Юридична професія в зарубіжних країнах

Вступ

Виявляється, що юридичну діяльність можна охарактеризувати не тільки як особливий вид соціальної діяльності, але й як певну професію. Виходячи з особливої відповідальності, складності юридичної процедури, значущості правових наслідків, юридична робота повинна здійснюватись кваліфіковано і на професійній основі. Це, в свою чергу, вимагає спеціальної підготовки фахівців різного профілю правової роботи, формування цілісної системи професійних знань, а значить і установ, які б виробляли та розповсюджували ці знання, готували висококласних спеціалістів певного профілю — юристів-професіоналів.

Про професіоналізм юридичної діяльності свідчить і той факт, що поряд з практичною діяльністю юристів виділяють наукову (де виробляються нові знання про юридичні практику) та освітню (завдяки якій готуються спеціалісти юридичного профілю - юристи-професіонали). Наявність професії завжди передбачає наявність системи професійної освіти та відповідної системи наукових знань.

Професійність вказує і на те, що отримавши спеціальну освіту, працівник може працювати лише за визначеним колом посад, які передбачають ще й спеціалізацію знань у тій чи іншій галузі права.

Іншими словами, неможливість виконувати функції юриста без відповідних навичок, знань та умінь, а іноді й без певного досвіду юридичної роботи вимагає необхідність створення спеціалізованої системи професійної підготовки для забезпечення сфери юридичної діяльності кадровим потенціалом.

Виділення юристів в окрему професійну группу має ще й об´єктивний характер, що пояснюється об´єктивністю соціального розвитку та об´єктивністю процесу історичного розподілу праці. Історія свідчить, що юристів як відокремлену соціальну групу за професійною ознакою визнавали давно.

Основна частина

Юрпрофесія в США — це соціально впливова, престижна, самоврядна, масова і прибуткова професія. Юросвіта є одним із її стрижнів. Правова традиція та правова система, зокрема, провідне значення суду в США істотно вплинули на формування традицій юридичної професії та освіти в цій країні.

Юрпрофесія в США формувалася впродовж більш ніж 200-літньої історії країни. Американське правництво перейняло британську традицію провідної ролі суду та ідею судді як уособлення правової мудрості та кар’єрну вершину юриста. В новій країні на засадах меритократії (радше ніж аристократії) професія правника стала відкритою і, відтак, престижною. Амбітні люди з усіх куточків країни та світу прагнули якнайкраще зреалізувати кар’єрні можливості, що спричинило протидію надмірному опортунізму, зокрема, в формі канонів юрпрофесії, спрямованих на формування відповідального юриста. Поступово суд або бар (bar) – спеціальна організація юристів певної юрисдикції, та громадські організації юристів утвердили американське правництво як інтегровану, самоврядну та, водночас, відповідальну професію.

Юрпрофесія в США – масова і прибуткова. У країні з 300-мільйонним населенням, 56 юрисдикціями, за різними даними, нараховується більше 1 млн правників. Більше 100 тисяч майбутніх правників готуються в щонайменше 200 правничих школах — спеціальних вищих професійних навчальних закладах. Не менше 50 тисяч випускників щороку здобувають право практикувати. Доходи, одержувані від надання юрпослуг у структурі національного доходу США, на певному етапі перевищували доходи провідних галузей промисловості країни.

Особливостями регламентації діяльності юристів, здійснюваної самоврядно різноманітними органами та організаціями правників, є система здобуття кваліфікації юриста та допуску до професії через бар (bar), а також привілей (монополія) юристів на здійснення юрпрактики. З прийняттям до бару правник продовжує «практикувати право» вже як адвокат, суддя, прокурор, юрисконсульт, інший представник юрпрофесії.

Попри властиві юрпрофесії в США суперечності та неоднозначне ставлення, вона розвивається як соціальний феномен, приковуючи увагу за межами країни.

Юросвіта – один із стрижнів юрпрофесії США. Головною її складовою, починаючи з середини ХІХ ст., є правнича школа. Цей інститут, як організаційно складніша форма, прийшовши на зміну інституту «учнівства» (по суті, підготовка фахівця на виробництві), став професійним форумом юристів, в якому в дусі співробітництва старше покоління формує нове покоління правників. Утвердженню інституту сприяло задоволення потреби в системній підготовці юриста, зокрема, до кваліфікаційного іспиту (бар-екзему), а відтак, і практики права. Завданням правничої школи, зважаючи на федеральний устрій держави та правову систему, стало навчити випускника «думати, як юрист», сприяти виробленню професійних навичок (зокрема, за допомогою відповідної методики), щоб підготувати його до практики права в будь-якій юрисдикції (штаті) США.

Правнича школа в США, яка повинна бути акредитованою ААЮ або іншим уповноваженим органом штату, не атестує (як в Україні) випускника як юриста, а лише забезпечує мінімальний рівень компетентності, який перевіряється під час складання кваліфікаційних іспитів.

Конкуренція між правничими школами є здоровим явищем, яке сприяє вдосконаленню юросвіти як засади юридичної професійності. Підприємницький характер правничих шкіл у США не спричинив розвиток заочної форми навчання. Стимулююче середовище правничої школи заохочує студентів і викладачів до високих освітньо-професійних досягнень.

Загалом система підготовки правників у США характеризується селективністю (відбір до правничої школи за багатьма критеріями), короткотерміновістю (у середньому 3 роки, щоправда, після університетського бакалаврату) та коштовністю (більше 40 тис. дол.).

Українські правники дедалі більше набувають освітньо-професійного досвіду у США. Завдяки програмам обміну з 2007 р., адміністрованим за підтримки міжнародних та національних організацій та уряду США, тисячі з них побували в США з професійними візитами, більше 100 стали дипломованими випускниками принаймні 40 правничих шкіл, більше 30 – отримали право займатися юрпрактикою. Очікується, що зазначений інтерес зростатиме.

Допуск до юрпрофесії в США характеризується відкритістю та вимогливістю. Аби стати юристом, недостатньо отримати диплом правничої школи; потрібно одержати ліцензію на «практику права» (practice of law) від спеціальної профорганізації юрисдикції – суду чи бару (bar). Бар, у широкому розумінні, це всі представники юрпрофесії; у вузькому – це спільнота правників певної юрисдикції (територіально – наприклад, штату, чи організаційно – наприклад, суду), уповноважена регламентувати «прийняття в правники» та притягувати до дисциплінарної відповідальності. Українським відповідником терміна бар може бути термін «правництво» (його нерідко неточно перекладають змістовно вужчими термінами «судова адвокатура» або «адвокатура»). Прийняття до бару означає визнання особи мінімально компетентною «практикувати право» та визнання її особистих якостей належними образу правника.

Терміни бар і бар-асоціація (bar association) відмінні. Перше – це правництво загалом чи певної юрисдикції, членами якої обов’язково стають усі, хто бажає стати правником, тоді як бар-асоціація – це громадська організація на засадах добровільного членства. Так, у штаті Каліфорнія діє State Bar of California (Бар штату Каліфорнія) та чимало громадських організацій правників штату. В правничих школах також діють студентські бар-асоціації. Найбільшою бар-асоціацією є ААЮ (American Bar Association), до якої входять більше 400 тисяч представників усіх видів юрпрофесії, а також студенти-правники.

Кожна юрисдикція США вправі самостійно регламентувати ліцензування правників, заняття юрпрактикою в її межах. У деяких штатах також упроваджено системи спеціалізації правників з окремими вимогами.

Загалом мінімальна компетентність і особисті якості (позначаються різними термінами: особистість, «характер», добропорядність) кандидата — дві головні вимоги до майбутніх правників. Зокрема, діють вимоги щодо: віку, юросвіти, кваліфікаційних іспитів, особистих якостей та присяги. Вимоги мінімальної компетентності та доброчесності обґрунтовуються метою захисту громадськості й системи правосуддя від некомпетентних і непорядних правників.

Відсутність (запроваджених, але згодом скасованих) обмежень до кандидатів, пов’язаних із громадянством чи цензом осілості, сприяє доступності до юрпрофесії в США. Можливість набути право та займатися юрпрактикою в США іноземними громадянами підсилена тенденціями глобалізації, розвитку засобів комунікації та широкомасштабного розширення юридичних ринків.

Іноземний правник може скористатися двома головними способами здобуття права займатися юрпрактикою в США: здобути ліцензію, як і всі американські колеги, або ж статус «іноземного юридичного консультанта». У виняткових випадках іноземний правник може одноразово представляти клієнта в суді. Іноземні правники, зокрема українські, віддають перевагу першому способу. Факт та тенденція набуття правниками — громадянами України права займатися юрпрактикою в США – підтвердження практичного інтересу до американської юрпрофесії. Так водночас наводиться «живий місток» між правовими системами України та США.

Відповідальність правника є поняттям, традиційно визначальним як для осмислення, так і для функціонування американської юрпрофесії. Припускається, що лише добропорядна людина може стати юристом (звідси й відповідні вимоги). Як і в Україні норми професійної етики та деонтології покликані забезпечити професійно відповідальне ставлення правників у США до власних обов’язків. Порушення професійних норм мають наслідком притягнення до дисциплінарної відповідальності, зокрема, дискваліфікацію юриста, відшкодування збитків.

В американській традиції юрпрофесії підкреслюється: юрист несе підвищену як позитивну, так і негативну (дисциплінарну) професійну відповідальність. Норми професійної відповідальності, передбачені різноманітними кодексами, застосовуються незалежно від статусу юриста в суспільстві, що продемонстровано у випадку з юристом і президентом США Біллом Клінтоном, якого було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Монополія-привілей юристів у США надавати правові послуги зумовлює їх підвищену відповідальність перед громадськістю. Зокрема, професійним обов’язком американського правника визнано надання в певному обсязі правової допомоги тим, хто не може це собі дозволити.

Становлення України як правової держави та утвердження в ній дії верховенства права зумовлюють зростаючу роль українського правництва. Американський досвід засвідчує: можливо ефективніше виконувати зазначену роль позиціонуванням юрпрофесії як інтегрованої, єдиної, радше ніж роздробленої. Сприятиме цьому чіткіше усвідомлення й втілення цінностей, спільних для усіх представників правництва України.

Юридична освіта й в Україні потенційно є стрижнем юридичної професії, а юридичні навчальні заклади (ЮНЗ) – охоронцями правової держави. Підвищити якість підготовки юристів в Україні, яка сьогодні довірена навчальним закладам, пропонується шляхом удосконалення системи державної атестації випускників ЮНЗ, зокрема, її проведення в два етапи: (перший) навчальним закладом та (другий) уповноваженим державним органом, яким могло б стати Міністерство юстиції України. Слід підвищити й вимоги до особистих якостей служителів Феміди.

Обговорення шляхів удосконалення системи підготовки юристів в Україні могло б кульмінувати в закріпленні узгоджених положень у документах громадських організацій правників та нормативно-правових актах (зокрема, в законі про підготовку юристів в Україні).

Юрпрофесія та освіта в США - 5 фактів:

- Масовість: 1 116 967 правників (2008 р., дані ААЮ).

- Політичність: 26 колишніх правників стали президентами США.

- Чисельність правничих шкіл (ПШ) та коштовність університетської підготовки: більше 220 ПШ, 193 акредитовані ААЮ (2005 р.). 137 676 студентів (2004 р.). Більше 100 українців здобули дипломи більше 40 ПШ. Вартість річного навчання: 25-40 тис. дол.

- Зайнятість: 74% – приватна юрпрактика, 8% – органи влади, 8% – промисловість (переважно юрисконсульти), 3% – судочинство, 1% – викладачі.

- Допуск: випускник – лише кандидат в юристи: вимоги «мінімальної компетентності» (підтверджені складанням «бар-екзему») та добропорядності.

Висновки

Юрист — це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв’язанні юридичних проблем в ім’я захисту прав і законних інтересів громадян.

Для загальної характеристики професії юриста необхідно визначити ряд ознак, які дозволять висвітлити те особливе, що відрізняє її від інших професій. Юридична діяльність багато в чому за своїми ознаками відповідає вимогам організаційно-управлінської, творчої роботи. Таким чином, юридичну професію можна охарактеризувати наступними рисами.

Масовість юридичної професії. Юридичну роботу здійснюють на сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущих дій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезна армія спеціалістів, це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуються життєво важливі інтереси, задовольняються потреби.

Елітність. З іншої точки зору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатню кількість в нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юристів, постійно зростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичної роботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елітний характер юридичної професії.

Особлива відповідальність. Від поради або рішення юриста багато в чому залежить доля людини, добробут сім’ї, її майновий стан, економічний розвиток суспільства. Таким чином, помилки в роботі юриста - це пряма загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилки кожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент на відповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленні до своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

Конфліктність. Юридична діяльність дуже часто відбувається на стику протилежних інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби: позивач - відповідач, обвинувачений - потерпілий, правопорушник — співробітник правоохоронного органу тощо. Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів обумовлена протилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадків юридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та його представниками.

Інтелектуальна привабливість. Будь-яка кваліфікована робота вимагає від свого виконавця наявності певного рівня інтелекту (професійних знань, оціночних критеріїв, почуттів, професійного етикету). Однак, щодо роботи юриста, слід сказати, що це в більшості випадків інтелектуальна робота. Під час вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття відповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їх попередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість юридичної роботи. Таким чином, слід відзначити, що окремі юридично значущі дії в професійній діяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значної фізичної підготовки.

Колективність праці. Поряд з принципами самостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежності робота юристів багато в чому має колективний характер.

Список використаних джерел:

1. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. – К.: ВІРА-Р, 2002.

2. Жилинский А.Э Профессиональная деятельность юриста. Введение в специальность. – М.: БЕК, 2003.

3. Коваль А.В. Введение в юридическую специальность (деонтологический аспект): Курс лекций. – Донецк, 2004.

4. Плавич В. Феномен права та його розуміння на сучасному етапі суспільного розвитку // Юридична України. – №1. – 2005.

5. Сливка С.С. Юридична деонтологія. – Львів, 2004.

6. Шмоткін О.В. Юридична деонтологія. – К.: МНТУ, 2003.