Найважливіші таксономічні одиниці в класифікації рослинного світу

Реферат на тему:

“Найважливіші таксономічні одиниці в класифікації

рослинного світу”

Планета Земля, як суша, так і океан, заселені рослинами і тваринами. Нині класифікації, що є гербарне сховище, що є флористичний список, первинні знання про анатомію і морфологію рослин, проблема «виду» у біології; сучасний стан установлень близько 500 000 видів рослин і більш 1 000 000 видів тварин. Класифікацією організмів і з'ясуванням їхніх еволюційних взаємин займається особлива «галузь» біології, називана СИСТЕМАТИКОЮ.

Систематика

Систематика - розділ біології, присвячений опису, позначенню і класифікації по групах всіх існуючих і вимерлих організмів, установленню родинних зв'язків між окремими видами і групами видів.

Основні задачі систематики - визначення за допомогою порівняння індивідуальних і специфічних особливостей шкірного виду і надвидових таксонів, з'ясування їх приватних і загальних властивостей.

Систематична категорія

Таксономическая категорія

Систематична категорія - група організмів, об'єднана визначеним ступенем споріднення, загальними рисами будівлі і функціональних особливостей.

Основними систематичними категоріями є: вид, рід, сімейство, загін і порядок, клас, тип і царство.

Особливості розвитку біології в XVI-XVII ст. багато в чому визначалися практичними потребами капіталістичного господарства, що розвивалося, насамперед його аграрного сектора, соціально-класовими потрясіннями, ростом впливу матеріалістичної філософії на природознавство в цілому і біологію зокрема, інституціоналізацією наукової діяльності. На зміну середньовічній феодальній спрощеній культурно-побутовій сфері життєдіяльності приходити буржуазний спосіб життя, що сформувався в середовищі міської бюргерської культури. Його найважливішими атрибутами були, зокрема, квітництво і садівництво. У XV-XVI ст. споживи медицини обумовили поява різного роду травників, а потім і створення “аптекарських садів”, що згодом перетворилися в ботанічні сади; широко розвивалася практика збору гербаріїв. Світ тварин теж стає об'єктом інтересу. В епоху Відродження значно удосконалюється організація конярства і кінних заводів. А при дворах багатьох європейських правителів створюються навіть дійсні зоопарки. На такім тлі підвищується інтерес до рослини і тварини як такому. Як зовсім справедливо відзначав першовідкривач італійського Відродження Я. Буркхард, “усім цим була... створена... сприятливий ґрунт для розвитку наукової зоології, як і ботаніки”.

Значні зміни відбуваються в способі біологічного пізнання — виробляються стандарти, критерії і норми дослідження органічного світу. На зміну стихійності, спекулятивним домислам, фантазіям і марновірствам поступово приходити установка на об'єктивне, доказове, емпірично обґрунтоване знання. Завдяки колективним зусиллям учених багатьох європейських країн така установка забезпечила поступове нагромадження колосального фактичного матеріалу. Значну роль у цьому процесі зіграли Великі географічні відкриття, епоха яких розсунула світоглядний обрій європейців — смороду довідалися безліч нових біологічних, геологічних, географічних і інших явищ. Фауна і флора знову відкритих країн і континентів не тільки значно розширили емпіричний базис біології, алі і порушили питання про його систематизацію.

Величезна описова накопичувальна робота, проведена в XVI-XVII ст. у біології, мала важливі наслідки. По-перше. вона розкрила реальне різноманіття рослинних і тваринних форм і намітила загальні шляхи їхньої систематизації. Якщо в ранніх ботанічних описах (О. Брунфельса, И. Боку, К. Клузіуса й ін.) ще відзначається безліч непослідовностей і відсутні чіткі принципи систематизації і класифікації, те вже М. Лобеллій. К. Баугін і особливо А. Цезальпино закладають програму створення штучної систематики (получившую свій розвиток у роботах Ж.Л. Турнефора, штучна система якого була загальноприйнятої наприкінці XVII — першій половині XVIII в.), а И. Юнг дає теоретичний орієнтир на розвиток природної систематики рослин, що одержавши розвиток у працях Р. Моррісона і Дж. Рея.

У цей же час здійснюється і систематизація зоологічного матеріалу, насамперед такими вченими-енциклопедистами, як К. Геснер і У. Альдрованди. Закладаються основи приватних галузей зоології — ентомології (Т. Моуфет), орнітології (П. Белон), іхтіології (Г. Рондель). Найсильніший імпульс розвитку зоології був даний винаходом мікроскопа. Виявлення світу мікроорганізмів А. ван Левенгуком зробило воістину революціонізуючий вплив на розвиток біології, а Ф. Стелутти одним з перших застосував мікроскоп для вивчення анатомії тварин, зокрема комах.

По-друге, накопичувальна біологічна робота в XVI— XVII вв. значно розширила зведення про морфологічні й анатомічні характеристики організмів. У працях Р. Гука, Н. Грю, Я. Гельмонта, М. Мальпиги й ін. одержала розвиток анатомія рослин, були відкриті клітинний і тканевий рівні організації рослин, сформульовані перші здогади про роль листів і сонячного світла в харчуванні рослин. Установлення підлоги в рослин і впровадження експериментального методу в ботаніку — заслуга Р.Я. Камерариуса; садівник Т. Ферчаильд (не пізніше 1717 р.) створив перший штучний рослинний гібрид (двох видів гвоздики). На основі штучної гібридизації удосконалювалися методи штучного запилення, закладалися віддалені передумови генетики.

Важливою віхою в розвитку анатомії стала творчість А. Везалия, що исправили ряд великих помилок, що укоренилися в біології і медицині з часів античності. М. Сервет, що упав жертвою протестантського релігійного фанатизму, і У. Гарвей досліджували проблему кровообігу. У. Альдрованди звернувся до традиції античної ембріології, а його учень В. Койтер, систематично вивчаючи розвиток курячого зародка, заклав основи методології експериментального ембріологічного дослідження. М. Фаллопий і Б. Євстахій проводять порівняння структури людського зародка і дорослої людини, з'єднуючи тим самим анатомію з ембріологією. На аристотелівсько-телеологічній основі формувалися перші теоретичні концепції в ембріології (Фабриций з Аквапенденге). У XVII в. складається синтез анатомії і фізіології, виникає передумови структурно-функціонального підходу (Г. Азелли, Ж. Поке, Ф. Глиссон, Р. дс Грааф і ін.)

По-третє, важливим наслідком розвитку біології з'явилося формування наукової методології і методики дослідження живого. Пошуки раціональної, ефективної методології привели до прагнення використовувати в біології методи точних наук — математики, механіки, фізики і хімії. Сформувалися навіть цілі напрямки в біології — иатромеханика, иатрофизика і иатрохимия. У руслі цих напрямків були отримані окремі конструктивні результати. Так, наприклад, Дж. Борелли підкреслював важливу роль нервів у здійсненні руху, а Дж. Майов одним з перших провів аналогію між подихом і горінням. Значний внесок в удосконалювання тонкої методики анатомічного дослідження вніс Я. Сваммердам.

По-четверте, наслідком накопичувальної роботи є розвиток теоретичного компонента біологічного пізнання — вироблення понять, категорій, методологічних установок, створення перших теоретичних концепцій, покликаних пояснити фундаментальні характеристики живого. Насамперед це стосувалося природи індивідуального розвитку організму, у поясненні якої склалося два протилежних напрямки — преформізм і епигенез.

Преформісти (Дж. Ароматари, Я.Сваммердам, А. ван Левенгук, Г.В. Лейбниц, Н. Мальбранш і ін.) виходили з того, що в зародковій клітці вже містяться всі структури дорослого багатоклітинного організму, тому процес онтогенезу зводиться лише до кількісного росту всіх предобразованних зачатків органів і тканин Преформізм існував у двох різновидах: овистической, відповідно до якої майбутній дорослий організм предобразован у яйці (Я. Сваммердам, А. Валлисниери й ін.), і анималькулистской, прихильники якої думали, що майбутній дорослий організм предобразован у сперматозоїдах (А. ван Левенгук, Н. Гартсекер, И. Либеркюн і ін.).

Уходящая своїми коренями в аристотелизм, теорія епигенеза (У. Гарвей, Р. Декарт, питавшийся побудувати ембріологію, викладену і доведену геометричним шляхом, і ін.) цілком заперечувала яку б те ні була зумовленість розвитку організму і відстоювала точку зору, відповідно до якої розвиток структур і функцій організму визначається впливом зовнішніх факторів на непреформированную зародкову клітку. Боротьба між цими напрямками була гострої, тривалої, велася зі змінним успіхом. Кожен напрямок обґрунтовував свою позицію не тільки емпіричними, але і філософськими розуміннями (так, преформізм добре узгоджувався з креаціонізмом: Бог створив світ із усіма його істотами, що населяють, як тими, котрі були і є, так і тими, котрі ще тільки з'являться в майбутньому),

У цілому ж біологія в XVI-XVII вв. була в зародковому стані; рослинний і тваринний світи були досліджені лише в самих грубих рисах, біологічні пояснення носили чисто механічний і поверхневий характер Біологічне пізнання ще не виробило в цей час своєї власної системи методологічних установок.

У 1640 р. Джон Паркінсон публікує свою працю «Theatrum Botanicum», у якому поділяє всі рослини на 17 класів.

1. Солодкі запашні рослини.
2. Рослини, що прочищають.
3. Снотворні і шкідливі рослини.
4. Ломикаменю.
5. Цілющі трави.
6. Трави для прохолодних напоїв.
7. Рослини для гарячих напоїв і гострі пряності.
8. Зонтичні рослини.
9. Бур'янисті рослини.
10. Опушені трави.
11. Бобові.
12. Зернові.
13. Трави.
14. Болотні і морські рослини, мохи і гриби.
15. Не піддаються класифікації рослини.
16. Дерева і чагарники.
17. Екзотичні, незвичайні і несухопутні рослини.

Таксономічні одиниці і класифікація

^* Загальновизнаного визначення царства не існує

Царство Рослини.
а. Подцарство Багрянковие**.
1. Відділ Червоні водорості.
б. Підцарство Дійсні водорості.
1. Відділ Зелені водорості.
2. Відділ Бурі водорості.
3. Відділ Евгеленові. -
4. Відділ Діатомові.
5. Відділ Золотаві
6. Відділ Харові й ін.
с. Підцарство Вищі рослини.
1. Відділ Мохоподібні.
2. Відділ Папороті.
3. Відділ Голонасінні.
4. Відділ Покритонасінні.

ЛІТЕРАТУРА

основна:

· Алексєєв Е.Б., Губанов И.А., Тихомиров В.Н.Ботанічна номенклатура. М.: Изд-во МГУ. 1989. 169 с.

· Джеффри Ч.Біологічна номенклатура. М. 1980. 119 с.

· Линней К.Філософія ботаніки. М.: Наука. 1989. 452 с.

· Майр Е.Принципи зоологічної систематики. М.: Світ. 1971. 454 с.

· International code of botanical nomenclature. 1988 і наступні роки.

додаткова:

· Головкин Б.Н.Про що говорять назви рослин. М. 1986. 160 с.

· Каден Н.Н., Терентьєва Н.Н.Етимологічний словник латинських назв рослин, що зустрічаються в околицях агробіостанции МГУ "Чашниково". М.: Изд-во МГУ. 1975. 203 с.

· Каден Н.Н., Терентьєва Н.Н.Етимологічний словник наукових назв судинних рослин, дикоростучих і разводимих у СРСР. Вип. 1 "А". М. 1979. 267 с.

· Цеглярів М.Е., Забинкова Н.Н.Російсько-латинський словник для ботаніків. Л. 1977. 855 с.

· Майр Е., Линсли Е., Юзингер Р.Методи і принципи зоологічної систематики. М. 1956. 352 с.

· Забинкова Н.Н., Цеглярів М.Е.Латинско-російський словник для ботаніків. М.-Л. 1966. 335 с.