Спортивна ходьба

Реферат

на тему:

Спортивна ходьба

Короткий історичний нарис

В програму давніх Олімпійських ігор спортивна ходьба не входила, хоча відомо, що грецькі атлети застосовували ходьбу як засіб вдосконалення своїх фізичних здібностей. Відомий грецький воїн Фідипод, що повідомив жителям міста Афіни про перемогу греків в Марафонській битві в 490 р.до н.е., був теж відмінним ходоком. За рік до цієї битви він пройшов 200 км, з Афін до Лакедемону, за два дні.

Змагання з ходьби почали проводитись в Європі ще в XIVст., а в 1483 р. Було проведено змагання на 140 км за маршрутом Семюр – Отюн – Семюр. Можна припустити, що це були змагання зі звичайної ходьби, а не зі спортивної.

Перші офіційні змагання відбулись в Англії в 1866 р. Переможець -

Е. Чемберс пройшов 7 миль ( 11 км 263 м ) за 1 год 28 с. В змаганнях приймали участь лише чотири спортсмени. Приклад Англії наслідували багато інших країн.

В перший період розвитку спортивної ходьби ( друга половина XIXст.) змагання проводились як на коротких ( 1, 2, 3, 7 миль) так і на наддовгих дистанціях, наприклад Лондон – Брайтон (83 км), Відень – Берлін (571 км) чи Турин – Марсель – Барселона (1100 км).

Перші великі міжнародні змагання відбулись у Франції в 1892р. За маршрутом Париж – Бельфор (496 км), переміг Раможе з часом 100 год 5 хв. В 1908 р. Спортивну ходьбу включили в програму Олімпійських ігор (окрім Олімпіади 1928 р.). На Олімпіадах спортивна ходьба представлена двома дистанціями. В теперішній час основними дистанціями у чоловіків є 20 і 50 км, а у жінок – 5 і 10 км.

В 1936 р. спортивну ходьбу на 5 і 10 км включили в програму першості СРСР. На обох дистанціях в переміг москвич М. Калінін (21.38,1; 54.21,5). Надзвичайно високих результатів здобув в 1940 і 1941 рр. І. Шкодін (Смоленськ). Його час на 3 і 5 км (12.01,0 і 20.51,0) був тоді кращим у світі.

В 1946 р. в програму першості СРСР була включена ходьба на 50 км. Переможцем став А. Лієпаскалнс (4 : 49.35,8). В цьому ж році спортивна ходьба ввійшла в командний залік першості СРСР, що значно стимулювало подальший розвиток цього виду легкої атлетики в усіх республіках країни. В 1945 – 1952 рр. особливо добре виступали латвійські скороходи котрі неодноразово покращували рекорди і вищі досягнення СРСР і світу на основних дистанціях ходьби. На Олімпійських іграх 1952 р. Б. Юнк завоював бронзову медаль в ходьбі на 10 км.

Техніка спортивної ходьби

Спортивна ходьба – це циклічний рух людини, де чергуються періоди одиночної і подвійної опори при обов’язковому випрямленні опорної ноги в колінному суглобі в момент проходження вертикалі.

За правилами змагань зі спортивної ходьби необхідно:

а) Дотримуватись неперервного контакту з землею, тобто винесена

вперед нога повинна доторкнутись до землі до того, як нога, що

залишилась позаду, відірветься від землі;

б) При проходженні моменту вертикалі опорну ногу треба випрямити

хоча б на одну мить;

Спортивна ходьба має більшу схожість зі звичайною ходьбою, але в той же час відрізняється від неї більшою координаційною складністю, ефективністю і відносною економічністю. Ці види ходьби відносяться до найбільш простих локомоцій людини.

Основні характерні риси спортивної ходьби:

а) Висока швидкість пересування. Спортсмени високого класу в ходьбі

на 20 км розвивають середню швидкість більше ніж 15 км/год, що

втричі перевищує швидкість звичайної ходьби;

б) Висока частота рухів (темп). 210 крок/хв. і навіть дещо більше може

досягнути скороход, не порушуючи головного правила ходьби –

переходу з ходьби на біг. Таким чином, рух одиночного кроку

виконується приблизно за 0,285 – 0,333 с;

в) Довжина кроку перевищує 110 см, а у деяких скороходів – до 120 см

г) Випрямлена опорна нога в момент вертикалі;

д) Значний рух тазу навколо поперечної, сагітальної, а особливо

навколо вертикальної осі;

е) Активні рухи зігнутих рук в протиставному напрямку;

Змагання зі спортивної ходьби проводяться як на біговій доріжці стадіону, так і по шосе, з визначеним обмеженням довжини змагального відрізку. Наприклад, на 50 км замкнуте коло повинно мати довжину 2,5 – 5 км. У змаганнях зі спортивної ходьби приймають участь хлопчики і дівчатка, юнаки і дівчата, чоловіки і жінки.

За фізіологічною характеристикою спортивну ходьбу (20 і 50 км) відносять до зони помірної потужності, де довготривала робота здійснюється за рахунок аеробних можливостей людини. Більш короткі дистанції (3,5,10 км) за часом роботи відноситься до зони більшої потужності, яка характеризується наявністю незначного кисневого боргу одразу після фінішу.

Аналіз техніки

Досягнення високих результатів у спортивній ходьбі в значній мірі залежить від правильної техніки, складної нерво-м’язевої координації тому, що потрібна дуже швидка зміна скорочення і розслаблення м’язів при темпі, наприклад, 200 крок/хв. і більше.

Незважаючи на високий темп ходьби, крок скорохода повинен бути достатньо довгий. Однак надмірне збільшення довжини кроку призводить до зайвої витрати енергії, погіршенню техніки і, відповідно, до зниження спортивного результату.

Щоб ознайомитись з технікою спортивної ходьби, достатньо роздивитись один цикл рухів(МАЛ!). В спортивній ходьбі, як і в звичайній, чергуються одноопорні та двоопорні положення. Розглядати техніку ходьби зручніше з одноопорного положення скорохода в момент вертикалі, коли ОЦМТ знаходиться точно над опорною ногою. В цьому положення опорна нога випрямлена. Друга нога (махова) в зігнутому положенні виноситься стегном вперед і дещо вверх. Одночасно з просуванням ОЦМ тіла вперед опорна нога переходить з вертикального положення в нахилене, залишаючись випрямленою.

В момент, коли стопа, відштовхуючись, ще торкається ґрунту носком, інша нога, що закінчила випрямлення в колінному суглобі, ставиться п’яткою на ґрунт. Контакт з ґрунтом починається з зовнішньої сторони п’ятки. Соті долі секунди скороход знаходиться в двоопорному положенні – ця фаза переходу опори з одної ноги на іншу. Тривалість подвійної опори складає 0,055 – 0,005 с. Тривалість подвійної опори залежить від швидкості пересування. При збільшенні швидкості ходьби тривалість подвійної опори зменшується. В наступну мить скороход переходить в одноопорне положення на ногу, що виставлена вперед.

Після відштовхування стопою від ґрунту гомілка цієї ноги трохи підіймається вверх під дією інерційно-реактивних сил, що з’являються в результаті переміщення скорохода вперед, відштовхування стопою і рух стегна вперед. При цьому чотириголовий м’яз стегна, що розгинає гомілку, розслаблена. Використовуючи цей рух ноги, скороход швидко виносить її вперед (тепер вона махова). Стопа махової ноги не піднімається високо від землі. Продовжуючи рух вперед, нога виводиться стегном вверх одночасно з розгинанням в колінному суглобі. Досягнувши необхідної висоти, стегно махової ноги опускається вниз, гомілка рухається вперед, і до моменту контакту з доріжкою нога повністю випрямляється. Закінчивши рух, махова нога стає опорною. Рух махової ноги з моменту зняття її з землі і до постановки на землю (період одиночної опори) складається з двох фаз: в першій – задній крок починається моментом, коли нога втрачає контакт з землею, і закінчується моментом вертикалі, в другій – передній крок починається в вертикалі і закінчується в цей момент, коли нога знову торкається до землі.

В спортивній ходьбі, на відміну від звичайної, нога в момент доторку п’ятки до ґрунту до моменту вертикалі знаходиться не в зігнутому, а в випрямленому положенні і згинається тільки перед тим, як відділиться від опори. В момент приземлення нога має невеликий згин (172^о – 179^о). Для спортивної ходьби характерні, явно виражений рух тазу. Найбільш важливим для скорохода є рух тазу навколо вертикальної осі; таз дещо провисає відносно кульшового суглоба опорної ноги.

Під час спортивної ходьби тулуб знаходиться в вертикальному або трохи нахиленому вперед положенні. Деякі скороходи, нахиляючи тулуб вперед, таз залишають ззаду. Але це не дає ніяких переваг. Більше того, при такому положенні тулуба легше порушити правила ходьби – перейти на біг.

Спостерігаючи за рухом скорохода зверху, можна помітити „скручування” тулуба в результаті повороту плечового поясу і тазу в протилежних напрямках. Такі рухи, що виконуються за участю рук, зрівноважують рух ніг і тазу. Вони зменшують степінь відхилення ОЦМТ від прямолінійного пересування і підвищують м’язові зусилля за рахунок попереднього розтягування м’язів і збільшення амплітуди їх скорочення.

Під час ходьби руки знаходяться в зігнутому положенні, причому величина згину міняється. В момент вертикалі руки зігнуті менше, а при русі вперед чи назад – більше. Рухи рук напрямлені вперед-всередину і назад – дещо назовні; кисті не напружені.

Для досягнення високої швидкості і економності ходьби велике значення має прямолінійність поступального руху тіла скорохода. Про степінь прямолінійності поступального руху варто судити по траєкторії ОЦМТ. При правильній спортивній ходьбі крива вертикальних коливань ОЦМТ вище всього перед двоопорним положенням, однак в цілому траєкторія ОЦМТ скорохода наближається до прямої лінії.

В момент вертикалі зниження ОЦМТ досягається провисанням тазу відносно кульшового суглоба опорної ноги. В цей момент лінія, що з’єднує кульшові суглоби, нахилена, а коліно махової ноги значно нижчеколіна опорної. Цей рух не повинен бути домінуючим, оскільки він підвищує хвилеподібність шляху ОЦМТ. При переході в двоопорне положення піднімання стегна махової ноги і наступне відштовхування стопою опорної ноги підвищує висоту ОЦМТ.

При спортивній ходьбі необхідно уникати бокових відхилень ОЦМТ від прямолінійного шляху. Відхилення виникають через те, що опора при ходьбі змінно розташовується по сторонах відносно середньої лінії пересування. Розвертання стоп назовні і постановка їх по двох паралельних лініях збільшують розмах бокових коливань. Тому скороходи прагнуть ставити стопи щільно до прямої лінії або на пряму лінію, якщо її намалювати на землі. Тільки в окремих випадках (відповідно з індивідуальними особливостями спортсмена) стопи ставляться трохи розвернуто. Рухи тазу і плечового поясу навколо вертикальної осі і руху в боковій площині сприяє збільшенню амплітуди роботи м’язів, кращому їх розслабленню і підвищенню роботи. В спортивній ходьбі основний механізм дій,посилаючого скорохода вперед, дещо інший, ніж у звичайній ходьбі. Рух скорохода вперед з положення вертикалі починається при активному скороченні м’язів задньої сторони стегна, головним чином згиначів, що проходять через два суглоби.

Відштовхуванню від опори на початку кроку сприяє рух махової ноги вперед. Винесення її за вертикаль викликає деяке переміщення ОЦМТ вперед, що підвищує ефективність дії м’язів опорної ноги. Найбільшу роль грає пришвидшений маятникоподібний рух махової ноги, що сприяє підсиленню відштовхування опорної ноги від грунту.

З переходом з одноопорного положення в двоопорне завершується перехід на носок. При цьому стопа помітно згинається, відштовхуючись від ґрунту. Перехід з двоопорної фази в положення вертикалі відбувається по інерції, при активній участі м’язів задньої поверхні стегна. При спортивній ходьбі активно працюють майже всі м’язи тіла, і більше за все м’язи ніг. Дуже важливо, щоб напружувались і скорочувались ті м’язи, котрі дійсно повинні працювати в даний момент, інші м’язи потрібно розслабляти. Без цього не можна економно і правильно виконувати рухи. Рухи скорохода полегшуються і тим, що в одноопорній фазі ходьби випрямлене положення опорної ноги не потребує великого напруження чотириголового м’яза стегна. Зігнуте ж положення опорної ноги змушує проявляти більші м’язові зусилля.

Значення розслаблення м’язів зростає в зв’язку з великою частотою кроків. Не дивлячись на досить високий темп, рухи в спортивній ходьбі не повинні бути різкими, напруженими. Скороход, володіючий бездоганною технікою, виконує рухи м’яко і природно.

Бігнасереднідистанції

Короткий історичний нарис

Витоки сучасних легкоатлетичних видів бігу на середні дистанції слід шукати в Англії. Вже в XVII ст. тут були професійні бігуни, що користувались великою популярністю. Про їх досягнення є письмові докази: вони пробігали відстань від ¼ до 100 миль.

Коли в кінці XIX ст. спорт став міжнародним і в 1896 р. в Афінах відбулись I Олімпійські ігри, видатні бігуни наряду з Англією і США були вже і в інших країнах.

Першим олімпійським чемпіоном з бігу на 800 і 1500 м став Едфін Флек з Австралії, і результати були відповідно 2.11,0 і 4.33,2.

Перший світовий рекорд з бігу на 800 м – 1.51,9 – поставив Д. Меридит (США), а на дистанції 1500 м – 3.54,7 – Я. Цендру (Швеція) в 1917 р. поступово виникли різноманітні школи бігу, поява яких була зв’язана з іменами окремих бігунів і видатних тренерів.

До 30-х років існувало декілька шкіл, найбільш яскрава з яких – англійська. Вона вела початок від А. Шрабба, що успішно виступав у 1889 – 1920 рр. Йому належали вищі досягнення на дистанції від 2 миль. Відмінною особливістю англійської школи бігу є переважаючий розвиток витривалості, в цілях розвитку якої широко застосовується тривалий рівномірний, темповий і кросовий біг на місцевості.

З кожним роком і з кожною олімпіадою росла конкуренція між бігунами. З’явились нові методи, збільшились об’єм і інтенсивність навантажень. Визначались два основних метода в тренуванні бігунів: метод неперервного довготривалого бігу і метод перервного, інтервального бігу. Особливу увагу почали приділяти техніці і тактиці.

Біг на середні дистанції серед жінок отримав олімпійське визнання значно пізніше, ніж у чоловіків. Вперше дистанція 800 м була включена в програму IX Олімпійських ігорв 1928 р. Переможець змагань Л. Радке-Ботшауер (Німеччина), показала результат 2.16,8. Нажаль, цей досить цікавий вид легкої атлетики був незаслужено виведений з програми олімпійських ігор, і тільки після перерви у 32 роки був знову введений. На Олімпійських іграх в1972 р. вперше були проведені змагання серед жінок у бігу на1500 м.

В даний час в методиці підготовки бігунів секретів не має. В основі системи підготовки спортсмена лежать великі об’єми тренувань і тренувальних засобів, різноманітне використання методів, раціональне поєднання навантажень з відновленням і відпочинком.

Техніка бігу

Біг на середні дистанції відноситься до зони субмаксимальної потужності роботи. Одним з показників, характеризуючи цю зону, являється кисневий борг, який наростає до кінця дистанції в змагальному бігу і складає 20 – 25 л. Значно підвищується кількість молочної кислоти в крові (270 – 200 мг %). Як правило на фінішному відрізку дистанції спостерігається максимальне споживання кисню. В бігу на середні дистанції бігун прагне до швидкого досягнення змагальної швидкості, підтримання її в процесі бігу по дистанції і створенню передумов для збільшення швидкості (або її збереженню) на фінішному відрізку.

На основі узагальнення антропометричних і фізіологічних даних найсильніших бігунів на середні дистанції можна сказати, що вони повинні мати наступні характеристики: Зріст 175 – 180 см, вага 60 – 70 кг, відносне МПК 75 – 80 мл/кг/хв., критична швидкість 5,5 – 4,5 м/с; поріг аеробного обміну досягається при швидкості 4,0 – 4,5 м/с (втягуючий етап), 5,0 – 5,5 (змагальний етап), ЖЕЛ – 4,5 – 5,5 л, гемоглобін – 13 – 15 мг %. У жуноу ці показники дещо нижчі.

Бігуни на середні дистанції повинні володіти вмінням поборювати труднощі і витримувати протягом другої частини дистанції високі концентрації продуктів енергетичного обміну в вигляді молочної кислоти і зрушень рН.

Спортивний результат забезпечується поєднанням функціональних можливостей організму і стійкою технікою бігу. Техніка рухів повинна бути ефективною, раціональною і поєднанням з тактикою бігу.

Аналіз техніки

Техніку бігу можна умовно поділити на стартове прискорення, біг по дистанції, фініш і зупинку після бігу. В основі сучасної техніки бігу лежить прагнення досягти більш високих результатів при умові економічності, свободи і природності руху.

Біг на середні дистанції дещо відрізняється від бігу на короткі дистанції меншою довжиною кроку, більш прямим положенням тулуба, менш високим підйомом коліна махової ноги, нерізкими випрямленням поштовхової ноги, роботою рук і більш глибоким ритмічним диханням. Головними показниками техніки бігу є потужність зусиль і економічність руху. Перший показник зв’язаний зі швидкісно-силовою підготовкою бігуна, другий – з економічністю витрат енергетичних ресурсів. Зі збільшенням дистанції значення фактора економічності руху перевищує значення потужності роботи, що виражається в зменшенні довжини і частоти кроків. Варто відмітити, що кваліфікаційні бігуни мають більшу відносну довжину і частоту кроку, зумовлені меншим підйомом ОЦМТ і часом польоту.

Старт і стартове прискорення. По команді „На старт!” бігун стає перед стартовою лінією так, щоб поштовхова нога знаходилась на стартовій лінії, а друга була поставлена на півкроку назад, тулуб подений вперед, ноги зігнуті, положення повинно бути стійким і зручним.Після цього бігун ще більше згинає ноги і нахиляє тулуб вперед, але і в цьому положенні він повинен відчувати добру опору і зберігати стійкість. Руки займають бігове положення: вперед виводиться рука, що є протилежною до виставленої ноги. Погляд бігуна напрямлений трохи вперед на доріжку. Допустимо спиратись рукою на землю.

Після пострілу або команди „Руш!” – спортсмен починає бігти, прагнучи зайняти місце біля брівки. Зі старту він біжить в нахиленому положенні з прискоренням і, поступово випрямляючись, переходить до більш рівномірного бігу по дистанції.

Біг по дистанції. Виконується маховим кроком, з відносно постійною довжиною і частотою кроків. МАЛ Довжина і частота кроків залежить від індивідуальних особливостей бігуна, його зросту, довжини ніг і т.д. Добра техніка бігу на дистанції характеризується наступними головними рисами: тулуб легко нахилений вперед, плечі трохи розвернуті, в поясниці спостерігається невеликий природній вигин, що забезпечує виведення тазу вперед, голова тримається прямо, підборіддя опущене, м’язи лиця і шиї не напружені. Таке положення голови і тулуба сприяє зняттю зайвого напруження м’язів, покращує роботу.

Робота ніг. Головний елемент в бігу – момент заднього поштовху, так як від потужності зусилля при відштовхуванні і від кута відштовхування залежить швидкість бігу. Відштовхування повинно бути напрямлене тальки вперед і строго узгоджено з нахилом тулуба вперед. Наряду з великими м’язами стегна, гомілки і стопи при відштовхуванні в роботу включаються дрібні м’язи стопи і пальців, забезпечуючи повне випрямлення ноги. Активному відштовхуванню сприяє мах вільної ноги, напрямлений вперед-вверх, причому завершальний момент відштовхування співпадає з кінцем махового руху. Завдяки відштовхуванню і маху тіло переходить в політ, що використовується бігуном для відносного відпочинку.

На доріжку нога ставиться ледь зігнута в коліні, що зменшує гальмівну дію в момент її постановки і сприяє більш рівномірному і плавному бігу.

Робота рук. Рух рук ритмічно поєднуються з рухами ніг. Руки, підтримуючи рівновагу,сприяють зменшенню або збільшенню темпу. Під час бігу руки у бігунаповинні бути зігнуті в ліктьових суглобах приблизно під прямим кутом, кисті вільно стислі в кулак. Рухи рук м'які і плавні, направлені до підборіддя і назад-всторону. При русі назад кисті рук не виходять за межі тулуба. Амплітуда рухів рук залежить від швидкості бігу: чим вище темп, тим швидше і ширше за рух рук. При бігу по повороту спортсмен нахиляє тулуб трохи вліво, у бік повороту, правою рукою здійснює більш розмашисті рухи, праву ногу ставить з розворотом стопи При бігу по дистанції треба стежити за збереженням вільних, ритмічних рухів. Частота і глибина дихання знаходяться в тісному зв'язку з темпом бігу; як правило, збільшенню темпу бігу відповідає збільшення частоти дихання.

Фініш і зупинка після бігу. Фінішне прискорення, тобто біг останньому відрізку дистанції, характеризується збільшенням частоти кроків, енергійнішою роботою рук і деяким збільшенням нахилу тулуба. Після перетину лінії фінішу бігун не зупиняється різко, а переходить на повільний біг потім на ходьбу, щоб поступово привести організм в відносно спокійний стан