Алжир загальна характеристика

Реферат з економічної географії

Алжир – загальна характеристика.

ПЛАН

1. Обсяг експорту, імпорту......................................................................... 3

2. ВВП............................................................................................................. 9

3. Зовнішній торговельний обіг (ЗТО) квот.......................................... 14

4. Населення (чисельність) за 2001 – 2003 роки.................................. 15

5. Коефіцієнт покриття експортом імпорту на душу населення........ 17

6. Результати аналізу, географічна видова............................................ 18

Список літератури...................................................................................... 19

1. Обсяг експорту, імпорту

Експорт - нафта, зріджений газ, нафтопродукти, а також залізна руда, тютюн, вино, овочі і фрукти. Обсяги експорту наведено в таблиці 1.1.

Імпортуються машини й устаткування, продовольство, сировина і споживчі товари. Обсяги імпорту наведено в таблиці 1.1.

Основні зовнішньоторговельні партнери - Франція, ФРН, Італія, Японія [3]

Таблиця 1.1

Обсяги експорту та імпорту Алжиру за 1999 – 2003 роки, млрд. дол..*

*Джерела: World Bank and Algerian authoritics

Імпорт сільськогосподарської продукції. По уточненим даним USDA, у 2002/03 МГ в Алжир імпортовано 204 тис. т соняшникової олії. Зокрема, з Аргентини було поставлено 23 тис. т, Росії - 141 тис. т, України - 40 тис. т.

По оцінках USDA, у 2003/04 МГ імпорт соняшникової олії в Алжир склав 210 тис. т, у т.ч. з Аргентини - 23 тис. т, Росії - 107 тис. т, України - 29 тис. т, Франції - 18 тис. т, США - 12 тис. т.

Таблиця 1.2

Баланс попиту та пропозиції зернових культур, тис. тон

Виробництво пшениці в Алжиру в 2003/04 МГ зросло в порівнянні з попереднім сезоном на 1,47 млн. тон, досягши 2,97 млн. тон (найвищий показник із середини 90-х років) (таблиця 1.2). Основною причиною настільки помітного росту стали досить сприятливі погодні умови (гарні і своєчасні дощі) у період вирощування. Крім того, позитивні результати дали урядові заходи в рамках національного Плану розвитку сільського господарства (PNDA). Даний план був прийнятий у 2000 р. і націлений на висновок сільськогосподарського сектора з тривалої стагнації, зі створенням спеціального фонду підтримки виробників на випадок утрат врожаю від засухи [4]

Пшениця є ключовим продовольчим продуктом в Алжиру, тому розвитку місцевого виробництва даної культури уряд приділяє особливу увагу. Слід зазначити, що на тверду пшеницю сорту дурум приходиться близько 43% усіх площ сільськогосподарського призначення в країні, ще близько 19% займають посіви м'якої пшениці. Проте, велика частина споживаної в Алжиру пшениці імпортується. У 2003/04 МГ імпорт склав 3,6 млн. тон, що, однак, представляло помітне зниження в порівнянні з 6,1 млн. тон, завезеними в попередньому (невдалому в плані внутрішнього виробництва і високих цін пропозиції) сезоні .

Внутрішнє споживання пшениці в Алжиру росте досить повільними темпами, незважаючи на непоганий ріст ВВП і доходів населення. У минулому сезоні споживання пшениці взагалі практично не збільшилося, що зв'язувалося з підвищенням світових цін на зерно і, відповідно, внутрішніх цін на хліб.

У структурі алжирського імпорту пшениці переважає м'яка пшениця, але також досить велика (порядку 40%) частка пшениці дурум. Основними постачальниками пшениці в Алжир є Франція, Канада, Німеччина, Сирія, а також Росія. Україні позаторік також удалося продати непоганий обсяг пшениці в Алжир (180 тис. тон), однак у 2003/04 МГ по відомих причинах український експорт у розглянуту країну скоротився до мінімуму.

Частка пшениці виробництва США на алжирському ринку в останні роки невелика (близько 180 тис. тон у рік), але досить стабільна через надання Алжиру пільгових кредитів по програмі GSM-103.

Буквально донедавна пшеничний ринок Алжиру - внутрішнє виробництво, переробка й імпорт - контролювався державою через монопольну компанію Алжирський комітет із зернового (OAІ). У 1998 р. уряд провів приватизацію ряду борошномельних підприємств і пішло на часткову лібералізацію зовнішньої торгівлі. Реформи продовжуються і зараз, проте, у руках OAІ усе ще зосереджене близько 70% всього алжирського імпорту пшениці. Найбільш великою приватною компанією, що імпортує, що володіє також значними потужностями для переробки і збереження пшениці, є Cevіtal.

Тим часом, імпорт повинний збільшитися на 100 тис. тонн - до 3,7 млн. тонн через ріст внутрішнього попиту. Основним постачальником дурума буде залишатися Канада, тоді як за просування своєї м'якої пшениці в Алжир будуть запекло бороти Франція й інші країни ЄС, а також Аргентина і країни Чорноморського регіону [4]

Найбільш споживаними кормовими зерновими культурами в Алжиру є кукурудза, ячмінь і сорго. Місцеве виробництво дозволяє більш-менш адекватно покрити потреби лише в двох останніх культурах, тоді як кукурудза майже в повному обсязі імпортується.

Внутрішнє виробництво ячменя, особливо в 2003/04 МГ, перетерпіло помітний стрибок - майже на 200% у порівнянні з попереднім сезоном, що порозумівалося , у першу чергу, розширенням посівних площ під впливом перспектив росту попиту з боку зростаючого тваринницького сектора (почасти за рахунок відновленого імпорту живого КРС) і часткової заміни ячменем кормової пшениці. Сприятлива погода також, зрозуміло, зіграла свою позитивну роль в одержанні гарного врожаю ячменя в країні. Як наслідок, імпорт ячменя в Алжир у 2003/04 МГ скоротився з 279 до 10 тис. тон (раніше найбільшими постачальниками ячменя в Алжир були Росія і Сирія).

Імпорт кукурудзи в Алжир у 2003/04 МГ зріс більш ніж на 0,5 млн. тон - до 1,9 млн. тонн також під впливом гарного попиту на цю культуру з боку місцевих тваринників. Основними експортерами кукурудзи в Алжир традиційно є США й Аргентина (усього близько 80% імпорту). Невеликі обсяги зерна завозяться також з ЄС, Румунії й України.

Імпорт кукурудзи виробляються як державою (OAІ), так і приватними компаніями (Cevіtal і ін.).

Таблиця 1.3

Продукти олійного комплексу, тис. тон

Олійні культури в Алжиру практично не виробляються і не переробляються. Внутрішні потреби в рослинних оліях і шротах задовольняються майже на 100% за рахунок імпорту (таблиця 1.3) [6]

Попит на олії і шроти з боку Алжиру в останні роки має тенденцію до росту.

У структурі імпорту олій традиційно переважає соняшникову олію, що поставляється в основному з Аргентини й України. У дійсності, Алжир протягом останнього років є найбільшим світовим покупцем соняшникової олії (у 2003/04 МГ імпорт продукту склав 190 тис. тонн, що тоді як випливає за Алжиром Єгипет придбав "усього" 103 тис. тон).

З інших олій перевага віддається, головним чином, пальмовій і соєвій. Імпорт рапсової олії незначний, хоча в минулому сезоні він виріс з 2 до 10 тис. тон.

З протеїнових шротів імпортується винятково соєвий шрот (майже весь - з Південної Америки).

Слід також зазначити значний ріст імпорту, що очікується, соєвої олії в країну в 2004/05 МГ - з 40 до 120 тис. тон.

Розглянемо динаміку експорту та імпорту нафтопродуктів в Алжирі протягом 1998 – 2002 років (таблиця 1.4).

Таблиця 1.4

Виробництво, експорт та споживання нафтопродуктів протягом 1998 – 2002 років, млн.. тон*

*Джерело: Algerian authoritics

Алжир, збільшивши видобуток до 2010 р. більш ніж у 1,5 рази природного газу, зможе забезпечити 13% його попиту в Європі.

2. ВВП

У 2003 валовий внутрішній продукт (ВВП) Алжиру, тобто сукупність зроблених товарів і послуг, становив 66 млрд. дол. США, або 5,400 тис. дол. у розрахунку на душу населення (таблиця 2.1 та рисунок 2.1) послуг приходилося близько 32% ВВП, частка сільськогосподарського виробництва - 8% і обробної промисловості - приблизно 60%. У 2002 щорічне збільшення ВВП складало 3,3%. За даними 2003 населення на грані бідності склало 23% [6].

Таблиця 2.1

Динаміка ВВП за 1998 – 2003 роки, млрд.. дол..*

*Джерело: Algerian authoritics

Рис. 2.1. Динаміка ВВП за 1998 – 2002 роки, млрд.. дол..

Сільське господарство. У 1996 у сільському господарстві було зайнято близько 1/5 працездатного населення країни, ця галузь економіки давала 11,7% валового внутрішнього продукту. Сільськогосподарське виробництво зосереджене головним чином у північних приморських районах. Найбільш рентабельним є вирощування винограду, крім того вирощуються різні зернові культури, цитрусові, оливки, фініки і тютюн. Розведення домашньої худоби спрямовано на задоволення внутрішніх потреб.

У 1990 майже 30 тис. дрібних землевласників одержали у володіння 0,5 млн. га, що були експропрійовані державою в 1973. У 1990-і роки уряд збільшив інвестиції в сільське господарство і розвиток іригаційної системи. З 1985 по 1990 частка державних асигнувань у сільськогосподарські проекти збільшилася з 10% до 14,5% видаткової частини бюджету. Крім того, уряд, з огляду на перспективу виснаження нафтових резервів, оголосив про намір щорічно вводити в експлуатацію 20 тис. га зрошуваних площ [4].

В роки французької колоніальної окупації виноград перетворився у ведучу сільськогосподарську культуру Алжиру. Вино вироблялося як на експорт, так і для споживання усередині країни. З від'їздом із країни європейського населення споживання провина в країні різко знизилося. Уряд Алжиру почало ряд кроків для скорочення обсягів винної продукції в номенклатурі експорту. Площі колишніх виноградників стали використовуватися для вирощування зернових культур, виробництва молочних продуктів, оброблення цитрусових, а те і просто засаджувалися деревами. При використанні виноградників, що залишилися, упор робиться на виробництво більш якісних вин, столового винограду й ізюму.

Озимі зернові культури, що займають більшу частину оброблюваної землі, призначені головним чином для споживання усередині країни. Це насамперед пшениця, ячмінь і овес. Ярові зернові культури представлені просом, житом і рисом. На початку 1990-х років Алжир продовжував імпортувати 75% зерна, споживаного усередині країни. Найважливішою технічною культурою є тютюн. Крім того, Алжир робить картоплю, апельсини, мандарини, оливки і фініки. Вирощування фініків зосереджене в оазисах Сахари.

Найбільш серйозною перешкодою на шляху розвитку алжирського сільського господарства є природні умови. Лише 3% земельних площ країни використовуються для постійного оброблення зернових. Інші 17% служать пасовищами або зайняті лісом. Основна частина території знаходиться головним чином у зоні пустелі.

До знаходження Алжиром незалежності в економіці країни існували два чітко помітних сектори сільськогосподарського виробництва: орієнтований на ринок сучасний сектор, що знаходився в руках європейських поселенців і деяких заможних алжирських землевласників, і традиційний сектор, у якому трудилася гнітюча частина алжирського селянства. Європейським колоністам належали кращі землі, у тому числі 75% усіх зрошуваних земель, у їхніх господарствах використовувалися сучасна сільськогосподарська техніка, кращі насіння і добрива. Традиційний сектор складався з дрібних земельних наділів, оброблюваних працею їхніх власників, а також безземельних селян і сезонних сільськогосподарських робітників. Після завоювання країною незалежності в господарствах, що раніше належали європейцям, була проведена земельна реформа. Ці господарства перейшли у ведення "самоврядних" сільських комітетів. У 1962 комітети склали соціалістичний сектор сільськогосподарського виробництва.

У 1972 почався другий етап здійснення земельної реформи, змістом якої став перерозподіл більш 650 тис. га. Кожен селянин-хлібороб ставав власником наділу, але при цьому трудився в рамках кооперативного господарства [2].

Лісове господарство. Лісами покрито приблизно 4,7 млн. га території Алжиру. Зустрічаються великі простори, покриті чагарником і корковим дубом, а також значні площі, на яких виростають алепськая сосна, вічнозелений дуб і кедр. В роки війни за незалежність були випалені значні лісові масиви. Велика частина деревини використовується на місцях як паливо і будівельний матеріал. Лісове господарство Алжиру знаходиться у введенні Державної асоціації виробництва пробки і деревини. У 1991 в Алжиру було перероблено більш 300 тис. куб. м деревини і пробки. По виробництву пробки країна займає третє місце у світі після Іспанії і Португалії.

Видобувна промисловість. По запасах коштовної мінеральної сировини Алжир займає одне з перших місць на континенті. Тут добуваються нафта, природний газ, залізна руда, фосфати, вугілля, цинк, ртуть і інші рудні копалини. Видобуток залізної руди зосереджений у декількох районах, у першу чергу Уэнзе, Бени-Сафе і Заккаре на північному сході країни. У районі Бешара і Ксіксу виробляється видобуток бітумного вугілля. Інші важливі корисні копалини, що добуваються в Алжиру, - свинець, цинк і фосфати.

Основні родовища природного газу зосереджені в районі Хасси-Рмель, а головні нафтові родовища знаходяться в Хассі-Месаудє, Эджелє, Хассі-Рмелє, до півдня від Хассі-Месауда й у долині Іллізі. По нафтопроводу нафта надходить у порти Беджаія і Сехіра (Туніс), а природний газ по газопроводу з Хассі-Месауда надходить у Мостаганем, Оран і Алжир.

Розвідка, видобуток і розподіл нафтогазопродуктів знаходяться під контролем держави. У період 1966-1968 здійснення всіх операцій, зв'язаних із продажем нафти, узяла на себе державна компанія СОНАТРАК. У 1967 уряд націоналізувало всі нафтові компанії, крім французьких, а в 1971 придбав 51% акцій компаній, що належали французькому капіталові. Однак у 1980-і роки нафтові запаси Алжиру стали зменшуватися, і СОНАТРАК приступила до пошуку іноземних компаній, готових інвестувати засобу в нафторазвідку. У 1991 з'явився закон, що гарантує іноземним компаніям право на видобуток до 49% запасів нафти і газу. У 1995 обсяг видобутку сирої нафти склав 36,8 млн. т. У тому ж році виробництво газу досягло 60,6 млрд. куб. метрів. Алжир поставляє велику кількість зрідженого газу країнам Західної Європи і США. У 1990 з 12,7 млрд. дол. США - загальної суми експорту Алжиру - 12,3 млрд., тобто 97%, були отримані від вивозу нафти, газу і нафтопродуктів. У 1995 надходження від експорту нафти і газу склали біля половини обсягу національного бюджету [2].

Промисловість. До моменту досягнення незалежності промисловий розвиток Алжиру знаходилося на низькому рівні. Найбільший розвиток одержали харчова промисловість, виробництво будівельних матеріалів і текстилю. Подібно іншим галузям економіки, промислове виробництво випробувало на собі важкі наслідки від'їзду з країни європейських підприємців і фахівців. Більш того, європейські компанії, побоюючись націоналізації, не випробували бажання інвестувати капітал в економіку Алжиру.

Починаючи з 1970-х років в урядових планах економічного розвитку Алжиру пріоритет віддавався промисловому розвиткові країни. Великі сталеливарні заводи були побудовані в Аннабє і Джіджелє. На заводах Константини і Сіді-Бель-Аббеса стали виробляються трактори й інша сільськогосподарська техніка. У Скікдє був споруджений великий нафтохімічний комплекс. Швидко розвивалися целюлозно-паперова і текстильна промисловість, виробництво цементу й електроустаткування. У багатьох регіонах Алжиру виникли дрібні виробництва взуття й одягу і навіть дрібні металургійні підприємства, обладнані на засоби приватних інвесторів. Виробництво сільськогосподарського інвентарю, вантажівок і верстатів, що ніколи було монопольною сферою діяльності Національної машинобудівної компанії, стало моделлю для реструктурування інших великих національних компаній. Успіх експерименту спонукав у 1990 Всесвітній банк надати Алжиру додаткова позика в розмірі 99,5 млн. дол. для реструктурування інших промислових підприємств.

3. Зовнішній торговельний обіг (ЗТО) квот

Середнє виробництво сирої нафти в Алжирі протягом 2003 становило приблизно 1.2 мільйонами bbl/d. Разом з 445 000 bbl/d конденсату і 250 000 bbl/d зрідженого природного газу, виробництво складало у середньому приблизно 1.86 мільйона bbl/d повного виробництва нафти протягом 2003, у порівнянні з 1.57 мільйонів bbl/d у 2002. Алжирське виробництво сирої нафти багато більше квоти ОПЕК у 782 000 bbl/d (з 1 листопаду 2003; тільки виробництво сирої нафти підлягло квоті ОПЕК). Чистий нафтовий експорт (включаючи сиру нафту, конденсат і зріджений природний газ) склав приблизно 1.65 мільйонів bbl/d у 2002, більшість з якого пішло в Європу і Сполучені Штати. Внутрішнє споживання нафти - приблизно 212 000 bbl/d [4].

Таблиця 1.1

Зовнішній торговельний обіг за 1999 – 2003 роки, млрд. дол...*

*Джерела: World Bank and Algerian authoritics

4. Населення (чисельність) за 2001 – 2003 роки

В епоху французького завоювання чисельність населення Алжиру складала блтзько 3 млн. чоловік. У 1966 вона досягла вже 11,823 млн. чоловік, а в 2003 - 32,82 млн. чоловік (таблиця 4.1). У 2003 рівень народжуваності складав 21,94 на 1000 чоловік, а рівень смертності - 5,09 на 1000 чоловік (таблиця 4.2). Дитяча смертність (дітей до року) складає 37,74 на 1000 народжених. У 2003 близько 63% населення було від 15 до 64 роки, 32,8% молодше 15-ти років і 4,2% населення старше 65 років (таблиця 4.3). Середня тривалість життя в Алжирі на 2003 рік складала 69,14 років у чоловіків і 72,01 років у жінок (таблиця 4.4) [5].

Таблиця 4.1

Чисельність населення Алжиру 1999 – 2003 роки, млн.. чол..*

*Джерело: World Bank

Таблиця 4.2

Зміни чисельності на 1000 чоловік в 2003 році

Таблиця 4.3

Розподіл чисельності (липень 2003 року, тис. чол..)

Таблиця 4.4

Розподіл за віком (липень 2003 року, років)

Близько 3/4 населення зосереджено в передгір'ях Телль-Атласа, приблизно 1,5 млн. чоловік проживають у районі високогір'я і менш одного мільйона - у пустелі Сахара. Найбільша щільність відзначається поблизу столиці й у регіоні Кабилія.

Місцеве населення складає 56%, сільське – 44%.

Прогноз чисельності за даними ООН на 2025 рік становить 46 611 тис. чол., на 2050 рік - 57 731 тис. чол.

5. Коефіцієнт покриття експортом імпорту на душу населення

Коефіцієнт покриття експортом імпорту – співвідношення експорту і імпорту.

За допомогою вихідних даних (таблиця 5.1) розрахуємо коефіцієнт покриття експортом імпорту.

Таблиця 5.1

Вихідні дані для розрахунку коефіцієнту покриття експортом імпорту на душу населенняза 1999 – 2003 роки*

*Джерела: WorldBankandAlgerianauthoritics

Таблиця 5.2

Коефіцієнт покриття експортом імпортуза 1999 – 2003 роки, млрд. дол...*

Розраховані в таблиці 5.2 коефіцієнти покриття експортом імпорту свідчать про перевищення експорту над імпортом.

За допомогою таблиці 5.3 розрахуємо коефіцієнти покриття експортом імпорту на душу населення на базі вихідних даних таблиць 5.1 та 5.2.

Таблиця 5.3

Коефіцієнт покриття експортом імпорту на душу населенняза 1999 – 2003 роки, млрд. дол..*

6. Результати аналізу, географічна видова

Алжир - індустріально-аграрна країна. Ведучі позиції в економіці зберігає держсектор. Приватний сектор переважає в легкій і харчовій промисловості (70-90%), будівництві (60%), сфері послуг, оптовій і роздрібній торгівлі (до 80%), сільському господарстві (80%). У 2003 році темпи росту ВВП склали 6%. На 2004 рік запланований ріст ВВП у 5,1%. Промисловість є найважливішої складової економіки АНДР, що забезпечує 58,2% ВВП, що веде галуззю є нафтогазова. Алжир займає 7-ме місце у світі по виробництву газу і 4-е - по обсягу його експорту. Крім газу і нафти ведеться видобуток залізної руди, фосфатів, кольорових металів. Обробна промисловість представлена підприємствами металургійної, машинобудівної, нафтопереробної, хімічної й електротехнічної галузей, а також по переробці сільськогосподарської сировини. Сільське господарство лише на третину забезпечує потреби країни в продовольстві. Його частка у ВВП складає 10-12%.

Зовнішньоторговельний оборот Алжиру в 2002 р. склав 22 млрд. дол., з яких на частку ЄС приходиться близько 60%. Експортуються нафта і зріджений газ, вино, цитрусові, пробка, будматеріали й ін.

Імпортуються машини й устаткування, продовольство, сировина і споживчі товари.

Основні зовнішньоторговельні партнери - Франція, ФРН, Італія, Японія.

Зовнішня політика. Алжир є членом ООН, ЛАГ, ОАЕ, ОИК, ОПЕК, бере участь в Євросередньоземлеморському процесі, НАТО, роботі "групи 15". У двосторонньому форматі найбільш тісні зв'язки склалися в Алжиру з Францією, Італією, Іспанією, США. Починаються періодичні спроби реанімувати діяльність Союзу арабського Магриба.

Список літератури

1. Дронов В. П., Максаковский В. П., Ром В. Я. Экономическая и социальная география, справочные материалы. - К., 2002.

2. Кредісова А.І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. - К.: ”Альтерпрес”, 2000.

3. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей. – М., 2002.

4. Chipman G. S. International trade. // Econometrica. – 2003. –№1.

5. Chipman G. S. International trade. // Econometrica. – 2003. –№2.

6. Chipman G. S. International trade. // Econometrica. – 2003. –№3.