Компоненти та препарати крові

За останні десятиріччя служба пе­реливання крові досягла значних успіхів. Навряд чи хтось заперечує велике значення гемотрансфузії для лікування цілої низки захворювань. Але практика свідчить, що хворий, навіть за великої крововтрати, не по­требує переливання цільної крові. Можна задовольнитися переливан­ням її препаратів. Так, хворому в стані шоку вводять свіжозамороже-ну і нативну плазму, у разі великих крововтрат — еритроцитарну масу тощо.

Завдяки успіхам у галузях хімії, біо­логії, медицини, розроблено методи одержання окремих фракцій крові. Всі компоненти і препарати крові можна розділити на кілька груп: 1) препара­ти з протианемічною дією (еритроцитарна маса); 2) препарати — корек­тори системи згортання крові (тромбоцитарна маса, фібриноген, фібри-нолізин, антигемофільна плазма, ге­мостатична губка, тромбін, кріопре-ципітат); 3) препарати комплексної дії (плазма, альбумін, протеїн); 4) пре­парати імунологічної дії (імуноглобу-ліни); 5) препарати для протиінфек-ційної терапії (лейкоцитарна маса).

Всі ці препарати знаходять широке застосування у клінічній практиці.

Еритроцитарна маса — це кров, з якої видалено 60—65 % плазми. Вона буває нативною, бідною на лейкоци­ти і відмитою. Нативна маса, крім еритроцитів, містить 35—40 % плаз­ми (від початкової кількості), лейко­цити, тромбоцити. Відмита не має у своєму складі цих елементів. Засто­совується за спеціальними показання­ми у разі непереносності білків плаз­ми. Еритроцитарна маса, бідна на лейкоцити, є проміжною між нативною і відмитою. Має в своєму складі 20 % плазми, 10—20 % тромбоцитів, 30—40 % лейкоцитів.

Відмиті еритроцити повинні бути використані протягом 6 год.

Показанням до переливання ерит-роцитарної маси є значне зниження кисневої ємності крові, що буває у разі вираженої анемії (гіпоксії), зу­мовленої крововтратою, недостатні­стю кровотворення та іншими причи­нами, які призводять до зменшення кількості еритроцитів у крові.

Переливання відмитих еритроцитів показане у разі вираженої сенсибілі­зації організму хворого до факторів плазми крові донора.

Коли з крові, яка відстоялася, відсмоктати плазму і додати таку саму кількість ізотонічного розчину натрію хлориду, одержимо еритроцитарну суспензію.

Протипоказане переливання ерит-роцитарної маси у разі гемоконцент-рації, схильності крові хворого до гіперкоагуляції.

Строки зберігання еритроцитарної маси і суспензії — 14 діб.

Довгий час можна зберігати еритро­цити у замороженому стані. Метод ко­рисний, але дорогий, використовуєть­ся для зберігання крові дуже рідкісних груп. Після розморожування еритроци­ти можуть зберігатися не довше 24 год. Вони містять незначну кількість лейко­цитів, тромбоцитів і плазми.

Плазма крові — жовтого кольору рідина, багата на білки. Крім того, в ній містяться різні електроліти, вуг­леводи, ліпіди, гормони, вітаміни та інші речовини. Одержують її з цільної крові шляхом відстоювання або цент­рифугування. Альтернативною проце­дурою є «афереза» («забирання»). Під час плазмаферезу у донора беруть кров, від плазми відокремлюють ерит­роцити і повертають їх донору, а плаз­му використовують для переливання. Оскільки плазмові білкові фракції мо­жуть відновлюватися набагато швид­ше, ніж еритроцити, від одного до­нора можна брати великі об'єми плаз­ми протягом тривалого часу.

Плазма може бути нативною (у рідкому стані), висушеною методом нагрівання у вакуумі і висушеною у замороженому стані. Остання може бути свіжозамороженою або довгост­роково замороженою. Свіжозаморо-жена плазма, за умови зберігання за температури — 30 °С, містить усі фак­тори згортання крові. Відігрівають таку плазму протягом 60 хв, після чого протягом 4 год вона повинна бути використана, бо у разі тривалішого зберігання вона втрачає V і VIII фак­тори. Свіжозаморожена плазма по­винна суміщатися за системою АВО з кров'ю реципієнта.

Свіжозаморожена плазма — дуже добрий засіб для лікування усіх видів кровотеч. Пацієнтові треба перелити 800 мл (4 донорські дози) протягом 60 хв. Свіжозаморожену плазму можна збері­гати в домашньому холодильнику.

У деяких західних країнах виробля­ють довгостроково заморожену суху плазму. Її виготовляють з багатьох до­норських доз (так званий малий пул). У ній змішано кров різних груп за сис­темою АВО, а тому її можна вливати пацієнтам з будь-якою групою крові. Суха заморожена довгострокова плаз­ма може зберігатися до 5 років.

Перед застосуванням висушену плазму розводять ізотонічним розчи­ном натрію хлориду. Термін зберіган­ня нативної плазми — 1 доба, вису­шеної — 3 роки.

Переливання плазми сприяє нор­малізації білкового складу крові, зменшенню проникності судин. У кровоносному руслі затримується рідка частина крові, нормалізуються кровообіг і окисні процеси.

Переливання плазми показано хво­рим із травматичним шоком, що су­проводжується крововтратою і зневод­ненням, хворим зі зниженою кіль­кістю білка або відсутністю деяких білкових компонентів, при септично­му стані. Її застосовують з гемоста­тичною метою, вона сприяє швид­шому згортанню крові. Не рекомен­дується переливати велику кількість плазми (понад 1,5 л) з метою запобігання таким ускладненням, як синд­ром масивних трансфузій, а також розвиток синдрому гомологічної крові на грунті тканинної несумісності іму-ноплазмових факторів.

Розчиняючи суху плазму не в 200 мл, а в 50 мл або у меншому об'ємі, можна одержати плазму в кон­центрованому вигляді (плазмол). Така плазма зумовлює дегідратацію тка­нин, що важливо під час лікування набряку мозку.

Крім звичайної нативної чи сухої плазми, виготовляють ще плазму спеціального призначення: антигемо-фільну, антистафілококову, антиси-ньогнійну та ін.

З плазми виділяють інші компонен­ти крові: альбумін, поліглобулін, фібриноген, у-глобулін, протромбін, антигемофільний глобулін, які вико­ристовуються як лікувальні препарати.

Альбумін — основна фракція плаз­ми, з якої його одержують. Розчини бувають 5, 15, 25 % концентрації. 5 % розчин застосовують для швидко­го збільшення ОЦК, а 15, 25% — для корекції гіпопротеїнемії. Висока ефективність препарату пояснюється високою онкотичною і реологічною власти востями.

Альбумін активно залучає в кро­в'яне русло тканинну рідину, поси­лює реакцію аутогемодилюції, попов­нює ОЦК, сполучається з токсина­ми і виводить їх з організму.

Застосовують альбумін для лікуван­ня виснажених хворих з вираженою гіпо-волемією і гіпопротеїнемією, а також при опіковому шоку, .крововтратах.

Протеїн — 4—8 % розчин білків плазми, випускається в дозах по 100 і 200 мл. Одержують його з ретро-плацентарної крові. Містить альбумін (75—80 %) і стабільні ос- і (3-глобу-ліни (20—25 %). Показання до зас­тосування такі самі, як і для альбумі­ну. Застосовують у поєднанні з донорською кров'ю або еритроцитар-ною масою.

Фібриноген — один із білків систе­ми згортання крові. Випускають у фла­конах у сухому вигляді. Перед засто­

суванням розводять бідистильованою водою. Для одержання терапевтично­го ефекту хворому потрібно ввести 5— 6 г сухого препарату; 1—2 г сухого пре­парату можна одержати з 1 л донорсь­кої крові. Застосовують за патологіч­них станів, які супроводжуються зни­женням кількості фібриногену в крові у разі фібринолізу після кровотеч в аку­шерській практиці, при захворюван­нях печінки, селезінки, ДВЗ-синд-ромі. Для запобігання тромбоемболії переливання фібриногену треба по­єднувати з уведенням малих доз гепа­рину. Фібриноген випускають у стан­дартних флаконах (як для переливан­ня крові) по 0,2—1 г. Строк придат­ності — 2 роки. Фібриноген протипо­казаний при тромбофлебіті, тромбо­зах та декомпенсованих вадах серця.

Фібринолізин одержують із донорсь­кої плазми або сироватки плацентар­ної крові. Це теж порошок білого кольору. Випускають його в таких са­мих флаконах, як фібриноген. У фла­коні міститься 10 000 — 20 p00 -ЗО 000 ОД специфічної активності. Строк зберігання фібринолізину такий самий, як і фібриногену. Препарат вводять разом із гепарином. Він по­казаний при тромбоемболії легеневої і периферичних артерій, інфаркті міо­карда, тромбофлебіті.

Фібринолізин часто вводять разом із тромболітичними препаратами — стрептазою, стрептокіназою, стреп-тодеказою, урокіназою.

Тромбоцитарна маса складається із суспензії 60—70 % тромбоцитів у 40 мл плазми. Для гемостазу потрібно 5—6 донорських доз. Переливання тромбоцитарної маси повинно прово­дитися одразу після заготівлі її, бо збе­рігатися вона не може.

Тромбоцити відіграють певну роль у процесі згортання крові. Під час до­тику до сторонньої поверхні вони роз­падаються, виділяючи речовини, які містяться в пластинках і прискорюють перетворення фібриногену на фібрин.

Використовують тромбоцитарну масу при кровотечах, зумовлених де­фіцитом тромбоцитів (менше за20 000 • lO''/л). Вона показана також хворим з крововтратою після масивних переливань консервованої крові. Поза-як тромбоцитарна маса має певну кількість еритроцитів, бажано підбирати донорську кров за системою АБО.

Кріопреципітат містить не менше 200 ОД антигемофільного глобуліну (VIII фактор згортання крові) у одній дозі, фібриноген і невелику кількість інших білків, у тому числі й фібрино-стабілізуючий фактор (XIII фактор). Виготовляють з одної донорської дози. Препарат використовують для лікування і профілактики кровотеч у хворих на гемофілію, а також у разі кровотеч іншої етіології, де спостері­гається зменшення в крові кількості VIII і XIII факторів згортання крові.

Гемостатична губка. Застосовують місцеве, як кровоспинний препарат. Виготовляють з плазми крові і випус­кають у висушеному вигляді.

Тромбів — ефективний місцевий кровоспинний засіб, який застосовують пщ час капілярної кровотечі і при інших станах, що супроводжуються дрібними геморагіями, при оперативних втручан­нях на паренхіматозних органах.

Лейкоцитарна маса — компонент крові, який містить багато білих клітин периферичної крові з домішкою тром­боцитів, еритроцитів, плазми. Одер­жати лейкоцитарну масу можна шля­хом відстоювання крові або цитафе-рез^у. При цьому беруть кров від доно­ра, й диференційовано центрифугу­ють, забирають необхідні компоненти (лейкоцити, тромбоцити), а решту складників уводять назад донорові.

Випускають лейкоцитарну масу у флаконах по 50 мл. У цій кількості міститься одна доза лейкоцитарної маси (відповідає кількості лейкоцитів у 500 мл крові). Під час переливання треба враховувати групову належність крові донора і реципієнта. Зберіга­ють лейкоцитарну масу не довше однієї доби. Частіше ії використову­ють як компонент протиінфекційної терапії. Механізм лікувальної дії по­

лягає в тому, що разом із лейкоцитар­ною масою в організм реципієнта вво­дять дефіцитні функціонально по­вноцінні нейтрофільні гранулоцити, які є основним клітинним фактором протимікробного захисту.

Переливають лейкоцитарну масу курсами з інтервалом 2—3 доби.

Імунологічні препарати за механіз­мом дії діляться на дві групи: неспе­цифічні (неспецифічний у-глобулін, поліглобулін) та специфічні. Неспе­цифічні містять широкий набір антитіл проти збудників різних вірусних і бак­теріальних інфекцій. Їх застосовують для пасивної імунізації проти таких захворювань, як стрептококова інфек­ція, грип, низка дитячих інфекцій. Виготовляють із донорської і плацен­тарної плазми (сироватки).

Сьогодні великого значення нада­ють одержанню імуноглобулінів спря­мованої дії. Їх лікувальна і профілак­тична дія спрямована на боротьбу з певною інфекцією. Цього досягають шляхом активної імунізації донорів відповідним антигеном, одержання імунної плазми і виділення імуногло-булінової фракції. Одержаний препа­рат імуноглобуліну має високу спе­цифічну активність проти збудника інфекційного захворювання, антиген якого був використаний для імуні­зації. Серед таких препаратів широко застосовують антистафілококовий Y-глобулін, антистафілококовий по­ліглобулін, протиправцевий, антире-зус (D), антигепатитний, протисказо-вии імуноглобуліни.

Імунологічні препарати спрямова­ної дії виготовляють з плазми з висо­кими показниками титру відповідних антитіл, плазми реконвалесцентів і плазми донорів, які були активно іму­нізовані відповідними антигенами.

Всі імунологічні препарати випус­каються у ампулах по 1—1,5—3 мл і зберігаються у холодильнику за тем­ператури 2—10 °С. Строк зберіган­ня — до З років. Вводять внутрішньо-м'язово.