Промислові види ссавців

Реферат на тему:

Промислові види ссавців

В практичному відношенні ссавці – одна з найбільш важливих груп тваринного світу. До ссавців належить більшість домашніх тварин, при цьому деякі з них на різних етапах еволюції людини відігравали значну роль у розвитку людського суспільства (вовк – собака у мезоліті; вівці, козли, тур та інші забезпечували людину їжею – у неоліті; кінь був головним засобом зв’язку на суші до середини 19 сторіччя).

Нині, як і багато часів тому, багато видів ссавців є об’єктами промислу та спортивного мисливства. Дикі ссавці дають хутро, шкіру, , м’ясо, жир, панти, мускус, спермацет, слонову кість та інше.

До промислових видів ссавців належить багато представників цього класу таких, як гризуни (білка, ондатра, нутрія, шиншила), зайцеподібні (заєць), родини вовчих (лисиця, песець), родини куницевих (норка, соболь), родини ведмежих (ведмідь), родини ластоногих, родини китоподібних та родини парнокопитних.

Розглянемо промисловий вид на прикладі лисиці, так як лисиці мають велике господарське значення. Вони становлять основу хутрових заготівель, врятовують посіви від гризунів, але небезпечні для птахівничих господарств, в околицях яких їх необхідно знищувати.

Лисиця - хижак середніх розмірів. Стрункий звірна середніх за розміром лапах, з довгим пухнастим хвостом. Довжина тіла 60-85 см, довжина хвоста 35-60 см, маса від 4 до 8 кг. Морда гостра, витягнута. Вуха стоячі, трикутної форми. Подовгасті, овальні зіниці.

Забарвлення хутра мінливе, особливо на спині, найчастіше рудого кольору з різними відтінками: білувато-рудий, жовто-рудий, бурувато-рудий та іржаво-рудий. На горлі та грудях хутро білого кольору, на животі переважно світло-сірого або сіро-білого, рідко чорного кольору. На передніх ногах є чорні плями, зовнішнясторона вух чорна, а кінчик хвоста завжди білий. Самці більші за самок.

Відбиток лап лисиці подібний на собачий, однак слід її більш подовгастий, вузький, стиснутий, на тонкому снігу та на м'якому ґрунті видно сліди кігтів. Відбитки двох середніх пальців висунуті вперед так далеко, що між їхнім заднім краєм і переднім краєм подушок бокових пальців утворюється досить велика відстань.

Слід самок довший, дрібніший, вужчий та гостріший, ніж в самців, а крок - коротший: самка частіше торкається землі. Відбитки передніх лап більші, ніж задніх.

Нору лисиці можна відрізнити від борсукової за тим, що весною, вичищаючи нору, лисиця спочатку передніми, а потім задніми лапами робить викид землі 2-2,5 м, по якій потім проходить стежина шириною 25-30 см. Білявходу можна побачити купу харчових залишків і скелетних частин жертв, від яких йде сильний сморід.

Лисиця переважно живе в мішаних лісах з багатою підстилкою, які чергуються з старими вирубками, луками та різноманітними водоймами. Її часто бачать поблизу населених пунктів. Лисиця уникає великих одноманітних соснових лісів з піщаним ґрунтом, а також сильно заболочених лісонасаджень. В період розмноження в центрі сімейних мисливських угідь лисиці знаходиться нора для молодняку.

Лисиця любить влаштовувати своє житло в покинутих борсукових норах, рідше - в самостійно виритих норах, глибиною 2-4 м з 2-3 виходами, але вкрай рідко - в інших природних притулках. Відомі випадки, коли в системі борсукових нір разом (по-сусідству) жили лисиці, борсуки та єнотовидні собаки. Якщо сім'ю не потривожать, лисиця займає одну і ту ж нору на протязі декількох років. В зимовий період, коли лисиці живуть поодиноко, зв'язок з певною територією не так яскраво виявлений, границі індивідуальних мисливських угідь розмиті і частково накладаються одні на одних. Границі цих ділянок, а також місця, де полювання було особливо вдалим, лисиця мітить сечею, причому самці мітять об'єкти, що виділяються з загального ландшафту - пеньки, камені. Найбільш інтенсивно розмітка відбувається весною, в шлюбний період.

Лисиця веде осілий спосіб життя. Активна вони цілий рік і цілодобово, крім днів, коли ллє сильний дощ, мете завірюха або починається стрімка відлига. На полювання частіше виходить ночами.

В період, коли лисиця полює одна, можна і вдень її побачити, особливо на полях з багаторічними травами, де вона полює на мишей та інших дрібних гризунів.

Зазвичай лисиця йде по кривавому сліду пораненої тварини. Інколи, переслідуючи зайця, якого травлять собаки, попадає під мисливський постріл.

Вдень лисиця відпочиває в буреломах, в ямках під деревами і кущами, біля копиць сіна та в інших місцях. Взимку, як і зайці, перед тим, як залягти, здійснює бокові стрибки. Пересувається найчастіше дрібним бігом або кроком. Досить добре плаває і здатна вилізти на похилене дерево.

Лисиця - дуже чутлива і обережна тварина, на місцевості орієнтується за допомогою слуху та нюху, зір в неї слабий.

В зоні мішаних лісів основною їжею лисиці є мишоподібні гризуни, птахи і зайці. В рідкісних випадках вона нападає на малят козулі. Восени лисиці збираються поблизу водойм, в котрих є багато плаваючої їжі, досить часто полюють вплав.

Лисиці моногамні. Період гону зазвичай припадає на лютий або березень, останніми вступають в шлюбний період молоді самки, але не всі - частина тільки наприкінці другого року життя. Під час гону чути лисячі голоси - самки коротким гавкотом підкликають до себе самців:

за одною самкою біжать 4, інколи до 10 самців, котрі гавкають та б'ються між собою.

Вагітність в лисиці триває 52-56 днів. За один раз може народитися 3-12, але як правило 4-6 лисенят. Народжуються вони в травні або в червні. Лисенята на протязі 1,5 місяців харчуються материнським молоком. Пізніше батьки (обидва) приносять малим їжу і починають навчати нащадків полювати. З своєю норою (персональною) молодняк пов'язаний 3 місяці, після цього - восени - сім'я розпадається і нове покоління починає жити самостійно.

Линяють вони досить своєрідно. Навесні за короткий час випадає більша частина волосків і майже весь пух. З кінця серпня до початку зими росте зимове хутро. Протяжність життя лисиці в середньому 6-8 років, проте в неволі вони можуть жити до 20 років і довше.

В епідеміологічному відношенні лисиця набагато небезпечніша за інших тварин.

Нажаль, під впливом прямого переслідування людиною (нестримного промислу) та зміною природних умов, чисельність багатьох видів ссавців швидко падає, значна кількість їх знаходиться під загрозою знищення (наприклад, великі кити, лев, тигр, гепард, майже всі лемури, людиноподібні мавпи, кулан та ряд інших копитних).

Багато видів в останні сторіччя знищені повністю (стеллерова корова, сумчастий вовк). Але при раціональному підході можливо запобігти знищенню багатьох видів, які знаходяться під загрозою повного зникнення. В зв’язку з цим було створено Міжнародні та національні Червоні книги, також утворюються природоохоронні території (заповідники, заказники, національні природні парки).Для збереження чисельності промислових ссавців регулюють терміни полювання та кількість тварин, яких можна вполювати. Крім того, обмежують застосування отрутохімікатів, які призводять до масової загибелі тварин; розробляють заходи щодо збереження місць мешкання та розмноження зникаючих та рідкісних видів, навіть, якщо ці місця розташовані за межами заповідників чи заказників.

Людина з давніх-давен приручила деякі види ссавців (велику та дрібну рогату худобу, свиню, коня, собаку, кішку). Вона створила велику кількість порід свійських тварин, яких розводять заради харчових продуктів, сировини для промисловості та медицини тощо.

Галузь господарства, яка займається розведенням свійських з метою отримання необхідних продуктів харчування і сировини для промисловості, називають тваринництвом.

Предком великої рогатої худоби був дикий бик – тур. Людина створила численні породи великої рогатої худоби ( понад 250).

Скотарство - основна галузь продуктивного тваринництва.

В залежності від природно-економічних особливостей окремих зон, районів та господарств скотарство може бути молочного , м’ясомолочного і м'ясного напрямку.

Порода - велика цілісна група тварин одного виду , створена працею людини. У визначених соціально-економічних умовах, які характеризуються спільністю походження, подібними властивими їй біологічними та господарсько-корисними, переданими новому поколінню. Наявність у породі якісно різних між собою груп і типів не руйнує неї , а, навпаки, зв'язує в єдине ціле і створює сприятливі умови для подальшого удосконалювання племінних і продуктивних ознак і властивостей породи.

В Україні найпоширеніші такі породи великої рогатої худоби, як червона степова, чорно-ряба, лебединська сіра, українська білоголова, українська бура, карпатська.

Молочна продуктивність корів характеризується кількістю і якістю молока, яке одержано за визначений період часу; за лактацію, календарний рік, а також за ряд лактацій. Крім того в ряді випадків враховують довічну продуктивність тварин.

М'ясна продуктивність характеризується як кількісними, так і якісними показниками м'яса тварини.

У господарстві застосовуються стійлово - пасовищний догляд худоби, при якому в стійловий період тварини знаходяться в приміщеннях, а в пасовищний - ідуть у "літні табори", тобто на природні пасовища.

Оцінку тварин роблять за молочною та м'ясною продуктивністю. На молочну продуктивність впливають: спадковість, порода, фізіологічний стан, умови годівлі і догляду, терміни використання тварин. Фізіологічний фактор містить у собі: вік, тривалість лактації, тільність тощо. До умов зовнішнього середовища відносять: температуру, вологість, умови годівлі і догляду , сезон народження телят, техніку і кратність доїння.

М'ясна продуктивність худоби змінюється в залежності від породних і спадкоємних особливостей тварин, ступеня відгодівлі, віку і статі .

Свійських тварин (свиней, дрібну та велику рогату худобу, коней) людина розводить на спеціалізованих фермах та великих тваринницьких комплексах для отримання сала, молока, м’яса, шкіри, вовни, хутра тощо. Для забезпечення повноцінного живлення тварин на цих фермах використовують комбікорми.