Однією з головних характеристик сучасного світового господарства є прогресуюча глобалізація господарського життя. Ядром і головним генератором цього процесу виступають розвинені країни світу – лідери в світовому господарстві. В рамках клубу розвинених країни, єдність господарської діяльності досягла високого ступеню, що має відображення в міцному сплетінні їх ринків на всіх рівнях. За останні десятиліття виникли потужні торгові й економічні угруповання.

Економічна взаємодія цих угруповань суттєво змінює вигляд господарського розвитку сучасного світу. Зміцнюється феномен глобалізації господарського життя, коли внаслідок зростаючих інтеграційних зв’язків життя окремих країн міцно вплітається в світову економіку і не лише здійснює на неї вплив в міру могутності конкретної країни, але й відчуває з її боку потужний вплив, примушуючи кожну країну узгоджувати свою економічну політику з загальними світовими тенденціями та інтересами партнерів.

Україна на сучасному етапі знаходиться під значним впливом цих процесів.

Серед зовнішніх факторів, що мали досить сильний вплив можна зазначити наступні.

Темпи зростання розвитку світової економіки в 1999 р. дещо уповільнилися. За попередніми даними Світового Банку у країнах Західної Європи зростання реального ВВП становить 3,6 % ( проти 4,8 у 1998 р.), у країнах Центральної і Східної Європи – 4,0 % (рівень 1998 р.), світовий рівень зростання – 2,3 % (проти 2,5 у 1998 р.), країни що розвиваються 3,1 відст. (проти 3,3 у 1998 р.), країни з перехідною економікою – 0,9% (проти –0,2 у 1998 р.)

Серед головних причин спаду економічного росту виділяються: зниження темпів економічного розвитку в Росії, зростання цін на нафту, наслідки регіональної кризи в Азії.

Фінансово-економічна криза в свою чергу стала причиною кризи на товарних ринках. Значно знизилися ціни на більшість сировинних товарів, що не могло не позначитись на експортно-орієнтовану українську промисловість.

Реальною стала ситуація суттєвого погіршення кон’юнктури на світових ринках традиційної експортної продукції України. Свідченням цього є, зокрема, антидемпінгові процеси, викликані поставками українських металургійних підприємств в США, Канаду, Латинську Америку, Західну Європу і в більшості вирішені не на користь української сторони. Така ж ситуація складається і на зовнішніх ринках високотехнологічних експортних товарів, які тривалий час позбавлені належних інвестицій та стимулюючого впливу внутрішнього попиту.

Слід відмітити, що у 2000 р. в зовнішній торгівлі товарами та послугами України продовжувалась тенденція збереження позитивного сальдо. Так, в січні-лютому 2000 р. сальдо зовнішньоторговельного обороту товарами і послугами склалося позитивним в сумі 165,3 млн.дол. із поліпшенням по відношенню до січня-лютого 1999 р. на 125,7 млн.дол., або в 4,2 рази.

На початку 2000 р. спостерігається покращання кон’юнктури на основних ринках збуту вітчизняної металопродукції (Росії, Туреччини, країн Близького Сходу), підвищення попиту і, відповідно, цінового рівня стали основними факторами, що вплинули на вітчизняний експорт. Разом з тим, зменшення поставок арматури пов’язано з низьким попитом на цей товар на ринках країн Південно-Східної Азії, зокрема, Китаю – найбільшого імпортера українського довгомірного прокату.

Продовжується нарощування експорту металопродукції до країн Африки – на нетрадиційний ринок для експортерів з України. В січні 2000 р. було поставлено близько 112,4 тис. тонн металопродукції на суму 18458,6 тис. USD. Це перевищує показники минулого року відповідно на 15% і 17%.

Аналізуючи статистичні дані, можна припустити, що в 2000 р. основними ринками, як і раніше, залишаться країни Близького Сходу та країни Південно-східної Азії. Будуть збільшуватися і в подальшому поставки українського прокату до країн Східної Європи та СНД. Ринки країн Південної Америки, ЄС та США, скоріш за все, будуть закриті та жорстко обмежені для експортерів з України.

З метою досягнення повномасштабної інтеграції в європейскі ринки Україна прагне стати повноправним членом такого могутнього політичного та економічного угруповання як Європейський Союз, що надасть ряд економічних переваг, серед яких: покращання інвестиційної привабливості країни, розширення ринків збуту та інше. Створено систему взаємодії та співпраці, яка знайшла своє відображення в Угоді про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.

Проте, на сьогодні зазначена система спрацьовує ще не в повній мірі. Певне, але незначне збільшення квот і тільки по окремих групах товарів – підтверджує протекціоністські засади зовнішньоторговельної політики ЄС по відношенню до України.

Завданням принципової ваги у цьому відношенні є відпрацювання спільних заходів щодо синхронізації та забезпечення взаємності у відкритті ринків ЄС та України.

Лібералізація доступу на український ринок товарів ЄС, включаючи введення західних стандартів в сфері конкуренції та державної підтримки, може здійснюватись тільки паралельно із визначенням часу відміни Союзом квот на імпорт української текстильної продукції, кардинальних змін у доступі інших товарів “чутливої групи” українського походження та на основі асиметрії .

В контексті пом’якшення торговельного дисбалансу та недопущення антидемпінгових заходів необхідно вивчити можливості надання індивідуального режиму по відношенню до окремих виробників.

Одним із спільних пріоритетів є підтримка ЄС вступу України до СОТ. Конструктивний підхід до вирішення цієї проблеми міг би більшою мірою сприяти реформам в Україні і її інтеграції в світову економіку, ніж сьогодняшній підхід ЄС, який в принципі підтримує вступ України до СОТ, але обумовлює його значною кількістю законодавчих передумов.

Активізуючи зусилля на розвиток відносин з ЄС, Україна більш зважено ставиться до даного питання, розглядаючи відповідність тих чи інших кроків у напрямку ЄС національним інтересам держави та її реальним довгостроковим перспективам як основний чинник розвитку стосунків.

Разом з тим, країни Європейського Союзу є найбільшими, після Росії, торговельними партнерами України і цей факт не можна не брати до уваги.

Іншим важливим зовнішнім фактором, що має значний вплив на економіку України є відсутність значних зрушень на краще у торговельно-економічних відносинах з головним торговельним партнером – Російською Федерацією.

На початку 2000 р. політика Російської Федерації щодо України поки що суттєво не змінилася. Серед найважливіших негативних зовнішніх факторів, що впливають на економіку України, може бути зменшення поставок енергоносіїв з Російської Федерації і початок експлуатації нею нових трубопроводів, що обминають Україну. Оскільки Україна переважну частину російських енергоносіїв отримує як плату за транзит, це загрожує як втратою значної частини плати за транзит, так і суттєвим зменшенням надходження російських енергоносіїв. Одним із заходів, який дозволив би уникнути загрозливого дефіциту енергоносіїв у 2000 р., має бути забезпечення диверсифікації джерел постачання енергоносіїв (укладання відповідних договорів з Казахстаном, Туркменистаном, Азербайджаном).

Разом з тим, саме у торгівлі з Російською Федерацією, за попередніми даними, за два місяці поточного року маємо збільшення товарообігу на 30 відсотків, причому за рахунок значного підвищення обсягів експорту продукції хімічної (на 23%) та металургійної промисловості (в 1,9 рази), відбувається процес відновлення обсягів продукції традиційного українського експорту до Російської Федерації.

Позитивним також є той факт, що у першому кварталі 2000 р. зберігається тенденція, яка намітилися у минулому році у поставках нафтопродуктів з Республіки Білорусь, які протягом 1999 р. збільшилися, за даними Держмитслужби, майже у 4 рази.

В той же час, для кардинального вирішення питання диверсифікації поставок енергоносіїв, необхідно, насамперед, прискорити добудову нафтотерміналу та нафтопроводу Одеса-Броди.

Як і раніше, значний вплив на економіку України має запровадження Росією цілої низки протекціоністських заходів: сезонне ввізне мито на цукор білий, патоку крохмальну, експортне мито на нафту та сирі нафтопродукти та обмеження на експорт дизпалива і мазуту.

Економіки держав-учасниць СНД на сьогодні є і в найближчій перспективі будуть взаємно доповнювати одна одну, а продукція і послуги, які виробляються ними, як правило, не тільки не конкурували між собою, а були просто необхідними для нормального функціонування економік інших держав СНД.

Разом з тим, необхідно розуміти, що існуюча до теперішнього часу взаємозалежність не є сталою назавжди.

Так протягом останніх років геополітична структура зовнішньої торгівлі товарами та послугами зазнає суттєвих змін. Відбулося збільшення частки зовнішньоторговельного обороту з іншими країнами світу.

Але високий рівень взаємозалежності країн-учасниць СНД в експортно-імпортних операціях існуватиме ще протягом досить тривалого часу, експорт товарів до країн СНД в січні-лютому 2000 р. збільшився на 28,8%, а до інших країн світу на 24,2%.

Збільшення експортних поставок до країн СНД свідчить про подолання у більшості країн Співдружності наслідків серпневої 1998 р. фінансової кризи, поліпшення показників розвитку їх економік та зусиллями виконавчої влади по відновленню традиційних торговельних зв’язків з цими країнами.

Імпорт з країн СНД збільшився лише на 1,2%.

Взаємна зацікавленість зберігати присутність на ринках партнерів по СНД є важливою передумовою розвитку економічної складової Співдружності Незалежних Держав, поступового переходу до зони вільної торгівлі в рамках СНД.