Хеліцероносні Основні представники павукоподібних

Реферат

з зоології

1. Хеліцероносні. Основні представники павукоподібних (спорідни, павуки, кліщі).

2. Особливості організації повуковидних первинно наземних тварин.

3. Повуковидні. Органи зору, нервова і кровоносна система. Метафридіальні органи виділення та мальнігієві судини.

Цей клас об'єднує близько 70 тис. видів (в Україні - понад 4 тис.), які поширені пере­важно на суходолі, але є серед них і представники прісноводної та морської фауни. Вони, а також деякі інші членистоногі, належать до підтипу Хеліцерові.

Існують певні ознаки, за якими павукоподібних можна відрізнити від інших членистоногих, їхнє тіло звичайно поділене на головогруди та черевце. На головогрудях розташовані шість пар кінцівок: хеліцери, ногощупальця та чотири пари ходильних ніг. Хеліцери - ротові кінцівки, які слугують для захоплювання і подрібнення їжі (вони й зумовили назву підтипу). Часто вони закінчуються клешнею. На відміну від ракоподібних, павукоподібні не мають жодної пари вусиків. Черевце або взагалі позбавлене кінцівок, або на ньому є видозмінені кінцівки (паву­тинні бородавки, легеневі мішки тощо).

На території України трапляються представники рядів: Павуки, Кліщі, Косарики, Скорпіони, Сольпуги та Несправжні скорпіони. Найпоширеніші та найрізноманітніші серед них - павуки та кліщі.

Розглянемо детальніше будову павукоподібних на прикладі відомого всім павука-хрестовика.

Цих павуків можна побачити в лісах, парках, на подвір'ях, де вони плетуть великі ловильні сітки з па­вутини. Така сітка має складну будову і є «візитною карткою» павука, бо у кожного виду вона відрізняєть­ся за будовою. У павука-хрестовика ловильна сітка складається з багатокутної рами, радіальних та спіральних ниток. Рама та радіальні нитки утворені сухою і міцною павутиною. Між радіальними нитками закріплена довга спіральна нитка, утворена з особливої клейкої павутини. До неї прилипають комахи, що потрапили до сітки. Сам павук, чекаючи на здобич, може ховатись у гнізді, яке розташоване поруч (це можуть бути листки рослин, скручені у трубочку за допомогою павутини).

Між центром сітки та гніздом протягнена сигналь­на нитка. Коли вона натягується, павук дізнається про те, що до сітки потрапила комаха. Тоді він вихо­дить із гнізда і паралізує її, вводячи за допомогою хеліцер отруту та травний сік. Після цього павук обплутує здобич павутиною і підвішує ниткою до ло­вильної сітки. Він залишає свою здобич на деякий час (поки перетравлюється її вміст), а потім повертається й висмоктує рідкий перетравлений вміст жертви.

Самки та самці хрестовика чітко розрізняються за зовнішнім виглядом: тіло самок довше, ніж у самців (20-25 та 10-11 мм відповідно). Самці мають вужче черевце. Характерною ознакою павука-хрестовика, яка відоб­ражена у його назві, є малюнок у вигляді хреста на спинній поверхні черевця. На відміну від річкового рака, покриви павука-хрестовика мають шар воскоподібної речовини, яка запобігає випарову­ванню води. Головогруди вкриті товстим та міцним головогрудним щитом, у передній частині якого роз­ташовані вісім простих очей.

Перша пара головогрудних кінцівок - хеліцери - має вигляд рухомих загострених кігтиків. На кінці хеліцер відкриваються протоки отруйних залоз, роз­ташованих у передній частині головогрудей. Хеліцери слугують павукам для вбивання здобичі та захисту. Друга пара кінцівок - ногощупальця - у самок схожа на ходильні ноги, але коротша від них. У самців ногощупальця розширені на верхівці й здатні переносити статеві клітини під час запліднення. Вони також є органами дотику та нюху завдяки особливим чутливим щетинкам, розташованих на них.

Чотири пари ходильних ніг павука майже однакові за будовою і розрізняються лише за довжиною. Вони густо вкриті щетинками, які виконують функцію ор­ганів чуттів. На кінцевому членику ніг розташовані кігтики та особливі зігнуті щетинки, які допомагають павукові будувати ловильну сітку, а також пересува­тися по ній.

Черевце вкрите м'якою кутикулою. На задній його частині містяться три пари павутинних бородавок.

Мал. Внутрішня будова павука-хрестовика.

На їхніх верхівках відкриваються протоки численних павутинних залоз (близько 600). Вони виділяють рідину, яка витягується та швидко застигає у вигляді павутинної нитки. Павутина - найміцніший природний матеріал. Нитка павутини діаметром в 1 мм при розриві може витримувати навантаження до 260 кг.

Під час розмноження самка павука обплутує яйця павутиною, утворюючи захисний кокон; крім того, павутина містить речовини, що вбивають шкідливі мікроорганізми. Павуки, які не будують ловильної сітки (наприклад, каракурт, тарантул), вистелюють павутиною свої нірки. За допомогою павутини деякі види павуків розселюються: молоді павучки виробляють довгу нитку, яку підхоплюють повітряні потоки і переносять разом з павучками на значні відстані (найчастіше це явище спостерігають восени під час так званого бабиного літа).

Травна система павуків пристосована до споживання рідкої їжі. Рот веде до кишечнику, передня частина якого поділена на об'ємну глотку, де розміщений фільтруючий апарат (запобігає потрап­лянню в кишечник твердих часток), стравохід та си­сний шлунок. Завдяки скороченню стінок шлунка павук всмоктує рідку їжу. До порожнини глотки впа­дають протоки слинних залоз. Твердою їжею павук живитись не може, тому вводить до тіла жертви травні соки, що перетравлюють її вміст. Отже, паву­кам властиве позакишкове, або зовнішнє, травлення. До травної системи належить і травна залоза («печін­ка»), яка відкривається в середній відділ кишечнику.

Органи виділення павуків - це пара розгалужених видільних судин, що одним кінцем відкриваються у кишку, а іншим, сліпо замкненим, занурені у гемолімфу. Продукти виділення через стінки цих судин надходять з гемолімфи до їхньої порожнини і далі че­рез кишечник виводяться назовні.

Органи дихання - пара легеневих мішків, розта­шована при основі черевця. Вони мають численні пластинчасті складки стінок і відкриваються назовні дихальними отворами, прикритими кришками. Є ще трахеї у вигляді довгих нерозгалужених трубочок, що починаються непарним отвором на черевці. Трахеї безпосередньо транспортують кисень до тканин і органів.

Кровоносна система павуків представле­на серцем, від якого відходять артерії. Серце - це м'язова трубка, розташована в черевці над кишечни­ком.

Нервова система складається з головного мозку та пов'язаної з ним великої підглоткової нервової маси. Вона розміщена на черевному боці головогрудей і складається зі зрослих вузлів нервового ланцюжка. Від них беруть початок нерви, які прямують до різних органів.

Органами дотику є щетинки, які вкривають тіло павука, та ногощупальця. Є у павуків органи нюху та смаку, що містяться переважно на ногощупальцях і ногах. Органи зору - прості очі. Деякі павуки здатні розрізняти не тільки форму предметів, а також і їхній колір. Наприклад, павуки-краби, які полю­ють на здобич на квітках, можуть змінювати власне забарвлення залежно від кольору квітки.

Запліднення у павуків внутрішнє, розвиток пря­мий. У період розмноження спостерігають складну шлюбну поведінку. Самці павуків-стрибунів, наприклад, виконують певну послідовність складних рухів перед самкою - шлюбний танок.

Розвинена у павуків і турбота про нащадків. Самка хрестовика маскує кокон, що зимує. В інших павуків, які живуть кілька років, самки охороняють кокон, а іноді навіть і молодих павучків (наприклад, тропічні павуки-птахоїди).

Яка роль павуків у природі та житті людини? Всьо­го павуків налічують близько 30 тис. видів (в Україні - майже 1 000). Вони дуже різноманітні за розміра­ми, зокрема за розмахом ніг - від 0,6 мм до 20 см (наприклад, у південноамериканських павуків-птахоїдів). Тривалість життя цих тварин різна: у біль­шості видів вона не перевищує одного року (павуки-хрестовики), проте відомі випадки, коли павуки-пта­хоїди жили понад 15 років.

Павуки здебільшого поширені на суходолі, але відомий і прісноводний вид - павук-сріблянка. Він будує під водою гніздо з павутини у формі дзвона. У цьому гнізді павук живе, а повітря до нього приносить із поверхні води на вкритому густи­ми волосинами черевці. Сріблянка добре плаває і по­лює на водяних членистоногих.

Більшість видів павуків приносить користь, зни­щуючи комах - шкідників рослин. Але разом з тим отрута деяких із них небезпечна для здоров'я і життя людини, наприклад павуків-птахоїдів, а також таран­тула та каракурта. Тарантул поширений на півдні України і може проникати навіть на територію лісової зони, а каракурт - у Криму та степовій зоні. Укуси тарантула спричиняють різкий біль та набря­ки. Укуси каракурта мають значно тяжчі наслідки: сильний біль у всьому тілі, психічне збудження, яке невдовзі змінюється непритомністю. За статистикою, близько 3% уражених людей гине. Найефективнішим засобом лікування є введення протикаракуртової сироватки, після чого хворий через 3-4 дні одужує. Швидшому одужанню сприяє і виведення отрути з по­том (для цього необхідно зігріти тіло, зробити масаж тощо).

Ряд Кліщі - друга за кількістю видів (понад 20 тис.) група павуко­подібних (в Україні відомо понад 3 тис. видів). У кліщів головогруди та черевце повністю злиті між собою та утворюють тулуб. У передній частині тіла розташована так звана голівка, утворена ногощупальцями та хеліцерами.

Кліщі, на відміну від павуків, мають непрямий розвиток. Із яйця виходить шестинога личинка, у якої після першого линяння з'являється четверта пара ніг. Через кілька линянь личинка перетворюється на дорослу особину.

Кліщі поширені всюди: у ґрунті та на його по­верхні, на рослинах, у морях та прісних водоймах. Є серед них паразити рослин, тварин і людини. Вільноживучі ґрунтові кліщі відіграють важливу роль у процесах ґрунтоутворення, переробляючи органічні рештки. Хижі кліщі регулюють чисельність різно­манітних членистоногих. Тому деякі види використо­вують для боротьби зі шкідниками сільського і лісового господарств, наприклад з павутинними кліщами.

Павутинні кліщі - небезпечні шкідники різноманітних культурних рослин. Своїми хеліцера­ми вони проколюють покриви листків і живляться соками рослин, обплутуючи листки павутиною. Іншими шкідниками сільськогосподарських культур є чотириногі, або галові, кліщі. Вони мають черво­подібну форму і лише дві пари ніг. Паразитуючи у тканинах рослин, кліщі призводять до утворення пухлин (галів), що знижує врожаї. Деякі кліщі, на­приклад коморні, можуть псувати харчові продукти на складах (наприклад, різні крупи та хлібопродукти, насіння соняшника). Вживання в їжу про­дуктів, заражених кліщами, може спричинити тяжкі харчові отруєння.

Значної шкоди бджолярству завдає кліщ вароа-паразит бджіл. У свійських тварин паразитують пір'яні кліщі та свербуни-шкіроїди, які дуже дошку­ляють тваринам і знижують їхню продуктивність. У людини паразитує мікроскопічний (0,2-0,5 мм) коростяний свербун. Він проникає в шкіру,

де утворює довгі ходи. Це спричинює нестерпний свербіж, який посилюється розчісуванням. Від хворої людини до здорової короста передається під час ко­ристування спільними речами (рушниками, білизною тощо) або безпосереднього контакту, наприклад при потисканні рук.

Іншим небезпечним паразитом людини є залозниця вугрова. Ці кліщі паразитують у саль­них залозах або волосяних сумках. Можуть спричи­няти появу вугрів (гнойових прищів) та випадіння во­лосся. Людина заражується як при безпосередньому контакті хворих та здорових людей або тварин, так і через різні речі.

Іксодові кліщі, зокрема собачий, тайго­вий, бичачий, живляться кров'ю людини та тварин. У них на голівці є хоботок із гачечками. Хеліцерами кліщ розрізає шкіру. За допомогою гачків прикріп­люється до неї й висмоктує значну кількість крові, внаслідок чого його розміри (особливо самок) збіль­шуються в кілька разів. Через певний час, насмоктав­шись крові, кліщ відпадає від хазяїна. Іксодові кліщі є переносниками збудників таких небезпечних захво­рювань, як кліщовий енцефаліт, піроплазмози собак та великої рогатої худоби тощо.

Для профілактики захворювань, збудників яких переносять іксодові кліщі, під час перебування у лісі, на луці треба захищати тіло від кліщів добре припасо­ваним одягом, а після прогулянки необхідно огляну­ти тіло і зняти кліщів, які ще не присмокталися. Кліщів, що прикріпились до тіла, потрібно змастити вазеліном чи олією. Повітря перестане надходити до їхніх дихалець на черевній частині тіла, і тварини че­рез певний час самі відпадуть від живителя. Коли кліщів видалити силоміць, у тілі може залишитись голівка, що спричинить нагноєння. Якщо людина збирається відвідати місцевість, де є осередки клі­щового енцефаліту, їй слід зробити профілактичні щеплення.

Список літератури:

1. А.М. Охріменко, Е.В. Шухова „Хрестоматія із зоології”.

2. Е.Т. Горовкина, Н.И. Кузьмина „Уроки зоологии”.

3. Ю.Т. Вервес, П.Г.Балан, В.В. Серебряков. „Зоологія”.

4. О.С. Батуєв, М.А. Гуленкова, Т.В. Іванова „Зоологія для школярів та абітурієнтів”.