Про зовнішній вигляд медичної сестри у лікувально-профілактичному закладі

«Цей лікар, який добре розуміє сутність використання системи, яка виключає будь-які силуванні засоби, добре знає, що його кращими помічниками є сестри... Часто вони впливають на хворих ліпше, ніж найкращий лік. Лікар їмможе до­ручити інколи делікатні завдання, до­віряти в Їх руки щастя хворих, і насам­перед, звичайно, догляд за цими хворими»

(I.Conally).

ПРО ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОГО ЗАКЛАДУ

Запорукою успішності роботи медичної сестри є любов до своєї професії. У роботі та поведінці вона має бути взірцем ви­сокої культури, ввічливості, скромності та акуратності. Такі риси, як співчуття, терпіння, доброзичливість, чесність, рішучість, дис­циплінованість, принциповість, повинна виховувати в собі кожна медична сестра.

Стосунки з хворими, його родичами та колегами по роботі мають бути такими, щоб максимально оберігати психіку хворого, вміти стримувати себе в різних ситуаціях, ввічливо, доброзичливо з'ясовувати стосунки з хворим і його родичами. Медична сестра повинна пам'ятати, що її зовнішність має великий вплив на виздоровлення хворого. Є чудовий вислів П. Бейліна про зовнішній вигляд медичної сестри:

«Сестру я визначаю по тому, який у неї халат,—чистий, ви­прасуваний, накрохмалений, застібнутий на всі ґудзики, значить, такій медичній сестрі можна довіритись. Значить пишається своєю професією, халат одягає, як казкова королева мантію».

Білий халат для медичної сестри — це не просто її робочий одяг, що захищає від забруднення та інфікування, його призна­чення не можна звузити до енциклопедичного визначення: «За­хист лікаря й убезпечення хворого». Це дещо більше: люди в бі­лих халатах відроджують у хворого надію на допомогу, а іноді і спасіння. Білий халат—це своєрідна «візитна картка» медичної сестри, що відображає її фізичну й духовну чистоту Він по­винен бути ідеально чистим, випрасуваним, відповідати зросту і розміру медичної сестри, без прикрас. До білого халата не слід пришпиляти значки, заповнювати кишені громіздкими предмета­ми, Він повинен створювати приємне враження своєю акуратністю та скромністю. Білий халат ще визначає,—і це дуже важливо,— місце медичної сестри в житті В цьому його моральний зміст.

Форма робить солдата—солдатом, офіцера—офіцером, мо­ряка—моряком, медичного працівника—медичним працівни­ком. А з того, як її носять, судять про гідність людини.

Білий халат.. Схильність медицини до білого кольору по­яснюється не тільки підвищеною властивістю білого кольору сиг­налізувати про забруднення. З білим кольором історично по­в'язане уявлення про чистоту і святість, уявлення про біле і чорне—уявлення про демонізм і смерть. Це уявлення про біле й чорне успадковане від древніх греків. Біла туніка була символом божественності і мудрості.

Сам вигляд білого халата та зовнішній вигляд медичної сес­три пом'якшує страждання хворого, дарує йому надію. Медична сестра повинна бути взірцем чистоти та акуратності. Її робочим одягом є халат, шапочка або косинка, тапочки. Халат має засті­батися ззаду, а шапочка чи косинка повністю прикривати волос­ся. Для роздавання їжі та годування важкохворих має бути інший чистий халат. Виходячи за межі лікарні або відвідуючи санітар­ний вузол, медична сестра повинна знімати халат. Перед кожною маніпуляцією, годуванням важкохворих слід добре вимити руки з милом. Деякі процедури (клізми, промивання шлунку, вну­трішньовенні ін'єкції і інші) медична сестра повинна виконувати в гумових рукавичках.

У дитячих хірургічних відділеннях або пологових будинках медична сестра повинна постійно носити маску.

Медична сестра, прийшовши на роботу, повинна вдягнути чистий, спеціально призначений для роботи одяг, а вже поверх нього,—білий халат. І медичні сестри, які працюють за велінням серця, за покликанням,—одягнувши білий халат, відчувають, щ& вони вже інші, не такі, які були до цього, вони виділяються від Інших, усвідомлюючи те, що вони є потрібними людям у найважчу хвилину їхнього життя. І від цього усвідомлення навіть хода стає впевненою, спокійною, тихою. Медичні сестри, які працюють в ди­тячих палатах пологових будинків, не повинні носити годинники, прикраси в вухах, на руках, пальцях рук. Це пояснюється тим. що прикрасами можна нанести травму дитині, крім цього, під браслетами, перстнями, годинником, навіть і після ретельної об­робки, залишається життєздатною мікробна флора. Бажано бу­ло б обходитись і без манікюру, так як під лаком проходить на­копичення бруду і мікроорганізмів.

Неприємне враження справляє медична сестра, якщо від неї чути сильний запах духів, часнику чи цибулі, а також неприємний запах з рота в результаті недотримання чистоти порожнини рота, каріозних зубів, захворювання носоглотки чи шлунка. Необхідно дотримуватись питань профілактики захворювань та особистої гігієни.

Небайдужими до зовнішнього вигляду медичної сестри є діти, особливо хворі діти, у яких є загостреним сприйняття зовнішнього світу. Погодьтеся, що далеко не приємні асоціації виникають, на­приклад у 3—4-х річної дитини, до якої наближується дуже на­фарбована жінка-лікар чи медична сестра: чорні круги навколо очей, густо нафарбовані губи, яскравочервоні довгі нігті...

Крім цього, ми не повинні забувати те, що діти беруть приклад з обслуговуючого персоналу. Тому, медична сестра, яка працює з дітьми, не повинна мати дефектів мови: неправильної вимови слів, заїкання і т. д.

До етичних питань відноситься І власна репутація медпраців­ника. Ця репутація має бути бездоганною.

Чи може хворий повірити у слова медичної сестри, що пере­конує його у шкідивості куріння чи зловживання алкоголю, якщо від неї чути запах нікотину чи алкоголю.

Відмова від куріння і алкоголю—прямий обов'язок кожного медичного працівника, незалежно від його службового положен­ня, звань, наукових і інших заслуг. Якщо медичний працівник не в стані відмовитись від цих шкідливих звичок, то він повинен знайти в собі сили і мужність не демонструвати Їх хворим. Перш за все,—це особистий приклад.

Фельдшер, акушерка чи медсестра мають бути на висоті і в сексуальному відношенні. Іноді в процесі збору анамнезу, при проведенні психотерапевтичних бесід приходиться виясняти різні проблеми статевого характеру. Тут необхідно проявляти чуйний і тактичний підхід до хворих, поведінка усіх медпрацівників в та­ких ситуаціях має бути бездоганною.

Вже давно помічено: якщо у медичної сестри халат чистий, вона І навколо себе бруду не потерпить, буде суворою до інфек­цій. Не буває так: халат виблискує, а під нігтями—траур. Чис­тота—релігія медицини.

Хто вміє стежити за собою, той не допустить недбайливості, неохайності, хворі в того доглянуті.

А може бути й таке: форма заради форми. Скурпульозна ува­га до свого зовнішнього вигляду переходить у педантизм, само­ціль, у кокетування. Вирядиться і вже боїться братися за «чор­ну» роботу, хоча й належить їй цю роботу робити. Бувають не­охайні, але досвідчені й чуйні медичні сестри, а бувають акурат­ні й підтягнуті недоброзичливці.

Халат—наче прикриття. На неукові і злій людині такий ха­лат—маскування, Ми говоримо: «Пляма на білому халаті», а маємо на увазі пляму на совісті. Ми говоримо: «Бережіть честь халата», а маємо на увазі вірність обов'язку і чистоту душі.

При спілкуванні з хворими, виконанні маніпуляцій (часто не­приємних і болісних), медична сестра повинна уміти відвернути увагу хворого від тяжких та неприємних думок, враховуючи інди­відуальні особливості пацієнта та його стан в даний момент:

одного пацієнта треба заставити потерпіти, іншого зацікавити якоюсь розповіддю і т. д. Часто хворі запитують у медичної сес­три про свій діагноз та прогноз. Ніколи не можна повідомляти хворого про наявність у нього невиліковного захворювання, а відносно прогнозу—завжди треба висловлювати впевненість в сприятливих наслідках. Правда, при цьому не варто переконувати тяжкохворого у тому, що недуга його «дріб'язкова», так як хво­рі часто непогано знають характер свого захворювання і при за­надто оптимістичних відповідях часто втрачають довіру до пер­соналу. Краще відповісти приблизно так; «Звичайно, хвороба Ва­ша нелегка і лікуватися доведеться довго, але врешті— решт все буде добре!»

Хворого необхідно постійно оберігати від психічної травми, яка може погіршити його стан, а в деяких випадках спонукати до відмови від лікування, Інколи хворі стають нетерплячими, підозріливими, негативно відносяться до лікування. В спілкуванні з такими пацієнтами не­обхідні терплячість і тактовність: треба уміти дохідливе пояснити доцільність та користь тієї чи іншої лікувальної процедури, ви­конати її по-можливості найбільш щадним шляхом.

Медична сестра повинна чітко і сумлінно виконувати всі при­значення лікаря, дотримуючись певної послідовності та часу ви­конання окремих маніпуляцій. Адже призначаючи час та пе­ріодичність введення медикаментів, лікар враховує тривалість їх дій та можливість комбінації з іншими препаратами.

3 цих же міркувань медична сестра не повинна самостійно відміняти призначення лікаря або робити щось на свій розсуд, як наприклад: хворий з виразкою шлунка попросив у медсестри теплу грілку на ділянку епігастрії, мовляв, він часто користував­ся таким засобом вдома і це дещо полегшувало йому біль. Не сказавши нічого лікарю, не подивившись на результати допоміж­них методів обстеження (низький гемоглобін, наявність захованої крові у калі), медсестра виконала прохання хворого. В резуль­таті—шлункова кровотеча і необхідність хірургічного втручання. Часто в стані хворого наступає погіршення, але при цьому не по­винно допускатися панікування чи розгубленості: всі дії медичної сестри повинні бути чіткими та впевненими. Щоб не сталося (кро­вотеча, аритмія, колапс і т. д.), недопустимо, щоб хворий бачив перелякані очі та чув тремтячий голос або голосні, на все відді­лення викрики: «Швидше, хворий задихається!» і т. п. Якою б тривожною не була ситуація, голоси повинні звучати тихо і спо­кійно хоча би тому, щоб не порушувати спокій інших пацієнтів. Тиша у відділі повинна бути постійною—ніякі ліки не допо­можуть хворому, якщо він дратується і не може заснути через го­лосну розмову, тупіт ніг у коридорі.

Окрім контакту з хворими, медичній сестрі досить часто до­водиться спілкуватися з їхніми родичами та близькими людьми. При цьому теж необхідно враховувати багато факторів. При­ховуючи від хворого наявність у нього невиліковної недуги або погіршення його стану, медичні працівники зобов'язані в зрозу­мілій і доступній формі повідомити про це його родичам. Але і серед них можуть виявитися хворі люди, в розмові з якими по­трібно уміти проявити обережність та тактовність. Перед роз­мовою з відвідувачами необхідно порадитися з лікарем, а інколи (якщо це можливо) запитати хворого, про що можна повідомити їм, а про що краще змовчати.

Медична сестра просто зобов'язана бути завжди витриманою, привітною, ніколи не забувати про усмішку. Жодні особисті не­приємності не повинні «відбиватися» на її роботі, в її тоні при розмовах з колегами та хворими. Недопустимими є надмірна сухість та офіційність, легковажні жарти та фамільярність у .від­носинах з пацієнтами. ,

Поведінка медичної сестри повинна викликати повагу до неї, довіру, створювати у хворих впевненість, що вона все знає і все уміє, що їй можна довіряти своє здоров'я і життя. і

«... В палату входите така ласкава,

Неначе світла, росяна весна.

І біль у нас одразу затихає,

А в серці кожного надія ожива...»

Нехай про кожну з вас, медичні сестри, хворі пишуть вірші, по­дібні до цього. Ніколи не забувайте, що у вашій праці завжди по­трібно мати час на приязнь, «чарівне» слово, на усмішку, яка е му­зикою душі для хворих; а ще завжди треба мати час на мило­сердя.