Вашингтонська демонстрація 1963 року та її наслідки

Загальноосвітня школа № 1

РЕФЕРАТ

на тему:

"Вашингтонська демонстрація 1963 року та її наслідки"

учениці 11-Б класу Грицюк Світлани

Луцьк 2001

План доповіді:

1. Підготовка до "походу на Вашингтон"

а) зустріч представників різноманітних організацій у Нью-Йорці;

б) план "походу".

2. Початок демонстрації 28 серпня 1963 р.

3. Учасники "походу".

4. Наслідки демонстрації для афро-американського населення.

Мартін Лютер Кінг, молодий негритянський священик, був прихильником тактики прямих ненасильницьких масових дій, однією з яких була Вашингтонська демонстрація 28 серпня 1963 р.

Велике значення Кінг надав ідеї організації весною і літом 1968 р. масового походу кольорових та білих бідняків на Вашингтон. Згідно плану Кінга в столицю США планувалось направити по 200 бідняків з 10 міст і 5 сільських округів країни. Учасники походу повинні були вимагати від федеральних властей покласти кінець безробіттю та убогості серед чорних та прийняти біль про економічні права громадян. Цей законопроект, розроблений Кінгом і його найближчими помічниками, був направлений на те, щоб гарантувати роботу всім, хто хоче і може працювати, і посібники тим, хто в не в змозі трудитися (дітям, старцям, хворим). Для реалізації біля Кінг пропонував виділити значні засоби за рахунок скорочення воєнних витрат.

Важливою складовою стратегії і тактики М.Л. Кінга та його прибічників у другій половині 60-х років була орієнтація на бойовий союз негритянського та антивоєнного рухів в країні. Кінг розумів, що їх об'єднання посилило б обидва рухи, а при об'єднанні з організованими робітниками стало б основою народної антимонополістичної коаліції, направленої проти внутрішньої та агресивної зовнішньої політики монополістичного капіталу США. З самого початку енергічно виступаючи проти війни США у В'єтнамі, Кінг підкреслював, що вона є несправедливою, незаконною та аморальною з

американської сторони, а зі сторони в'єтнамського народу - визвольною,
справедливою.

В липні 1963 р. в Нью-Йорку зустрілися представники Національної міської ліги (НМГ) і досягнули першої важливої згоди в координації дій в боротьбі за закон про громадянські права. Було прийнято рішення створити спільний фонд на 1,5 млн. доларів, щоб фінансувати демонстрації за громадянські права та був складений план проведення масового "походу на Вашингтон" 18 серпня 1963 р. Чорні лідери зустрілись також з представниками більш, між 100 "білих" організацій, що підтримували законопроект про громадянські права.

Так виникло об'єднання організацій, що отримало назву "Велика шістка". До нього ввійшли 6 організацій: ЮКХР, КРР,СККНД, Американська рада негрів-робітників (АРНР), НАСПЦН, НГЛ. Найближчим завданням цього об'єднаного керівництва стала підготовка масового "походу на Вашингтон". Конкретна програма "походу на Вашингтон" була розроблена за участю керівника АРНР Ф. Рендольфа, Г. Ван Арсдейла, Б. Растіна, голови Підготовчого комітету по організації "походу на Вашингтон" та інших.

28 серпня 1963 р. більш, ніж чверть мільйона американців - чорних та білих - вийшли в похід. З 6 години ранку кожні 10 хвилин до перону Вашингтонського вокзалу з різних куточків країни приходили "потяги свободи". Тисячі пасажирів ставали в колони і направлялись до головного збірного пункту - пам'ятника першому президентові країни Дж. Вашингтону. В центр міста направились десятки тисяч афро-американців, що жили в Вашингтоні. Значна частина державних установ, банків, крамниць та ділових контор було зачинено. Вокзал, автостоянки охоронялися посиленими відділами поліції, національної гвардії, регулярних військ. Недалеко від центра міста стояли два армійські полки.

Зранку біля міністерства юстиції з'явились пікети. Плакати пікетчиків заявляли: "Зупиніть вбивства та знущання над неграми в південних штатах!", "Міністерство юстиції захищає тільки білих".

До 2-ї години дня перед монументом Вашингтону було повністю заповнено людьми,, зібралось більше 200 тис. чоловік. Вони організовано рушили до пам'ятника президенту Лінкольну. Там почався масовий мітинг. Серед виступаючих був і Мартін Лютер Кінг. На всю країну прозвучала тоді його знаменита програмна річ "Є у мене мрія...".

Незважаючи на відмову офіційного керівництва АФТ-КПП брати участь у цій демонстрації значна частина білих робітників (більше 50 тисяч) та профлідерів, в тому числі і У. Рейтер, прийняли у ній активну участь. Це були автобудівельники, сталевари, електрики, працівники харчової промисловості, транспорту, торгівлі. Плакати, які несли організовані робітники 28 серпня 1963 р. відображали мету чорних та білих робітників: "Роботи!", "Скоротити робочий день", "Підвищити мінімум заробітної плати". Однією з головних вимог учасників демонстрації була расова рівноправність в працевлаштуванні і ліквідації безробіття; 40 % чорних і 28 % білих демонстрантів рахували це першочерговим завданням. Учасники походу вимагали також негайного затвердження закону про громадські права.

Але ще більше, ніж рік афро-американцям та їх білим союзникам
потрібно було боротися за цей закон, який вступив в дію лише 22 червня 1964
р. В ньому частково найшли відображення основні соціальні, політичні та
економічні вимоги борців за громадянські права. Але заборона расової
сегрегації передбачалась лише в сфері послуг та в шкільній системі. До того ж
закон носив переважно носив декларативний характер. Найголовніше полягало
в тому, навіть в скороченому (після довготривалих дебатів в конгресі) вигляді
цей закон, як і попередні акти щодо громадянських прав, залишився на папері.
Саме це і викликало різке загострення расових відносин, посилення
радикальних течій^визвольному русі чорних (а разом з ними і лівих тенденцій)
та поширення такої форми соціального протесту, як расові бунти та
індивідуальний терор.

Література:

1. Уинстон Г. Негры США: опыт борьбы й его уроки. - Мировая экономика и международные отношения, 1963, № 9, с. 65;

2. Митрохин Л.Н. Негритянское движение в США: идеология и практика. М., 1974.