Міжнародні економічні відносини

Контрольна робота

Міжнародні економічні відносини

Зміст

Вступ

1. Стан, проблеми та перспективи розвитку української економіки

2. Нова модель економічного розвитку України

3. Специфіка процесів інтернаціоналізації на сучасному етапі розвитку України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

глобалізація інтеграція інтернаціоналізація

На нинішньому критичному етапі суспільної трансформації України в умовах глибокої системної кризи вкрай потрібна принципово нова національна економічна стратегія — стратегія відродження і розвитку в умовах глобалізації і глобальної інтеграції. Повна відсутність такої національної стратегії або використання і нав'язування Україні зарубіжних ерзаців псевдореформаторських ліберальних і неоліберальних стратегічних курсів протягом останніх десяти років незалежного існування поставили Україну у важкий стан розвитку.

Сьогодні, наприкінці другого десятиліття незалежного існування, українське суспільство повинно усвідомити гостру необхідність розробки і прийняття Верховною Радою ефективної і обгрунтованої національної стратегії України, яка б забезпечила формування і здійснення дійсно народної довгострокової міжнародної економічної політики. Невідкладна розробка конкурентоспроможної національної стратегії — найважливіше завдання нового державотворення. В нинішніх умовах національна економічна стратегія України повинна, перш за все, бути спрямованою на створення ефективної економічної системи і самодостатньої економіки, на системне і послідовне поєднання державного регулювання економіки з ринковими методами саморегулювання та на розумне використання існуючого міжнародного досвіду трансформації економічних систем в напрямку соціально-орієнтованої ринкової економіки та досвіду післявоєнного відродження і розвитку провідних індустріальних країн світу. Соціально-реформаторський досвід Європи повинен бути використаний цілковито.

1. Стан, проблеми та перспективи розвитку української економіки

Проголошення в 1991 році України незалежною державою й здійснення переходу до ринкової системи господарювання принципово змінили подальший розвиток продуктивних сил країни і її окремих регіонів. Україна має у своєму розпорядженні основні види ресурсів для функціонування незалежної економіки і може конкурувати в умовах відкритого ринкового середовища. Практична реалізація цих положень не може бути здійснена одномоментно, а являє собою надзвичайно складний, динамічний і тривалий за часом процес. Сьогодні країна перебуває на перехідному етапі економічних перетворень.

Згідно з прийнятою 28 липня 1996 р. Верховною Радою Конституцією – Основним законом України – визначена правова база для переходу до нових економічних відносин. В Основному законі відбиті складні економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Постало питання розробки економічної політики України на базі використання теоретичного досвіду розвинутих країн світу, практики вдосконалення структури господарства, політики щодо інвестицій, проведення належних реформ у системі відносин власності та ін.

Реформування економіки України вимагає особливого підходу до її пізнань, до вивчення причин і наслідків соціально – економічних процесів, які відбувалися в українському суспільстві протягом багатьох століть. Особливість полягає в специфіці українського регіону як у природно – територіальному, так і у державно – політичному плані. Для пізнання сьогоднішнього стану економіки України слід ураховувати також історико- політичні процеси, які значною мірою впливають на подальший розвиток при переході країни до відкритої економіки. Постійне погіршення основних показників розвитку України в 90-х роках негативно вплинуло на формування ефективного механізму її економіки.

Світова економіка дедалі більшою мірою визначає особливості розвитку України. Основні напрямки впливу – збільшення обсягів експорту та імпорту відносно ВВП та загострення ситуації із зовнішньою заборгованістю країни.

Для успішного і порівняно швидкого формування ринкової системи господарства, а також для зменшення соціальної напруженості в суспільстві необхідні значні обсяги фінансових ресурсів. Саме тому співробітництво з міжнародними валютна – фінансовими установами, державами – кредиторами під час такої трансформації є вкрай важливим.

Проблема зовнішнього боргу стає постійним супутнім явищем економічного розвитку України із самого моменту здобуття нею державної незалежності. Україна вступила у фінансово – кредитні відносини з приводу зовнішніх запозичень та виплат відповідних боргових зобов’язань з багатьма суб’єктами – як національними (тобто країнами), так і міжнародними фінансовими організаціями, приватними позичальниками, об’єднаннями кредиторів.

Отже, проблема виплат за зовнішньою заборгованістю стає помітним навантаженням на фінансову систему країни. Очевидно, що головним критерієм вироблення боргової стратегії має бути об’єктивна оцінка ефективності використання коштів, тим більше мобілізованих інонаціональних ресурсів .Особливим застереженням при цьому є обсяг іноземних кредитів, оскільки потенційно може відбутися своєрідний перехід кількості в якість: сумарний обсяг запозичень може стати таким, коли він вже перевищить здатність країни його обслуговувати та повертати.

Подібна оцінка ефективності використання кредитних ресурсів не може не враховувати загальних результатів макроекономічного розвитку країни, на який впливають залучені гроші. Складність боргової проблеми для України пояснюється, зокрема, й тим, що розв’язання завдання з подолання тенденцій падіння економічних показників вимагає тривалого часу. Так, за прогнозами Світового банку, стабілізація в господарству країн СНГ може бути досягнута не раніше другої половини десятиріччя ( і це у разу стабільного соціального розвитку та відсутності масштабних потрясінь екзогенного (стосовно економічних процесів) характеру).

До проблеми зовнішньої заборгованості значно додають труднощі суб’єктивно – об’єктивного характеру, пов’язані з «хронічним «не проведенням» ефективного макроекономічного регулювання.

Регулювання відкритої економічної системи не може бути ефективним за відсутності програмно – цільової промислово – технологічної політики, виважених інвестиційних програм та створення передумов ефективного залучення фінансових результатів у вигляді капітальних активів, які функціонують у виробничій сфері.

У сучасних умовах оптимальною формою регулятивної політики, що комплексно та глибоко сприяла б оптимізації не лише національної участі в міжнародній кооперації, а й усього масиву економічних відносин у суспільстві, є індикативне планування макроекономічного розвитку. Воно має стати функціональною основою реформування структур «відкритого економічного» регулювання, перерозподілу регламентаційно–організаційних повноважень.

Зважаючи на сьогоднішні українські умови відповідна політика має бути спрямована на досягнення загальних цілей та відповідати таким принципам:

- свобода підприємництва у зовнішньоекономічній сфері за активної регулятивної ролі держави;

- безумовне дотримання законів усіма суб’єктами зовнішньоекономічної підприємницької діяльності та їх рівність перед законом, а також недискримінація;

- захист інтересів національного товаровиробника як на території України, так і за її межами;

- еквівалентність міжнародного товарообміну, неприпустимість недобросовісної конкуренції та демпінгу при вивезенні та ввезенні товарів та послуг;

- підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.

У Стратегії економічної та соціальної політики на 2000 – 2004 рр.

«Україна: поступ у ХХI ст.» було офіційно сформульовано концептуальні підходи української держави до проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки держави. Зокрема, це завдання має реалізовуватися через:

- нову стратегію промислово – інноваційної політики;

- запровадження надійної системи енергозабезпечення та енергозбереження;

- перетворення АПК у лідируючий сектор економіки;

- утвердження України як транзитної держави.

Поетапний вихід України на умови низько тарифного регулювання експортна – імпортних зв’язків має бути узгодженим з програмами державної політики реконструкції тих галузей промисловості, які на даному проміжку часу особливо гостро потребують цілеспрямованого централізованого опікування, сприяння експорту. Значний резерв становить державна стратегія, за допомогою якої можливі як кількісне збільшення каналів збуту експортованої продукції, так і нарощування маси продукції, що підлягає вивезенню за кордон.Важливим для успішного проведення реформи засобом поєднання цілей міжнародної економічної сфери та промислово – виробничих механізмів в Україні є зонально – регіонально політика щодо створення спеціальних організаційно – інституційних, податкових та митних режимів технологічного розвитку у формі технопарків або технополісів.

Оцінюючи ситуацію в експортному виробництві на території України, доводиться визнати, що вона не відповідає не тільки її економічному потенціалові за валовими показниками, а й господарсько – технологічній структурі, галузевому розподілу та рівню кадрового корпусу. За наявністю великого наукового потенціалу майже відсутній високотехнологічний експорт продукції наукомісткого виробництва. Тому необхідно стимулювати складне технологічне експортне виробництво та сприяти закордонному продажу за тими науково – технічними напрямами і по тих економічних галузях, розвиток яких може сприяти збільшенню товарної маси, що експортується з території України.

Слід стимулювати експорт з високим ступеням перероблення. Ця вимога відповідає і загальної світової тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки торгівлі високотехнологічною готовою продукцією. Згідно з експертними оцінками, на світовому ринку 2010 р. частка продукції первинної переробки становитиме 20%, тоді як частка готових виробів – 80% загального обсягу ринку [12].

2. Нова модель економічного розвитку України

Входження країни в етап економічної стабілізації актуалізує обґрунтування конструктивної моделі післякризового розвитку. При її розробленні необхідно враховувати нову не лише економічну, а й політичну ситуацію. На відміну від попереднього періоду, коли при формуванні стратегії економічного розвитку межа протистоянь проходила між ринковою і неринковою ідеологією, нині визначаються напрямки прийняття рішень у межах ринкової парадигми. Це стосується не лише України, а й низки інших країн СНД.

Вибір України на користь неоліберальної моделі не був спонтанним. Не маючи на старті реформ, країна змушена була вдатися до запозичення зарубіжного досвіду. Модель ліберальної економіки з кінця 70-х – початку 80-х років повсюдно закріпилася в розвинутих країнах Заходу. На початку 90-х років країни Східної Європи вже нагромадили позитивний досвід ринкових перетворень на основі принципів неолібералізму. Треба враховувати і готовність Заходу надавати фінансову допомогу виключно за умови відповідних перетворень, за умови виконання рекомендацій Міжнародного Валютного Фонду (МВФ), які базувалися на принципах так званого Вашингтонського консенсусу. Ці принципи сформувалися на початку 80-х років і мали спершу чітко виражену латиноамериканську спрямованість, а в подальшому були екстрапольовані на країни з перехідною економікою, в тому числі й на держави пострадянського простору.

Основний зміст цих принципів зводився до низки позицій, які вважаються базовими:

1) усунення державного регулювання економіки;

2) прискорена приватизація;

3) перехід до відкритої економіки;

4) ліберальне ціноутворення;

5) пріоритетність макроекономічної стабілізації й форсоване стиснення грошової маси як основи приборкання інфляції;

6) ставка на зовнішні позики як головний рушій економічного зростання.

Для відновлення дієздатності нашої держави необхідно здійснювати поглиблення ринкової трансформації економіки. Визначальними чинниками цього процесу є інституційне забезпечення політики реформ, завершення процесу формування ринкової інфраструктури, установлення ефективного законодавчого поля та стабільних правил економічної діяльності.

Дієздатність держави має оцінюватися і з позицій реалізації наявних (і потенційних) конкурентних переваг української економіки. В ситуації, коли такі переваги не можуть бути реалізованими на основі ринкових саморегуляторів через відсутність останніх, держава має виступати в ролі суб’єкта, який посилює ринкові механізми, що лише формуються.

Реалізація конкурентних переваг має втілитися в зміцненні позицій внутрішнього ринку, утвердженні інноваційної моделі розвитку української економіки, освоєнні механізмів енергозбереження.

Зміцнення держави також пов’язане з істотним посиленням її впливу на розвиток соціальної сфери. Першоосновою цього є надійний захист та державна підтримка соціально незахищених верств населення.

Наближення економіки України до світових та європейських господарських процесів детермінує необхідність подальшого поглиблення ринкових реформ, здійснення широкомасштабних структурних перетворень, прискорення інституційних змін, відчутного скорочення тіньового сектору. Головними показниками раціональності мають стати ефективність використання ресурсів, факторів виробництва, добробут населення, індекс людського досвіду та інші.

Трансформаційні процеси в економіці загалом є особливістю функціонування України як незалежної держави. У глобальному вимірі вони, залежно від рівня розвитку економіки, можуть означати:

зміну однієї формації на іншу, або зміну суспільства з аграрного на індустріальне, згодом – на постіндустріальне, а далі – на індустріальне;

перехід від планово-розподільної системи до ринкової.

Серед загальних трансформаційних процесів, що впливають на хід перетворень в економіці України, слід назвати такі:

поширення ринкової моделі економіки на всі регіони світу;

глобалізація і посилення взаємозалежності у світі;

поглиблення інтеграційних процесів;

В ході реалізації пріоритетів структурної переорієнтації в економіці України виділяються наступні етапи.

На першому етапі потрібно досягти фінансової макростабілізації.

На другому етапі можлива активізація економічного розвитку, орієнтована на формування кількісних та якісних позитивних тенденцій за рахунок науково-технічної та інвестиційної діяльності.

На третьому етапі – становлення стабільних умов для становлення і саморозвитку ефективної національної економіки, внутрішньо збалансованої та глибоко інтегрованої в структуру світового господарства.

В Україні є достатні стартові умови для того, щоб поступово інтегруватися в загальноцивілізаційні процеси.

По-перше, вона має потужний науково-технічний, інтелектуальний потенціал, висококваліфіковану робочу силу, що є визначальним у системі сучасного виробництва.

По-друге, адміністративно-командні механізми значною мірою підірвані, що створює можливість остаточного і швидкого демонтажу тоталітарної системи і побудови сучасних економічних форм та управлінських механізмів.

По-третє, має великий потенціал людських ресурсів, спрямований на політичне, економічне, духовне відродження нації.

Отже, економічна модель України формується на основі тісної взаємодії загальноцивілізаційних детермінант та генетично-історичних економічних чинників. Особливості сучасного етапу економіки пов’язані з необхідністю :

по-перше, забезпечити розвиток не самих по собі виробничих потужностей, а започаткувати технологічні перетворення сучасного рівня і масштабів;

по-друге, органічно включити економіку країни у світогосподарьські глобальні процеси з метою повнішого використання зовнішніх ресурсів розвитку та розміщення ринків збуту продукції власного виробництва;

по-третє, модернізація вимагає не стільки зростання випуску окремих товарів (хоча це й не виключається), скільки формування внутрішніх інституційних та економічних структур і механізмів для впровадження гнучких технологій на основі інформаційних і комп’ютерних систем.

Головна спрямованість економічної модернізації напрямків, форм і засобів економічної політики – у наданні цьому процесу комплексності та системності в процесі її реалізації.

Специфічний феномен української державності у вигляді різновекторності механізму кооперації із зовнішнім світом, головним змістом якого є намагання забезпечити багатоканальну взаємодію із Заходом в економічній, політичній і військових сферах за значною економічної та політичної залежності від Росії та інших країн СНД, поки ще зберігається як довготривала умова побудови моделі взаємовідносин України із зовнішнім світом. Відтак доречним є пошук ситуативних компромісів при виробленні моделі міжнародної економічної діяльності України. Необхідно дотримуватися багатовекторності співробітництва у напрямку посилення геополітичної диверсифікації, акцентуючи увагу на європейський напрям. Обґрунтуванням багатовекторності державної орієнтації України слугує теза про закінчення епохи біполярного протистояння та про початок формування багатополюсного світу [12].

3. Специфіка процесів інтернаціоналізації на сучасному етапі розвитку України

Активна участь України у сучасних процесах, що відбуваються у світі, зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства, до якої призвели односторонній її розвиток в межах СРСР, деформовані зовнішньоекономічна політика й механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини та національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу.

Для ефективної інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови (рис. 13.3).

Основні політико-правові передумови інтеграції: політична визначеність України; забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки; виконання міжнародних зобов’язань; пряма участь у регіональних і глобальних політичних процесах; формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання.

Економічні передумови інтеграції: економічне та інституційне забезпечення суверенітету; розроблення та реалізація обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин за пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення; оцінка експортного потенціалу, вироблення експортно-імпортного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності; розв’язання проблеми зовнішньої заборгованості та ін.

До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать: формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти; відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народу України.

Формування інфраструктурних передумов пов’язане з розвитком транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних); розвитком сучасних інформаційно-комунікаційних систем і включенням їх до міжнародних систем прикордонного співробітництва.

Для України, яка розташована у географічному центрі Європи міжнародна інтеграційна модель поки що не має чіткої визначеності. Тому проблема прикордонного співробітництва має особливий інтерес. Його посилюють численні господарські зв’язки українських виробників, споживачів, які утворилися на кордонах з іншими колишніми республіками СРСР.

Сферами прикордонного співробітництва є прямі виробничі зв’язки в рамках кооперування та спеціалізації, спільне використання природних (енергетичних, водних та інших) ресурсів, обмін науково – технічним, організаційно –адміністративним досвідом, без валютний товарообмін, маневрування трудовими ресурсами (наприклад, при збиранні врожаю), широка взаємодія в агропромислових галузях, у процесі будівництва і використання інфраструктури виробництва та ін..

У контексті декларованого геоекономічного вибору України - інтеграції до ЄС – характерним віддзеркаленням тієї ролі, яку відіграють прикордонні зв’язки, стали положення Указу Президента України від 11 червня 1998 р. № 615/98. В цьому документі разом з констатацією інших напрямів інтеграції до ЄС на період до 2007 року відзначається важливість розвитку механізмів регіональної інтеграції, прямих контактів між окремими регіонами нашої країни та прилеглих країн Центральна – Східного регіону Європи.

Крім географічних, геополітичних факторів, наявності відповідної інфраструктури та виробничих передумов для розвитку прикордонного співробітництва мають значення фактори суб’єктивного порядку – інституційні інструменти нормативного та організаційного, передусім правового характеру. Так, однією з головних причин, яка гальмує розвиток прикордонного співробітництва з участю України, а також інших трансформаційних країн ,є недосконалість законодавства.

Фактор «прикордованності» поки ще мало позначився на динаміці експортно – імпортних операцій тих областей України, які межують з колишніми республіками СРСР – Росією, Білоруссю та Молдовою.

Протягом 90-х років відбувалася значна переорієнтація експортних поставок прикордонних відносно Росії Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської та Донецької областей до західних країн, а також до країн Азіатсько – Тихоокеанського регіону.

Важливий аспект прикордонного співробітництва пов'язан з розвитком транспортної мережі. Для України актуальним є завдання інтеграції прикордонних транспортних переходів до загальнонаціональної транспортної мережі, а також до загальноєвропейських, навіть трансматерикових транспортних коридорів.

З метою динамізації процесу прикордонного співробітн6ицтва з участю України необхідно вжити слідуючи заході:

- установити спрощений транскордонний режим руху товарів та послуг у межах прикордонних зон, які вироблені та споживаються у цих зонах;

забезпечити більш ліберальний режим пересування громадян прикордонних зон, що спростить не тільки гуманітарні контакти, а й трудову сезонну, тимчасову міграцію, умови наймання на прилеглих територіях сусідньої держави;

- установити взаємну пільгову систему щодо окремих видів міжнародної економічної діяльності на прикордонних територіях;

- розробити законодавчу, нормативну базу прикордонного співробітництва на базі методологічних критеріїв Євросоюзу;

- спростити регулюючі, документальні процедури для юридичних та фізичних осіб, які здійснюють транскордонні контакти та операції;

- розробити механізми спільного використання природних ресурсів, а також охорони навколишнього середовища на прикордонних територіях;

- створити реєстри видів та суб’єктів підприємницької діяльності на прикордонних територіях, сприяти поширенню відповідної ділової інформації;

- фінансування та стимулювання розвитку транспортної інфраструктури на прикордонних територіях, підключення до відповідних європейських трансконтинентальних транспортних коридорів;

- підтримати формування спрощеного механізму надання банківських кредитів, страхувальних послуг тощо.

Особливий інтерес для України становить розвиток взаємовідносин з країнами Європейського Союзу. Це було передбачено ще Угодою про партнерство та співробітництво від 16 червня 1994 року, яка стала основою для двостороннього співробітництва України.

На частку ЄС припадає понад 18% зовнішньоторговельного обороту товарами та послугами України. Але, хоча ЄС і посідає друге після СНД місце в переліку основних торговельних партнерів України, наявні здобутки у співробітництві з Співтовариством все ж незначні.

Крім лібералізації і взаємного наближення торговельних та інвестиційних режимів України та блоку ЄС, предметом особливої уваги для нашої країни можуть бути численні галузеві напрями співробітництва, особливо ті, які пов’язані з високотехнологічним виробництвом, запровадженням передових досягнень науки і техніки. Серед науково - технічних пріоритетів найбільш важливими у сфері співробітництва з ЄС вважаються наступні: розвиток мікроелектроніки та робототехніки; взаємодія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії; розвиток оптроніки та лазерної техніки; розроблення нових матеріалів та прогресивних технологій обробки матеріалів; створення та запровадження в практику нових засобів комунікації та зв’язку; спільні дії, спрямовані на поліпшення енергозаощадження, перехід на використання нових та поновлюваних джерел енергії.

Важливим напрямком співробітництва з європейськими структурами для України є кредитно – фінансова взаємодія у банківський сфері, а основний партнер – Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), рада директорів якого в 1997 році затвердила стратегію дій стосовно України. Метою стратегії стало сприяння розвитку фінансової сфери, зокрема комерційного експортного кредиту, а також кредитування малого та середнього бізнесу, аграрного виробництва, взагалі приватизованого сектору економіки.

Таким чином, коли йдеться про відносини Україна – ЄС, слід враховувати, що мета широкої інтеграції в європейський господарський простір не є реальною на найближчі роки. Необхідним є підготовча робота , і передусім у середині самої України щодо зближення з євроструктурами, що є стратегічним геоекономічним напрямом для України. Одним з прикладів того, як Україна може забезпечувати для себе певні тактичні переваги в міжнародному співробітництві, є визнання з боку ЄС України державою з ринковою економікою, що дає змогу додатково поліпшувати для неї умови економічного співробітництва на континенті [12].

Висновки

Дослідження показують, що світові зміни на початку XXI століття будуть іти шляхом формування багатополюсного світу. Політичні переваги буде мати лише той, хто впишеться в них. Унікальне географічне розташування України в Євразії в поєднанні з політикою економічної безпеки надасть їй можливість відігравати важливу стабілізуючу роль у глобальному середовищі.

Зважаючи на це, процес відкривання національної економіки повинен відповідати стану її конкурентоспроможності, інакше під тиском сильних іноземних конкурентів вітчизняні виробники будуть усунуті з внутрішнього ринку. Для забезпечення економічної безпеки також важливо визначити перелік продукції, що повинна вироблятися в Україні з будь-якої кон'юнктури на світових ринках і незалежно від конкурентного середовища на внутрішньому ринку.

Значної шкоди економічній безпеці України завдає приховування суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютної виручки за кордоном, а також експорт товарів за демпінговими цінами. Ці втрачені кошти стали б важливим інвестиційним ресурсом для реформування української економіки, її структурної перебудови і виключили б необхідність іноземних кредитів, що надаються на жорстких умовах і посилюють боргову залежність України.

Водночас потужним притягальним чинником підвищення економічного інтересу в західних інвесторів до національного ринку України стане вихід на світовий ринок сильних українських підприємств і активний пошук ними форм міжнародного економічного співробітництва. В міру економічного зростання в Україні об'єктивно й неминуче відбуватиметься процес включення українських підприємств у систему міжнародної господарської кооперації.

Отже, вирішення проблем виходу з економічної кризи — створення ефективного механізму соціального захисту населення. Стабілізація політичних процесів неможлива без вироблення цілісної державної політики у сфері економічної безпеки України та забезпечення її реалізації. На перехідному етапі становлення нової економічної системи потрібно провести глибокий системний аналіз і визначити економічний напрямок руху нашого суспільства, щоб не допустити негативних і кризових явищ у майбутньому. Це означає — правильно виявити точки прикладання зусиль, визначити пріоритети та загальний вектор розвитку, і на цих засадах розробити Державну програму забезпечення економічної безпеки України.

Зрозуміти проблеми України і спрогнозувати перспективи її розвитку можливо лише в межах глобальних тенденцій загальносвітового розвитку, формування нового порядку, системи світової безпеки.

Необхідність гарантій економічної безпеки вимагає здійснення наукових досліджень у цій сфері й створення нового наукового напрямку — економічної безпеки України.

Список використаної літератури

1. Конституція України. К.: Видавництво “Право”. Українська Правнича Фундація. – 1996. – 54 с.

2. Авдокушин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. — М.: ИВЦ «Маркетинг», 1999.

3. Булатов А. С. Мировая экономика: Учебник. — Москва: Юрист, 2002.

4. Економіка зарубіжних країн: Навч. Посібник / за ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, К. І. Рженішевського. — К.: ЦУЛ, 2003.

5. Жуков Е. Ф. Международные экономические отношения. — Москва: ЮНИТИ, 1999.

6. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», 1991.

7. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2002.

8. Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини. — К.: Знання-Прес, 2002.

9. Кудров В. М. Мировая экономика: Учебник. — Москва: БЕК, 1999.

10. Кузнецов В. Что такое глобализация // Мировая экономика и международные отношения. — 1998. — № 3.

11. Павловський М. А. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія, соціологія). — К.: Техніка, 2001.

12. Солонінко К. С. Міжнародная економіка. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2008. Електронна бібліотека Князева.