Стратегічні цілі зовнішньої політики України

є похідними базових національних інтересів і геополітичних пріоритетів.

Основним базовим національним інтересом, геополітичним пріоритетом і стратегічним завданням зовнішньополітичного курсу України є її виживання і розвиток як незалежної суверенної держави сучасного світу за умов збереження її національних цінностей, захисту економічного та політичного суверенітету, власної соціально-культурної ідентичності. Цей інтерес сьогодні стає загальновизнаним як серед правлячої еліти, так і в масовій свідомості. Його реалізація є головною передумовою забезпечення добробуту, безпеки, соціального і культурного розвитку всіх громадян України.

Зміцнення державного суверенітету України в зовнішньополі тичній площині означає реальне її повернення у світовий цивілізаційний простір як повноцінного й активного суб'єкта геополітики.

Це, зокрема, передбачає формування й активне втілення в життя суверенного зовнішньополітичного курсу, заснованого на національ них інтересах і пріоритетах, рішучу протидію неконтрольованому іноземному економічному, інформаційному, культурному та політично му проникненню в цілісний простір держави. Неприпустимою є поява будь-яких форм "критичної" залежності України від інших держав. Тому потрібно блокувати всіма можливими засобами експансіоністські інтенції світових і регіональних потуг з метою встановлення їх домінування в нашій країні.

Збереження та зміцнення державного суверенітету не означає самоізоляції країни від міжнародного співтовариства, а навпаки - створює спиятливі передумови для динамічного розвитку її відносин зі світом згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права та власним розумінням своїх національних інтересів, на засадах взаємовигідного співробітництва і безпеки.

Основні життєво важливі пріоритети геополітичної стратегії України:

1. Відродження європейської ідентичності . Інтеграція до європейських і євроатлантичних політичних структур, посилення економічного й політичного потенціалу і "дієспроможності" України в широкому розумінні цього терміна за рахунок прискорення внутрішнього розвитку та участі в європейських структурах безпеки, укладання двосторонніх і багатосторонніх договорів, отримання відповідних гарантій безпеки тощо; пріоритетна орієнтація на інтеграцію до Європейського Союзу і Західно-Європейського Союзу, поглиблення спеціального партнерства з НАТО, курс на приєднання як перший крок до політичних структур цієї організації, яка є наріжним каменем структури європейської безпеки. Інтеграція України до європейських структур повинна супроводжуватись реалізацією широкої програми заходів з метою якнайшвидшого входження в європейський соціокультурний простір, а також відкритістю країни не тільки до економічних, але й до культурних та інформаційних інвестицій, що передбачає цілеспрямоване формування в масовій свідомості універсальних євроатлантичних цінностей і соціо-культурних орієнтацій.

2. Політика активного нейтралітету . Найбільш раціональною та ефективною щодо реалізації власних національних інтересів політикою України є послідовна імплементація в життя стратегії "активного нейтралітету" , який на відміну від політики "самопрого лошеного нейтралітету" (що має здебільшого пасивний характер) передбачає статус, подібний до такого, що його має Швеція у відносинах з європейськими структурами безпеки. За такої стратегії формально нейтральна Україна поступово і планомірно підвищить рівень своєї кооперації з НАТО в рамках Ради євроатлантичного партнерства, програми "Партнерство заради миру" і відносин "особливого партнерства".

Україні важливо активізувати дипломатичні зусилля з метою сформувати на Заході стійкі переконання в тому, що відсутність можливості безпосередньо увійти до НАТО здатна завдати чималої політичної шкоди нашій державі й у перспективі може підірвати тут реформаторський процес. На думку авторів, Північноатлантичному Альянсу після оголошення прийому нових членів (Польща, Угорщина, Чехія) мало б сенс відкрито визначити можливих кандидатів "другої хвилі", зокрема з-поміж країн Центральної Європи, що в тій чи іншій формі висловлюють таке бажання.

Необхідно сприяти активізації зовнішньополітичного мислення політичних еліт країн - членів НАТО в напрямку грунтовнішого аналізу труднощів і перешкод, що виникають у зв'язку з можливою перспективою членства країн Центральної Європи (включаючи Україну) в Альянсі. Має бути враховано, що поодинці ці країни можуть не справитися з вирішенням численних проблем, що постають перед ними на цьому шляху, а отже, держави НАТО могли б ужити важливі превентивні заходи з метою вироблення особливих стратегічних курсів щодо кожної країни - потенційного члена Альянсу.

3. Зміцнення і розвиток стратегічного партнерства із США. Сьогодні ця країна - єдина у світі наддержава, яка реально здатна здійснювати і здійснює багатосторонній прямий і непрямий вплив на Україну. США стають головним чинником і гарантом процесів інтеграції України до євроатлантичної спільноти. Стратегічне партнерство із США має стати головним пріоритетом зовнішньої політики України.Завдяки унікальним можливостям і ролі США це не тільки не буде суперечити генеральній лінії України на сильну регіональну політику, а й сприятиме їй. Рівень та інтенсивність співробітництва України із США та державами Західної Європи є інтегральним показником наявності чи відсутності в Україні політичної волі продовжувати курс на європейську інтеграцію, проводити економічні й політичні реформи, впроваджувати в життя демократичні норми та принципи.

4. Розвиток рівноправних і взаємовигідних відносин з Російською Федерацією. Принципово помилковими є спроби розглядати відносини з РФ як полярну альтернативу: або співдружність, політична й економічна кооперація, або конфронтація і конкуренція. Більш правильним є підхід до вищезгаданих відносин як до складного багатовимірного комплексу, що має як сфери співробітництва, так і, водночас, сфери конкуренції чи навіть прямої конфронтації (зовсім не обов'язково військової).

Зважаючи на існування цих сфер кооперації і конфронтації в найрізноманітніших галузях міжнародних стосунків, і повинна будуватися політика України щодо РФ. Це - політика взаємовідносин двох рівноправних суверенних держав, які на основі норм міжнародного права намагаються по можливості розширювати сфери співробітниц тва і звужувати сфери конфронтації, при цьому усвідомлюючи, що останні завжди будуть існувати в тій чи іншій формі.

Обидві держави проводять власну внутрішню і зовнішню політику, обирають статус нейтральності чи позаблоковості, входять до економічн их, політичнних чи військових союзів, створюють альянси та блоки, виходячи зі своїх національних інтересів і національної безпеки.

5. Сильна регіональна політика. Україні потрібен курс на альтернативне лідерство на терені колишнього СРСР, активна кооперація з тими країнами, які вбачають в Україні надійного рівноправного партнера, вільного від великодержавних і гегемоністських амбіцій. Посилення економічного, політичного, військового та культурного співробітництва з новими незалежни ми державами (особливо з Грузією, Азербайджаном, Туркменис таном, Узбекистаном, Молдовою та іншими, інтереси яких загалом не конфронтують з українськими, а є взаємодоповнюючими) сприятиме не тільки взаємовигідній торгівлі, а й створить у перспективі нову ситуацію у сфері безпеки України, оскільки формуватиметься певна противага російській телурократії в межах пострадянського простору.

За умов, коли ще не створено нову систему європейської безпеки, формування в євроазійському просторі ще однієї спільноти на взірець Європейського Співтовариства не є доцільним з точки зору національних інтересів України. Прив'язування України до нової "укріпленої" моделі СНД означатиме відмову назавжди від самостійної європейської політики, а згодом і від будь-якої самостійності в зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних справах. Між двома системами неодмінно виникатиме конкурентна боротьба за геостратегічні й геоекономічні впливи, в якій Україна відіграватиме периферійну роль. Для України важливо шукати шляхи, що ведуть до поступового перетворення всього євроазійського геополітичного простору - від Атлантики до Тихого океану - на цивілізовану спільноту суверенних держав без домінування якогось одного центру. Україна зацікавлена як у прилученні до високотехнологічного європейсь кого ринку, так і в містких ринках на Сході, зокрема в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, шляхи до якого пролягають через РФ та Центральну Азію.

6. Зміцнення особливих відносин із стратегічно важливими сусідами. Насамперед ідеться про Польщу, Туреччину, країни Балтії, Центральної та Південно-Східної Європи, Транскавказький регіон. Важливо сприяти формуванню "поясу стабільності" і регіональних структур безпеки від Балтійського і Чорного морів до Прикаспію. Тісна кооперація і співробітництво з країнами Цетральної Європи (ЦЄ) і Балто-Чорноморського регіону у галузях як економіки, так і політики та безпеки повинні розглядатися як важливий перехідний етап інтеграції України в Європу.

Як спадкоємниця частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР у Каспійсько-Чорноморському регіоні та на Балканах Україна має відігравати значну роль в організації тут нової системи порядку. Для неї життєво важливим є влагодження конфліктних ситуацій у регіоні, формування моделей стратегічного партнерства з країнами ГУАМ.

7. Формування стратегічного трикутника Польща - Україна - Туреччина з можливою участю інших стратегічно важливих країн. Ця геополітична конфігурація може бути основою регіональної стабільності Балто-Чорноморського паска і ЦЄ в цілому. Спираючись на флангах на дві країни НАТО і відчуваючи підтримку Брюсселя і Вашингтона, Україна справді могла б виконувати роль ключової ланки нової архітектури європейської безпеки.

8. Активна участь у створенні європейських і євразійських транспортних коридорів. Створення і використання нових систем транспортних та енергетичних комунікацій як по "Балто-Чор номорсько-Близькосхідній" вісі, так і по вісі "Західна Європа - Україна - Транскавказзя - Центральна Азія - Китай" на сьогодні стає чи не найважливішим питанням економічної безпеки держави.

Питання диверсифікації джерел постачання енергії і стратегіч ної сировини мають бути віднесені до життєво важливих проблем національної безпеки і поставлені під жорсткий державний контроль . Подальші зволікання з їх вирішенням є неприпустимими. Прискорена розбудова нафтогазових транспортних коридорів, що ведуть через Україну й інші країни Чорноморсько-Каспійського регіону, створення умов їх безпечного функціонування - це одні з найпріоритет ніших завдань зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної стратегії України в ХХI столітті.

9. Розширення економічної (включаючи військово-економіч ну) та політичної присутності України на Близькому Сході, в Центральній та Південній Азії та країнах АТР. Одним з найважливіших завдань подолання економічної кризи і наступного розвитку України у ХХI ст. є її інтеграція в систему міжнародного поділу праці. Істотною перешкодою тут залишається автаркія, фактична відокремленість української економіки від міжнародних ринків товарів, послуг, капіталів і технологій. Україні треба активно виборювати "нові економічні ніші" на світових ринках. Це полегшено тим, що за нею не тягнеться "хвіст" імперських і геополітичних амбіцій. Для країн, які з тих чи інших причин можуть бути геополітичними конкурентами США, Заходу чи РФ, співробітництво з Україною є привабливішим.