Кафедра філософії та релігієзнавства

Національний університет "Києво-Могилянська академія"

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ І РЕЛІГІЄЗНАВСТВА

Синкретизм буддизму

і сінтоїзму в Японії

Релігійна ситуація в Японії відрізняється надзвичайною строкатістю, наявністю численних течій і традицій. Це, перш за все, сінто — національна релігія японців, традиційні школи буддизму, християнство, яке вперше проникло в Японію в II пол. XVI ст., нові соціальні релігійні рухи. Крім перелічених течій за межами організованих релігійних груп зберігається багато народних вірувань, які беруть свій початок з давнини. Все це дає право назвати Японію "живим музеєм релігій".

Сінтоїзм, або сінто, що в перекладі з японської означає "шлях богів", є найдавнішою релігією японців, що бере свій початок в анімістичних і тотемістичних уявленнях. Такі вірування були притаманні людині, що не знала об'єктивних законів природи, яка стояла на такому щаблі суспільного розвитку, коли відбувалося одухотворення всього існуючого в світі, обожнення явищ природи тощо. Все, що мало незвичайну силу, що не могло бути зрозумілим людським розумом, розглядалося як щось надприроднє і божественне, являлося предметом поклоніння і позначалося як "камі" або "мікото" — "божество".

Камі було не злічити. Стверджують, що сінтоїстських божеств вісім мільйонів. За світоглядом японців, вони жили повсюди — в небесах, на землі і у морі. У кожної місцевості був свій камі – "хазяїн". Кожна скеля, водоспад або багатолітнє дерево також називалося "камі". Божествами вважалися деякі тварини. Від богів, за уявленнями японців, багато в чому залежало існування кожного індивідума, і через те вони і поважалися. З часом окремі розрізнені уявлення і створені на їх основі культи — культ природи і культ предків, віра в різного роду магічні сили і забобони, багато первісних шаманських і чаклунських обрядів — оформилися в міфи, об'єднані однією сюжетною лінією, де з відносною послідовністю пояснювалося, яким чином виникло все існуюче в світі. Вони і склали офіційну сінтоїстську ідеологію, на якій базується національна релігія японців, що не має чітко вираженогo і зафіксованого зведення догм. Основні міфи сінто донесли до нашого часу дві пам'ятки давнини, твори VIII ст. — "Кодзікі" ("Записки про справи давності", 712 р.) і "Ніхонгі", або "Ніхонські" ("Аннали Японії", 720 р. ).

Давньояпонські міфи повідомляють, що історія Японії, походження її національних божеств і населення повязані зі списом, який опустив в воду і потім вийняв бог Ідзанагі, що спустився з неба разом зі своєю дружиною Ідзанамі. Рідина, що впала з вістря спису, загусла, і утворилася суша — острів Оногоро, тобто "самозагустілий", на який ступили божества і створили інші острови, що склали Японський архіпелаг. Створивши Японію, божества Ідзанагі та Ідзанамі почали інші діяння. На землі з'явилися гори і ліси, моря і озера, а також ряд божеств (камі). Боги, яких створили на світ Ідзанагі та Ідзанамі, стали "володарями" морів і рік, місцевостей і явищ природи. Після смерті Ідзанамі, що загинула при народженні божественного вогню, засмучений Ідзанагі рушив за дружиною до країни мертвих, але втік звідти, злякавшись скверни. Щоб позбавитися її, він здійснив обряд очищення, в ході якого народив велику кількість богів. Коли Ідзанагі обмив лице, то з очей і носа народилося три боги: сонця, місяця і вітру. З лівого ока з'явилася богиня сонця Аматерасу, тобто "Велика богиня, що сяє на небі" і стала покровителькою сінтоїстського пантеону.

Таким чином в давній міфології описана поява основних божеств сінтоїстської релігії.

Через відсутність власного етичного вчення, що передбачає певні моральні заповіді, норми правильної поведінки або попередження гріха, сінто не можна назвати релігією в тому значенні, в якому ми звикли говорити про християнство, іслам чи буддизм.

Примітивний сінто був народженний обожненням природи і саме він виховав в японцях увагу до природи, вміння насолоджуватися її безмежною мінливістю, радіти її багатогранній красі.

Сінто не вимагає від віруючих щоденних молитв — досить лише присутності на храмових святах і приношень за виконання обрядів. В побуті віруючі сінто виявляють себе лише релігійним ставленням до чистоти. Оскільки бруд в них ототожнюється зі злом, очищення є основою всіх обрядів.

Острівне розташування сприяє довговічності національних традицій. В цьому Японію часто порівнюють з Англією. Але Корейська протока, що відділяє країну вранішнього сонця від Азіатського материка, приблизно в шість разів ширша від Ла-Манша. Протока сприяла тому, що Японія ніколи не була захоплена чужоземними військами.

Країну вранішнього сонця довгий час минали походи завойовників. Але наступ з-за морів все ж відбувся — за чотирнадцять століть до американської окупації і за сім століть до спроб Хубілая звести через протоку плавучий міст для своєї кінноти. Але це був наступ не військ, а ідей, причому мостом, по якому на японські острови потрапила цивілізація Індії та Китаю, слугував буддизм. Серед подарунків, що прислав правитель Кореї в 552 р., в Японію вперше потрапило зображення Будди. Буддистські сутри стали для японців першими підручниками ієрогліфної писемності, книгами, які прилучили їх до стародавньої цивілізації Сходу.

Буддизм прижився на японській землі як релігія знаті, тоді як сінто залишався релігією простолюдинів. Вислови сінто були зрозуміліші народу, ніж буддизм з його роздумами про круг причин, тобто про те, що день сьогоднішній є наслідком дня вчорашнього і причиною для завтрашнього. Середній японець сприйняв лише поверневий шар буддистської філософії, перш за все ідею непостійності і недовговічності всього сущого (стихійні лиха, яких зазнала острівна країна, сприяли такому світобаченню).

Сінто і буддизм… Важко уявити собі більш разючий контраст. З одного боку язицький культ обожнення природи і шанування предків, з іншого — обгрунтоване віровчення зі складною філософією. Здавалось, між ними неминуча непримирима боротьба, в якій чужа сила повинна або цілком поглинути місцеву, або, навпаки, бути відкинутою саме через свою складність.

Але не сталося ні того, ні іншого. Японія розчинила свої двері перед буддизмом. Дві зовсім не схожі релігії мирно вжилися і продовжують існувати. Проповідники буддизму змогли примиритися з вісьмома мільйонами місцевих святих, оголосивши їх втіленнями Будди. А для сінто, який одухотворює і наділяє святістю все, що є в природі, було ще легше назвати Будду одним з численних проявів божества. Замість релігійних війн склалося щось схоже на союз двох релігій. У сільських общин ввійшло в традицію будувати сінтоїстські і буддистські храми в одному місці — вважалося, що сінто надійніше захистить Будду від місцевих злих духів.

Таке сусідство дивує іноземців і збиває з пантелику, адже важко відрізнити сінтоїстський храм від буддистського.

Характерна ознака сінтоїстського храму — торій, який схожий на ворота з двома поперечними перекладинами. Торій вважається національним символом Японії, бо це один з небагатьох зразків суто японського зодчества, що існував до іноземних впливів. В своєму початковому значенні слово "торій" перекладається як "сідало". Він ставиться перед храмом на згадку про легенду, яка розповідає, як Аматерасу образилася на свого брата і сховалася в підземній печері. Характерна ж ознака буддистського храму — статуї. Саме буддизм вперше возвеличив в Японії мистецтво скульптури.

Ще одна відмінність храмів — доріжки до святині. Дорога до сінтоїстського храму завжди встелена дрібним камінням, в якому грузне нога. Таке незручне для пішоходів покриття має своє релігійне значення. Ці камінчики примушують людину думати лише про те, що в неї під ногами, і виганяють з її свідомості всі інші думки, тобто готують її до спілкування з божеством. До буддистського ж храму ведуть звивисті доріжки з пласких камінних плит.

Відрізняється і поведінка відвідувачів перед храмом. Якщо, стоячи перед храмом, вони плескають в долоні — це означає, що хочуть привернути увагу богів сінто. Коли ж мовчки нахиляють голову до складених перед грудьми долонями — це звертання до Будди.

Більшість віруючих японців сповідують одночасно дві релігії — сінто і буддизм. Таке яскраво виражене проповідування двох релігій навряд чи можна знайти в будь-якій іншій країні.

Чим же пояснити таке співіснування богів? Як могли вони знайти місце в душі кожного японця, щоб мирно співіснувати? Відповісти на це можна так: завдяки своєрідному поділу праці. Сінто залишив за собою всі радісні події людського життя, віддавши буддизму події сумні. Якщо народження дитини або весілля відмічають сінтоїстськими церемоніями, то похорони і поминки предків відбуваються за буддистськими обрядами.

Новонародженого японця несуть спочатку в сінтоїстський храм, щоб показати його місцевому богу. Коли проходить певний час і вважається, що небезпека дитячої смертності вже минула, дитину знову приводять туди. Обряд цей зберігся до сьогодні як свято "сім-п'ять-три". Пятнадцятого листопада кожногo року семирічних, п'ятирічних і трирічних дітей в усій Японії вдягають, як ляльок, в яскраві кімоно (дівчаткам до того ж рум'янять щічки і роблять високі старовинні зачіски) і дарують льодяники в вигляді стріл, що символізують довге життя.

Шлюб — також монополія сінто. Весною і восени, особливо в т.зв. щасливі дні, біля кожного храму сінто обов'язково можна побачити молодят, сватів і родичів.

Сінто залишив за собою і всі місцеві общинні свята, пов'язані з явищами природи, а також церемонії, якими потрібно починати яку-небуть важливу справу, наприклад: оранка чи жнива, а в наші часи — початок будівництва хмарочоса або спуск на воду танкера-гіганта.

Події і ритуали, пов'язані зі смертю — це монополія буддизму. Похорон, поминки, нагляд за кладовищами — це джерела прибутку буддистських храмів.

Єдине народне свято, пов'язане з буддизмом, це "бон" — поминальний день. Його відмічають в середині літа, причому роблять це весело, щоб утішити пращурів, душі яких, за легендою, повертаються побачитися з рідними. Існує звичай згадувати кожного померлого свічкою, яку пускають в плавучому паперовому ліхтарику вниз за течією річки.

Багатьох віруючих дивує релігійна байдужість японців. Тут не почуєш, щоб на Будду або інших богів посилалися в своїх промовах державні діячі. Не дивлячись на величезну кількість храмів, всі молитви зводяться до трьох речень:

—Хай обминуть хвороби. Хай збережеться спокій в сімї. Хай щастить у справах.

Ці три молитви вимовляються не звертаючись до певної релігії, а просто як життєве замовляння.А священник для японців — не наставник, як, скажімо, для католиків, а лише особа, що виконує на замовлення відповідні обряди.

Завдяки своєрідному сусідству сінтоїзму, буддизму і конфуціанства, коли жодне із світобачень не переважало над іншими, не виключало їх абсолютно і остаточно, в свідомості японців глибоко укорінилася ідея терпимості. В їх духовному житті завжди залишалося місце для діалогу. Кожна система вірувань або поглядів розглядалася як шлях до вершин мудрості, духовної досконалості, внутрішнього прозріння. Людина мала право випробувати будь-який з таких шляхів. На відміну від заходу, Японія майже не знала переслідувань єретиків, придушення будь-яких плідних ідей через те, що вони суперечать деяким священним книгам або їх наступному тлумаченню.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Арутюнов С.А., Светлов Г.Е. Старые и новые боги Японии. — М.: Наука, 1968. — 200 с.

2. Игнатович А.Н. Буддизм в Японии: очерк ранней истории. — М.: Наука, 1987. — 314 с.

3. Игнатович А.Н., Светлов Г.Е. Лотос и политика: необуддийское движение в общественной жизни Японии. — М.: Мысль, 1989. — 283 с.

4. Мещеряков А.Н. Древняя Япония: буддизм и синтоизм: проблемы синкретизма. — М.: Наука, 1987. — 189 с.

5. Овчинников В.В. Ветка сакуры. Корни дуба. — М.: Сов. Писатель, 1987. — 608 с.

6. Онищенко В.А. Особливості функціонування буддизму і сінтоїзму в Японії VI – IX ст. // Cходознавство: Збірка. — К.,1997. — N 1. — с. 110- 121.

7. Светлов Г.Е. Путь богов: синто в истории Японии. — М.: Мысль, 1985. —240 с.

8. Спеваковский А.Б. Религия синто и войны. — Л.: Лениздат, 1987. — 109 с.