Обірвана струна

Обірвана струна

(твір на конкурс до Міжнародного дня боротьби з наркоманією)

Ще один вечір догоряв у мерехтінні зір. Темрява устами холодного вітру шепотіла останню молитву, а бліде сяйво місяця немов вказувало дорогу діамантовим снам. От і закінчилась ще одна вистава – занавіс. Чудові декорації, неперевершена гра акторів – шалений танок життя, наповнений формою та кольором! Але всі троянди вже зів’яли паперовими словами, і замість бурхливих овацій тільки мовчазні оплески засмучених пейзажів. Але що це? Музика чи ніжний шепіт ночі? Ні, таки вона, музика...

В одному з вікон ще горить світло. Воно в деталях освітлює кожний куточок маленької кімнатки: від великого ліжка під стіною до павутиння біля карнизу. Недалеко від столу на низькому табуреті сидить дівчина. Її тендітні пальці швидко бігають по дзвінких струнах арфи, створюючи неповторний звук. То повне радості, то невимовного смутку мелодія тремтить на кінчиках пальців. Вони немов цілують струни, грайливо перебираючи ними. Все швидше і швидше. Знову і знову. Та раптом все стихло. Пронизливий зойк дівчини перервав політ захоплення. На підлогу впало кілька крапель червоногарячої крові. Обірвалась одна із струн, а разом з нею і весь концерт...

.................................................................................................................................

Андрія виховувала тільки мати: батько загинув в одній з гарячих точок, так ніколи і не побачивши його, свого сина, не обнявши ... Але вона, Наталя, зробила все можливе для того, щоб в Андрієвій уяві він був героєм і батьком, яким можна пишатися. Так і було. Хлопець більше любив та поважав створений нею образ тата, ніж її саму, ту, що дала життя, виростила, викохала. Але Наталя не скаржилася. Її повністю влаштовувало таке зневажливе ставлення до себе з боку сина. Вона не раз уявляла, як вони всі втрьох святкують, веселяться. Хоча й знала, знала, що цього ніколи не станеться, продовжувала уявляти, вірити в їхнє спільне сімейне щастя. Насправді ж, ніякого сімейного щастя вже давно не було. А останнім часом її життя взагалі перетворилось на суцільні страждання. Єдиною розрадою стали Андрієві дитячі фотографії. Вона вже кожну з них знала до найменших дрібниць, але переглядала їх знову і знову. Тільки тоді до неї приходив довгоочікуваний спокій. З фотографії на неї дивились маленькі оченята, що сяяли дитячим сміхом, невинним та лагідним. Мати, долаючи зморшки, усміхалась їм у відповідь, але відповісти усмішкою їй уже не було кому. Андрій став зовсім іншим. Його серце, холодне, як березневий ранок, не змогли зігріти ні мамині умовляння, ні її сльози. А вона пролила їх чимало ...

Андрій завжди був сумлінним учнем, повністю віддавався навчанню і тому, склавши всі екзамени, без зайвих труднощів закінчив десятий клас. Відзначити це він вирішив у колі друзів та знайомих.

Свято вдалося на славу. Усім було весело, і, щоб продовжити святковий настрій, хтось з присутніх запропонував закурити маріхуану. Андрія це спершу приголомшило: “Маріхуана? Як? Тут?” Але його подив зустріли тільки зневажливими насмішками. Зрештою, вирішив раз попробувати – заради цікавості і просто задля розваги він раз затягнувся. Йому враз забракло повітря, а груди стиснув задушливий кашель. Та коли все пройшло, тіло захопило якесь піднесене почуття, і Андрієві захотілося ще. Ноги та руки стали важкими, але водночас і дуже легкими. Усі думки заполонив солодкий дурман, а весь він поринув у приємну знемогу. Після цього все різко змінилось. Йому відкрилось щось нове, досі невідоме, що тягнуло до себе, мов магніт. Спокуса виявилась сильнішою, і Андрій легко піддався її чарам. Гашиш, ЛСД, конопля потягли за собою героїн. Зірки принадливого щастя назавжди відвернулися від нього.

Літні канікули пролетіли, як у казці. Він втягувався непомітно, швидко й дуже легко. Йому здавалось, що може зупинитись в будь-яку мить, коли тільки захоче, а невдалий жарт так і залишиться жартом. Та насправді все більше потрапляв в залежність від наркотиків. Андрій нетерпляче чекав кінця занять, тільки щоб знову повернутися у світ своїх химерних ілюзій та диво-фантазій. Дальше чекати для нього ставало все важче й важче, тому він почав прогулювати уроки.

А невдовзі свою таємницю відкрив йому і загадковий морфій. Він подарував хлопцеві крила – виснажене тіло охопило почуття свіжості, легкості, досконалості. Наркотик вдихнув в його жили новий, хоча й короткий, ковток енергії. Перший укол виявився і не таким страшним, як раніше здавалося Андрію. Це відчуття не можна було порівняти ні з ковтанням таблеток, ні з нюханням порошку (до того ж результат після ін'єкції приходив набагато швидше). В ту мить він остаточно проміняв життєдайний нектар свого існування на білий еліксир смерті. Весь світ тепер для нього перемістився на кінчик голки, а сам він став учасником гри, де немає переможців, і все схоже на золоті лаври – тільки хвора уява ...

В кімнаті було тихо і темно. Цей надзвичайний спокій тільки раз у раз переривав старовинний годинник, що висів недалеко від книжкової шафи. Пройшла година ... За нею друга й третя. Андрій запізнювався. Материнське серце нестримно калатало, передвіщаючи якесь лихо, а яке саме, вона ще й сама не знала. Раптом Наталя почула, як хтось намагається відкрити двері. Щось зсередини їй підказувало: це був він. Вона швидко відчинила – і завмерла. На порозі стояв Андрій, але не той, якого вона знала і кого так довго і нетерпляче чекала, а зовсім інша людина – він був під кайфом. Щоправда, Наталі тоді здалось: син був просто п’яний, і завтра все буде краще. Але ставало тільки гірше. Андрій почав десь надовго пропадати, а разом з ним почали пропадати з дому різні речі. Спершу не стало грошей , потім коштовностей, серед яких була і Наталина весільна обручка. Через місяць пропав старий годинник, і тепер в кімнаті було зовсім тихо.

Бідолашна мати нічого не розуміла: що могло статися з її сином, що він так сильно змінився? Відповідь виявилась, на диво, проста та банальна. Рано чи пізно це мало трапитись.

І от одного дня вона знайшла шприц, подивилась йому у вічі і все зрозуміла. Його очі вже не були дзеркалом душі, або в нього просто вже не було її. Андрій перетнув межу, за якою ховалось забуття та невідомість. Свою колишню жагу до знань він втамував наркотиками, які зробили його замкнутим, дратівливим та байдужим до всього. Мати погрожувала, плакала, а потім благала його зупинитись, але було занадто пізно. Відчувши раз ломку, він боявся її повернення, як нічних страхіть, і знав, що наступного разу вже не витримає. Та магія згубної насолоди ефемерна, а за кожний злочин повинна бути розплата. Стрімкий політ обірвався раптовим падінням…

У Андрія закрутилась голова, і він приліг на краю ліжка. Та замість очікуваного полегшення біль тільки посилився. Його мучила спрага, нудота і сильно болів живіт. Хлопець спробував підвестись, та ледь не впав – тіло його не слухалось. Йому ставало все гірше й гірше. Андрія кидало то в жар, то в холод; його корчило від болю, і крики сина були для матері, як кинджал в серце. Він кликав її на допомогу, а вона була не в силі щось зробити: тільки плакала та молилась, щоб Господь позбавив її дитя страждань. Зараз це могла зробити тільки чергова доза наркотиків, якої в Наталі, на жаль, не було.

Крики тимчасово припинились. Зібравши свої останні сили, Андрій трохи підвівся з ліжка і на колінах, бо не було сил підвестись, попрямував до ванни. Там він розбив дзеркало, і одним із уламків перерізав собі вени…

Після всього, що трапилось, Наталя могла легко відмовитись від сина. Але не зробила цього. Вона залишилась з ним і завжди була поруч в потрібну хвилину. У тому, що сталося з Андрієм, вона звинувачувала себе: “Це все моя вина, моя! Якби я тільки, якби ...” Раптом двері операційної широко відчинились. Погляд, сповнений надією, втупився в людей у білих халатах. А потім ...

Все. Кінець. Далі трагічну кіноплівку життя засвічено вічністю. Лікарі безпорадно розводили руками ...

.................................................................................................................................

Обірвалася струна. Але через це не варто засмучуватись. Адже її можна замінити на нову, і арфа знову заграє, як колись: тихо, легко, неперевершено ... Її ніжна мелодія, схожа на пісню небесних янголів, закружляє в осінньому падолисті і розповість нам чимало казок, але суть в них одна – милосердя!