Поняття про ліки тваринного походження

Реферат на тему:

Поняття про ліки тваринного походження

Продукти домашніх і диких тварин, птиці, риби, комах, окремі тваринні організми споконвіку знаходили широке застосування в практиці народного лікування усіх народів. Зумовлювалось це, з одного боку, багатовіковим досвідом, вивчення їх дії на організм, з другого – ілюзорними уявленнями про життя і смерть, про здоров'я і хворобу. Тут, як і в інших народних засобах лікування, знайшли поєднання раціональні і ірраціональні початки.

Раціональну основу мало лікування молоком та молочними виробами. Лікувальна дія їх скрізь загальновідома. Численні факти засвідчують велику популярність їх при лікуванні багатьох недуг.

В місцевостях, де тваринництво було основних заняттям, молочні вироби застосовували з лікувальною метою значно ширше. Населення Карпат, наприклад, тепле пряжене молоко пило і клало з нього компреси при простуді, особливо дитячій, з нього робили примочки до ран від порізу та укусу. Для лікування очних захворювань прикладали компреси з кислого молока, ним промивали рани, болячки, воно, як свідчать численні етнографічні матеріали, протидіяло укусові гадюки.

Горяни рекомендували при легеневих недугах, туберкульозі легень овече молоко, в ряді місцевостей України, як і Білорусії та Росії – козяче.

В деяких місцевостях досліджуваної території зафіксовано вживання кобилячого молока. На Закарпатті, Гуцульщині, Поліссі його пили при коклюші, на Східному Поділлі – при скарлатині. Гуцули лікували ним астму („задуха”, „ядуха”). Вживання кобилячого молока при захворюваннях дихальних шляхів відоме в практиці багатьох народів. Дані про це знаходимо в літературних джерелах середини ХІХ ст. Свіжу сметану скрізь застосовували при гнійній висипці, золотусі, наривах.

Коров’яче молоко застосовувалось і для натирання, служило основою для виготовлення мазей. Так, у селі Палиці Володимирського р-ну Ровенської області зафіксовано один з таких рецептів. При дитячому діатезі рекомендувалось масло, збите не з сметани, а з молока. При підозрі на туберкульоз готували суміш із масла, меду, горілки і внутрішнього несолоного сала. Усе це клали в пляшку, які щільно закривали, ставили у глечик з просом і запікали у печі. Готовий напій вживали по одній чарці на ніч.

Широке застосування на східнослов’янській території мали й інші тваринні жири – свинячий, собачий, бор сучий, ведмежий, гусячий, їжачий, а подекуди – кротовий, зміїний, черепаховий. Вони вважались добрими ранозагоюючими засобами, ними розтирались при простуді й ревматизмі, їх вживали внутрішньо при запаленні легенів, астмі й туберкульозі. В багатьох місцевостях „курячі сліпоту” лікували печінкою тварин. В одних місцях – це печінка чорної курки, в інших – поросяти, чорного, ще інших – волова чи теляча печінка.

Не можна відмовити у доцільності використання жовчі, вживаної, до речі, і науковою медициною. Різноманітність лікарських форм та широке коло недуг, при яких вона вживалась, дають підставу говорити про популярність цього засобу в народній медицині. Дія його в ряді випадків зафіксована в лікарських порадниках XVII-XVIIIст. Її вживали як зовнішнє, так і всередину. В першому випадку – у виді зігрівальних компресорів і як ранозагоюючий засіб. Гуцули при болях горла змащувати болючі місця свинячою жовчю.

Внутрішньо – при шлункових захворюваннях.

Є дані і з В’ятської губернії про вживання при епілепсії як внутрішнього крові голуба – чоловікам, голубки – жінкам.

Кров застосовують і при лікуванні інших недуг. Дітям при шкірній висипці рекомендували давати до купелю кров крота. Кров'ю зозулі лікували ракові захворювання, а кров'ю голуба виводили бородавки.

В білорусів існувало таке повір’я: хто вб’є гадюку, тому прощається сорок гріхів.

Шкіру, яку гадюка скидає з себе, гадюче линовище наділяли магічними властивостями. Його прикладали до ран, болячок, лікували ним хворі очі. Вживалися в народному самолікуванні й інші органи гадюки – жир, зуби, м’ясо, мозок. За законом імітативної магії, наприклад, гуцули в Надвірнянському повіті біль зубів лікували порошком потовчених зубів гадюки. Жир вживали при хворобах очей, як профілактичний засіб при епідемічних захворюваннях.

Висновок

Отже, арсенал лікувальних засобів тваринного походження був досить різноманітним, хоча й не таким багатим, як рослинний. Вживані з лікувальною метою засоби тваринного характеру (молоко й молочні продукти, тваринні жири, органи тварин і цілі тваринні організми) ідентичні в українців, росіян і білорусів та мають аналоги в інших слов’янських і не слов’янських народів. Певна специфіка виявляється у своєрідності лікарських форм та місцевих способів їх застосування.

Література:

З.Є. Багтарович „Народна медицина українців” (ст. 124-135) Київ, видавництво „Наукова думка” – 1990 р.