Міжнародний валютний фонд

Міністерство освіти України

Тернопільська академія народного господарства

Інститут комп’ютерних інформаційних технологій

на тему:

“Міжнародний валютний фонд”

Тернопіль 1999

Вступ

Міжнародний Валютний Фонд - міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами членами і надання їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, що викликаються дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко і середньострокових кредитів у іноземній валюті. Фонд - спеціалізована установа ООН - практично служить інституціональною основою світової валютної системи. МВФ був створений на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, що проходила з 01 по 22 липня 1944 року в Бреттон- Вудсі (США, штат Нью Гемпшир). Конференція прийняла Статті Угоди про МВФ, яка є його Статутом і набрала чинності 27 грудня 1945 року; практичну діяльність Фонд розпочав з 1 березня 1947 року.

У зв'язку з еволюцією світової валютної системи Статут МВФ тричі переглядався:

1. У 1969 році з введенням системи СДР;

2. У 1976 році з створенням Ямайської валютної системи;

3. У листопаді 1992 року з включенням санкції - припинення права брати участь в голосуванні - по відношенню до країн, що не загасили свої борги Фонду.

1. Структура управління

Управління в МВФ здійснюється згідно з Статтями Угоди. В структуру управління МВФ входять Рада Керівників, Тимчасовий Комітет, Комітет Розвитку, Виконавча Рада, Керуюча, персонал.

Рада Керівників - вищий керівний орган МВФ, в якому кожна країна-член представлена керівником і його заступником, що призначається на п'ять років. Звичайно це міністри фінансів або керівники центральних банків. Рада керівників звичайно збирається на сесії один раз в рік, але може мати намір або ухвалювати постанови, голосуванням поштою і частіше.

Тимчасовий Комітет виконує рішення Виконавчої Ради. Складається з 24 керівників МВФ, міністрів або інших офіційних осіб високого рангу. Тимчасовий Комітет збирається двічі в рік і звітує Раді Керівників про управління і функціонування міжнародної валютної (monetary) системи, а також вносить пропозиції про зміну Статей Угоди.

Комітет Розвитку так само, як і Тимчасовий Комітет складається з 24 керівників МВФ, міністрів або інших офіційних осіб високого рангу, дає рекомендації і звітує Раді Керуючого МВФ.

Виконавча Рада. Велику частину своїх повноважень Рада Керівників делегує Виконавчій Раді. Виконавча Рада відає широким колом питань адміністративного і операційного характеру, а також займається питаннями що стосуються політики Фонду відносно країн-членів.

Керівник. Вибраний Виконавчою Радою, Керуючий МВФ очолює Виконавчу Раду і є главою персоналу організації. Під управлінням Виконавчої Ради Керівник відповідає за повсякденну діяльність МВФ. Керівник призначається на п'ять років і може бути переобраний на подальший термін.

Персонал. Статті Угоди вимагають від персоналу, призначеного в МВФ демонстрації самих високих стандартів професіоналізму і технічної компетентності, і відображає інтернаціональність організації. Приблизно 125 націй представлені серед 2,300 співробітників організації.

2. Квоти, що визначають фінансовий доступ і кількість голосів країн-членів

Кожний член МВФ має свою квоту (частку), виражену в СДР, яка рівна участі країни-члена в МВФ. Квота, яка була створена для відображення відношення розмірів економіки країн-членів, є базовим елементом у взаємовідносинах фінансового і організаційного характеру країн-членів і Фондом. Вона визначає кількість голосів, що є у країни-члена МВФ, і рівна 250 "базисних" голосів, які надаються кожній країні, що бере участь в Фонді плюс 1 голос за кожні 1000,000 СДР. Квота також визначає суму підписки країни на капітал МВФ і можливість використання ресурсів Фонду. Країна-учасник зобов'язана сплатити 25% від величини своєї підписки в СДР або у валюті інших країн-учасниць МВФ, що визначається, згідно з статутом; залишок країна оплачує у своїй валюті.

Розвиток формул квот

Спочатку квоти країн-членів МВФ визначалися, але не напряму, згідно з Бреттон-Вудською формулою. Основними змінними цієї формули були такі показники як річні імпорт і експорт, золоті запаси і доларові баланси, національний прибуток. Ці показники служили базисом для числення квот до 60-х років.

У 1963 р. Бреттон-Вудська формула була переглянута, а також були додані нові формули.

Взяті разом, вони використовувалися як помічники у визначенні початкових квот нових членів і збільшенні квот старих учасників. Ці формули об'єднують економічні показники, описані вище, а також поточні прибутки, поточні витрати, а також показники пов'язані з експортом і імпортом.

На початку вісімдесятого МВФ спростив процедури розрахунку квот і удосконалив економічні дані, що використовуються в формулах.

3. Вступ в МВФ

Коли країна має намір стати учасницею МВФ персонал фонду розраховує для неї квоту і порівнює отриманий результат з квотами вже перебуваючих в Фонді країн з схожими економічними характеристиками. Отримане значення квоти обговорюється комітетом "Учасників" (membership) Виконавчої ради. Після того, як країна що має намір вступити в Фонд погодиться з умовами договору членства, Виконавча рада (в повному складі) готує резолюцію для Ради керівників. По завершенні всіх формальних кроків представлена країна запрошується в Вашингтон для підписання Статей Угоди.

На 1 серпня 1997 року 181 країна була членом Фонду з сумою квот порядку 145,3 млрд. СДР.

4. Кредитна діяльність МВФ

У Статуті Фонду для ідентифікації його кредитної діяльності використовуються два поняття:

1. угода (transaction) - надання валютних коштів країнам з його ресурсів:

2. операція (operation) - надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції тільки з офіційними органами - казначействами, центральними банками, стабілізаційними фондами. Розрізнюються кредити на покриття дефіциту платіжного балансу і на підтримку структурної перебудови економічної політики країн-членів.

Країна, потребуюча іноземної валюти, проводить купівлю (purchase) або інакше запозичення (drawing) іноземної валюти або СДР в обмін на еквівалентну кількість національної валюти, яка зараховується на рахунок МВФ в центральному банку даної країни. При розробці механізму МВФ передбачалося, що країни-члени будуть пред'являти рівномірний попит на валюти, а тому їх національні валюти, що поступають в Фонд, стануть переходити від однієї країни до іншої. Таким чином, ці операції не повинні були бути кредитними в суворому значенні слова. На практиці в Фонд звертаються з проханнями про надання кредиту головним чином країни з неконвертованими валютами. Внаслідок цього МВФ, як правило, надає валютні кредити державам-членам ніби «під заставу» відповідних сум неконвертованих національних валют. Оскільки на них немає попиту, вони залишаються в Фонді до викупу їх країнами-емітентами цих валют.

Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ обмежений певними умовами. Згідно з первинним Статутом вони полягали в наступному: по-перше, сума валюти, отриманої країною-членом за дванадцять місяців, що передували його новому звертанню в Фонд, включаючи потрібну суму, не повинна була перевищувати 25% величини квоти країни; по-друге, загальна сума валюти даної країни в активах МВФ не могла перевищувати 200% величини її квоти (включаючи 75% квоти, внесених в Фонд по підписці). У переглянутому в 1978р. Статуті перше обмеження було усунено. Це дозволяє країнам-членам використати їх можливості отримання валюти в МВФ протягом більш короткого терміну, ніж п'ять років, які потрібні були для цього раніше. Що стосується другої умови, то у виняткових обставинах і її дія може припинятися.

МВФ стягує з країн-кредиторів разовий комісійний збір в розмірі 0,5% від суми операції і певну плату (charge), або процентну ставку, за кредити, що надаються їм, яка базується на ринкових ставках.

Після закінчення встановленого періоду часу країна-член зобов'язана зробити зворотну операцію - викупити національну валюту у Фонду, повернувши йому кошти в СДР або іноземних валютах. Крім того, країна-позичальник зобов'язана достроково проводити викуп своєї зайвої для Фонду валюти по мірі поліпшення її платіжного балансу і збільшення валютних резервів. Якщо національна валюта країни-боржника, що знаходиться в МВФ купується іншою державою- членом, то тим самим гаситься її заборгованість Фонду.

Перша порція іноземної валюти, що купується країною-членом в МВФ в розмірі до 25% квоти (до Ямайського угоди колишня золота частка) з 1978р. називається резервною часткою. Вона визначається як перевищення величини квоти країни-члена над сумою запасу національної валюти даної країни, що знаходиться в розпорядженні Фонду.

Кошти у іноземній валюті, які можуть бути придбані країною-членом зверх резервної частки (100% величини квоти), діляться на чотири кредитні частки (транші) по 25% квоти. Гранична сума кредиту, яку країна може придбати у МВФ внаслідок повного використання резервною і кредитних часткою, становить 125% розміри її квоти. Зобов'язання країни-кредитора, що передбачають проведення нею відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в «листі про наміри», що направляється в МВФ. Якщо Фонд визнає, що країна використовує кредит «в суперечності з цілями Фонду» або не виконує його розпоряджень, він може обмежити або повністю припинити кредитування країни. Використання першої кредитної частки може бути здійснене як в формі прямої купівлі іноземної валюти, при якій країна отримує всю потрібну суму негайно після схвалення Фондом її запиту, так і шляхом висновку з МВФ угоди про резервний кредит.

Угоди про резервний кредит, або угоди «стенд-бай» (Stand-by Arrangements), забезпечують країні-члену гарантію того, що вона зможе отримувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну відповідно до домовленості в будь-який час при дотриманні країною обумовлених умов. Подібна практика надання кредитів аналогічна відкриттю кредитної лінії.

Головним призначенням кредитів «стенд-бай» є в цей час кредитування макроекономічних стабілізаційних програм країн-членів МВФ. Валюта, що надається Фондом у вигляді резервного кредиту в рамках верхніх кредитних часткою, видається певними порціями (траншами) через встановлені проміжки часу протягом терміну угоди.

Основою для звертання країни до МВФ з проханням про надання кредиту в рамках системи розширеного кредитування може бути серйозне порушення рівноваги платіжного балансу, викликане структурними розладами в області виробництва, торгівлі або цінового механізму. Угоди про розширені кредити звичайно обмежені терміном в три роки; при необхідності і на прохання країн-членів - до чотирьох років. З листопада 1992 р. діють наступні ліміти доступу країн-членів до ресурсів МВФ в рамках резервних і розширених кредитних угод (разом або роздільно): надання кредитів протягом року - до 68% квоти країни-члена: кумулятивна, включаюча заборгованість країни по раніше отриманих кредитах, гранична величина – 300% квоти (в чистому розрахунку, тобто за вирахуванням суми майбутнього викупу країною її національної валюти протягом терміну кредитної угоди).

Спеціальні фонди. З метою розширення своїх кредитних можливостей МВФ практикує створення спеціальних фондів (англ. facility - пристрій, механізм, фонд). Вони розрізнюються по цілях, умовах і вартості кредиту.

1. Фонд компенсаційного і непередбаченого кредитування призначений для кредитування країн-членів МВФ, у яких дефіцит платіжного балансу зумовлений зовнішніми, чинниками, що не залежать від них. У їх числі: стихійне лихо, непередбачене падіння світових цін, промисловий спад і введення протекціоністських обмежень в країнах-імпортерах поява товарів-замінників і т. п. Цей фонд включає три компоненти:

1) з 1963 р. кредитування (в цей час до 30% квоти) країн, особливо експортерів сировини, валютні надходження яких скорочуються внаслідок падіння світових цін на сировину;

2) з 1981 р. кредитування (до 15"/об квоти) країн-імпортерів зерна, що зазнають труднощі в зв'язку із зростанням світових цін на зерно: з грудня 1990 р. по червень 1992 р. кредитування країн-імпортерів нафти, нафтопродуктів і природного газу:

3) з 1988 р. компенсаційне фінансування непередбачених втрат для допомоги країнам, що випробовують вплив непередбачуваних зовнішніх чинників (до 30% квоти).

Крім того, країна має можливість звернутися до МВФ з проханням про виділення коштів в рахунок особливої кредитної частки (до 20% квоти), яка може бути використана по вибору в доповнення до будь-кого з перерахованих трьох видів кредитування. Якщо труднощі платіжного балансу викликані лише зниженням експортної виручки або збільшенням витрат на імпорт зернових, ліміт компенсаційних кредитів обмежується 65% квоти країни. При використанні країнами кредитів Фонду для відшкодування збитків, пов'язаних одночасно з падінням експортної виручки і збільшенням витрат на імпорт зерна, а також у разі одночасного застосування двох з трьох компонентів механізму компенсаційного кредитування встановлюється комбінований ліміт в розмірі 80% квоти. Загальний ліміт доступу до кредитів Фонду компенсаційного і непередбаченого кредитування з урахуванням всіх його компонентів становить 95% квоти країни.

2. У червні 1969 р. створений Фонд кредитування буферних (резервних) запасів для надання допомоги країнам, що беруть участь в створенні подібних запасів сировинних товарів відповідно до міжнародних угод, якщо це погіршує їх платіжний баланс. Ліміт - 30% квоти.

3. З 1989 р. функціонує Фонд фінансової підтримки операцій по скороченню і обслуговуванню зовнішнього боргу. Це пояснюється активною роллю МВФ в урегулюванні боргової кризи країн, що розвиваються в 80-х роках. При наданні резервних або розширених кредитів країнам-боржникам частина суми цих кредитів (до 25%) може бути зарезервована з метою скорочення основного боргу. Крім того, з метою часткової компенсації процентних платежів або додаткового забезпечення основного боргу при обміні по паритетній вартості боргових зобов'язань на облігації з більш низькою процентною ставкою МВФ може виділяти додаткові кошти зверх резервних або розширених кредитів. Ліміт кредитів складає з листопада 1992 р. 30% квоти країни. Фактично величини додаткового кредиту визначаються Фондом внаслідок розгляду кожного конкретного випадку, з урахуванням «міри радикальності» програми макроекономічної стабілізації і структурної перебудови відповідної країни.

4. У квітні 1993 р. МВФ заснував Фонд підтримки структурних перетворень. Цей фонд орієнтований на країни, що здійснюють перехід до ринкової економіки шляхом радикальних економічних і політичних реформ. Мотивом для його використання можливо, по-перше, різке падіння надходжень від експорту внаслідок переходу до багатосторонньої, заснованої на ринкових цінах торгівлі, по-друге, значне і стійке збільшення вартості імпорту через світові ціни, особливо на енергоносії, і. по-третє, поєднання обох цих явищ. Надання кредитів в цьому випадку зумовлюється виконанням країною-кредиторів набору більш «м'яких» макроекономічних зобов'язань, чим ті, з якими пов'язане отримання стандартних повномаштабних резервних кредитів. Країни-члени можуть отримувати кошти в рамках «проміжного», або «перехідного», кредитування до 50% їх квоти. Кредити надаються двома рівними частками по 50% кожна з інтервалом в півроку. Практично цей фонд утворений головним чином для країн колишнього СРСР, що переживають величезні труднощі в умовах переходу до ринкової економіки і не здатних поки виконувати звичайні жорсткі вимоги МВФ.

Отримання країнами членами МВФ коштів з спеціальних фондів - це доповнення до їх кредитних часток. Використання країною ресурсів спеціальних фондів може збільшувати запас її національної валюти, що знаходиться в розпорядженні МВФ зверх кумулятивних меж, встановлених для отримання кредитних часткою.

Крім функціонуючих нині чотирьох спеціальних фондів МВФ періодично створює тимчасові кредитні фонди з метою розв'язання гострих проблем міжнародних валютних відносин. Для їх формування притягуються позикові кошти з різних зовнішніх офіційних джерел. До тимчасових спеціальних фондів відносяться:

1) Нафтовий фонд в об'ємі 6,9 млрд. СДР, або 8 млрд. долл. (1974 1976 рр.). надавав кредити країнам-членам МВФ для покриття додаткових витрат, викликаних збільшенням вартості імпорту нафти і нафтопродуктів. Необхідні для цього ресурси позичили переважно країни експортери нафти. Країни, що Розвиваються кількісно переважали серед одержувачів кредитів, але їх частка була невелика (1/3) в порівнянні з розвиненими державами. Умови надання кредитів з нафтового фонду були жорсткі: порівняно високі процентні ставки (не менше за 7,2% річних); обов'язкове виконання рекомендацій МВФ при проведенні національної енергетичної і валютної політики. Внаслідок цього доступ країн, що розвиваються до ресурсів нафтового фонду був обмежений: за рахунок його кредитів вони покрили лише 1/3 додаткових витрат на імпорт нафти, що подорожчала;

2) Довірчий фонд - в об'ємі 4 млрд. СДР, або 4,9 млрд. долл. (1976-- -1981 рр.); створений в основному за рахунок прибутку від продажу на аукціонах частини золотого запасу МВФ. Одержувачами кредитів з цього фонду були найменше розвинені країни. Умови даних кредитів були порівняно пільгові: країни-позичальники не вносили в МВФ еквівалент коштів, що отримуються у національній валюті, процентна ставка невисока 0,5%, термін кредиту 10 років. Ці умови в найбільшій мірі відповідали вимогам країн, що розвиваються. 55 країн отримали з довірчого фонду 3 млрд. СДР. Інша частина була передана державам, що розвиваються пропорціонально їх квотам:

3) Фонд додаткового кредитування або фонд Віттевеєна - на ім'я директора-розпорядника МВФ; час дії 19791984 рр. Мету цього фонду - надавати за рахунок позикових коштів додаткові кредити країнам, що випробовує особливо різкі і затяжні кризи платіжних балансів і що вичерпав ліміти звичайних кредитів МВФ. Ресурси фонду Віттевеєна (7,8 млрд. СДР, понад 10 млрд. долл.) сформовані за рахунок кредитів 13 країн-членів МВФ, а також Швейцарського національного банку. Кредити з цього фонду отримали 26 країн:

4) Фонд розширеного доступу до ресурсів МВФ; наступник фонду додаткового кредитування, функціонував в 19811992 рр. Мету фонду надавати додаткові кредити країнам-членам, у яких масштаби нерівноваги платіжних балансів непомірно великі в порівнянні з розмірами їх квот. Цей фонд використовувався в тих випадках, коли країна потребувала коштів в більших розмірах, ніж вона могла отримати в МВФ в рамках чотирьох кредитних часткою і системи розширеного кредитування, і на більш тривалий термін для здійснення коректуючих економічних заходів при більшому періоді погашення кредиту. Джерелом ресурсів фонду були власні кошти МВФ, залучені в формі підписки, і запозичення у інших країн. У зв'язку із збільшенням квот країн-членів МВФ вказаний фонд припинив свою діяльність в листопаді 1992 р.; 5) Фонд структурної перебудови (з березня 1986 р.): надає пільгові кредити найбіднішим країнам, що розвиваються, що випробовують хронічну кризу платіжного балансу з метою здійснення середньострокових програм макроекономічної і структурної перебудови. За станом на вересень 1993 р. 36 країн (з 61 країни, що має на них право) отримали ці пільгові кредити в сумі 1,5 млрд. СДР, або біля 2,1 млрд. долл. Умови позик: 0,5% річних: погашення протягом 10 років; ротаційний період до 5 років. Ліміт кредитів - до 50% квоти. Джерело ресурсів (2,7 млрд. СДР) - погашення кредитів, наданих довірчим фондом;

6) Розширений фонд структурної перебудови; з грудня 1987 р. надає кредити за рахунок як невикористаних ресурсів фонду структурної перебудови, так і спеціальних позик і пожертв (6 млрд. СДР). По своїх цілях і механізмі функціонування цей фонд є наступником фонду структурної перебудови. Крім 61 країни право отримання кредитів від цього фонду в квітні 1992 р. було надане ще 11 країнам, включаючи Албанію і Монголію. 29 країн використали це право до вересня 1993 р. на суму 3,2 млрд. СДР (фактично - 2,4 млрд. СДР). Країна-член має можливість отримувати ці кредити терміном на 3 роки до 190% квоти, іноді при виняткових обставинах до 255% квоти. Спочатку термін для висновку угод про позики був встановлений по листопад 1990 р., надалі він неодноразово продовжувався (до 28 лютого 1994 р.).

У кінці 1993 р. утворений новий розширений фонд структурної перебудови - правонаступник попереднього. Об'єм нового фонду - 5 млрд. СДР (біля 7 млрд. долл.) для надання пільгових позик терміном три роки і 2 млрд. СДР (біля 3 млрд. долл.) для субсидування процентних ставок по цих позиках. До травня 1994 р. 43 країни погодилися брати участь в формуванні цього фонду. У програмах структурної перебудови економіки, які стануть здійснюватися при сприянні нового фонду, буде приділятися більше уваги соціальному захисту населення і вдосконаленню структури державних витрат. Термін дії нового розширеного фонду структурної перебудови - до кінця 1996 р., а кошти по укладених угодах будуть надаватися країнам-позичальникам до кінця 1999 р.

Утворення додаткових спеціальних фондів в рамках МВФ шляхом запозичення ресурсів у інших країн-членів - це один з виявів процесу адаптації системи міждержавного кредитування і валютного регулювання до умов світової економіки, що міняються. МВФ виконує роль посередника при перерозподілі позикового капіталу від більш благополучних країн-кредиторів до країн, що випробовують потребу в кредитах. Одночасно, надаючи силовий вплив на економічну політику країн-кредиторів, він виступає як гарант повернення цих коштів.

5. Роль МВФ в регулюванні міжнародних валютно-кредитних відносин

МВФ здійснює спостереження і контроль над дотриманням країнами-членами свого Статуту, який фіксує основні структурні принципи світової валютної системи.

За час свого існування МВФ перетворився в достовірно універсальну організацію, добився широкого визнання як головний наднаціональний орган регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин, авторитетного центра міжнародного кредитування, координатора міждержавних кредитних потоків і гаранта платоспроможності країн-кредиторів. Одночасно він починає грати важливу роль в реалізації рішень «сімки» ведучих держав Заходу, стає ключовою ланкою системи регулювання світової економіки, що формується, міжнародної координації, узгодження національних макроекономічних політик. Фонд зарекомендував себе активно функціонуючим світовим валютним інститутом, нагромадив великий і корисний досвід.

Література

1. Барановский А. Внешний долг государства: закономерности и особенности // Финансовая Украина. –1996 -№20

2. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент.- К.: МП ИТЕМ лтд, 1995

3. Бей О. В обійми вільного ринку// Політика і час. – 1996 - №2

4. Луцишин З.О. Міжнародні валютно-фінансові відносини.- Тернопіль: Збруч, 1997

5. Мережа Інтернет – результат пошуку пошукової машини AltaVista.