Початок занепаду вільної української преси

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ГУРТОК МОЛОДИХ ЖУРНАЛІСТІВ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

ПОЧАТОК ЗАНЕПАДУ

ВІЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ

(період Гетьманщини в Україні)

ПОЧАТОК ЗАНЕПАДУ

ВІЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ

(період Гетьманщини в Україні)

Квітневий переворот 1918 року, що усунув з історичної сцени Центральну Раду та привів до влади під прихильним поглядом німецького генштабу гетьмана Скоропадського, дав політичному настрою українства і його пресі новий водорозділ. Чи вже Центральна Рада вичерпала себе, а колишній царський генерал всіх врятував від брутальної німецької окупації - чи ЦР ще лишалася головною народною надією, бо щойно обрала президентом УНР М. Грушевського, майже прийняла конституцію УНР, а узурпатор посів з допомогою германських багнетів найвищу державну владу в нещасній Україні?

Оскільки власних видань гетьманці ще не мали, преса, що тяжіла до Центральної Ради, надала подіям негативного висвітлення. Зокрема, С. Єфремов у “Новій Раді” надрукував 9 травня статтю “Хресною путтю...”, де пророкував настання невдовзі нового акту народної трагедії.

Уряд Скоропадського, “наводячи порядок”, розпочав гоніння як на більшовиків, так і на націонал-демократів та анархістів: запровадив цензуру, заборонив есерівські газети “Боротьба” та “Народна воля”, піддав утискам “Нову Раду”. .Нові, після більшовицьких, переслідування дедалі сильніше дезорганізували український рух. За свідченням сучасників, 70 процентів газет в Україні виходили російською мовою, писали про російські справи і в кращому разі ніяк не переймалися українськими проблемами або навіть вели запеклу боротьбу проти “планів українізації”. Натомість осередки вітчизняної преси наполягали на запровадженні української мови (“Нова Рада” від 20, 24, 25 вересня та ін.). Газета “Самостійник” гостро критикувала гетьмана за його прогерманську політику, яка завдавала шкоди батьківщині.

Потребу у власній пресі гетьман Скоропадський задовольнив, перш за все, створенням офіційного “Вісника Ради народних міністрів” та часопису “Україна” з ілюстрованим додатком. Та створити повноцінну пресу цьому режимові не вдалося: революція у Німеччині в листопаді 1918 р. позбавила його підпори, і в грудні гетьман зрікся влади та втік до Німеччини.

Директорія на чолі з С. Петлюрою, шляхом повстання січових стрільців-галичан та селянських напівпартизанських загонів, перебрала владу в Києві 14 грудня 1918 р.

Починається новий “медовий місяць” української преси. Прийнятий Директорією закон “Про державну мову в УНР” встановив обов’язкове її вживання. Як політична спадкоємиця Центральної Ради, Директорія спиралася на створені попередниками засоби масової інформації.

Але військово-політична обстановка в Україні стрімко ускладнювалася. Похід “визвольної” Добрармії Денікіна, висадка Францією численних військ в Одесі та інших портах півдня, зайняття більшовиками лівобережної України призвели до того, що влада УНР поширювалася у 1919-1920 рр. лише на Поділля та Волинь. Війна з білополяками ще більше поглибила кризу української преси: варшавські шовіністи стояли на тому, що української держави “нє било, нєма і нє бєндзє”. Остаточне вирішення європейських проблем після світової війни державами-переможницями знову розділило український народ, і цей розділ простягнувся ще на один історичний етап: Галичина відійшла до Польщі, східна Україна - до радянської Росії.

У перший рік після громадянської війни й численних окупацій, тобто у 1922 р., тільки 7 процентів від загального тиражу часописів УСРР (перша назва УРСР, тобто Українська соціалістична радянська республіка) припадає на українські видання.

Починається становлення компартійної преси в підрадянській Україні та української преси в Польщі.