Впровадження особистого орієнтовного навчання

Впровадження особистого орієнтовного навчання

Співробітництво вчителя й учня, їхня співдружність і співтворчість значною мірою забезпечують створення „ситуації успіху” сприятливих умов для розкриття творчих можливостей дітей, ведуть до істотної гуманізації освіти. Відомий психолог Л.Виготський зазначав, що в співробітництві дитина виявляється сильнішого і розумнішого, ніж у самостійній роботі, вона піднімається вище за рівнем інтелектуальних труднощів, розв’язаних нею.

Реалізація ідеї співробітництва у педагогічному процесі нерозривно пов’язана з урахуванням того, що виховні впливи діють на дитину опосередково, що покладено основу одного із основних принципів педагогічної психології, глибинне забезпечення якого знаходиться в працях В.Сухомлинського. Вивчаючи особливості організації навчального діалогу і взявши за основу визначення О. Савченко про те, що співпраця між учителем і учнями повинна будуватися на сонові ознак особистісно-орієнтовного навчання, а саме:

зосередження на потребах учня;

діагностична основа навчання;

переважання навчального діалогу;

співпраця, творчість між учнями і вчителем;

ситуація вибору і відповідальності;

турбота про фізичне та емоційне благополуччя учнів;

пристосування методики до навчальних можливостей дитини;

стимулювання розвитку і саморозвитку учня, ми зробили спробу з’ясувати особливості розвитку молодшого школяра в умовах співпраці та співтворчості вчителя і учня.

Доброзичлива творча взаємодія вчителя та учня, діалог двох рівних партнерів, відсутність страху, розкутість, радість, спілкування, право на власну думку, допомога в саморозвитку, підтримка – ось далеко не повний перелік якостей навчального процесу, побудовано на основі співпраці вчителя і учнів.

Як справедливо зауважує О.Савченко „якість уроку не можна забезпечити лише методичного його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням.

Найповнішим результатом навчання є виховання сумлінного, творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини. А це можливо в умовах розливального навчання, коли вчителі і учень включені в продуктивну діяльність у зоні їхнього найближчого розвитку.

Основне завдання, яке виховується в ході формулюю чого досвіду – перевірка гіпотези, яка твердить, що організація співпраці на уроках визначається умовами особистісно-орієнтовного навчання.

У ході формулюю чого досвіду вирішувались такі завдання:

1. У структуру уроків творчості забезпечити психолого-педагогічні умови для розвитку творчих можливостей учнів.

2. Розробити систему завдань для розвитку творчих можливостей.

3. Визначити оптимальні психолого-педагогічні умови організації співпраці на уроках математики.

Недостатній рівень опізнення вчителів щодо методики організації співпраці на уроках, а також висвітлення новітніх технологій, що розкривають психолого-педагогічні основи педагогіки співробітництва, не розкриті можливості програми побудови навчально-виховного процесу на засадах особистісно орієнтованого навчання.

Звернувши увагу на вказані недоліки, ми почали працювати над створенням умов та організації співпраці на уроках.

Для якісного оновлення уроку у центр уваги потрібно виносити організацію навчальної діяльності учнів залежно від змісту і готовності дітей. одні учні можуть засвоїти те, до чого вони готові, а ця готовність є проявом їхнього загального розвитку, що передбачає, крім навчання, й інші зовнішні й внутрішні умови

Доступність того чи іншого навчального матеріалу визначається співвідношенням умов, які висуваються цим матеріалом перед учнями і рівнем розвитку їхніх можливостей.

2. Щоб опанувати на творчому рівні нові методики, класовод нових досягнень взаємозв’язку навчального, розвивального, мотиваційного компонентів діяльності, утверджувати гуманні взаємовідносини в класі; активно використовувати різні форми співробітництва учнями на уроках.

3. Дуже важливо, щоб засвоєнні знання переходити в гнучкі уміння, раціональні способи, щоб навчальний результат уроку поєднувався з розвитком пізнавальних здібностей учнів, їхнім умінням вчитися.

Для того, щоб учень міг плідно вчитися й розвиватися як особистість, він повинен мати певні можливості. Від народження спадково людина отримує лише задатки можливостей, необхідних їй для діяльності, спілкування, життя. Самі можливості формуються шляхом опанування дитиною досвіду попередніх поколінь під час спілкування з дорослими у процесі навчання й виховання.

Можливості школяра включають: знання, уміння і навички; інтуїцію та евристичні нахили.

Знання – це таке відображення в мисленні людини об’єктивного світу, що дозволяє їй передбачати майбутнє. Вони дозволяють правильно виконувати ті чи інші дії, прогнозувати результати дій.

Навичка – це автоматизоване виконання найпростіших дій, які людині доводиться виконувати багаторазово.

Уміння – це не будь-які індивідуальні здібності, а тільки ті, які сприяють успішному здійсненню певної мети.

Без точного знання, наскільки дитині подобається ви і ваш предмет, чи розуміє вона те, що відбувається на уроці, чи цікаві їй ті чи інші фази уроку, ваші способи і форми роботи з учнями – досить складно домогтися успіху.

Важливо багато знати про дитину, що перебуває на межі „предметного ризику” наскільки занедбано нею мета ріал, які психологічні прийоми й форми педагогічної підтримки можна використовувати в роботі з нею.

Щоб розкрити творчий потенціал з урахуванням індивідуальних здібностей учням допомагають гуртки. Керівниками гуртків є вчителі предметними, які допомагають учням визначитися. В мало комплектних школах вчитель на уроці є психолог. Вчитель повинен вивчити особистість кожного учня з використанням таких методів, які б охопили всі складові його структури.

1. Методики: що досліджують психічні процеси: пам’ять, увага, мислення, розумова працездатність.

2. Методики: що діагностують особистісні показники розвитку: мотивація та ціннісні орієнтації, самооцінка, тривожність, темперамент.

3. Методики, діагностують соціальну ситуацію розвитку: стосунки в сім’ї, рейтинг учня в колективі однокласників, комунікативні здібності.

До кожного з обдарованих дітей підбираємо індивідуальні знання, що розкрити їх задатки і здібності та повніше їх реалізувати. Ми визначаємо задатки як спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є основою для розвитку здібностей. Здібності – індивідуальні особливості особистості, що дозволяють більш успішно оволодіти тією чи іншою діяльністю, розв’язувати певні завдання.

Обдарованість дитини – специфічне поєднання здібностей високого рівня, а також інтересів, потреб, що дозволяє виконувати певну діяльність на якісно вищому рівні, відмінному від середнього.

Готовність до організації співпраці на уроках має велике значення. Компоненти цієї готовності взаємопов’язані. Чим вищий рівень інтелектуального розвитку дітей, обізнаності вчителя в теорії і практиці співпраці, чим адекватніша самооцінка обох осіб, чим продуктивніша праця на уроці, чим впевніші в своїх силах обидва партнери, тим більше виникає можливостей для організації співпраці.

Література:

1. Ніколієнко О.С., Онищук Л.А., Сисоєва С.О. Творчість. Навчально-тематичний план і програми з розвитку творчих можливостей школярів.

2. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. Як виховувати справжню людину.

3. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. 1997 р.

4. Освітянська слово. №3, 2003р.