Місце літератури у професійному становленні студентів-журналістів

Реферат з журналістики

Місце літератури у професійному становленні студентів-журналістів

Звичним і начебто само собою зрозумілим у програмі навчання майбутніх журналістів сприймається курс вітчизняної й світової літератур. Протягом кількох років студенти розглядають літературний процес від давнини й до сучасності, знайомляться з видатними іменами, найцікавішими творами, складають необхідні заліки й екзамени. І що ж далі? Що залишиться в активній пам'яті? Що потім неодмінно буде використане в журналістській творчості, допоможе в непростих ситуаціях, у спілкуванні з людьми, у формуванні життєвої позиції? Що потрібно для того, аби ознайомлення з літературою, її численними героями не пройшло повз, не стало просто чимось вимушеним, типу "здати і забути"? Спробуємо проаналізувати, що дає майбутньому журналісту вивчення літератури.

1. Література прилучає читача до колосального за обсягом і глибиною досвіду людського життя. Робиться це надзвичайно ефективно, адже йдеться про специфічне, художнє відтворення дійсності. Саме література відкриває душу людини назустріч світу.

2. Величезним досягненням літератури є вироблення нею системи типів емоційно-ціннісних орієнтацій.

Варто підкреслити, що особливе місце в системі емоційно-ціннісних орієнтацій займає іронія. В іронії своєрідне, відособлене поле діяльності. Основа іронії — скептицизм, і спрямований він не на саму дійсність, а на її осмислення. Скептичне заперечення в іронії не припускає утвердження протилежного: говорять про силу іронії, що перемагає, що не гребує побутом, а, навпаки, підноситься над ним. Іронія протистоїть як опонент-скептик будь-якій точці зору на світ, вона супротивник усякої догматичності й не приймає ніяких абсолютистських світоглядних постулатів, тобто іронія може виконувати функцію універсального компенсатора. "Іронія,— писав Томас Манн,— є пафос середини, вона — інтелектуальна обмовка, що грається між контрастами й не поспішає підтримати якусь зі сторін і прийняти рішення: бо вона повна передчуття, що у великих питаннях, де йдеться про людину, будь-яке рішення може виявитися передчасним і неспроможним". Саме завдяки іронії часто виникають дуже цікаві, художньо переконливі системи. Іронічний погляд на світ — свідчення справжньої інтелектуальності, воно однаково цінне й привабливе як у літературних, так і в журналістських жанрах.

3. Література — це унікальна лабораторія слова. Справжню красу, багатофункціональність, невичерпність слова можна відчути тільки у тканині художнього твору. Отож, кращої майстерні, кращого "полігона" удосконалення, шліфування власних мови і мовлення для майбутнього журналіста годі й шукати! Саме розкіш спілкування із шедеврами літератури дозволяє осягнути магію то буденного, то святкового, часом таємничого й світлого Слова.

4. Література завжди жила й живе тимчасовим і вічним, загальнолюдським. Життя й смерть; сутність людини, її призначення у світі; людина перед таємницями буття; необмежені можливості думки, що прагне пізнати світ; мистецтво як засіб інтуїтивного пізнання особистості — усе це проблеми, до яких звертається література, що стала у ХХ сторіччі особливо складною, дискретною.

Сформульовано декілька причин дискретності літератури, основних — дві. Перша викликана прагненням естетично відобразити хаотичність дійсності й історії, відчуженість особистості. Друга виявляє себе як наслідок "розірваної свідомості", що не може осягнути світ не тому, що він хаотичний, а тому, що свідомість не може пізнати його глибинні таємниці.

Непросто розібратися у тенденціях сучасної літератури. У ній відбувається подальший розвиток традиційного реалізму, що набуває нових ознак, часто "вибухових", незвичних. Розвивається й так звана "література інших вимірів": це можуть бути зсуви реального й ірреального, реального й надреального; "інші виміри" можуть бути пов'язані або з прихованими таємницями людської душі, або з вторгненням паралельних світів (у тому числі, на жаль, і нижчих).

Невипадково аналіз складних художніх творів викликає значний інтерес у майбутніх журналістів, адже коли стає зрозумілим автор, коли розкриваються секрети його творчості, його мовний код — здійснюється ще один крок у безкінечному процесі пізнання.

5. Література поряд з багатьма різноманітними проблемами звертається й до осмислення журналістської професії, зокрема до особливостей роботи журналіста. Глибокі міркування такого роду знаходимо у творах Джека Лондона, Річарда Олдінгтона, Шона О'Фаолейна, Бориса Пастернака, Марка Твена.

Звернення до творів названих авторів не претендує на вичерпне розкриття проблеми, тим більше, що зазначені речі (насамперед — романи) надзвичайно багатопланові, й наведене питання — одне з багатьох.

Показово, що тут у першу чергу "спрацьовують" приклади, які мають явний негативний підтекст. Який резонанс, наприклад, яку дискусію викликає в студентській аудиторії іронічна подача оповідача (роман "Смерть героя" Річарда Олдінгтона): "… журналістика — заняття, яке коротко, але дуже точно можна визначити як найпринизливіший вид найпринизливішої вади — розумову проституцію".

Правда життя — і правда газетного рядка; шанобливе ставлення до людської особистості, уміння в звичайній, рядовій людині побачити, як казали в давнину, "душу святу"; моральна відповідальність журналіста; складності процесу журналістського становлення; особистість журналіста (співвідношення інтелектуального і морального) — це далеко не повний перелік важливих проблем, що розглядаються на сторінках літературних творів.

Отже, цілком очевидно:

- варто жити, хоч трохи оглядаючись на літературу; справжня література не лежить на полицях, вона живе у свідомості людей і формує їх; справжня література дозволяє проникнути у макро- і мікрокосм людини;

- література знайомить з архетипами світового мистецтва й культури;

- література сприяє активізації мислення, творчості;

- література збагачує і шліфує мову й мовлення.

У ХХ столітті любили говорити, що література — це людинознавство, література — підручник життя. На щастя, більшість студентів-журналістів усвідомлює: такий підручник конче потрібен.