Назви релігійних свят у посланнях А Шептицького

Назви релігійних свят у посланнях Андрея Шептицького

Оригінальні релігійні твори відрізняються частотністю вживання власних назв, серед яких особливе місце належить теонімам, антропонімам, топонімам, назвам біблійних осіб та релігійних свят. Щодо останніх, то вони займають одне з провідних місць в ономастиконі листів – послань митрополита греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Варто зазначити, що Андрей Шептицький на позначення релігійних свят послуговується передусім офіційними назвами з церковного календаря, хоча спорадично використовує й народні назви. Пор.: Христове Воскресення [6, 368] – Великодні Cвята [6, 372], Великий День [6, 34], Великдень [6, 270]. Крім паралельного використання церковних і народних назв свят маємо одиничне вживання народних назв, які є усіченими варіантами церковних. Напр.: Спаса [6, 330] від Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа; Вознесення [6, 330] від Вознесення Господнє. Або тільки церковних назв: преставлення св. Йоана Богослова [6, 2], пророка Малахії [6,5].

Народні й релігійні назви формують синонімічні ряди на позначення релігійних свят. Напр.: Христове Різдво [6, 270], Різдвяні Свята [6, 368]; Чотиродесятниця [6, 34], Великий Піст [6, 298], Успення Бого­родиці [6, 36], Успення [6, 361], Богородничний празник [6, 361], Христове Воскресення [6, 368], Пасха [6, 100], Великодні Свята [6, 372], Великий День [6, 34], Великдень [6, 270].

На думку дослідників [2, 10], згідно з первісним значенням слова святий – “світлий”, “сяючий”, “незаплямований”, ”чистий”, ”шанований” у свідомості українського народу і свята сприймалися, очевидно, як дні “світлі, сяючі, шановані”. Святковий день як одиничне поняття у листах-посланнях Андрія Шепти­цького виражається за допомогою слова “празник”. Як стверджує Митрополит Іларіон, старослов’янське “празникъ - це день вільний від праці. Пізніше день святковий, а особливо день святого, на честь якого поставлений храм, храмове свято” [3, 112]. Оскільки церковний рік складений так, що в центрі перебуває Ісус Христос і Пречиста Діва Марія, а довкола них свята, пов’язані з днями пам’яті давніх християнських святих, лексемою “празник” Андрій Шептицький послуговується лише стосовно великих церковних свят. Напр.: празник Христового Воскресення [6, 378], празник Успення [6, 98], празник Покрови [6, 330]. У народі наступний день після празника називають попразен [3, 93]. У листах-посланнях сказано, що святкування Успіння Божої Матері продовжується “попразденством, що тягнеться майже до кінця місяця” [6, 98] а не лише один день, так само як і “попразденство Пасхи, що триває 40 днів”.

Усі інші святкові дні, крім свят, присвячених Ісусу Христу і Марії Діві, Андрей Шептицький називає святом: “Як маєте яку побожну книжочку, обо ще ліпше св. Письмо, читайте її на голос в неділі і свята для цілої родини” [6, 99].

Лексема “свято” у множині означає збірне поняття і вживається митрополитом щодо свят Різдва і Воскресіння Христового. Напр.: Різдвяні Свята [6, 368], Великодні Свята [6, 372].

У листах-посланнях зафіксовані назви свят різного типу: конкретні, присвячені Святому християнської церкви (св. Теодозія [6, 9], св. Григорія Ніского [6, 33] або присвячені одній з подій християнської історії (Введення в храм Пресв. Богородиці [6, 231], Вознесення [6, 330]). Наводяться назви окремих днів тижня: понеділок св. Духа [6,130], Страсна Середа [6, 40], страсна П’ятниця [6, 40], велика Середа [6, 41], або самих тижнів: сирний тиждень [6, 31], хрестопоклонна седмиця [6, 56]. Як бачимо, Андрей Шептицький послуговувався застарілою в наш час лексемою “седмиця”, що означає “тиждень” [3, 109]. Цікавим є таке спостереження: лексема “седмиця” більш вживана ніж лексема “тиждень”, у листах-посланнях за часів більшовицької окупації.

Відомо, що у церковному році є свята, що припадають на різні числа року, і такі, які щороку відзначаються в один і той самий день [4, 6]. Празник Пасхи є осередком свят рухомих, празник Різдва Христового – нерухомих.

Празник Христового Воскресіння характерний надзвичайним і довгим приготуванням, а також тривалим святкуванням його “попразденства”. Великодний цикл починається неділею Митаря і Фарисея (неділя Митаря і Фарисея [6, 38], митарева седмиця [6, 303]) за 10 тижнів перед Пасхою, а завершується через 8 тижнів після Пасхи неділею Всіх Святих. Він ділиться на час передпасхальний і час пасхальний. Третя неділя перед постом – це “неділя мясопусна” [6, 28], четверта – “сиропусна неділя” [6, 18], “сирний тиждень” [6, 31]. Піст перед Пасхою називається “Великий Піст” [6, 300], або “Чотиродесятниця” [6, 298]. Кожен тиждень Великого Посту має свою назву. Напр., у листах-посланнях “хрестопоклонна неділя” [6, 52], “хрестопоклонна седмиця” [6, 56], ”Страст. Седмиця” [6, 31] або назва йде за поряд­ковим номером тижня: ”перший тиждень Чотиродесятниці” [6, 38], ”друга седмиця Вел. Посту” [6, 40], ”третя седмиця В. Посту” [6, 44].

Найчастіше власні назви свят функціонують у посланнях, присвячених Пречистій Діві Марії (“Марія – Мати”, “Послання про почитання і посвяту себе Пречистої Богородиці”), та у передвеликодних посланнях – “Послання на піст”, “До тих, що на Пасху не сповідалися”, “Послання до тих, що на Великодні Свята не причащалися”. У наведених прикладах фіксуємо паралельне використання церковних і народних назв, які виконують номінативну функцію. Варто зазначити, що церковні свята - це не просто згадка про видатні історичні події. За церковною традицією кожний віруючий повинен пережити її знову і знову, ніби особисто беручи участь у всіх подіях, що відбувалися протягом тисячоліть. Релігійні свята дарують людині духовну рівновагу, поміркованість, світлу радість [2, 10].

Назви свят у підписах виконують роль хрононімів, тобто засвідчують офіційно час написання послання. Звідси вживання Андреєм Шептицьким у підписах переважно церковних назв.

Особливістю датування текстів митрополита є одночасне використання назви свята та числа, місяця і року у посланнях часів німецької окупації і тільки назви свята та року у посланнях часів більшовицької окупації. Пор.: “Дано у Львові, 21 листопада, в день Введення в храм Пресв. Богородиці” [6, 231], “Писано у Львові, в день Неп. Зач. Преч. Д. М. 22 грудня 1942.“ [6, 270], “Дано у Львові при Архикатедр. Церкві св. Юрія, в день пророка Малахії. 3 січня ст. ст. 1942 р.” [6, 5]; “В день преставлення св. Іоанна Богослова“ [6, 2], “В день св. Теодозія 1940 р.” [6, 9].

Якщо послання писалися в будь-який день, який не був присвячений пошануванню якогось Святого, то у датуванні митрополитом вказувався лише день та тиждень або попереднє свято. Напр.: ”в середу 1 тижня В.Посту 1944 р.” [6, 430], ”вівторок сирного тижня 1940” [6, 31], ”четвер хрестопоклонної седмиці” [6, 56], ”в суботу після Вознесення 1943 р.” [6, 401].

Іноді час написання послання конкретизується часовим проміжком доби, а наступне свято виступає часовим орієнтиром. Напр.: “У Львові, в навечеря св. Димитрія 6.XI.1940” [6, 74], “Писано у Львові, в навечеря Преображення Г. 1942 р.” [6, 217].

Роль хрононімів церковні свята виконують не лише у підписах, а й у самих текстах послань. Напр.: ”Всевишньому Богові слава, що дав нам діждатися Великодних Свят, Світлого Тижня, Пядесятниці…” [6, 92], “Бо С від віків був в українській Церкві звичай відбувати епархіяльні Собори в першу неділю і першого тижня Вел. Посту” [6, 329], “Настав час великого Посту” [6, 303], ”Не відкладайте ж сповіді на другий рік, не чекайте до другої Пасхи!” [6, 102], “від великої середи недалеко до світлого Христового Воскресення ” [6, 41]. Треба відзначити, що церковне річне літочислення більшою мірою ведеться не стільки за числами місяця, як за днями пам’яті шанованих християнською церквою Святих та іншими церковними подіями.

Згідно з українським правописом назви релігійних свят і постів пишуться з великої літери [5, 55]. У листах-посланнях Андрея Шептицького порівняно із сучасним правописом спостерігаються деякі розбіж­ності. Наприклад у назвах: Великий Піст, Великодні Свята другий складовий компонент повинен писатися з малої літери.

Особливо активно митрополит використовує скорочення як одного слова у назві свята (понеділок св. Духа [6, 130], св. Юрія [6, 329], Введення в храм Пресв. Богородиці [6, 231], в середу 1 тижня В. Посту [6, 430]), так і всіх (в день Неп. Зач. Преч. Д. М. [6, 270]). Своєрідними скороченнями є усічені варіанти від повних церковних назв: Спаса [6, 330], Успення [6, 98], Вознесення [6, 330].

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що назвам свят належить одне з головних місць в ономастичній лексиці листів-послань Андрея Шептицького. Митрополит активно послуговується як церковними, так і народними назвами. Їх паралельне вживання дає змогу виявити синонімічні ряди на позначення церковних свят. На позначення святкового дня Андрей Шептицький використовує лексему “празник” (якщо це велике церковне торжество) або “свято” (всі інші менші свята). Зафіксовані назви свят у листах-посланнях різнотипні: присвячені конкретній особі християнської церкви або одній з подій християнської історії, назви окремих днів тижня або самих тижнів (“седмиць”). У посланнях часів окупації літочислення у датуванні текстів ведеться Андреєм Шептицьким за церковними святами, а в посланнях часів німецької окупації – за церковними святами та числами місяця.

Література

1. Короткі відомості про свята православної церкви /Укл.: О.Кислашко, Я.Кислашко.– К., 1993.– 112с.

2. Матвєєва Н., Голобородько А. Святі та свята України. Календар церковних свят і народних традицій. Словник-довідник.– К.,1995.– 240с.

3. Митрополит Іларіон. Етимологічно-семантичний словник української мови.– Вінніпег, 1994.– Т.IV.– 557 с.

4. Словник української мови.– К.: Наук. думка, 1978.– Т.IX.– 916 с.

5. Український правопис. – К.: Наук. думка, 1993. – 236 с.

6. Шептицький Андрей. Письма-послання (1939-1944р.р.).– Львів, 1991.– 458с.