Петро І його звичаї та характер

Реферат на тему:

“Петро І, його звичаї та характер”

Петро І по своєму духовному складу був один з тих простих людей, на яких було досить глянути, щоб зрозуміти їх.

Петро був велетень, без малого трьох аршинів ростом, цілою головою вище будь-якої юрби, серед якої йому приходилося коли-небудь стояти. Христосуючись на паску, він постійно повинний був нагинатися до болю в спині. Від природи він був силач; постійне звертання із сокирою і молотком ще більше розвинуло його мускульну силу і вправність. Він міг не тільки згорнути в трубку срібну тарілку, але і перерізати ножем шматок сукна на лету.

Петро вродився в матір і особливо походив на одного з її братів, Федора. Він був чотирнадцятою дитиною багатосімейного царя Олексія і першою дитиною від його другого шлюбу - з Наталею Кирилівною Наришкіною. У Наришкіних, жвавість нервів і жвавість думки були фамільними рисами.

Згодом з їхнього середовища вийшов ряд гостряків, а один успішно відігравав роль блазня-потішника в салоні Катерини Другої. Дуже рано вже на двадцятому році, у нього стала трястися голова і на красивому обличчі в хвилини роздуму чи сильного внутрішнього хвилювання з'являлися судороги, що його потворили.

Усе це разом з родимкою на правій щоці і звичкою на ходу широко розмахувати руками робило його фігуру усюди помітної. Його звичайна хода, особливо при зрозумілому розмірі його кроку, була такою, що супутник із трудом поспівав за ним. Йому важко було довго усидіти на місці: на тривалих бенкетах він часто підхоплювався зі стілець і вибігав в іншу кімнату, щоб розім'ятися. Ця рухливість робила його в молодих летах великим мисливцем до танців. Він був звичайним і веселим гостем на домашніх святах вельмож, купців, майстрів, багато і недурно танцював, хоча не проходив курсу танцювального мистецтва.

Якщо Петро не спав, не їхав, не бенкетував чи не оглядав чого-небудь, він неодмінно що-небудь будував. Руки його були вічно в роботі, і з них не сходили мозолі. За ручну працю він брався при усякому випадку, що представлявся до того. У молодості, коли він ще багато не знав, оглядаючи фабрику чи завод, він постійно хапався за справу.

Йому важко було залишатися простим глядачем чужої роботи, особливо для нього нової. Йому усіх хотілося працювати самому. З роками він придбав неосяжну масу технічних пізнань. Вже в першу закордонну його поїздку німецькі принцеси з розмови з ним зробили висновок, що він у досконалості знав до 14 ремесел. Успіхи в різних ремеслах оселили в ньому велику впевненість у спритності своєї руки: він вважав себе і досвідченого хірурга і досвідченого зубного лікаря. Бувало, близькі люди, що занедужали якою-небудь недугою, що вимагала хірургічної допомоги, жахалися при думці, що цар провідає про їхню хворобу і з'явиться з інструментами, запропонує свої послуги. Говорять, після нього залишився цілий мішок з висмикнутими їм зубами - пам'ятник його зуболікарської практики.

Добрий по природі як людина, Петро був грубий і жорстокий як цар, що не звик поважати людину ні в собі, ні в інших; середовище, у якому він виріс, не могло виховати в ньому цієї поваги. Природний розум, літа, придбане положення прикривали потім цю діру молодості; але часом вона просвічувала і в пізні роки. Улюбленець Алексашка Меньшиков у молодості не раз випробував на своєму обличчі силу петровського кулака. На великому святі один іноземний артилерист, настирливий базіка, у розмові з Петром расхвастался своїми пізнаннями, не даючи царю виговорити слова. Петро слухав-слухав хвалька, нарешті, не витерпів і, плюнувши йому прямо в обличчя і мовчачи відійшов убік .

Він не міг вже відмовітися від своїх звичок, і якщо нещастя молодості допомогли йому відірватися від кремлівської політичної манірності, то він не зумів очистити свою кров від єдиного міцного направителя московської політики, від інстинкту сваволі. До кінця він не міг зрозуміти ні історичної логіки, ні фізіології народного життя. Утім, не можна занадто звинувачувати його за це: із працею розумів це і мудрий політик і радник Петра Лейбниц, що думав і, здається, що запевняв Петра, що в Росії тим краще можна насадити науки, чим менше вона до того підготовлена. Уся преосвітня його діяльність направлялася думкою про необхідність і усемогутність владного примусу; він сподівався тільки силою нав'язати народу відсутні йому блага і, отже, вірив у можливість вивернути народне життя з її історичного русла й увігнати в нові береги. Тому, турбуючися про народ, він до крайності витрачав людські засоби і життя неощадно, без всякої ощадливості.

Петро був чесною і щирою людиною, строгою і вимогливою до себе, але по напрямку своєї діяльності він більше звик спілкуватися з речами, з робочими знаряддями, чим з людьми, а тому і з людьми звертався, як з робочими знаряддями, умів користатися ними, швидко угадував, хто на що придатний, але не вмів і не любив входити в їхнє положення, берегти їхні сили, не відрізнявся моральною чуйністю свого батька. Петро знав людей, але не вмів чи не завжди хотів розуміти їх.

Ці особливості його характеру сумно відбилися на його сімейних відносинах. Великий знавець і будівник своєї держави, Петро погано знав один куточок його, свій власний будинок, свою родину, де він бував гостем. Він не ужился з першою дружиною – Євдокією Лопухіною, з якою він одружився у віці 17 років через нестабільну ситуації часів опікунства своєї сестри Софії. Мав причини скаржитися і на другу – Марту Скавронську (майбутню Катерину І) і зовсім не поладив із сином Олексієм, якого власноруч катував і прірік до страти через начебто змову проти себе.

Так Петро вийшов несхожий на своїх попередників. Петро був великий хазяїн, усього краще розумів економічні інтереси, усього більш чуйний до джерел державного багатства. Подібними хазяїнами були і його попередники, царі старої і нової династії; але то були хазяїни-сидні, білоручки, що звикли господарювати чужими руками, а з Петра вийшов хазяїн-чорнороб, самоучка, цар-мастеровой.