Психологія потреб

ПЛАН

ПОТРЕБИ. ДЕТЕРМІНАНТИ ПОТРЕБ. 2

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОТРЕБ. 4

ПОТРЕБИ І ВИХОВАННЯ.. 7

ПОТРЕБИ. ДЕТЕРМІНАНТИ ПОТРЕБ

Потреби представляють той фундамент, на якому будується уся поведінка і уся психічна діяльність людини. В процесі еволюції відбувається вдосконалення і розвиток живих істот. Цей процес важко пояснити тільки пристосуванням до змін середовища , що міняється . "Урівноваження з середовищем ", забезпечує лише самозбереження індивіда і виду . Воно - необхідна умова, для, розвитку, але не його тенденція напрямної. Поза сумнівом , існує самостійний процес еволюції, який виражається в зростанні і ускладненні центральної нервової системи організму і в освоєнні ним місця існування в просторово-часових масштабах, що все розширюються. Рушійною силою цього процесу і являються потреби - джерело активності живих істот в оточенні, зовнішньому світі. Їх динаміка, перетворення і визначають напрям розвитку живих організмів.

Уявлення про те, що, внутрішня активність самого організму є однією з головних детермінант, поведінки, розвивалося і І.П. Павловим. Їм вводиться нове поняття - "рефлекс мети " як "прагнення до, володінню певним дратівливим предметом, розуміючи і володіння, і предмет в широкому значенні слова". Як приклад рефлексу мети він розглядає харчовий і орієнтовний (дослідницький) рефлекси, наділяючи їх епітетом "хапальні рефлекси". Їм виділені наступні особливості хапального рефлексу : 1) прагнення до об'єкту, - що завершується захопленням його, веде до розвитку заспокоєння і байдужості; 2) для рефлексу мети характерна періодичність появи.

Під рефлексом мети І.П.Павлов розумів рушійну силу поведінки, джерело його активності "Рефлекс мети , - писав І.П.Павлов, - має величезне життєве значення, він є основна форма життєвої енергії кожного з нас. ..Усе життя, усі її поліпшення , уся її культура робиться рефлексом мети , робиться тільки людьми, що прагнуть до тієї або іншою поставленою ними собі в житті мети ". Вводячи поняття про рефлекс мети , І.П. Павлов підкреслював значення активності як внутрішньої детермінанти поведінки. Ці погляди не суперечили рефлекторній теорії поведінки, що розвивалася їм, робить основний упор на залежності поведінки від зовнішніх детермінант - дій зовнішніх стимулів, тобто на реактивності живої системи.

Активність поведінки обумовлена наявністю потреб. Потреба - це та нужда, яку час від часу випробовує, організм і яку він прагне усунути через поведінку. Актуалізація будь-якої потреби спонукає організм діяти у напрямі досягнення, опанування предмета, здатного задовольнити цю потребу. Таким чином, посилення потреби - причина будь-якої цілеспрямованої поведінки тварини і людини.

Актуалізація будь-якої потреби пов'язана з виникненням певних змін у внутрішньому середовищі організму. Відомо, що поява потреби в їжі найчастіше виникає за рахунок нестачі глюкози ("калорієвий голод"). На дефіцит глюкози організм передусім реагує включенням гомеостатичного механізму саморегуляції, який компенсує порушення у внутрішньому середовищі за рахунок своїх резервів. У разі голоду в кров викидаються адреналін, і глюкогон, які перетворюють глюкоген, що депонує в печінці, в глюкозу. Вивільнена глюкоза з потоком крові поступає до м'язів і внутрішніх органів.

Проте якщо недолік глюкози в крові не вдається компенсувати за рахунок внутрішніх резервів організму, то виникає харчова поведінка, пошук їжі.

Для того, щоб харчова поведінка виникла, необхідно, щоб відхилення констант внутрішнього середовища досягло б деяких визначених, тобто порогових значень. Ті відхилення у внутрішньому середовищі , які досягають або перевершують поріг ініціації пошукової харчової поведінки, називають харчовою (біологічною) потребою організму. Відхилення у внутрішньому середовищі, які компенсуються за допомогою гомеопатичного механізму управління, не можуть бути названі біологічною потребою. Тобто біологічна потреба - це не будь-яка фізіологічна нужда організму, а тільки та, яка досягає певної порогової величини і яку організм усуває через поведінку. Так, говорять про насущні біологічні потреби в стійкій температурі, в різних поживних речовинах, воді, маючи на увазі, що їх зміни можуть виходити за межі деяких рівнів. За кожною потребою у філо- і онтогенезі закріплюється той або інший спосіб її; задоволення.

Потреба припускає існування предметів, що задовольняють її. Для тварин ці предмети надаються в (готовому виді самою природою. Це їжа, особини іншої підлоги для продовження роду і так далі. Для людини предмети, потреби, що задовольняють його, це передусім продукти його виробничої діяльності і культури.

Процес культурно-історичного розвитку людини привів до виникнення численної безлічі вторинних по своєму походженню похідних потреб — вторинних, третинних і так далі, що головним чином пов'язане з, появою нових предметів їх задоволення. Так, на базі біологічної потреби підтримки температурного комфорту виникла потреба в одязі, який у свою чергу сформував потребу в створенні відповідної технології по її виробництву. Згідно А.Н. Леонтьєву, потреби розвиваються через розвиток об'єктів їх задоволення. При появі в середовищі нових об'єктів (наприклад, нових видів їжі) і зникнення колишніх потребі продовжують задовольнятися, придбаваючи при цьому новий конкретно-предметний зміст. Якщо у тварин розвиток потреб обумовлений розширенням круга природних об'єктів, що задовольняють їх, то у людини розвиток потреб породжується розвитком виробництва. Саме виробництво надає потребам нові предмети для їх задоволення. Цим воно змінює і створює нові потреби

Між потребами людини і складно рефлекторними формами поведінки тварин виразно простежуються філогенетичні зв'язки.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОТРЕБ

У людини виділяють три групи початкових , первинних потреб : вітальні (біологічні), соціальні і ідеальні потреби пізнання і творчості. У тварин їм відповідають схожі три групи потреб, які реалізуються у відповідних формах природженої, поведінки. Біологічні потреби спрямовані на збереження цілісності індивіда і виду (вітальна функція). Вони визначають харчову, оборонну поведінку і так далі - соціальні потреби тварин реалізуються через взаємодію з іншими особинами свого виду під час статевої, батьківської, територіальної поведінки. Ідеальні потреби створюють основу для саморозвитку індивіда. До них відносять потребу в новизні , отриманні нової інформації, яка реалізується в орієнтовно-дослідницькій поведінці. До цієї ж групи П. В. Симонов відносить і потребу подолання , основу якої складає специфічна реакція, відкрита І.П.Павловим і названа їм рефлексом свободи. Зокрема, вона проявляється в опорі тварини спробам обмежити його рухову активність. Ця потреба найбільш виражена у диких тварин; у яких вона домінує над багатьма іншими. Деякі дослідники виділяють у тварин також специфічну потребу в компетентності - в прагненні і без спеціального підкріплення повторювати одні і ті ж дії, що призводить до вдосконалення рухових навичок . Наприклад, клювальні рухи курчати, що повторюються, у відсутність їжі. Ця потреба реалізується в наслідувальній (імітаційному) і ігровій поведінці.

У людини немає чисто біологічних потреб, оскільки о їх задоволення завжди опосередковане впливом соціального середовища .

Соціальні потреби людини включають прагнення людини належати до певної соціальної групи і займати в ній певне місце відповідно до суб'єктивного уявлення суб'єкта про ієрархію цієї групи.

Серед соціальних потреб особливо має бути виділена потреба людини наслідувати поведінкові, моральні, естетичні норми, прийняті в тому суспільстві , до якого він належить. Без цієї соціальної потреби існування соціальних співтовариств було б неможливе.

Соціальні потреби, виникаючи в спілкуванні, формуються незалежно від вітальних. Перші ознаки соціалізації дитини (його позитивна реакція на спілкування з дорослим - поява посмішки , рухів) виникають в результаті задоволення потреби в прихильності. При цьому дитина зазвичай прив'язується до тієї людини, яка з ним більше спілкується, і навіть у тому випадку, якщо його годує інший.

До ідеальних потреб людини відноситься потреба пізнання навколишнього світу і свого місця в нім, пізнання змісту, призначення свого існування. Її основу складає потреба в новій інформації, яка вже у тварин виявляє себе в орієнтовно-дослідницькій поведінці.

Виділяють дві групи детермінант орієнтовно-дослідницької поведінки. З одного боку, це дефіцит активації в організмі, який спонукає до пошуку стимулів, які здатні його активувати. Цю властивість мають стимули, що характеризуються новизною , складністю, зміною, невизначеністю, двозначністю. Д. Берлайн означає цей вид поведінки, спрямований на пошук стимуляції, як різноспрямоване дослідження. З іншого боку, дослідницька діяльність спонукає недоліком, невизначеністю отриманої інформації. Людина насилу переносить невизначеність, загадковість, і для усунення цього стану , мабуть , існує особлива форма орієнтовно-дослідницької діяльності у вигляді спрямованої допитливості. Її мета - отримати бракуючі, уточнюючі відомості і тим самим понизити невизначеність.

Зміст тварини в сенсорно-збідненому середовищі посилює потреба в сенсорній стимуляції і викликає різносторонньо спрямовану орієнтовно-дослідницьку поведінку. Посилення сенсорної дії може викликати пересичення стимуляцією і , як наслідок, поведінку, спрямовану на обмеження, захист організму від активуючих дій. Для спонукання орієнтовно-дослідницької поведінки, спрямованої на пошуки бракуючої інформації, існує оптимум інформаційної невизначеності. У ситуації з великою: невизначеністю, так само як і малою, орієнтовно-дослідницька поведінка не розвивається.

Говорячи про розвиток вищих потреб, А. Н Леонтьев відмічає , що у людини відкривається нова можливість : формування потреб взагалі "відв'язується" від "потребнісних статків, організму". Такі вищі людські потреби, які виникають за рахунок зрушення потреби на зміст діяльності. Це - функціональні потреби, які, проте , відмінні від біологічних функціональних потреб, таких, як потреба уві сні або витратах м'язової сили. До нових типів потреб - "предметно-функціональних" - відносяться потреба в праці, художній творчості і так далі

У кожній з трьох виділених груп потреб (вітальних, соціальних і ідеальних) П. В. Симонов пропонує розрізняти потреби збереження і "розвитку. Диференціюючою ознакою є їх відношення до суспільно-історичної норми задоволення. Потреби збереження задовольняються в межах норм, потреби розвитку перевищують їх. Так, ідеальна потреба збереження задовольняється оволодінням досягнутого до справжнього моменту рівня знання, потреба розвитку спонукає прагнути до непізнаного, раніше нікому не звіданому.

ПОТРЕБИ І ВИХОВАННЯ

потреба психічна поведінка рефлекс

Своє уявлення про норми громадського життя людина формує на основі потреби наслідувати ті або інші еталони поведінки. При цьому важлива роль в засвоєнні дитиною норм поведінки належить його прагненню імітувати поведінку дорослого. Особливо яскраво ця потреба виражена в ранньому дитинстві. Тому у формуванні етичних, ідеологічних, моральних принципів дитини величезна роль належить особистому прикладу. Дитина прагне наслідувати дорослих і тим самим практично засвоює принципи, якими вони керуються, а не ті правила поведінка, яка прагне прищепити йому, звертаючись до його свідомості; Особливо згубно для виховання молодої людини розбіжність особистого прикладу і декларації високоморальних норм поведінки, що веде до формування цинізму, занижених духовних потреб.

Особливе значення для навчання, особливо трудового, має прагнення людини до компетентності, його потребу в озброєності. Тількина базі цієї потреби формується високий рівень професіоналізму, точність і досконалість виконання, майстерність. Задоволення цієї потреби породжує радість з приводу свого уміння, майстерності. За рахунок цих позитивних емоцій навіть сама рутинна діяльність придбаває привабливість. У школі радість пізнання , пізнавання нового повинна постійно доповнюватися радістю уміти і могти. Це робить вчення цікавим і успішним. Задоволення потреби в компетентності позитивно впливає на формування характеру людини. Високий рівень компетентності людини робить його спокійним, упевненим, самостійним, незалежним. Недостатня компетентність часто ставить людину в залежність від інших, посилює індивідуальну тривожність, викликає заздрісне відношення до успіхів інших і тому подібне . Задоволення і розвиток цієї потреби має високу соціальну цінність

Величезне значення для розвитку і виховання дитини має раннє дитинство? Багато рис поведінки закладаються саме в цей період. Це явище зв'язують з існуванням на ранніх етапах онтогенезу періодів з підвищеною чутливістю (чи критичних періодів). Вважається, що у функціональному розвитку мозку є безліч критичних періодів. Поняття критичного періоду введене по аналогії з періодом найкращого прояву імпринтінгу. Особливості впливу зовнішнього середовища, стан організму в критичний період відкладають незгладимий слід на усю подальшу долю індивіда. В результаті сенсорної депривації, недостатності живлення і змін гормонального балансу під час критичного періоду розвиваються дефекти, які не компенсуються.

На тваринах показано, що після проведення під час критичного періоду монокулярної або контурної зорової депривації, яка досягалася утриманням тварин в приміщеннях , де можливо було сприймати тільки вертикальні або горизонтальні лінії, у них страждала точність орієнтування в просторі, (подолання перешкод, стрибки, ходіння, по краю і тому подібне ), розрізнення фігур через раніше депривійоване око, а також тонке розрізнення контурів. Повного відновлення втрачених функцій не відбувалося і у дорослої тварини.

Сенсорна депривація в ранньому віці веде також, до порушення інтеграційних функцій мозку, до погіршення навчання дорослих особин .

За даними Р. В. Богдарова, сенсорна депривація в ранньому періоді ембріогенезу негативно впливає на формування умовних рухових рефлексів у ембріона. Якщо у інтактних курячих ембріонів умовний руховий рефлекс можна виробити, починаючи з 14-го дня ембріогенезу, то у ембріонів, підданих хронічному знерухомленню за допомогою релаксантів, що призводило до усунення аферентного потоку, що виникає при спонтанних рухах ембріона, вироблення умовного рефлексу або була неможливо, або він був погано виражений .

Якщо в критичний період тварина, піддається не депривації, а, навпаки, посиленим діям, так званому, змісту в насиченому середовищі , то ця обставина також накладає незгладимий відбиток. Один з найбільш яскравих проявів ефекту "насиченого середовища " в ранньому онтогенезі - це зростання стресостійкості. Тварина, що систематично піддається стресовим діям, які, проте , не виходять за межі його адаптивних можливостей , придбаває здатність в наступному протистояти не лише негативному впливу впливаючого подразника, але і багато чим іншим стресорам. Як стресова дія часто використовується прийом, коли тварина декілька хвилин знаходиться в руках експериментатора. Було виявлено, що при такій формі дії у експериментальних тварин помітно міняється поведінка в порівнянні з контрольними. Вони більш орієнтовані в системі лабіринту, менш емоційні і більш резистентні до дії різноманітних стресових і патогенних чинників .

І. Латів показав, що високий рівень індивідуальної руховоїрушійної активності, ЕЕГ-активації (посилення тета-ритма), а також метаболічних процесів (за показниками поглинання калорій, кисню, температури тіла і ваги екскрементів) можуть формуватися під впливом живлення , який щур отримує в чутливий період. Додавання в їжу жирів, вуглеводів, солі веде до зростання показників активності, а білки і калій знижують їх. І. Латів називає це явище "дієтичним імпринтінгом".

Крім того, критичний період на ранніх етапах розвитку має важливе значення для первинної соціалізації у ссавців. Досліди Х. Харлоу, який під час критичного періоду містив мавп в ізоляції або з матір'ю-сурогатом (моделлю матері), показали відсутність первинної соціалізації, зміна зоосоціального поведінки тварин : порушення ігрової, статевої поведінки, відсутність прагнення до контактів.

Критичний період первинної соціалізації у собак доводиться на вік з 3 до 10 тижнів життя. Вік 6-7 тижнів - найбільш оптимальний час для соціалізації у цуценят . З 8 тижня у них з'являється реакція страху, яка, мабуть , і перериває чутливий період для соціалізації. Для дітей у віці між 5 і 12 місяцями також характерне наростання страху перед незнайомцями, що дозволяє припустити , що у людини період первинної соціалізації завершується у віці близько 5 місяців.

Таким чином, наявність періодів підвищеної чутливості характерна для тварин і людини. У різних видів ссавців протяжність критичних періодів може варіювати від декількох годин до декількох років. Періоди підвищеної чутливості мають важливе значення як для формування індивідуальних особливостей, здібностей, так і потреб індивіда.