Об’єкти права природокористування

Реферат:

Об’єкти права природокористування

ПЛАН

Вступ.. 3

1. Класифікація об’єктів права природокористування. 4

Висновок.. 7

Література.. 8

Вступ

Об’єкти права природокористування - конкретні, індивідуально визначені і юридично відособлені природні ресурси (об’єкти або їх частини), які закріплюються на праві користування за фізичними і юридичними особами.

Особливості об’єктів права природокористування:

загального природокористування:

• не передаються і не закріплюються за конкретними суб’єктами, а використовуються без особливого дозволу всіма особами;

• не надаються дозволи на їх користування;

• санкціоновано державою і закріплено правом їх загальнодоступного використання;

• їх використання не фіксується і не підлягає юридичній фіксації;

• безоплатність;

спеціального природокористування:

• підлягають передачі і закріпленню за конкретними суб’єктами;

• обов’язкове надання дозволів;

• платність користування;

• юридично фіксуються в природоресурсових кадастрах;

• підлягають державно-правовій реєстрації.

1. Класифікація об’єктів права природокористування

Класифікація об’єктів права природокористування - поділ природних ресурсів на відповідні групи в залежності від характеру їх походження, місцезнаходження, складу, використання, відтворення, охорони, екологічної, економічної, соціальної значимості й особливостей правового режиму.

Загальні об’єкти - земля.

Спеціальні об’єкти - сільськогосподарські землі, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, землі природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісового фонду, землі водного фонду, землі запасу.

Об’єкти права загального природокористування - майдани, шляхи, парки, сінокоси тощо.

Об’єкти спеціального природокористування - землі сільськогосподарських підприємств, землі особистого підсобного господарства, садові земельні ділянки тощо.

Особливості конкретного виду природокористування залежать також від суб’єкта, що наділений певними правомочностями й обов’язками.

Право природокористування виникає з приводу використання екологічних об’єктів. Ними можуть бути конкретні природні об’єкти і їх складові частини, які піддаються або не піддаються індивідуалізації, а також окремі властивості і якості цих об’єктів природи. Кожен об’єкт природокористування (земельна ділянка, водоймище, лісова ділянка та ін) визначає і його вид (землекористування, водокористування та ін). При цьому слід розрізняти і безпосередній об’єкт користування. Наприклад, загальним об’єктом водокористування є водоймище, надане в користування. Однак безпосередній об’єкт, який визначає основний зміст даного водокористування, може бути різним: якщо він наданий для питних цілей або вирощування рибних ресурсів, то це чистота води, сама можливість відповідного її використання; якщо мається на увазі використання водоймища для плавзасобів, водного транспорту, то це водна площа, акваторія. Дії, що виключають можливість використання води для питних цілей або вирощування рибних ресурсів, можуть не перешкоджати судноплавству. Тому захищати необхідно не взагалі право на водоймище (або його частку), яке може залишатися і недоторканним, а право на його цільове використання.

Об’єктом права природокористування є конкретні, індивідуально визначені і юридично відокремлені природні об’єкти або їх складові частини, закріплені на праві користування за конкретними суб’єктами. Будучи об’єктами права природокористування, вони продовжують залишатися і об’єктами відповідних форм власності. Однак не всі об’єкти державної власності передаються державою в користування окремих суб’єктів. У певній частині природні ресурси залишаються нерозподіленими між окремими природокористувачами і становлять резервний запас або використовуються для задоволення різноманітних суспільних потреб без закріплення за окремими суб’єктами. Такі природні ресурси є об’єктами загального користування.

Якщо резервний запас природних ресурсів якийсь час може перебувати без використання, то природні об’єкти спільного користування, не дивлячись на те, що вони не входять до державного фонду розподілу і перерозподілу природних ресурсів, постійно експлуатуються у визначеному законодавством порядку підприємствами, установами, організаціями і громадянами. Наприклад, земельні ділянки, зайняті вулицями, площами, бульварами, лісопарками, приміськими лісами і зонами відпочинку міського населення, що призначені і використовуються для різних громадських потреб, не можуть передаватися в користування окремим організаціям або громадянам, бо така передача зачіпала б суспільні інтереси.

Природним об’єктам загального користування притаманні такі основні риси: а) вони не передаються і не закріплюються за конкретними суб’єктами, а використовуються без особливого дозволу всіма особами; б) санкціонований законом порядок використання природних об’єктів загального користування не має розвинутої детальної правової регламентації і полягає перш за все у визначені певних заборонних дій, а також певною мірою і дозволених дій; в) їх використання ніякою мірою не фіксується і не підлягає державній реєстрації.

Об’єктом права природокористування, як вже зазначалося, може бути юридично визначений природний об’єкт (його частина): конкретна земельна ділянка, ділянка надр або лісу, водоймище тощо. Однак у деяких випадках право користування певним видом природних ресурсів пов’язано з необхідністю надання суб’єкту двох або більше різних природних об’єктів. Так, для розробки родовищ корисних; копалин гірничодобувному підприємству надається в користування! ділянка надр у межах гірничого відводу, а також ділянка землі, необхідна для експлуатації цих надр, у результаті чого в користуванні одного суб’єкта (організації) перебувають два різних об’єкти права природокористування, тісно пов’язаних між собою.

Висновок

Нерідко деякі юридично відокремлені природні ресурси виступають як об’єкти права спільного природокористування. Такими можуть бути не всі, а лише деякі види природних ресурсів (ліси, води, та ін), окремі ділянки яких можна використовувати за різним основним цільовим призначенням. Об’єктом такого спільного природокористування може бути окремий вид природних ресурсів, закріплений не за одним, а за певним колом суб’єктів. Так, громадяни, котрим жилий будинок і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують її спільно (ст.42 Земельного кодексу). При цьому спільне використання декількома особами одного юридично відокремленого природного об’єкта пов’язане з певними обмеженнями прав одних суб’єктів на користь інших.

Як об’єкт права природокористування досить часто виступає якийсь один, відокремлений, вид природних ресурсів, хоча практично цей об’єкт являє собою цілий комплекс різних природних ресурсів. Ця ситуація легко виявляється у праві землекористування, суб’єкт якого відповідно до п.4 ст.39 Земельного кодексу має право використовувати не тільки надану землю, але і загальнопоширені корисні і копалини, торф, лісові угіддя, водні об’єкти, які є на ній, а також експлуатувати інші корисні властивості землі згідно з законодавством. Юридично об’єктом права природокористування тут визнається земельна ділянка, але у фактичному користуванні землекористувача крім землі виявляються й інші природні об’єкти, пов’язані з землею. У розглянутому випадку можна говорити про наявність об’єкта права комплексного природокористування, серед якого землі належить провідна роль.

Порядок визначення на місцевості (в натурі) відповідних видів природних ресурсів, які надаються в користування, і їх юридичне оформлення як об’єктів права природокористування розглядається в Особливій частині підручника.

Література

1. Баб’як О. С, Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000. - 216 с.

2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.

3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001

4. Екологічне право України За редакцією професорів В.К. Попова і А.П. Гетьмани. Харків, "Право". 2001

5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2005. - 848 с

6. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.

7. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.