Ангійська революція XVII століття

АНГЛІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ XVII століття

Передумови і початок революції

У кінці 16 - початку 17 ст. в Англії відбувається інтенсивний розвиток господарства, передусім в аграрній галузі. Тюдоровські реформи призвели до концентрації землі в руках «грошових людей» - сільського дворян-джентрі і власників мануфактури. Обгороджування громадських угідь з метою розведення овець і торгівлі вовною і м'ясом давали їм прибуток і в той же час позбавляли джерела існування найбідніших селян, які поповнювали ряди безробітних. У селі розповсюджувалася велика капіталістична оренда землі, створювався значний прошарок фермерів. Інтереси цих нових шарів суспільства приходили в суперечність з феодальним правом і підкоренням земельних володінь в якості рицарського держання королеві.

У промисловості відбуваються істотні зміни, в формах організації і розподіли праці, розвивається мануфактура. Промислове виробництво все ще тісно пов'язане з сільським господарством, завдяки цьому складається тісний союз буржуазії з новим дворянством - джентрі. Ці численні сільські господарі, які одночасно були і комерсантами, і промисловцями, утворять головну опозиційну силу правлячому режиму. Їх невдоволення посилюється при королях династії Стюартов - Якові I (1603-25) і Карлі I (1625-49), правління яких відмічене кризою англійського абсолютизму. Англійська монархія, що спиралася на аристократію, феодальне дворянство і англіканську церкву, для поповнення скарбниці роздає монополії на випуск товарів, що гальмує розвиток промисловості і торгівлі і викликає невдоволення. Для боротьби з незадоволеними корона вводить надзвичайні суди Зоряної палати і Високої комісії.

Опозиція монархії виражається насамперед в протесті проти її ідейної опори - англіканскої церкви. Ще у XVI ст. серед нових класів починається релігійне рушення пурітанизму (від англ. Pure - чистий), що прагнув до очищення церкви від обрядів, що дорого коштують і таїнств, від влади єпіскопів, від церковних судів. Велику роль зіграв англійський переклад Біблії, що нелегально ввозився з Женеви. Нарівні з кальвіністською пресвітеріанською церквою з'являється безліч нонконформистських сект і рухів, що об'єднувалися загальною назвою «індепенденти» (незалежні).

У 1628 парламентська опозиція виклала свої вимоги в «Петиції про право». У відповідь Карл I розігнав парламент і протягом 11 років правив одноосібно за допомогою своїх фаворитів - графа Страффорда, намісника Ірландії, і архієпіскопа У. Лода. Він без згоди парламенту встановлював нові податки, штрафи і побори. У 1639 р. Шотландія, незадоволена наступом на її права і релігійну свободу, розпочала війну проти Англії. Для збору коштів на ведення війни Карл I вимушений був зізвати спочатку Короткий (13 квітня - 5 травня 1640 р.), а потім Довгий парламент. Останній відкрився 3 листопада 1640 і відразу ж висунув ряд рішучих вимог королеві. Цей час вважається початком Англійської революції.

Програма буржуазно-дворянської опозиції містилася в «Петиції про коріння і гілках», що вимагає знищення єпископата (грудень 1640), і «Великої ремонстрації» (грудень 1641). У виконання її парламент скасував суди Зоряної палати і Високої комісії в липні 1641, відмінив довільні податки. У травні 1641 починається суд над графом Страффордом. Під тиском широкої народної маси Карл I підписав смертний вирок своєму фавориту, який був страчений 12 травня 1641. У жовтні починається повстання в Ірландії проти панування англійців. У січні 1642 Карл I намагається арештувати п'ятьох вождів парламентської опозиції, але народ вкриває їх в лондонському Сіті. На початку 1642 король від'їжджає на північ і починає збирати війська. Парламент приймає «Дев'ятнадцять пропозицій» королеві, де

вимагає посилення влади парламенту, але король

Олівер Кромвель відкидає їх і 22 серпня 1642 оголошує війну парламенту;

починається громадянська війна.

Перша громадянська війна

На стороні парламенту виступили в основному жителі більш розвинених східних графств. Спочатку вони терпіли поразки від ударів королівської кінноти. Парламентські генерали уникали рішучих дій; парламент, більшість в якому складали пресвитеріане, прагнув до компромісу з Карлом I. У 1643 він уклав Урочисту Лігу і Ковенант з Шотландією, в Англії вводиться пресвітеріанський церковний устрій. У той же час Кромвель починає створювати регулярну парламентську армію. 2 червня 1644 вона завдає поразки роялістським військам біля Марстон-Муре. 11 січня 1645 парламент підписує акт про створення Армії Нового зразка, фактичним главою якої стає Кромвель. 11 червня 1645 роялісти остаточно розбиті біля Нейзбі. Карл I біг на північ і здався в полон шотландцям.

26 лютого 1646 парламент видає революційний акт про скасування королівської опіки над земельною власністю підданих; тим самим в односторонньому порядку відміняється феодальне рицарське держание землі від короля. У той же час середньовічні обов'язки селян по відношенню до лордів не відміняються. Надалі це призвело до масової експропріації селянства. Для нових власників революція по суті була закінчена. Парламентські лідери викупили короля у шотландців і вели з ним переговори, домагаючись встановлення конституційної монархії.

Рушення левелерів і встановлення республіки

Ядром лівих сил стає армія, в якій в 1646-47 складається партія політичних зрівнювачів (левелерів), підтримана дрібними міськими власниками. Ідейною основою їх рушення були доктрини природного права, народного суверенітету, суспільного договору, права на низложення тирана. Лідери левелерів Джон Лілберн, Уїльям Уолвін, Річард Овертон вимагають створення демократичних законів, що гарантують права народу і кожного окремого громадянина, демократичних свобод, скасування монархії і палат лордів, відповідальності парламенту і посадових осіб перед народом, недоторканості приватної власності. Під їх тиском в 1647 починається демократичний етап революції: ініціатива переходить до народних низів. У полицях обираються агітатори, які пропагандують вимоги своєї партії. Наказ парламенту про розпуск армії викликає різкий протест.

Це примушує генералів, передусім Кромвеля і Ферфакса, піти на розрив з пресвітеріанською більшістю парламенту і об'єднатися з армією. За наказом Кромвеля загін кавалеристів захоплює короля. Офіцери-індепенденти складають проект конституції - «Глави пропозицій», в якій зберігається монархія і палата лордів, але влада їх контролюється що обирається раз в два роки парламентом; вводяться свободи совісті, петицій, зборів; скасовуються монополії і обмеження в торгівлі. Левелери пропонують свій проект конституції - «Народна угода». Головні пункти - загальне виборче право; скасування королівської влади і палати лордів; однопалатний парламент, що щорічно обирається; скасування монополій, патентів, акцизів, привілеїв; прогресивні форми оподаткування. Ця конституція разом з «Главами пропозицій» обговорювалася в жовтні листопаді 1647 р. в Петні на розширеному засіданні Поради армії. На ньому уперше лунає вимога закликати Карла I до відповіді за зло, заподіяне країні. Компромісу досягнути не вдалося, і Кромвель розпустив Пораду армії. Левелери спробували висловити протест на загальноармійському огляді в Уере, але Кромвель особисто подавив заколот.

Це посилило пресвітеріансько-роялістський табір. У листопаді Карл I біг на о. Уайт і уклав союз з шотландцями. Підіймаються роялістські заколоти в різних місцях Англії. Весною 1648 р. починається Друга громадянська війна. Кромвель з «залізобокими» придушує роялістів спочатку в Уельсе, потім біля Престоне. До вересня 1648 військові дії в основному закінчені. Але пресвітеріанський парламент починає нові переговори з королем, домагаючись компромісу. Це призводить до зближення офіцерської верхівки з левеллерами. Під тиском останніх армія знову захоплює короля; в грудні 1648 війська займають Лондон; загін під командою полковника Прайда проводить чистку парламенту від пресвітеріанської більшості; в ньому залишається менше за 100 чоловік. На початку 1649 р. палата громад оголошує народ джерелом влади, а себе верховним органом країни.

У січні 1649 р. проходять засідання Верховного суду справедливості, створеного парламентськими індепендентами і вищими офіцерами. Карла звинувачують в спробі встановлення тирания, в знищенні прав і вільності народу, в кровопролитті і державній зраді. Його засуджують до смертної страти. 30 січня 1649 р. Карла I публічно відрубують голову на площі перед палацом. У Англії встановлюється республіка.

Республіка і протекторат

При новому режимі у влади встали верхівка офіцерства і нові дворяни, не зацікавлена в продовженні демократичних реформ. Їх корисливість була піддана критиці левелерами. Вони констатували погіршення положення народу внаслідок війни і економічної кризи.

У квітні підіймається рушення «істинних левелерів», або «діґерів» (копателей), які почали самовільно розорювати суспільні пустки в графстві Суррей, а пізніше і в інших місцях. Вони вимагали майнової і політичної рівності, узагальнення землі, загального труда і знищення експлуатації. Вождем рушення став Джерард Уїнстенлі – торговець, що розорився; він виклав свої погляди в утопічному трактаті «Закон свободи» (1652). Примітивно-комуністичну колонію діґерів остаточно розгромили весною 1650 р. Політичні левелери рішуче відмежувалися від рушення діґерів і в новій редакції «Народної угоди» в травні 1649 підкреслили принцип непорушності приватної власності. У той же час, остаточно переконавшись в можливості мирних реформ, вони в травні 1649 р. підіймають озброєне повстання. Армія під командуванням Кромвеля і Ферфакса жорстоко подавила повстання. До осені 1649 р. останні залишки левелерського рушення були розгромлені.

Поразка демократичних сил революції відштовхнула від неї широкі шари народу. Перед «охвостям» Довгого парламенту стояла тепер задача ліквідувати осередки роялістською загрози з метою зміцнити свою владу. З цією метою в серпні 1649 - травні 1650 рр. Кромвель з безпощадною жорстокістю завойовує Ірландію, що призводить до її розграбування і збагачення нових власників і в кінцевому результаті сприяє реставрації монархії. Ця агресивна акція розбестила Армію, перетворивши її з революційної в загарбницьку і грабіжницьку.

Роялістська загроза йшла тепер з Шотландії, де 5 лютого 1649 р. син Карла I був проголошений королем Карлом II. Кромвель зі своїм військом попрямував туди і у вересні 1650 р. розбив шотландців біля Денбаре, а у вересні наступного року завдав їм нищівну поразку біля Вустере. Шотландська армія була знищена повністю, король біг і незабаром переправився на континент. Завдяки перемогам Кромвеля Англійську республіку офіційно визнали Іспанія, Швеція, Франція, Італія і заокеанські колонії.

Всередині країни положення залишалося важким. Англію розоряли неврожаї, падіння виробництва, скорочення торгівлі, безробіття. Нові власники землі ущемляли права селян. Країна потребувала реформи права і в прийнятті конституції. У народі росло невдоволення. У цих умовах Кромвель в 1653 р. розганяє «охвостя» Довгого парламенту і засновує новий орган влади, так званий Малий, або Бербонський парламент. Його членами були призначені місцевими конгрегаціями «благочестиві люди». Вони відразу ж спробували провести демократичні реформи: кодифіцировати законодавство, відмінити жорстокі страти, десятину, систему відкупів, ренту лендлордам і т. п. Це викликало різке невдоволення правлячої верхівки. Під тиском офіцерів парламент був вимушений самораспуститися в грудні 1653 р.

У грудні ж 1653 р. Кромвель був проголошений лордом протектором Англії, Шотландії і Ірландії, і в країні прийнята нова конституція «Знаряддя управління». Згідно з нею вищу довічну владу отримував Кромвель; парламент з 400 чоловік обирався терміном на три роки; виборчий ценз був високим: 200 фунтів стерлінгів. Протектор командував збройними силами, відав зовнішньою політикою, мав право вето і т. п. Протекторат був по суті воєнною диктатурою. Парламент, що зібрався у вересні 1654 р., спробував урізати владу протектора і переглянути «Знаряддя управління». У результаті в січні 1655 р. Кромвель розпустив його і ввів в країні поліцейський режим майора-генералів. Він розділив Англію на 11 округів і у розділі кожного поставив одноосібного правителя з широкими поліцейськими повноваженнями. Знов була введена цензура. Цей режим виявився надто непопулярним і руйнівним. Підтвердження в 1656 р. одностороннього скасування феодальних утримань і що продовжуються обгороджування посилювали народне невдоволення. Армія не отримувала платні і голосно ремствувала. У вересні 1656 р. новий парламент пропонує Кромвелю «Смиренну петицію і Раду» конституцію, яка повертала Англію до дореволюційної форми правління: король, лорди і громади, причому Кромвеля просили прийняти корону. Під тиском офіцерів він відмовився від корони, але в іншому конституцію прийняв.

Реставрація Стюартов

3 вересня 1658 р. Кромвель помер, і влада перейшла до його сина Річарда. Невдоволення народу виявилося з новою силою, і в травні 1659 р. Річард покидає свій пост. До влади повертається «охвостя» Довгого парламенту - встановлюється Друга республіка. У народної маси з'являються нові надії; росте потік петицій, памфлетів, проектів конституцій. Однак «охвостя» виявляється нездібним вивести країну з економічної і соціальної кризи, і після ряду державних переворотів в лютому 1660 р. в Вестмінстере знову збираються вигнанні Прайдом пресвитеріане. Чималу роль в цьому зіграла розквартирована в Шотландії армія генерала Монка, яка увійшла в Лондон. Довгий парламент відмінив всі акти «охвостя», прийняті з осені 1648 р. Були призначені вибори в Конвент. У цей час Карл II в Голландії видав Бредськую декларацію, де обіцяв амністію за всі дії в громадянській війні, свободу совісті і затвердження земельного продажу. Конвент, що зібрався в квітні, в травні 1660 р. проголосив Карла II королем. 26 травня Карл II урочисто в'їдьтеся в Лондон. У Англії знову встановився режим абсолютної монархії.