Сутність соціальної роботи

Реферат на тему

Сутність соціальної роботи

ПЛАН

1. Вступ.

2. Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві

3. Напрямки соціальної роботи.

4. Світовий досвід соціальної роботи.

5. Використана література.

1. Вступ.

Соціальна робота належить до професій, які виник­ли й утверджуються з метою задоволення насущних потреб суспільства і його громадян. Вона покликана створювати необхідні умови не лише для соціального забезпечення окремих індивідів, груп, громад, а й для розвитку їхньої спроможності вибудовувати своє жит­тя, мобілізовувати внутрішні ресурси для подолання життєвих криз. Сучасна практична соціальна робота розвивається на основі науково обґрунтованих підходів, засади яких почали формуватися на початку XX ст., і потребує належної професійної підготовки.

У суспільному житті більшості країн світу соціальні працівники відіграють важливу роль у плануванні, реа­лізації, оцінюванні та науковому вивченні соціальних програм, розрахованих на підтримку найрізноманітні­ших груп населення. У своєму розвитку соціальна робота набуватиме сутнісних ознак технології сприяння форму­ванню, здійсненню і реабілітації життєвих сил людини.

2. Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві

Соціальна робота є відносно новою практичною ді­яльністю й академічною дисципліною. Вона орієнтуєть­ся на допомогу у розв'язанні соціальних проблем окремої людини, груп, спит, їм розпиток у них техніки подолання труднощів і вироблення паличок самодопо­моги. Фундаментальними в соціальній роботі с принци­пи соціальної справедливості і дотримання прав люди­ни. У багатьох розвинутих країнах вона с однією з най­поширеніших професій.

Попри те що деякі вчені починають відлік її історії ледь не з часів дохристиянської Київської Русі, не варто ототожнювати доброчинність і професійну діяльність спеціально підготовлених фахівців, які застосовують наукові, перевірені практикою моделі та підходи. З по­дібних міркувань не можна відносити до фахової соці­альної роботи заходи із соціального захисту людей по­хилого віку, дітей-сиріт, інших вразливих груп, які здійснювались різними радянськими відомствами (із соціального забезпечення, охорони здоров'я, народної освіти, внутрішніх справ). Сповідувана ними філософія і практика допомоги суттєво відрізнялися за своїми цін­ностями від того, що є сутністю соціальної роботи.

Як самостійний вид діяльності соціальна робота ут­вердилася в Україні в середині 90-х років XXст. Це бу­ло спричинено масштабними змінами в суспільстві, пе­редусім соціально-економічною кризою, а відповідно — появою вразливих груп населення, які потребували професійної допомоги, підтримки, і не лише матеріаль­ної. Адже соціально-економічна криза супроводжува­лась ідейною: руйнувалися звичні для багатьох людей ідеологічні, етичні принципи, вони опинилися наодин­ці з багатьма невідомими їм проблемами, що вселяло почуття невизначеності й нестабільності. Актуальні суспільні потреби обумовили відчутний інтерес до теорії і практики соціальної роботи, який постійно зростає.

Донедавна на міжнародному рівні не було універ­сального визначення соціальної роботи як фахової ді­яльності, єдиного розуміння того, які види діяльності можуть бути включені у соціальну роботу, що є її об'єк­том, хто є її клієнтами, які її методи, хто такі соціальні працівники. Сформульоване воно було у червні 2002 р. Міжнародною федерацією соціальних працівників і Міжнародною асоціацією шкіл соціальної роботи з ог­ляду на суспільне значення діяльності соціальних пра­цівників, а не на конкретні види допомоги. У ньому йдеться про те, що професія «соціальний працівник» за­охочує соціальні зміни, розв'язання проблем у люд­ських стосунках, просуває ідею наснаження (надання влади та мобілізації), а також розширення меж свободи людей з метою поліпшення їхнього життя. Соціальна робота виникає там, де є взаємодія людей з їхнім ото­ченням.

Певні уточнення сутності соціальної роботи містять­ся у коментарі до цього визначення: «Соціальна робота, здійснювана у різних формах, наявна там, де відбува­ються численні комплексні взаємодії між людьми та їх­нім середовищем. Місія соціальної роботи — надавати змогу людям якомога повніше розвивати власний по­тенціал, збагачувати своє життя і попереджувати ви­никнення дисфункцій. Професійна соціальна робота спрямована на вирішення проблем і зміни, а соціальні працівники є «агентами» змін у суспільстві, житті лю­дей, сімей та громад, яким вони прислуговуються. Соці­альна робота має систему цінностей, теорій і практики, взаємопов'язаних між собою».

У цьому коментарі йдеться також про те, що соці­альна робота постала з гуманітарних і демократичних ідеалів, тому її цінності ґрунтуються на визнанні рів­ності, значущості та гідності усіх людей. У зв'язку з цим вона спрямована на задоволення потреб людей і розвиток людського потенціалу. Головною її мотиваці­єю є права людини і соціальна справедливість. Цим обу­мовлені її повсякденна увага до вразливих груп насе­лення, старання щодо викорінення бідності, надання свободи знедоленим, пригніченим людям з метою їх за­лучення до активного і повноцінного соціального жит­тя. Методологія соціальної роботи ґрунтується на дока­зових наукових знаннях, а її результати оцінюють з урахуванням конкретних умов її здійснення.

Отже, соціальна робота є специфічним видом профе­сійної діяльності щодо надання державного і недержав­ного сприяння людині з метою забезпечення культурно­го, соціального і матеріального рівня її життя.

Соціальна робота — галузь наукових знань і професійна діяль­ність, спрямована на підтримання і надання кваліфікованої допо­моги будь-якій людині, групі людей, громаді, що розширює або від­новлює їхню здатність до соціального функціонування, сприяє ре­алізації громадянських прав, запобігає соціальному виключенню.

Найсуттєвіше в цьому визначенні те, що соціальна робота є наукою і практикою, заснованою на певних те­оріях. Соціальне виключення в цьому контексті розгля­дається як позбавлення людей змоги брати участь у за-гальноприйнятих видах діяльності. Воно є породжен­ням неможливості людини доступитися до загально­прийнятих ресурсів суспільства.

Як соціальний інститут соціальна робота орієнтова­на на розв'язання проблем,"спричинених негативними діями або бездіяльністю таких базових соціальних інс­титутів, як економіка, політика, сім'я та ін,„Вона є важ­ливим елементом інституційної структури суспільства, який надає відносинам допомоги усталеності і визначе­ності, розширює можливості реалізації потреб індивідів і суспільства, усуває ризики суспільної дестабілізації, вносить у дії суб'єктів, що перебувають у цій сфері, уз­годженість. Соціальну роботу інколи вважають інстру­ментом реалізації соціальної політики, яка здійснюєть­ся через соціальну діагностику, соціальну корекцію, со­ціальну реабілітацію та інші механізми.

3. Напрямки соціальної роботи.

Сучасний британський фахівець Стівен Шардлоу ви­окремлює такі напрями соціальної роботи:

1.Допомога людям, які зіткнулися з проблемами, у пошуку шляхів їх розв'язання. Коло проблем, які мо­жуть належати до компетенції соціального працівника, охоплює труднощі у взаєминах з іншими людьми, не­здатність до виконання різних соціальних ролей, не­здатність доглядати за собою з певних причин, кризові ситуації в житті тощо.

2.Допомога людям допомогти собі. Важливо, щоб робота з людьми була спрямована на допомогу у досяг­ненні ними власних цілей, формування здатності обхо­дитися без соціального працівника.

3.Надання допомоги не тільки тим, хто її потребує, а й вживання заходів щодо захисту найвразливіших верств суспільства від інших осіб. Такими вразливими групами є: діти, які зазнають насильства; люди з пробле­мами у навчанні (розумово відсталі); пацієнти психіат­ричних служб; люди похилого віку, яких родичі можуть використовувати у своїх інтересах. У таких ситуаціях со­ціальний працівник зобов'язаний, згідно із законодавс­твом багатьох країн, забрати людину із середовища, яке посягає на неї. В Україні соціальні працівники таких повноважень не мають.

4.Здійснення за рішенням суду нагляду за людьми. Наприклад, у Великобританії з цією метою функціонує така сфера соціальної роботи, як пробаційна служба, покликана здійснювати нагляд за особами, чия вина до­ведена судом, але не засудженими до тюремного ув'язнення. Соціальні працівники пробаційної служби ма­ють надавати рекомендації суду стосовно соціальної си­туації людини, які він враховує при винесенні вироку.

5. Здійснення догляду за особами, неспроможними доглядати за собою. Клієнти, які потребують такого до­гляду, перебувають у будинках для людей похилого ві­ку, дитячих будинках та інших закладах.

Цей перелік напрямів соціальної роботи неповний, але він дає загальне уявлення про її зміст.

4. Світовий досвід соціальної роботи.

Сфера компетенції соціальної роботи у різних краї­нах має свої межі та особливості. Це обумовлено куль­турними, історичними традиціями надання суспільної допомоги, політико-ідеологічними поглядами на роль соціальних служб і соціальних працівників у суспільс­тві. Наприклад, у Великобританії до соціальної роботи не належать робота з молоддю і робота в громаді. А соці­альний працівник може бути бакалавром психології і магістром соціальної роботи або бакалавром соціальної роботи і магістром ділового управління тощо.

У Франції соціальною роботою займаються праців­ники служби пробації (нагляду за правопорушниками за місцем їх проживання), експерти із спеціальної осві­ти, дошкільні вчителі, персонал дитячих садків, меди-ко-психологічні працівники, асистенти соціальних служб, сімейні консультанти, соціальні аніматори (фа­хівці з організації культурного дозвілля), надомні (сі­мейні) помічники. Координує цю роботу Міністерство соціальних справ і національної солідарності.

У Німеччині соціальна робота, маючи багато спіль­ного із соціальною педагогікою, більше зосереджена на проблемних сферах соціуму. Основними її напряма­ми є:

—робота з сім'ями та молоддю (фінансова допомога, консультування, робота в денних та резидентних уста­новах, тобто соціальних стаціонарних службах, де клі­єнти проживають тимчасово або тривалий час, центрах для молоді, організація дозвілля);

—робота в закладах охорони здоров'я (лікарні, пси­хіатричні клініки, заклади для немовлят, дітей шкільно­го віку, робота з хронічно хворими та людьми з функціо­нальними обмеженнями, запобігання алкоголізму та наркоманії);

—соціальний захист, у т. ч. різні види допомоги, ро­бота з бездомними, людьми похилого віку, іммігранта­ми та політичними біженцями;

—робота з правопорушниками, у в'язницях, пробаційній службі;

—робота у школах та інших освітніх установах.

У США організація соціальної роботи має у своїй ос­нові «медичну модель», що зумовлює її спрямованість на «лікування», «виправлення» клієнтів, надання тера­певтичних соціальних послуг. Американці розгляда­ють соціальну роботу як професійну діяльність щодо на­дання допомоги індивідам, групам, громадам, результа­том якої є підвищення або відновлення їхньої здатності до соціального функціонування та створення сприятли­вих для цього умов.

В Україні соціальна робота тісно пов'язана із соціаль­ним захистом і соціальною педагогікою. Тому її часто розглядають як комплекс соціально-побутової, медико-соціальної, соціально-правової, соціально-педагогічної допомоги, спрямованої на задоволення різноманітних потреб громадян, груп, громад.

Однак у зв'язку з відсутністю у фаховому середови­щі єдиного погляду на сутність соціальної роботи доте­пер (червень 2005 р.) немає загальноприйнятого або визнаного усіма фахівцями єдиного її тлумачення. Із цим пов'язана відсутність відповідного визначення у Законі України «Про соціальні послуги» (2003 p.). Проте прийнятий у 2001 р. Закон України «Про соці­альну роботу з дітьми та молоддю» тлумачить її як діяльність уповноважених органів, підприємств, орга­нізацій та установ незалежно від підпорядкування і форми власності, також громадян, спрямовану на створення соціальних умов життєдіяльності, гармо­нійного і всебічного розвитку дітей і молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, за­доволення культурних і духовних потреб. Однак це визначення є обмеженим, бо стосується тільки однієї групи клієнтів.

Отже, соціальна робота є сферою гуманітарної діяль­ності людини, а також назвою визнаної в усьому світі спеціальності, заснованої на гуманному ставленні лю­дини до людини. Вона відрізняється від філантропії (благодійництва) та інших видів діяльності, зорієнтова­них на допомогу у вирішенні проблем окремої людини чи групи людей, розвиток у них техніки подолання труднощів і вироблення навичок самодопомоги. Соці­альна робота є суспільним явищем, активним елемен­том громадянського суспільства.

Використана література

1. Мигович 1.1. Соціальна робота. — Ужгород, 1997.

2. Основы конфликтологии: Учеб. пособие / Под ред. В. Н. Кудряв­цева. — М.: Юристъ: 1997.

3. Рябов С. Г. Громадянське суспільство і політичне життя // Політо­логія / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. — К.: Академія, 2002.

4. Семигіна Т. Соціальна політика у глобальному вимірі. — К.: Пуль­сари, 2003.