Актуальні питання вакцинопрофілактики в Україні

Актуальні питання вакцинопрофілактики в Україні

Згідно з наказом МОЗ України № 276 від 31.10.2000р. "Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні", діти підля­гають рутинній імунізації проти дифтерії, кашлюку, правця, поліомієліту, кору, епідемічного паротиту, краснухи, вірусного гепатиту В.

Важливим при розгляді питання вакцинації є ро­зуміння працівниками охорони здоров'я мети її прове­дення. Сьогодні, у зв'язку з відсутністю великих, моро­вих епідемій, багатьма лікарями недооцінюється зна­чення активної імунопрофілактики, що призводить до необґрунтованого відведення, спотвореного інформу­вання батьків та створення негативного ставлення до щеплення.

Дифтерія в довакцинальний період на території Ук­раїни була однією з головних причин дитячої смерт­ності. Завдяки масовій імунізації дифтерійним анаток­сином, розпочатій у 1932 p., спостерігалося разюче зниження захворюваності. Необґрунтоване збільшен­ня протипоказань, часті зміни календаря щеплень, введення до застосування вакцин із зниженою кількістю анатоксину, а також поява в засобах масової інформації періодичних професійно некомпетентних виступів та публікацій при шкідливість вакцинації, зу­мовили численні випадки категоричної підмови батьків від приведення профілактичних щеплень їхнім дітям, то призвело до створення значного прошарку насе­лення, неімунного до дифтерії. Дпя активної імунізації проти дифтерії використовують анатоксин: токсин Сог. Dyph, який втратив свої токсичні властивості, але зберіг імуногенність і входить до складу як моно-, так і комбінованої вакцин. Спід зауважити: на введення дифтерійного анатоксину формується антитоксичний імунітет, що забезпечує нейтралізацію циркулюючого в крові токсину, запобігає перебігу дифтерії в тяжкій формі, з ускладненнями.

Вірус гепатиту В є основною причиною захворювання гострим або хронічним гепатитом, цирозу печінки та первинної гепатоцелюлярної карциноми. Ймовірність хронізації цієї інфекції при антенатальному зараженні сягає 90% під числа новонароджених HBsAg-позитив­ними матерями. Носіями стають від 25 до 50% дітей, котрі були інфіковані у віці молодше 5 років. Ризик захворювання на первинний рак печінки у носіїв R 12-300 разів вищий, ніжу інших людей. Використан­ня вакцини проти гепатиту В має опосередкований впливу профілактиці раку печінки, особливо в дитячо­му віці. Вакцина. І по використовується сьогодні в Ук­раїні. — продукт генної інженерії, очищений поверхне­вий антиген (HBsAg) вірусу гепатиту В, на введення якого формуються анти-HbsAg антитіла. Вакцини, що виготовлені з сироватки хворих на вірусний гепатит В сьогодні в Україні не використовують.

Правець — убікнітарна інфекція, найефективнішим за­хистом від якої е планова вакцинація. Вакцинація за­безпечується анатоксином правця, що за умови вве­дення в організм у складі комбінованої вакцини диф­терія-правець, створює антитоксичний імунітет.

Кашлюк найбільш небезпечний для дітей грудного віку, особливо в перші й місяців житія, коли його пе­ребіг має найтяжчий характер та серйозний прогноз щодо подальшого розвитку дитини через часті присту­пи апное, гіпоксичне пошкодження мозку, й також час­те тяжке ускладнення — пневмонію. Слід також зауважити, інші на підміну від багатьох інших інфекцій (на­приклад кору), проти яких дитина захищена протягом першого року життя пасивно отриманими антитілами, що трансплацентарно передалися від матері до плоду, такі антитіла до збудника кашлюку не мають протективного імунітету. Крім того, як поствакцинальний імунітет, так і постінфекційний імунітет до кашлюку є нетривалим і обмежується терміном 5—7 років, що створю? передумови до утворення резервуару збудника кашлюку серед дорослих і є небезпечним для новона­роджених дітей. Створення активного імунітету забез­печується введенням реципієнту цільноклітинного або безклітинного компоненту у складі комбінованої вак­цини (наприклад АКДП). Обидва типи вакцин сьогодні в Україні є комерційно доступними. Хоча безклітинна кашлюкова вакцина с менш реактогенною, але широ­ке її застосування для рутинної імунізації обмежене че­рез її високу вартість.

Поліомієліт. За оцінками В( Н)3, сьогодні на планеті проживає близько 10-20 мли. інвалідів через перене­сений паралітичний поліомієліт. Успішне використання високоефективної оральної (живої) поліовакцини (ОПВ) затьмарюється поодинокими тяжкими усклад­неннями – вакцинасоційований поліомеліт, що викликає при першому введенні вакцини в середньому 1:700 тис. доз вакцин, а при подальших щепленнях 1 : 6 - 7млн. доз вакцин. Це ускладнення може бути усу­нене використанням для перших вакцинацій інактивованої подіовакцини (ІОВ), що з 2000 року зареєстро­вана і в Україні, а в новому наказі регламентовано кон­тингент населення, котрому показане проведення вакцинації ІОВ. Нині в Україні активно обговорюється питання щодо проведеним перших двох щеплень ІПВ усім дітям. Від вакцинації проти поліомієліту не підмо­вилася жодна країна світу, незважаючи на відсутність циркуляції дикого поліовірусу, але оскільки в багатіях країнах, що розвиваються, ще існують випадки захво­рювання, не виключається можливість завезення ди­кого вірусу на територію України.

Кір. Тяжка інфекційна хвороба, найчастішим ускладненням якої є пневмонія, отит. Та найбільш грізне з них - коровий енцефаліт, що підмічається в середньому з частотою 1:1000 випадків захворювання, і має перманентний характер ураження. Окрім того, з кором пов'язують виникнення підгострого склерозуючого паненцефаліту, який завжди має летальний кінець. Прак­тичний досвід підтверджує, що тільки дворазове щеплення коровою вакциною забезпечує майже 100% захисту. Цей факт врахований у новому календарі щеплень в Україні. Для вакцинонрофілактики використовують ослаблений вірус у складі моновакцини або в комбінованій вакцині (кір —паротит—краснуха). Вірус епідемічного паротиту в етіологічній структурі тяжких менінгітів у довакцинальний період трапляється найчастіше. Трої шість до залозистої тканини обумовлює ураження яєчок, що нерідко призводить до їх атрофії та формування безпліддя, а ура­ження підшлункової залози не виключає ролі епідпаротиту у роз витку цукрового діабету першою типу. Як і у випадку з кором тільки своєчасна та дворазова вакцинація проти епідпаротту й рекомендованому календарем віці гарантує захист відтяжкою менінгіту та зсуву захворюваності у бік старшого, юнацького віку, в якому найчастіше епідиаротит перебігає з ускладненнями. Подібно до вакцини проти кору, для імунізації застосовується ос­лаблений вірус епідемічного паротиту.

Краснуха відноситься до інфекційних захворювань, то мають переважно легкий перебіг у дитячому віці. Метою вакцинації проти краснухи є попередження інфікування плоду та розвитку синдрому вродженої краснухи (СВК). Піч час епідемії краснухи у 1956 році в США протягом першого триместру вагітності були інфіковані близько 30 тис. вагітних, у Н тис. з яких стався самовільний аборт, а у 22 тис. народилися діти з СВК. В Україні СВК не належнії, до переліку захворювань, що підлягають реєстрації. Але, заданими декількох досліджень, відомо, що близько 20% жінок дітородною віку в Україні є неімунними до вірусу краснухи і мають ризик Інфікуватися підчас вагітності. Вакцинація виключно дівчат препубертатного віку не виправдала себе. Лише дворазова вакцинація забезпечує, як і у випадках з кором та епідиаротитом, майже 100-відсотковий індивідуальний захист та створює передумови для ерадикації збудника. В країнах, що розпочали вакцинацію ще у 70-ті роки XX ст. з використанням дворазового щеплення, СВК не спостерігається. Як вакцина проти кору та епідемічного паротиту, так і краснуха-вакцина є ослабленим вірусом. На жаль, в Україні через брак фінансування вакцинація прощ краснухи проводиться на недостатньому рівні, що ставить піл сумнів можливість ліквідації СВК у зазначені ВООЗ терміни.

Захворюваність на туберкульоз зростає в усьому світі, а в Україні набула характеру епідемії. Ефективність вакцини БЦЖ сьогодні є найбільш дискутабельною. Але доведеним фактом є забезпечення захисту від генералізованих форм туберкульозу дітей раннього віку шляхом щеплення новонароджених БЦЖ. Вакцина БЦЖ (бацила Кальмета-Герена) являє собою ослаблену M.bovis, що частково пояснює невисоку ефективність цієї вакцини. Розробка ефектив­них та безпечних вакцин з М.tuberculosis нині триває. На відміну від України, більшість країн Заходу планово вакцину­ють проти інфекції, що викликана Haemophilus influence тип b (Hib). В етіологічній структурі бактеріальних менінгітів у західних країнах І lib складає 30—50%, крім того, він є причиною пневмоній, отитів, артритів, флегмон. Найчастіше цей збудник уражає дітей до 5 років. Уведення до рутинної вакцинації щеплення дітей проти Hib в 70-ті роки ХХст. у західних країнах призвело до того, що менінгіти Нib-етіології практично не трапляються, відповідно зменшилася і захворюваність на гнійні менінгіти бактеріальної етіології. І поширення Нib в Україні вивчене недостатньо, що не доз­воляє обґрунтувати необхідність введення до календаря щеплень рутинної вакцинації проти І lib. Вакцинація проти Нib в Україні ре­комендована окремим групам пацієнтів, що регламентовано нака­зом МОЗ України № 276 від 31.10.2000 р. Вакцина являє собою поліеахаридний антиген Hib.

Подібнодо Нib, до переліку рекомендованих щеплень відносять вакцинацію проти менінгококової та пневмококової інфекцій, вірусного гепатиту А.

Грип особливо небезпечний для людей з хронічними хворобами серця, легень, нирок. Як медпрацівники, так і самі такі хворі ма­ють першочергову потребу у захисті проти грипу шляхом вакци­нації. В Україні використовуються сучасні вакцини проти грипу 2-го та 3-го поколінь: 2-ге покоління — силіт вакцини (розщепле­ний вірус), 3-тє покоління — субодиничні вакцини (окремі компо­ненти вірусу). Живі грипозні вакцини сьогодні в Україні не викори­стовуються.

У перспективі кількість хвороб, проти яких будуть вакцинувати, значно збільшиться, що закономірно поставить проблему кількості ін'єкцій. Вирішенням цього питання може бути створення нових комбінованих вакцин. Успішним прикладом розвитку цього напря­му можуть слугувати нові тетравакцини. В західних країнах успішно випробовуються пента- та гексавалентні комбіновані вак­цини. Підґрунтям для створення таких вакцин е дані з проблем імунології, що заперечують можливість "антигенною переванта­ження" та "відволікання імунної системи" за цих умов. Закінчуючи хотілося б зауважити, що у вакцинопрофілактиці інфекційних хвороб невирішеним залишається ряд проблем: імуногенність інактивованих вакцин, поліпшення очищення вакцинальних препаратів, зменшення вартості препаратів. Реальної аль­тернативи в профілактиці життєво небезпечних інфекцій сьогодні не існує.