Основи художнього конструювання

Реферат на тему:

Основи художнього конструювання

1. Естетичні форми та їх характеристики

Тектоніка. При розгляді тектоніки з точки зору конструктивно-технологічних задач потрібно зауважити, що зробити проектовану річ тектонічною – це перш за все означає зробити її матеріально-фізично досконалою, тобто такою, що володіє міцною, стійкою і надійною конструкцією, яка відображає в зовнішньому вигляді загальний тип, характер конструкції і всю складну внутрішню силову роботу матеріалу. Таким чином, необхідно по можливості і найкращим чином виявити, де і як розподілені основні маси і навантаження, як опирається їм матеріал виробу, як напружені окремі його частини, які елементи несучі, а які несомі. Тектонічність форми означає також наочність того, із якого основного матеріалу виконана конструкція (метал, дерево чи пластмаса) і як дана конструкція виготовлена – монолітна чи складальна, чи це масивне лиття або легкий тонкостінний корпус.

Тектоніка – специфічний засіб художнього вираження, який органічно пов’язаний з конструктивною об’ємно-просторовою структурою виробу і її об’єктивними закономірностями (міцністю, стійкістю і рівновагою). Тектоніку називають зрілим відображенням у формі роботи конструкції і організації матеріалів. Таким чином, об’ємно-просторова структура у формотворенні і тектоніка форми є найважливішими категоріями композиції, що закладають основу побудови складної і гарної форми.

Пропорція і пропорційність. Пропорція визначає співвідношення окремих частин, предметів і явищ поміж собою. Пропорція – один із головних засобів, який застосовують в мистецтві, архітектурі, техніці, художньому конструюванні. Правильне встановлення пропорцій в своїй єдності складає пропорційно-гармонічний лад. Порушення його знижує художню виразність.

Існують різні види пропорційності. Так, наприклад, для утворення звичайної математичної пропорції потрібно чотири члена: a : b = c : d. Геометрична пропорція складається із трьох елементів (a : b = b : c). Загальний член b називають середнім пропорційним.

Крім арифметичної і геометричної пропорцій, існують також пропорційні залежності, що об’єднані загальною назвою гармонічні пропорції.

На відміну від арифметичної, геометричної та гармонічної пропорції золотий перетин утворюється при комбінації тільки двох величин a i b. Поділ цілого на дві нерівні пропорційні частини в математиці називають золотим перетином. Математичний вираз має вигляд a : b = b : (a + b).

Ця рівність створюється при комбінації лише двох величин, до того ж відношення поміж ними постійне, де більший відрізок дорівнює 0,618, менший – 0,382.

Рисунок 3.1- Графічна побудова золотого перетину

Золотий перетин також виражається геометричним шляхом. Один із геометричних способів – це поділ відрізка в золотому перетині. Він здійснюється за допомогою прямокутного трикутника з відношенням катетів 1:2 (рис.3.1):

М₀ = а = 1,0;

М₁ = x = 0,61803398;

М₂ = a – x = 0,381966.

Потім в золотому перетині М₂ ділиться на М₃ = 0,236; М₄ = 0,146; М₅ = 0,09 і т. д.

Рисунок 3.2- Система прямокутників від квадрата до прямокутника

На рис. 3.2. приведена побудова прямокутників. Їх отримують геометричним методом, взявши за вихідну точку квадрат.

Ряд золотого перетину виражається такими цифрами: 0,09; 0,146; 0,236; 0,382; 0,618; 1,000; 1,618; 2,618 і т. д.

Масштаб і масштабність. Існує два поняття – масштаб і масштабність.

Масштаб – це відношення лінійних розмірів на кресленні, карті об’єкта до його розміру в натурі (1: 2, 1 : 5, 1 : 10 і т. д.).

Масштабність – більш складне поняття. В архітектурі це одне із композиційних засобів, яке виражає розмірність чи відносну відповідність розмірів форм архітектурного витвору, що сприймаються людиною, до розмірів людини.

Ритмічність і метр. В художньому конструюванні, як і в архітектурі, використовується специфічний засіб композиції – закономірне повторення і чергування елементів. Існує два види повторності – метрична і ритмічна (метр і ритм).

Метричний ряд є простим видом повторності, якщо він заснований з одного елемента, складним, якщо в композиції одночасно приймає участь декілька рядів і елементів метричної повторності.

Ритм – більш складний вид повторності, це чергування елементів споруди, предметів, виробничого обладнання, що характеризує наростання чи спадання їх кількості, форми, розмірів. Ритмічні ряди створюються чергуванням більш виразних елементів, що називаються акцентами, і менш виразними (пасивних), що називаються інтервалами. Ритмічні ряди можуть бути спадаючими чи зростаючими контрастно чи нюансно.

Ритм – це послідовне чергування різноманітних сумірних елементів. Він співдіє ясності, чіткості і стрункості художнього виробу, робить його більш цільним і виразним.

Симетрія і асиметрія. Симетричною називається фігура, яка складена із геометрично і фізично рівних частин, які певним чином розташовані відносно один одного. Симетрія – особливий рід геометричної закономірності красоти форм предметів, які створюють гармонії. Існує три основних види симетрії: дзеркальна, осьова, гвинтова. Дзеркальна симетрія заснована на рівності двох частин фігури, розташованих одна відносно іншої, як предмет і його відображення в дзеркалі. Осьова симетрія обумовлена рівністю геометричних фігур в осьових перетинах і досягається обертанням фігури відносно осі симетрії. Гвинтова симетрія досягається в результаті обертального руху лінії чи площини навколо нерухомої осі з постійною кутовою швидкістю і одночасно поступальним рухом вздовж осі.

В сучасних умовах особливе значення набуває поняття асиметричної композиції. Вона дозволяє органічно пов’язувати окремі елементи поміж собою, поєднуючи їх в цілісні, гармонійно-функціональні організми. Симетрична побудова не завжди узгоджується з суперечливими вимогами при компоновці того чи іншого приладу, споруди і т. д.

Статичність і динамічність. Окрім симетрії і асиметрії існує також статична і динамічна композиції. Будь-яка фігура, що має центр чи ось симетрії, завжди статична відносно них. Шар, куб чи паралелепіпед статичні у всіх напрямках. Конус статичний відносно осі симетрії, а вздовж неї він динамічний, бо по ній відбувається зміна форми. Найбільш характерну динамічну композицію мають предмети, що рухаються, засоби транспорту, які можна поділити на три основні групи в залежності від різного середовища: ті, що рухаються по поверхні землі (автомобілі, потяги), в воді (пароплави, підводні човни) і в повітрі (літаки, планери).

2. Сполучення кольорів і відтінків

Колір – це властивість тіл викликати певні зорові відчуття у відповідності зі спектральним складом і інтенсивністю відбитого чи випускаючого видимого випромінювання. Встановлено, що людським оком сприймаються коливання з довжиною хвилі від 380 до 760 нм.

Всі кольори розподіляють на дві групи: ахроматичні і хроматичні. До першої групи (ахроматичної) відносяться білі, чорні і всі сірі кольори, починаючи з найсвітлішого і закінчуючи найтемнішим. До другої (хроматичної) групи відносяться всі спектральні кольори – червоні, жовті, зелені, блакитні, сині, фіолетові, пурпурні з усіма переходами і відтінками між ними.

Психофізіологічний вплив кольору на людину в емоційному відношенні великий. Колір має здатність викликати різні емоційні реакції та думки: він може заспокоювати і хвилювати, приносити радість і смуток, пригнічувати і веселити. Колір може викликати почуття теплоти та холоду, бадьорості та втоми, легкості та тяжкості, розширювати і звужувати простір, стимулювати зір, мозок, нерви; він може сприяти і допомагати лікуванню хворих. В естетиці колір серед інших естетичних факторів займає одне з важливих місць.

Сучасні вислови та судження вчених, художників про психофізіологічний вплив кольору на людину зводиться до наступного.

Червоний колір – збуджуючий, гарячий, енергійний і життєрадісний. Він має найдовшу хвилю, стимулюючи впливає на мозок і викликає емоційні реакції; сприяє збільшенню м’язової напруги, підвищенню кров’яного тиску і ритму дихання; дуже впливає на настрій людини.

Оранжевий колір – яскравий, викликає радість, в різних випадках заспокоює чи роздратовує. В фізіологічному відношенні він сприяє покращанню травлення і прискоренню течі крові.

Жовтий колір – стимулює зір, мозок і нерви, заспокоює деякий нервовий стан, звеселяє, сприяє до спілкування.

Зелений колір – колір природи, спокою і свіжості, заспокійливо діє на нервову систему. Він сприяє зниженню кров’яного тиску за рахунок розширення капілярів.

Блакитний колір – світлий, свіжий і прозорий. Він діє приблизно також, як і зелений – заспокійливо, створює враження небесної далі. В фізіологічному відношенні він відноситься до лікарських кольорів, полегшуючи стан хворого в більшій мірі, ніж зелений.

Фіолетовий колір – пишний і благородний; він позитивно впливає на серце і легені, збільшуючи їх витривалість. Колір втоми та нудьги.

Коричневий колір – теплий, він створює спокійний настрій, виражає міць і стійкість предметів. Коричневий колір з сірим відтінком з пригніченням діє на психіку.

Сірий колір – холодний, діловий і похмурий. Він викликає апатію і нудьгу. У виробничій обстановці його необхідно застосовувати якомога менше.

Білий колір – легкий, холодний і благородний, але у великій кількості викликає блиск. Він – символ чистоти, дуже добре поєднується з іншими кольорами.

Чорний колір – похмурий, важкий, різко знижує настрій. Він дуже красивий, в невеликій кількості застосовується для контрасту.

Узагальнюючи облік психологічного впливу кольору на організм людини, видимі частини спектру розподіляють на три частини: довгохвильову – 760...580 нм (червоний, оранжевий), середньохвильову – 580...510 нм (жовтий, зелений і частково блакитний), короткохвильову – 510...380 нм (блакитний, синій, фіолетовий).

На сучасному етапі встановлено, що кольори довгохвильової частини спектру справляють збуджуючий і стимулюючий вплив, а кольори короткохвильової частини – заспокійливий чи пригнічуючий вплив. Найбільш сприятливо впливають кольори середньої частини спектру. Група фіолетових і пурпурних кольорів справляють хвилюючий і подразнюючий вплив.

Узагальнюючи відомості про кольори можна зробити наступні висновки:

1. Найкращі поєднання дають кольори в рамках великих і малих інтервалів по кольоровому колу, гірші – в рамках середніх інтервалів.

2. Малі інтервали сприймаються скоріш як відтінки одного і того ж кольору, а не як поєднання кольорів.

3. При поєднанні кольорів необхідно брати однакові співвідношення світлості.

4. Більш інтенсивні кольори при поєднаннях з менш інтенсивними слід підбирати в меншій кількості.

5. Хроматичні кольори можна поєднувати з ахроматичними, причому теплі кольори поєднувати з темними, а холодні з світлими.

В дизайні колір розглядається перш за все як засіб функціональної організації предметного середовища. У виробах промислового виробництва колір вибирають з урахуванням:

а) функціонального призначення виробу і умов його експлуатації;

б) функціонально-конструкторської структури виробу;

в) особливості композиції форми виробу;

г) умов того середовища, в якому виріб буде використовуватися.

Форма і колір виявляють особливості та функціональні призначення промислового виробу, водночас полегшуючи зорове сприйняття і взаємодію між виробом і людиною з урахуванням процесу користування.

Колір сприяє розпізнанню сфери використання виробу і його експлуатаційної специфіки. Він обумовлюється вимогами безпеки, примітивності і легкості розпізнавання предметів або їх окремих елементів на різних кольорових фонах.

Колір фону повинен бути доповнюючим (контрастним) до кольору деталі: світло-коричневий до сталі, чавуна та алюмінію; світло-голубий до бронзи, дерева та інших деталей теплих кольорів; ахроматичний для різнокольорових деталей і т.д.

Особливе значення має колір при конструюванні кнопок, перемикачів, важелів управління приладів та пультів управління, мнемосхем та інших елементів для безпеки і надійності роботи. Недостатній контраст між кнопкою та фоном пульту може призвести до браку або аварії. Деякі вироби потребують контрастних і яскравих тонів (планера, спортивні атрибути, дитячі іграшки, туристичне обладнання і т.ін.), а інші – світлих і м’яких тонів (медичне обладнання, прилади, верстати).

Забарвлення виробів повинне бути пов’язане з їх функціонально-конструкторською структурою.

ЛІТЕРАТУРА

1. Борисовский Т. Б. Эстетика и стандарт. – М.: Издательство стандартов, 1983.

2. Борисюк А. А. Эргономика в приборостроении. – К.: Техника, 1985.

3. Волкотруб И. Т. Основы художественного конструирования. – К.: Вища школа, 1988.

4. Вудсон У., Коновер Д. Справочник по инженерной психологии для инженеров и художников конструкторов, – М.: Мир, 1968.

5. Даниляк В. И., Муников М. В., Федоров М. В. Эргодизайн, качество, конкурентноспособность. – М.: Издательство стандартов, 1990.

6. Дж. К. Джонс. Инженерное и художественное конструирование. Современные методы проектирования. – М.: Издательство стандартов, 1991.

7. Шпара П. Е., Шпара И. П. Техническая эстетика и основы художественного конструирования. К.: Вища школа, 1989.

8. Эргономика. Лабораторные работы. Под ред. проф. Т. В. Дуганова.- К.: Высшая школа, 1976.