування навчально-виховного процесу з фізичної культури у школі представлена на рис. 1.

Річний графік навчально-виховної роботи

Графік складається для кожної паралелі класів. Його функція — рівномір­но, доцільно розподілити навчальний матеріал і систематизувати роботу на рік. Складання графіка починається з передбачення результатів, які належить здобути до кінця року, та з аналізу навчального матеріалу для визначення опорних (основних) вправ І розрахунку часу, необхідного для їх засвоєння (складання програм вивчення). Такі програми вивчення основних шкільних вправ радимо нагромаджувати вже у студентські роки, вивчаючи спор­тивно-педагогічні дисципліни.

Враховуючи календарі змагань і кліматичні умови, вчитель визначає по­рядок проходження навчального матеріалу. Якщо у школі працює декілька вчителів, бажано, щоби в усіх класах було обрано однаковий порядок вивчення розділів програми. Це дає змогу поліпшити експлуатацію матеріальної бази школи і планувати позаурочні форми занять (передусім змагання). Визначив­ши порядок проходження програми, вчитель обирає спосіб планування.

Відомо три способи планування розділів шкільної програми: паралель­ний, послідовний І змішаний. За паралельного проходження розділів матеріалу в уроки одночасно включають матеріал із різних розділів (див. Комплексні уроки). Послідовне проходження розділів практикується у старших класах і передбачає почергове вивчення вправ легкої атлетики, спортивних ігор, гім­настики тощо (див. Предметні уроки). Змішане планування проходження навчального матеріалу передбачає комбінацію першого і другого способів, тобто деякі розділи вивчаються паралельно, інші — окремо. За будь-якого способу планування матеріал Із лижної підготовки і плавання завжди вивча­ється концентровано.

Кожен із названих способів має свої переваги і вади. Питання про те, якому з них надати перевагу, розв'язуйте, враховуючи вік учнів, їхню підго­товленість, етап навчання, кліматичні умови, матеріальну базу. Проте пам'ятайте: паралельне проходження матеріалу прогресивніше. Воно дає змо­гу ефективно здійснювати навчання, створюючи умови для тривалого використання засобів, сприяючи формуванню стійких навичок. За законами нервової діяльності, утворені тимчасові зв'язки інтенсивно згасають у перші години І дні після вивчення нового. Багаторазове, сконцентроване в часі по­вторення вправи вповільнює процес згасання утворених рефлекторних зв'язків Водночас засвоєне значно повільніше забувається Це дозволяє посту­пово збільшувати Інтервали між заняттями без шкоди для міцності та якості засвоєних знань, умінь І навичок І лише після засвоєння вправи на рівні навички можна повторити й спочатку через урок, згодом через декілька уро­ків І, нарешті, перейти до епізодичного повторення вивченої та закріпленої вправи протягом навчального року І періоду навчання у школі

Аналогічним чином, Із певними застереженнями, необхідно діяти під час розвитку фізичних якостей

Крім цього, таке планування врізноманітнює уроки, робить їх цікавими, але потребує ретельної підготовки та відповідної матеріальної бази

Графік навчальпо-виховної роботи належить до перспективного планування.

У графу "Зміст навчального матеріалу" (див відповідний рисунок) учи­тель вносить вправи з програми Ігри І контрольні тести для визначення рівня розвитку фізичних якостей Запис вправ бажано подавати одним рядком.

У графу "Теоретичні відомості" вчитель записує лише загальні питан­ня, наприклад, правила безпеки на уроках, Інформацію щодо значення вправ для підвищення працездатності, гігієнічні вимоги Дані щодо методики са­мостійних занять І техніки учні отримують під час опанування основних, підготовчих І підвідних вправ

"Виховні завдання" можуть плануватись як до групи вправ, так І до кож­ної вправи Так, вправи з розділу легкої атлетики сприятимуть формуванню позитивного ставлення до занять, а під час вивчення вправ Із розділу спорти­вних Ігор створюються найсприятливіші умови для поглиблення почуття колективізму, розвитку уваги до дій партнера І суперника

Наступні графи — це номери уроків Згідно з навчальним планом у кожно­му класі треба провести по 70 уроків Проте, враховуючи святкові дні та Інші непередбачені обставини, рекомендуємо планувати не більше 64 уроків. В основі планування лежать серн уроків, І бажано, щоби вони розміщува­лись у межах чверті

Сери уроків рекомендуємо формувати так, щоб раціонально поєднувати різні значення завдання Так, вивчення нового матеріалу поєднується Із за­вданнями повторення І закріплення Визначаючи в серп кількість уроків для вивчення І закріплення, варто дотримуватися відомого в теорії фізичного ви­ховання положення про те, що закріплення рухових дій вимагає 50-75% загальної кількості часу, необхідного для його засвоєння

Навколо стрижневих вправ групуються вправи для розвитку фізичних якос­тей (рухливі Ігри, естафети, смуги перешкод, спеціально-підготовчі та загально розвиваючі вправи) Всього таких вправ в уроці може бути від 8 до 12

Виправдовує себе також планування на кожну серію уроків 3-4 фронталь­них домашніх завдань

Безпосереднє планування навчального матеріалу за уроками досягається шляхом розміщення певних умовних позначок у клітинках, що відповіда­ють конкретним вправам і номерам уроків. Пропонуємо використовувати такі позначки: безпосередня підготовка до розучування, повторення найважливі­ших вправ для певної серії уроків (П); попереднє розучування (ПР); поглиблене розучування (Р); закріплення (3); удосконалення (У); контроль (К); домашнє завдання (ДЗ). Якщо матеріал використовується на уроці у вигляді стрижневого, то проставляються великі букви, якщо у вигляді допоміжного, — малі букви. Щоправда, різні вчителі користуються різними позначками (кольоровими, штриховими, символічними тощо).

Перевірка якості графіка здійснюється по горизонталі і по вертикалі.

По горизонталі до нього висуваються такі вимоги:

• дотримання наступності засвоєння матеріалу всередині розділів і між ними;

• забезпечення випереджаючого розвитку фізичних якостей;

• поступове підвищення функціональних можливостей організму учнів;

• періодичне повторення вправ на уроці й у самостійних заняттях для міцного засвоєння;

• забезпечення системи контролю за ходом навчального процесу. По вертикалі річний план повинен забезпечити:

• використання різноманітних засобів для формування оптимально­го емоційного стану учнів;

• різнобічний вплив на опорно-руховий апарат і функції організму;

• оптимальне розумове, фізичне і координаційне навантаження;

• відповідність обсягу навчального матеріалу тривалості уроку.

Примірні плани, що часто публікуються в журналах, не радимо викорис­товувати у готовому вигляді. У кращому випадку, вони можуть стати орієнтиром для пошуку власних шляхів вирішення завдань фізичного виховання.

Пам'ятаймо, що готовий сценарій практичної педагогічної діяльності не може передбачити всіх можливих ситуацій і нюансів, на які вчитель натрапляє щодня. У кожній з них учитель повинен діяти самостійно, вирішуючи кожен раз нові практичні педагогічні завдання. Для того, щоби відтворити досвід, його треба осмислити. Проте копіювання взірця без розуміння його суті призво­дить, зазвичай, до невдач, а Інколи може скомпрометувати навіть найпередовіший досвід. Звідси випливає завдання — бути належно підготовленим, щоби самостійно осмислити досвід і творчо сприйняти його на рівні ідеї.

Творчість — це не окрема сторона педагогічної праці, а найсуттєвіша і найнеобхідніша її характеристика. Творчість — це здатність бачити, ставити і оригінально вирішувати педагогічні проблеми, швидко орієнтуватись у не­передбачених педагогічних ситуаціях. Творчий процес педагога необхідно розглядати як діяльність, спрямовану на вирішення навчально-виховних завдань у мінливих умовах, під час якої педагог втілює у спілкуванні з дітьми оптимальні, органічні для педагогічної індивідуальності рішення. Отже, твор­чість — це не те, що ми робимо, а те, як ми це робимо.

Робочий план

Заплановане в річному плані уточнюється і конкретизується в етапних планах на семестри. Етапний план є фрагментом річного плану. Він склада­ється безпосередньо перед початком чергового семестру з урахуванням досягнутого у попередньому. У практиці цей документ часто називають календарним або поурочним планом. У системі планування він виконує функцію методичного забезпечення.

Об'єктом поурочного планування є не тільки основні вправи, передба­чені програмою і графіком, а й відповідні підготовчі, підвідні та контрольні вправи і допоміжні завдання. Значна увага при цьому надається так званим наскрізним вправам, які використовуються в усіх класах. До таких вправ, наприклад, належать стрибки зі скакалкою, які розвивають загальну і спеці­альну витривалість, координацію рухів, стрибучість. Вони зміцнюють колінні суглоби та стопи, м'язи ніг і тазу І, що особливо важливо, м'язи тулуба, фор­муючи "м'язовий корсет", а тому є цінними для учнів будь-якого віку.

У робочому плані вчитель спочатку визначає завдання і засоби основної частини кожного заняття, використовуючи при цьому раніше складені про­грами навчання. Після визначення змісту основної частини обирають засоби підготовчої. Тут записують характер загальнорозвиваючих вправ (наприклад, вправи з гімнастичними палицями, в парах, без предметів тощо) і конкретно вказують, які спеціальні вправи будуть запропоновані учням.

Плануючи заключну частину, завжди передбачайте зв'язок проведеного Уроку з наступним. Це досягається шляхом націлення учнів на самостійну роботу, спрямовану на закріплення вивченого І підготовку до засвоєння матеріалу на майбутніх уроках. Сюди включають вправи на розслаблення і вправи на гнучкість. Робочий план відносять до поточного планування.

Конспект уроку

Конспект уроку — це найконкретніший план роботи вчителя. Він нале­жать до оперативного планування і завершує систему планування уроків та виконує в ній організаційну функцію. Конспект— це результат безпосе­редньої підготовки вчителя до уроку. Він розробляється на основі робочого плану для паралельних класів, але зазначаються особливості роботи в кож­ному з них.

Конспект містить конкретні завдання, які повинен розв'язати вчитель на уроці. При цьому враховується рівень підготовленості всіх груп учнів (для забезпечення оптимальних педагогічних дій). Завдання переважно записують під заголовком конспекту. Далі конкретизують зміст навчання з урахуванням досягнень учнів і прогалин у процесі навчання. У конспект послідовно запи­сують вправи, що підлягають вивченню на уроці, теоретичні відомості та домашні завдання. Підкреслюються можливі міжпредметні зв'язки, за потреби — обґрунтовується доцільність цих вправ на уроці.

Далі в конспект записують дані про дозування (кількість повторень, час виконання, довжину дистанції, вагу вантажів тощо). Дозування визначається окремо для хлопців і дівчат (за обсягом та інтенсивністю).

У графу "Методичні вказівки" записують:

• методи і прийоми роботи;

• шляхи взаємодії педагога й учня;

• виховний і оздоровчий впливи;

• додаткові завдання;

• способи підготовки до уроку активу;

• форми і методи контролю;

• вказівки щодо самостійної роботи тощо.

Особливе місце посідає в конспекті остання графа "Організаційні вка­зівки". Тут фіксуються:

• способи управління класом і його групами;

• розміщення учнів і місце вчителя під час всіх фрагментів уроку;

• способи підготовки, роздачі та прибирання інвентаря і приладів, місць їхнього розміщення;

• особливості організації ігор;

• види робіт, які необхідно виконати до початку уроку;

• шляхи забезпечення техніки безпеки.

У кінці конспекту вказують на необхідну матеріально-технічну базу: прилади, обладнання, основний і допоміжний Інвентар, наочні посібники, технічні засоби навчання тощо.

Конспект можна виконувати у вигляді рисунків і схем.

Проте конспект уроку не є обов'язковим документом для досвідчених учителів. Його написання є не метою, а засобом її досягнення.

Наводимо приблизний план-конспект уроку з фізичної культури для учнів 6-х класів.